Театральна Банда

«Діти S.O.S» – поетична вистава за творами дітей, яку запропонували зробити організатори І Міжнародного дитячого літературного фестивалю «Literature Future» та члени благодійного фонду «Майбутнє України» – Денис та Марта Левченко. З-поміж більше 200 дитячих робіт було відібрано декілька, за якими і була створена вистава. Дорослі актори зіграли ролі, вигадані дітьми. П’єса описує війну очима дітей та дорослих, вказує на емоційні аспекти основної проблеми України сьогодні – бойові дії, котрі забирають у дітей їхніх батьків. Вистава порушила найважливішу тему сьогодення – війни, яка непроханим гостем увірвалась у життя людей та забрала найближчих. Вісім професійних акторів та аматорів намагались передали почуття дітей, які більше ніколи на скажуть: «Тату», біль матері, яка вже не зможе обійняти свого сина та невимовне горе батька, чоловіка чи сестри, які більше не побачать своїх рідних.

Постановка вистави «Голодомор» створена за мотивами п’єси Наталії Ворожбит «Зерносховище», де розповідається про акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках. Режисеру Івану Даніліну вдалося показати у виставі, як радянська влада з українського села зробила за кілька років фактично цвинтар, з церкви – зерносховище, в якому загнивало зерно, поїдене мишами. «Голодомор» вистава, яка пронизана духом жорстокості від початку і до кінця вистави. Кожна роль – навіть на одну-дві репліки – вимагає уваги й чимало праці, адже твір порушує непросту для кожного українця тему Голодомору 1932-33 років. Вистава, яка розчулить, змусить відчути вас жорстокість, ненависть і співчуття одночасно. Опісля кожний зможе переосмислити своє сьогодення і подякувати за те, що в нього є зараз. Вистава «Голодомор» – один зі способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію. Попри хронологічну віддаленість сюжету, вистава порушує дуже актуальні питання: що ми про себе пам’ятаємо? Чи вміємо ми пам’ятати і хто нас має цього навчити, коли майже всі «наші» залишились у далекому 33-ому?..

31 травня 2017 року у м. Чернівці відбулась прем`єра вистави за п’єсою Антона Павловича Чехова «Дядя Ваня». Вистава-спомин, вистава-символ, яку режисер-постановник Іван Данілін присвятив виставу своїм двом учителям народному артисту України Володимиру Сніжному та Грирогію Агеєву. Нею ж Іван Данілін захищав магістерську. Режисер зазначає, що його вчителі посіяли в ньому те зерно, з якого він як митець виріс, чим завдячує їм. В основі взаємовідносин героїв вистави простежується «замкнуте коло», з якого немає виходу. Герої А. П. Чехова приречені на нескінченне продовження свого сформованого одноманітного безнадійного існування. Кожному персонажу притаманний «комплекс Дяді Вані» – комплекс невиправданих надій, трагедія нереалізованих можливостей, безсилля людини перед життям. Сьогодні Україна переживає непрості події в соціально-культурному та історико-політичному житті. Суспільство все менше схиляється до оптимістичних настроїв. Багато людей зневірились у своїх поглядах та ідеалах. Саме в цьому полягає актуальність постановки п’єси Чехова «Дядя Ваня» на українській сцені.

«Сни» – перша п`єса відомого драматурга Івана Вирипаєва, яку він написав у 97 році в пам'ять про своїх друзів, які померли від героїну. Вистава – експеримент і для Театральної Банди, тому що досвід в такому жанрі був першим для команди. Сама п'єса призначена для документального театру, який останнім часом стає популярним. «Сни» справді зачіпають «вічні» теми. Кожен сон присвячений окремій темі: краса, любов, свобода, кайф, Бог, пекло. Вистава зачіпає багато тем, серед них такі, про які людство говорить вже тисячі років і буде говорити стільки ж. Все в ній збагнути нереально, але кожен може знайти щось близьке саме йому. Вистава дає можливість мислити. Серед всіх українських театрів виставу запросили на фестиваль до Києва «Відкрита сцена», де було відібрано лише 7 українських Незалежних театрів.

Качур – казка для дорослих, де кожен може знайти власну Істину, Друга, Батька та Призначення. Вистава охоплена містичною атмосферою та пронизана Болем та Відчаєм. Чи готове суспільство до зустрічі Людини з Білим Качуром? Чи пробачить суспільство Любов, що не входить в загальноприйняті рамки? А може «тільки в любові є сенс…?»

Над закоханою парою Валери та Люсіль нависла чорна хмара… Хто допоможе молодим і врятує їхнє кохання? Літаючий лікар! — Класична Мольєрівська комедія: гострий гумор, кохання, сімейні стосунки, курйозні ситуації. Жан Батист Мольєр – це класика, яку всі трактують на свій лад. У «Бандочки» Мольєр вийшов класичним, з відображенням сьогодення та сучасного суспільства. Вистава «Літаючий лікар» – це перше «дитя» Театральної Банди, тому по сьогоднішній день команда театру ставиться з трепетом та любов'ю до «Літаючого лікаря». Виставу вперше було зіграно в БК «Роша» у форматі «глядач на сцені». Формуванню художнього образу вистави великою мірою сприяє, безперечно, його візуальна частина: декорації, сценічний одяг, бутафорія, костюми, аксесуари, грим, перуки, зачіски, реквізит, театральне світло, мізансцени, вибудовані у формі живих картин, де також діють закони візуальної композиції. У випадку Мольєрівського «Літаючого лікаря» сценічний одяг та перуки є важливим елементом, тому під час пошиття костюмів до звичайних шифонових, велюрових спідниць нашивались рюши, жабо, банти, підбиралися корсети саме «французьких часів», а чоловікам шились брюки в одному кольорі та стилі, щоб витримати загальну стилістику французького образу. До речі, для вистави одна з акторок Театральної Банди поділилась своєю «некласичною» весільною сукнею зі свого весілля, в якій героїня Люсіль йде на побачення з Валером.

Вистава «Записки Божевільного» М. В. Гоголя народилася ще до заснування Театральної Банди, а саме 10 травня 2015 року. Вистава – справжнє видовище, з театральними спецефектами та цікавою драматургією, яка не залишить байдужим жодного глядача. «Записки Божевільного» були на багатьох майданчиках, сценах українських міст та закордонних сценах в Кракові, Санкт-Петербурзі та ще в багатьох містах.

«Кожному воздається за дiлами його». Поема «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику Росiï, це протест проти соцiального i нацiонального гнiту украïнського народу. Твiр складається iз трьох частин, а в кожнiй iз них є по три образи. У першiй частинi «Три душi», які були покаранi, оскiльки в рiзнi часи вiльно чи невiльно стали причиною певноï нацiональноï трагедiï. У другiй частинi «Три ворони» – алегоричнi образи найбiльш реакцiйних сил Украïни, Росiï i Польщi. Третя частина «Три лiрники», де безжалiсно викривається панське прагнення до наживи.

Вона мріє про весілля… Він боїться одружитися… Інтригуюча, провкативна, весела та трішки сатирична історія про те, як у дивному світі, де панують гроші та сухий розрахунок, кохання знаходить Його та Її. Виставу «Одруження» визнали найкращою постановкою на XVI Всеукраїнському фестивалі «Тернопільські театральні вечори», а режисера Івана Даніліна нагородили дипломом «За режисуру другого ступеня». Одвічний образ гоголівської нареченої Агаф’ї Тихонівни, якій дуже не терпиться вийти заміж, і вона відчайдушно обирає жениха між чотирма кавалерами, втілила актриса Валентина Комарі. Вибір дається їй складно, адже «треба, щоб і чоловік був порядний, і щоб любив її, шанував, а що головне – поклав їй до ніг своє дворянство». Не менш важливим критерієм є й те, щоб і наречений був ще нівроку молодим і дужим. Трагічну комічність ситуації посилюють кумедні діалоги претендентів на руку і серце головної героїні: Яєчні (Віталій Григорашкуца), Анучкіна (Олександр Григорович), Жевакіна (Ігор Дем’янюк) та Подкольосіна (Олег Колянківський). Кожен із чотирьох женихів мріє про своє. Чоловіки демонструють свої найприхованіші бажання, страхи та прагнення. Головний акцент – це їхня реакція на шлюб, справжня і не прихована.