Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Київський академічний театр «Золоті Ворота»
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
У вересні 2019 року театр Золоті Ворота відкриє свій 40-й ювілейний сезон.
Театр має подарункові сертифікати на перегляд вистав – тепер з вибором подарунка стало ще простіше!
За п’ять років роботи щорічна кількість глядачів збільшилася з – 900 до 12 200!
Театр має власну лаунж-зону, за годину до вистави, ви можете прийти та скуштувати каву, вино, відпочити та послухати музику.
У театру є рубрика «Золота людина» на Youtube-каналі з акторами та режисерами театру, які у коротких відео розповідають цікаві факти про себе, про свої ролі, про вистави.
Золоті ворота регулярно презентують Україну на міжнародних фестивалях. За п’ять років театр встиг побувати на фестивалях та гастролях у Німеччині, Польщі, Чехії, Білорусі.
Актори театру Вадислав Онищенко і Богдан Буйлук (#ZBSband), які були у команді Насті Каменських, є переможцями 9 сезону Ікс-Фактор (The X Factor Ukraine).
В театр були запрошені режисери з Франції, Німеччини, Білорусі . У стислі терміни вони поставили свої вистави, що відповідають новітнім європейським практикам. Так, вистава «Річард ІІІ» є копродукцією з Магдебурзьким театром, режисером якої є Корнелія Кромбгольц (Німеччина).
Майданчик театру: Україна Київ вул. Шовковична, 7-а Поряд з м. Арсенальна
www.zoloti-vorota.kiev.ua theatre.zv@gmail.com 0442539276 0674637212
На сцені «Золотих воріт» – один незвичайний день з життя звичайної сім'ї, протягом якого кожен може дізнатися, що саме потрібно робити, щоб не стати ПОРОХОМ. Незважаючи на всю розруху, герої вистави сповнені гумору – вони готові сміятися над собою. А ми готові? На глядачів точно чекає карколомна сімейна історія про нові можливості і старі катастрофи... але, що саме оберуть герої цієї історії і чому…
Глядачеві запропоновано здійснити подорож крізь час та стати безпосереднім свідком подій початку 1930-х років. Дія вистави-квесту відбувається не на сцені, цього разу ігровим майданчиком стає усе приміщення театру. Всім, хто завітає до нас, буде запропонована мандрівка різними локаціями, де розігруватиметься той чи інший епізод вистави. В окремі моменти глядачі ставатимуть безпосередніми учасниками дії… «Сьогодні голодомор усвідомлюється як національна трагедія, пережита у ХХ столітті. Проте остаточного розуміння того, чому було можливим цілеспрямоване винищення мільйонів, не зважаючи на сотні наукових досліджень, і до тепер немає. Адже загальноприйнята політична відповідь на це питання не відміняє етичної, і це при тому, що для більшості ж з тих, хто пережив голод і втратив тоді близьких, моральна відповідальність злочинців затьмарюється особистою бідою» (Ганна Веселовська).
«Річард ІІІ» – саме про політику, про боротьбу за владу, про цинізм та жорстокість тих, хто претендує на вищий пост у державі. Герцог Глостер, майбутній король Річард ІІІ, йде на свій трон у буквальному сенсі по трупах своїх братів. Він знищує усіх родичів, які згідно із законом про наслідування престолу, відділяють його від мети. Несподівано цю криваву історію режисерка Корнелія Кромбгольц, арт-директорка Магдебурзького театру, та драматург театру Давід Шлізінг транспонують для сімох актрис. Якби світом керували жінки – чи щось би змінилося? Може, поменшало би ненависті чи заздрості, люті чи знущань? Які прогнози? Посеред сцени стоїть гігантський басейн із багном – як символ політичної арени – і чекає всіх, хто наївно сподівається залишитися чистим. Попередження: усі збіги спектаклю та його героїв із сюжетами та дійовими особами українського політичного життя – випадковість. Адже ницість українського політикуму перевершує навіть фантазію генія Шекспіра. Фото та анотації надано театром.
Душа людини – дитина. Ця дитина потребує уваги і терпіння, вона хоче, щоб її почули і зрозуміли. Мова її неясна, але важлива. Вона хоче простих і ясних речей. Вона беззахисна перед Життям, перед Смертю. Їй потрібна підтримка. Чия?.. Родина – це від слова «рідний». Як важливо знати і відчувати, що рідний дім – це не просто два слова, це місце, де наша душа кожного разу стає дитиною. Дім, місто, країна… Країна – це дім. Чи завжди?.. Суміш кольорів, різнобарв’я жіночих характерів і палітра темпераментів від юності до глибокої старості …
«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому. Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках… На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою. Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині! Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть! …Так люди не роблять… А як??? У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.
А ви знаєте, як чистити криницю? Треба взяти драбину, лопатку, відро та залізну щітку, а потім треба вичерпати усю воду… Хоча навіщо це знати – вода ж є у крані… Чому тоді Олександр щоночі бачить покійного батька і цю криницю на подвір'ї? Чому батько завжди говорить тільки про криницю і ніколи про те, чи любив він сина? Але хіба це зараз важливо, чи хтось когось любив? Тим паче, коли сестри Олександра хочуть продати хату. І не буде вже ні місця, де пам'ятаєш себе ще маленьким, ні криниці, яку знову треба чистити… Близькі йдуть і лишається порожнеча… Була сім'я – і де вони тепер? І хто цей Альберт, який чомусь думає, що може допомогти? Якось треба жити далі – треба ж комусь чистити криницю… …Може, саме цієї ночі Олександр нарешті не буде кричати уві сні: «Тату, ти мене любив?»
У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті… Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка
Ця вистава сплетена з реальних історій людей нині живих та вже давно померлих. Листи, протоколи, записи щоденників – ось документальна основа вистави. Це спроба зрозуміти, що являє собою війна. Чи є місце людяності, любові та співчуттю у великому горі? В який момент одні розумні істоти перестають вважати інших людьми? Які наслідки має безкарність? «Кожен буде відповідати за своє бажання розпочати нову війну. Кожен день нам нагадують, що ми ще нічого не знаємо. Кожну хвилину всі дорослі цього світу відповідають за все. Всі дорослі цього світу вирішують, як правильно вбивати, ґвалтувати, приймати наркотики, давати хабарі, не народжувати дітей і розпочинати нові війни. Кожен день всі дорослі цього світу роблять все, щоб наше покоління було останнім на цій землі, щоб не залишилось ані повітря, ані води. Кожен день ви нагадуєте нам, що ми ще малі, що ми ще нічого не знаємо і не розуміємо, що нічого не вміємо і не хочемо. Кожен день ви ображаєте нас своєю всесвітньою байдужістю! Все це кожен день робите ви, ті хто думає, що фіналу немає, але кожні 5, 10, 15, 20, 50 років ми знов говоримо те саме: іде війна. І кожному з вас за це ми хочемо сказати…..» В рамках проекту OPEN_MIND_СТУДЕНТ, який дає можливість студентам творчих вишів спробувати свої сили на професійній сцені.
Актуальна п'єса німецького драматурга Серґія Ґьоснера «Каліки» буквально за кілька років здобула популярність у Німеччині. Стас Жирков, художній керівник театру, запропонує свою версію цього тексту. Це історія про двох хлопців, які заприятелювали… у реабілітаційній клініці. Обоє вони за нашими сумнівними стандартами «каліки». Налаштувалися на невеселі скорботні історії? Запаслися хустинками, аби витирати сльози? Даремно! Це історія передусім про підлітків, а не про їхні хвороби. Розповідь про двох крутих пацанів, які звісно ж бачать себе дорослими… А про що ж іще можуть розмовляти двоє дорослих хлопців, як не про дівчат та про майбутнє, у якому не буде клініки… А навіть якщо залишиться клініка, так що тепер не жити? Не закохуватися? Не думати про майбутнє? Не жартувати і не дружити, навіть якщо лікарі не говорять нічого обнадійливого… Зрештою, завжди варто пам'ятати: безглуздо марнувати життя, намагаючись змінити те, що не в змозі. Краще витратити ці зусилля, аби зробити когось щасливим. Бодай на мить. Дуже скоро двоє героїв Ікар та його друг Френсіс відкриють для себе саме цю просту істину…
Вистава створена переможцем міжнародного конкурсу-лабораторії «Small Theatre Productions» (організованого у партнерстві з Національним академічним театром оперети та продюсерським центром «Open Doors»). За підтримки Французького Інституту в Україні та Департаменту культури міста Києва. Як влучно підмітив один видатний філософ: історія повторюється двічі – перший раз у вигляді трагедії, другий раз – у вигляді фарсу. Наш випадок, безперечно, другий. Французький режисер Жюль Одрі пропонує свою версію подій однієї славнозвісної ночі на дачі одіозного диктатора. Але не чекайте історичних реконструкцій. Тут усе по-іншому. Топ-менеджери нині не існуючої країни жартують, п'ють вино та розважаються, як підлітки… Аж поки не стає моторошно. Адже ця гра, чим далі, стає усе небезпечнішою… Цього разу ми запропонуємо глядачам опинитися у трансформованому просторі сцени та відчути себе VIP-гостями на цій дивній вечірці, де вхід лиш за особистим запрошенням господаря. Якщо ви скучили за вишуканим театральним коктейлем із комедії та трилеру – ми чекаємо вас!
Я народилася 28 липня в м. Кривий Ріг в сім'ї працівників Інгулецького гірничозбагачувального комбінату. Мама – чергова по станції, тато – електрик – сім'я (а ще є сестра і брат) – дружна і дуже весела, але з творчістю ніяк не пов'язана. Хоча в сімейному колі за святковим столом жіноча частина моєї родини співала народні пісні, а брат грав на гітарі. З 7 років я пішла в загальноосвітню школу № 59 в тому ж Кривому Розі. Перша вчителька моя (спасибі їй!) відвела нас класом на гурток народного танцю і на плавання. З тих пір я полюбила сцену – самостійно обирала собі гуртки і студії і з задоволенням відвідувала їх, була і студія сучасного танцю, а з 11 років я пішла на вокал.
У шкільні часи постійно брала участь в оглядах художньої самодіяльності, різних шкільних заходах і дуже часто була організатором цих святкувань, іноді сама писала сценарії, виступала в ролі ведучої, була навіть хореографом-постановником.
По закінченню 11 класу я точно знала, що хочу бути ... співачкою. Я мріяла підкорити український шоу-біз. Натхненна надією, я поїхала вступати до Києва в Університет культури на кафедру естрадного вокалу – і ура – я вступила !!! Провчилася рівно рік і зрозуміла, що цього для мене мало, тому що я ще вміла і танцювати, і красиво говорити текст на сцені. Було прийнято рішення перевестися на кафедру акторської майстерності. Пройшла вступні, здала академрізницю – і з натхненням стала вчиться на курсі Петра Ільченка та Катерини Пивоваровой.
На 4 курсі ми з кількома одногрупниками пройшли кастинг в театр «Колесо» і захищали свої акторські роботи вже на професійній сцені. В цьому ж році після випуску студентська команда на чолі з Ксенією Ромашенко організовує незалежний театр «Відкритий погляд», де я грала в «Весіллі?!» М. Гоголя, «Гуппі» В. Сигарева, «Сім'я. Сцени »А. Яблонської та інших. А в 2013 році в Київському академічному Молодому театрі була випущена вистава «Любов людей» Д. Богославського. З 2014 року увійшла в команду театру «Золоті ворота» під керівництвом художнього керівника Стаса Жиркова – спасибі йому велике, до цього дня вважаю його моїм учителем і натхненником – він мій улюблений режисер і великий приклад невичерпного таланту, енергії і працьовитості.
У 2011-2013 роках працював в Київському театрі «Відкритий погляд».
В 2013-2015 – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (м Київ).
З 2016 року працює актором Київського академічного театру «Золоті Ворота».
З вибором акторської професії Віталіні Біблів допомогла шкільна вчителька Інна Пушкарьова. На День вчителя у дев'ятому класі Віталіні доручили зробити пародію на Вєрку Сердючку. Хоч вона сумнівалася, вчителька вірила у її харизматичність.
Після школи Віталіна навчалася в училищі культури. В інтерв'ю театральному критику Олегу Вергелісу акторка зізнається, що завжди хотіла бути клоуном і працювати в цирку. На той час естрадно-циркову освіту можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна прагнула здобути вищу освіту. У 2003 році вона закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, майстерню Леся Танюка.
У 2003-2004 роках – акторка Київського театру «Вільна сцена». Дебют у кінематографі відбувся 2004 р. у маленькій ролі в серіалі Миколи Каптана "Любов сліпа". У 2003-2008 роках – працює акторкою Київського театру «Ательє 16». З 2008 р. грає у театрі «Золоті ворота». З 2009 року співпрацює з Київським академічним Молодим театром. У 2009 році була названою однією з 20 найкращий акторок України.
Викладає в Київському коледжі культури і мистецтв.
Особливу увагу критики звертають на фільм «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман, де Віталіна Біблів зіграла єврейську маму. Стрічка була визнана найкращим фільмом Європи (2012), найкращим фільмом міжнародного і внутрішнього конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю (2015). У 2015 р. Віталіна Біблів стала театральним відкриттям, зігравши роль Слави у виставі С. Жиркова «Сталкери».
У 2016 році була номінована на театральну премію «Київська пектораль» в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» за роль у виставі «Сталкери»
У 2019 році здобула перемогу в IV театральній премії «Дзеркало сцени» (газета «Дзеркало тижня. Україна») в номінації «Акторська харизма» за роль у виставі «Фрекен Юлія», театр «Золоті ворота».
У 2009 році став випускником майстерні Віталія Кашперських при Полтавському музичному училищі.
У 2015 році закінчив Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, де вчився на курсі народного артиста України Дмитра Богомазова. Відразу ж отримав роботу в київському театрі «Золоті ворота». Незважаючи на юний вік, вже задіяний в декількох популярних постановках.
У 2014 році вперше знявся у фільмі «Особиста справа», роком пізніше отримав роль в «Офіцерських дружин».
У 2016 році зіграв одразу чотири ролі в чотирьох телевізійних проектах «Не зарікайся», «Центральна лікарня», «Лист надії», «Забудь і згадай».
У 2017 році отримав роль в «Танці метелика». Глядачі сприймають актора, як неймовірно талановитого представника сучасної артистичної молоді.
Владислав веде непублічний спосіб життя, він невибагливий в побуті і не любить розповідати про особисті переживання.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Випадково потрапив у сільську самодіяльність. Сподобалось. Одне за другим і закрутилось.
– Яку роль мрієте зіграти?
Конкретної немає.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Одного разу був експертом на «Говорить Україна». Більше досвіду не мав.
– Чим любите займатися у вільний час?
Варю пиво
–
Грала у трупі театру у Кривому Розі. Співпрацює з Диким театром. Працювала у Молодому театрі і театрі Переселенця.
У 1993 році закінчив Сєвєродонецьке музичне училище по класу баяна-акордеона.
Закінчив у 1999 році факультет театральної режисури Київського Національного університету культури і мистецтв, за спеціальністю «актор, режисер театрального колективу, викладач сценічної майстерності».
У 2001 році закінчив вищі акторські курси Санкт-Петербурзької державної академії театрального мистецтва.
Був солістом гуртів «Іграшки» у 1998-2001 році та «Полюс» у 2001-2002 році.
Олексій Нагрудний працював ведучим «Студії 5» та «Національної лотереї» на Першому національному каналі, «Сніданку з «1+1».
У 2003-2004 роках актор Театру драми та комедії на Лівому березі. З 2002 по 2004 рік – актор театру «Браво». У 2004-2007 роках – актор Молодого театру.
Працював у московському «Театрі музики та драми Стаса Наміна» з 2007 по 2010 рік.
Нині Олексій Нагрудний актор театру «Золоті ворота».
Дебютував у кіно в 2004 році, зігравши невелику роль міліціонера Клепакова у серіалі «Небо в горошок».
У 2007 році під час фільмування телесеріалу «Серцю не накажеш» Олексій Нагрудний познайомився з російською акторкою Ольгою Чурсіною. Цього ж року пара побралася. Проте шлюб тривав недовго.
7 квітня 2019 року Олексій Нагрудний одружився на відомій кастинг-директорці Світлані Горошковій, з яко давно перебував у цивільному шлюбі. У подружжя є син Олександр (нар. 2008).
Середню освіту здобув у місцевій середній школі №2 з 1994 по 2005 роки. Паралельно навчався у Косівській дитячій школі мистецтв (по класу хореографії, та фортепіано).
У період з 2005 по 2010 роки – студент кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (курс О. Добряка).
У 2008-2009 роках, паралельно з навчанням, працює артистом драми Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. На сцені цього театру відбулася дипломна вистава «На полі крові» (за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові» та «Одержима»).
У Хмельницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького працює артистом драми (2009-2010), згодом– режисером-постановником (2010-2011), і головним режисером (2011-2012). У театрі втілив низку постановок,та ролей. Так, вистава «Ревізор» за Гоголем була відмічена і критикою, і фестивальними дипломами.
З 2012 по 2018 режисер-постановник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
У період з 2012 по 2017 роки – викладач майстерності актора на кафедрі театрального і хореографічного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.[2]
З 2018 року – актор київського театру «Золоті ворота».
Творчий доробок складає понад двадцять ролей,постановок у жанрах комедії, трагедії, філософської притчі; акторські роботи у кіно. В якості хоббі спроби в літературі – понад 50 оповідань та новел, збірка «Квіти на смітизвалищі» (2010 р.). Друкувався в літературних часописах «Перевал», «Прообраз», «Чума»,«Склянка часу» та інших. З оповіданням «Покидьок» став дипломантом міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання «Zeitglas-2013».
Закінчив акторсько-режисерський курс Київського національного університету культури та мистецтва (майстерня Петра Ільченка, 2008 рік).
У 2008 році Стас Жирков разом із Ксенією Ромашенко заснували незалежний театр «Відкритий погляд».
У 2011 році Жирков став лауреатом театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «За кращий режисерський дебют» – вистава «Наташина мрія» Ярослави Пулінович.
З 2014 року – художній керівник театру «Золоті ворота».
Окрім «Золотих воріт» співпрацює із різними театрами. Зокрема, на сцені Київського академічного Молодого театру поставив вистави: «Любов людей» Дмитра Богославського, «Потрібні брехуни!» за Івом Жаміаком та «Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттса.
У 2016 році був запрошений до Магдебурзького театру, аби в рамках німецько-українського фестивалю «Дикий Схід. Подія Україна» випустити спектакль за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». У 2017 році разом із Павлом Ар’є та Магдебурзьким театром реалізував проект «Чому Михайло Гурман не вижив» – сучасна версія класичної п’єси Івана Франка «Украдене щастя».
У 2014-2017 рр. викладав режисуру у Київському національному університеті культури та мистецтв.
З 2016 року очолює напрям молодіжної політики Національної спілки театральних діячів України.
Багаторазовий лауреат театральних премій та міжнародних фестивалів. Зокрема, вистави «Сталкери» та «Слава героям» у 2016 та 2017 роках були відзначені преміями «Київська Пектораль» у номінаціях – відповідно «Краща вистава камерної сцени» та «Краща режисура».
У 2017 році був нагроджений почесним званням "Заслужений артист України".
Закінчила акторсько-режисерський курс Київського національного університету культури та мистецтва (майстерня Петра Ільченка, 2008 рік).
У 2008 році Ксенія Ромашенко заснувала незалежний театр «Відкритий погляд».
З 2014 року працювала завідувачкою трупою Київського академічного театру «Золоті ворота» й керівницею проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», була кураторкою Міжнародного конгресу «Театр крокує Європою» та всеукраїнських і міжнародних фестивальних поїздок театру, в т. ч. на:
Міжнародний молодіжний театральний форум «М@rt.контакт» (Могильов, Білорусь);
«Heidelberger Stückermarkt» (Гайдельберг, Німеччина);
Міжнародний молодіжний фестиваль «JULA» (Мюнхен, Німеччина);
Український тиждень (м. Гданськ, Польща);
Міжнародний молодіжний форум країн Балтії (Єреван, Вірменія).
З 2017 року викладає в Київському національному університеті культури і мистецтв.
З березня 2019 року – директорка-художня керівниця Київського академічного театру «Золоті ворота».
