Театр української традиції «Дзеркало»
Театр української традиції «Дзеркало» розпочав свій творчий шлях на початку 80-х років як театральний гурт київського андеграунду у підвалах будинку на Татарці, де брати Володимир і Віталій Петранюки згуртували навколо себе робітничу молодь, яка прагнула мовою театрального мистецтва долати атмосферу задухи, що панувала в тоталітарній країні.
За чверть століття театр на чолі з режисером Володимиром Петранюком, здобувши широке визнання та переживши нелегкий період перебудови, помандрував світом: виступав у Лондоні та Новосибірську, Парижі й Варшаві.
2004 року повернувся до Києва, де сконцентрував сили на новому напрямі – відродженні духовного спадку рідного народу, втіленні етнічних та фольклорних образів у музично-драматичних виставах і з першого січня 2006 року розпочав здобувати розголос як театр української традиції «Дзеркало».
Офіційно театр «Дзеркало» відкрився у 1988 році, а фактично театр народився в 1981 році. Засновниками стали брати Володимир та Віталій Петранюки.
Театр «Дзеркало» першими в світі поставили виставу «Полум’яні автографи» про чорнобильську катастрофу, а його засновників – братів Володимира і було нагороджено як ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Понад 90 вистав було зіграно у Чорнобильській зоні протягом 1986-88 років!
Подорожуючи по різним містам і країнам колектив театру грав не лише в театрах, а й на вулицях та площах – в єврейському кабаре у Кракові, у Ковент Гардені в Лондоні. Театр також виступав в Варшаві, Новосибірську, Шервуді і Парижі.
Колектив театру «Дзеркало» небайдужий до воєнних дій на території України, саме тому у 2015 році було поставлено виставу «Блокпост України» за книжкою фронтовика АТО Бориса Гуменюка «Вірші з війни», присвячена загиблому бійцю Василю Кіндрацькому, який збирав військовий реквізит для театру.
У травні 2015 року, за підтримки Міністерства Культури України, єдиний з театрів нашої держави, брав участь у проекті «Зброя культури». Колектив зіграв вистави «Сон Кобзаря» та «Блокпост Україна» у зоні АТО у містах Сватово та Северодонецьк. Колектив був нагороджений медалями від УПЦ «За любов і жертовність до України».
У 2018 році Володимир Петранюк був нагороджений вагомою почесною відзнакою від Міністерства оброни України за виставу «Блокпост Україна» і премією імені Богдана Хмельницького «За краще висвітлення воєнної тематики у творах літератури та мистецтва». На сьогодні це єдиний театр у Києві, який отримав цю відзнаку.
Майданчик театру: Україна Київ вул. Алма-Атинська, 109
Петранюк Володимир Іванович отримав акторську освіту в драматичній студії при Київському Академічному театрі імені І.Франка, курс народного артиста України Петра Сергієнка, у 1977 році.
Працював актором в Армавірському драматичному театрі (1977-1979 рр.) та у Харківському театрі юного глядача (1979-1980 рр.) У 1986 році закінчив режисуру в нинішньому університеті культури та мистецтв, курс Степана Степася.
Володимир Петранюк присвятив своє життя створенню у Києві нового українського театру. З 1982 року група ентузіастів театрального мистецтва, очолена Володимиром Петранюком, здійснювала пленерові постановки вистав і свят на вулицях і майданах Києва. В тому числі Володимир ставив свята головної ялинки України на Майдані та інші святкові дійства, за що в 1982 році був нагороджений званням лауреата фестивалю театральних свят, а з 1986 року театр прийняв назву «Дзеркало» і переніс свою діяльність в зону ЧАЕС, в результаті чого народилася перша в світі вистава, присвячена чорнобильській трагедії «Полум‘яні автографи». Ця п‘єса і постановка належить авторству Володимира Петранюка. Вона і визначила спрямування його діяльності як режисера на багато років вперед.
З виставою «Полум‘яні автографи», де Володимир Петранюк грав також як актор, театр об‘їздив чорнобильську зону з 1986 року 90 разів, за що він і актори його театру були нагороджені знаком «Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС II ступеня». Володимир Петранюк написав наступну п‘єсу «Де твої 17 років», присвячену пам‘яті В.Висоцького, яка торкалася болючих проблем суспільства тих років.
Володимир Петранюк був автором, режисером і виконавцем одної з ролей і отримав за це диплом на міжнародному фестивалі у Кракові у 1990 році. Ряд постановок театру став виразно виділятися у театральному житті Києва і України. У 1988 році стараннями Володимира Петранюка, як лідера, театр отримав статус професійного театру-студії.
Революційні вистави Володимира Петранюка, такі як «Мій бідний Фюрер» (Володимир Петранюк) та «Москва-Петушки» (за В.Єрофеєвим), передували змінам у суспільстві, що дали змогу В.Петранюку із своєю трупою заявити своє українське мистецтво і за межами України.
Український театр «Дзеркало» довгий час існував у м.Краків як культурна плацівка і Володимир Петранюк був фактично мистецьким амбасадором України в Польщі. За цей час він зняв документально-художній серіал про Почаївську Лавру і Ченстоховський монастир, що отримав дипломи міжнародного кінофестивалю у Непакаланові 1994-1995 рр. Для днів Києва у Кракові були поставлені фольклорні вистави «Чотири пори року українського очарування. Чар» та «Ах, Одесса», які знайшли втілення на аудіодисках. Книга театральних поезій «Ностальгія» 2002 року стала етапною в його творчості.
З 2005 року Володимир Петранюк керує театром української традиції «Дзеркало» в Дніпровському районі міста Києва. Він пише, або інсценізує усі п’єси, які є в репертуарі цього театру, є їх постановником і виступає як актор.
