Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
Майданчик театру: Україна Київ вул. Богдана Хмельницького, 5 Поряд з м. Театральна
«Коли я бачу тебе – мені все на світі видається у рожевому світлі!» Чи знаєте ви, що таке кохання сильної жінки, де і «втрачені мрії», і «чоловіки в її житті», і «спокушена й покинута»? Кохання пристрасне, божевільне, неприборкане. Кохання до нестями. Кохання, яким хворіють геніальні люди – люди, які творять історію і про яких довгі роки, а іноді й століття ходять легенди! Саме такою сильною, темпераментною, невгамовною як у роботі, так і в коханні, надзвичайно талановитою була героїня вистави «Життя в рожевому світлі», велика французька шансонетка Едіт Піаф! Маленький паризький горобчик з солов'їним голосом і характером задиркуватого дівчиська, вихованого вулицею. Але водночас стійка та рішуча жінка, незважаючи на будь-які примхи лиходійки Долі. Скільки всього вона пережила: голод, злидні, смерть дочки, втрата коханого, алкоголь, наркотики, незліченне число коханців. І при цьому – нескінченна потреба кохати і бути коханою. Кохати пристрасно і до самозабуття, усіма фібрами своєї душі. Але... напівтемна сцена, освітлена лише прожектором, спрямованим на маленьку некрасиву жінку, звуки музики... і голос, голос, що паралізує усе твоє єство, голос різкий, сильний, несподіваний, який часом переходить у крик, крик душі. І раптом жінка стає красивою, і не лише красивою, а прекрасною, і вона ні за чим не шкодує. Легендарна Едіт Піаф! Для якої любов і пісня – є сенсом всього її життя!
Нібито нічого несподіваного не віщувала звичайна сімейна вечеря, але саме вона одного разу перевернула з ніг на голову життя близьких людей. Нікому і до тями не прийшло, що банальний, на перший погляд, вибір імені дитині так гостро зачепить усіх членів родини, що вони вивернуть душу назовні і виплеснуть свою нестримну, накопичену напругу, розчарування та сумніви. Як вирішиться цей несподіваний випадок, який первісно виявився на кшталт безвинного жарту, чому він усіх навчить, з чим допоможе впоратися, аби врегулювати конфлікт, глядач дізнається наприкінці вистави!
Такої міжнародно-смішної п'єси не було вже давно. Навіть важко собі уявити, що завжди надто стримані мешканці туманного Альбіону можуть так сміятися, та ще й над самими собою. І все ж, ця п'єса була удостоєна премії Лоуренса Олів'є як краща англійська комедія 1991 року, і уже протягом десяти років не покидає сцени у всьому світі. № 13 ("Шалена ніч, або одруження Пігдена") Рея Куні – це комедія ситуацій, що давно полюбилася глядачам, але від цього не стала менш захоплива та весела, адже ніколи не знаєш, який черговий сюрприз підкине героям доля. Здавалося б, цілком невинна інтрижка між помічником прем'єр-міністра і секретаркою боса постійно загрожує перерости в скандал і, можливо, навіть убивство. Головне, не допустити, щоб усе таємне раптом стало явним, тим паче, що ніхто з присутніх у цьому не зацікавлений. І тому головною дійовою особою повинен стати той, хто найшвидше знаходить несподівані рішення і вміє викрутитися з будь-якої ситуації. Такою людиною несподівано для всіх і, насамперед, для самого себе стає Джордж Пігден, секретар помічника прем'єр-міністра. У кого тільки йому не довелося перевтілитися в цю безконечно довгу ніч: і у молодого чоловіка чужої дружини, і у спокусника старої діви. Водночас його обіцяв убити збезчещений чоловік, і на нього влаштували полювання невдоволені жінки. Окрім того, йому всю ніч довелося вовтузитися із закляклим трупом колишнього детектива, затиснутого віконною рамою, трупом, який згодом... але не будемо розкривати інтригу. І це ще не все... Події розвиваються із такою швидкістю, що аж дух перехоплює. Феєричність дії, несподівані повороти в сюжеті, смішні витівки і репліки – все це створює атмосферу веселощів і, в результаті – чудовий настрій. Адже так важливо вміти сміятися над собою, над своїми вадами і пам'ятати, що брехня на благо – все одно є брехнею, а зрада, як її не називай, однаково – зрада, а №13 тут і геть ні при чому.
Люди живуть у наших душах і серцях, доки ми про них пам'ятаємо! У кожного з нас є іскра, запалена нашими предками, нашим родом... Вони жили в інший час, носили інший одяг, ходили іншими дорогами... Але жили і кохали не менш пристрасно та захоплено, ніж ми .... і навіть якщо ми не пам'ятаємо і не знаємо, якими вони були, вони продовжують жити в нас і наших дітях .... ми присвячуємо цю виставу нашим бабусям і дідусям, нашим батькам!!! З Любов'ю та Подякою!
Трагічна історія «Медеї ХХ століття» у комфортабельній європейській квартирі, у якій спочивають тлінні останки її кохання - символічна і водночас актуальна - відображає духовні проблеми сучасної людини, її взаємини зі світом, з його такими вічними базисними категоріями як честь, гідність, вірність (вірність своєму слову, собі) та відповідальність перед собою, своїми близькими і не близькими, що врешті і є відповідальністю перед навколишнім світом.
«ЕЙ, ТИ – ПРИВІТ!» – історія про зародження першого кохання, формування людської душі, відкриття світу і пошук свого місця у ньому. Виставу створено на основі самостійної роботи акторів Професійної студії театру – Катерини Старюченко та Олександра Крючкова.
Ой! Яка дивовижна казка постукала до нас!!! Герої Ганса Крістіана Андерсена, наймайстернішого казкаря, вже на порозі! Тут і бравий Солдат, і Відьма, і Оле- Лукойє, і Принцеса, і Король! Вони нетерпляче очікують на зустріч із маленьким та великим глядачем, щоб спільно прожити захоплюючі пригоди і здійснити свої мрії! Вони вже йдуть до вас!!! Зустрічайте!!!
Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»
Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.
Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.
Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна — українська акторка театру і кіно, народна артистка України (1992), лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991).
Член Національної Спілки кінематографістів України.
Народилася в родині акторки Ніни Алісової. Старша сестра російського кінооператора, народного артиста Росії Вадима Алісова.
Закінчила акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в 1961 році. Була актрисою Московського театру «Современник» у 1961—1964 роках, а з 1964 року — Київського театру російської драми імені Лесі Українки.
Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого в 1953 р. Академік Академії мистецтв України. В театрі ім. Лесі Українки з 1953 р
Назарова Тетяна Євгенівна (29 листопада 1960, Бердянськ, УРСР, СРСР) — українська акторка. Народна артистка України (1996). Народна артистка Росії (2003). Академік Національної академії мистецтв України (2004).
Народилася 29 листопада 1960 р. у місті Бердянську Запорізької області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1982, курс Ю. Мажуги), де викладає з 1991 року. Працює у Національному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки. З 1991 р. знімається у кіно.
Чоловік — український політик Дмитро Табачник.
Його батьки захоплювалися театром, організовували в Наровчате Пензенської губернії самодіяльні постановки серед таких же любителів. Переїхавши до Москви, вони цей інтерес не втратили і зуміли передати синові.
Микола вчився в звичайній московській школі, займався плаванням, щоб здоров'я було міцнішим, причому навіть брав участь та перемагав у змаганнях. З задоволенням відвідував театральну студію для дітей при ДК автозаводу ім. Сталіна, не пропускав постановки столичних театрів.
Велика Вітчизняна війна стала для Рушковського, як і для багатьох юнаків того страшного часу, не тільки випробуванням, а й загартувала характер, навчила цінувати, що таке чоловіча дружба, відповідати за свої вчинки. З обдарованих хлопців створювалися концертні бригади, і вони в короткі періоди затишшя виступали перед бійцями. Двадцятирічний фронтовик Микола Рушковський мріяв продовжити навчання. Школу-студію МХАТ закінчив блискуче. Серед його наставників була Ольга Кніппер-Чехова – дружина видатного А. П. Чехова
На той час він був закоханим в актрису Ізабеллу Павлову – свою майбутню дружину і, коли вона їде працювати до Києва, відправляється за нею.
У театрі ім. Лесі Українки його прийняли, підтримали і незабаром стали доручати головні ролі. До слова, ролі Миколи Рушковського багатопланові і різноманітні – він зіграв їх понад сто. Себе він називає однолюбом – цьому театру залишався вірним, хіба тільки знімався в кіно..
Викладав у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Професор (1976). Серед учнів Рушковського українські актори: Лев Сомов, Ігор Антонов, Дмитро Суржиков, Ольга Сумська, Артем Ємцов та ін.
Один із засновників театральної премії «Київська пектораль», Нового драматичного театру на Печерську, Майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
25 листопада Микола Рушковський зазнав травми стегна внаслідок падіння під час вистави «Насмішкувате моє щастя», де понад 50 років грав самого А. П. Чехова, а потім його брата. Після операції та реабілітації планував за кілька місяців знову вийти на сцену. Помер у лікарні вранці 5 грудня 2018 року. Похований 7 грудня на Байковому кладовищі.
Яремчук Лідія Григорівна — українська акторка. Народна артистка України (1999). Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1983).
Народилася 8 грудня 1945 р. в Києві. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1968).
Акторка Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки (грала у виставах: «Камінний господар», «Кафедра», «Гравець», «Вишневий сад», «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічках» та ін.).
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. Актор Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького (1984 – 1999 рр.). У театрі ім. Лесі Українки з 20.04.1999 р.
Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький — український актор театру та кіно, педагог, Народний артист України (1999). Народився у м. Махачкала. 1947 р. його родина повертається з евакуації до Києва.
1962 р. він потрапив до мистецької студії при Жовтневому палаці. 1969 р. закінчив Республіканську студію естрадно-циркового мистецтва. З 1969 по 1972 рр. був артистом та художнім керівником естрадного колективу Архангельської філармонії (Росія).
З 1972 р. по теперішній час Давид Вольфович працює у Київському національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де зіграв понад 70 ролей. Завдяки багатолітній та плідній творчій діяльності, починаючи з ролей без слів та численних епізодів, актор зумів стати справжнім майстром сцени.
Також на рахунку Давида Бабаєва понад 40 ролей у кіно.
Д. В. Бабаєв-Кальницький обіймає посаду завідувача кафедри розмовного жанру Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв.
Бори́с Леоні́дович Возню́к — український актор театру та кіно, режисер, педагог. Заслужений артист України (1995), Народний артист України (1999).
У 1963 році закінчив студію при Київському драматичному театрі імені Івана Франка (викладач В. М. Оглоблін).
У 1986 році закінчив Державний інститут театрального мистецтва в Москві (викладач Б. Раєвський).
З 1963 по 1966 року — актор Київського драмтеатру ім. Івана Франка.
З 1966 року — актор Національного театру російської драми ім. Лесі Українки в Києві.
Також з 1985 року викладає акторську майстерність в Київському університеті театру, кіно і телебачення.
У 1995 році удостоєний звання заслуженого артиста України.
У 1999 році удостоєний звання народного артиста України.
У 1980-1995 роках працював актором Київського театру юного глядача.
У 1995 році Олександр Гетьманський перейшов до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 2004 року він актор Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. Працює у театрі ім. Лесі Українки з 10.09.1984 р.
Доля Наталя Костянтинівна — українська акторка театру і кіно. Народна артистка України (2011). Грає у Національному театрі російської драми імені Лесі Українки в Києві.
Свою першу роль Наталя Доля отримала у фільмі білоруського виробництва «Белые одежды», ще за три роки до закінчення університету, це була другорядна роль в епізоді фільму. У 1994 році актриса зіграла головну роль у фільмі Олександра Муратова «Геть сором!». У 1995 році закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого і з цього ж року грає в київському Національному театрі російської драми імені Лесі Українки.
З 1994 по 1999 роки грає провідні ролі в театрі і лише в 1999, після довгої перерви, знову з'являється на великих екранах у чотирьохсерійному телесеріалі «Сьоме кільце чаклунки», де виконує роль Імеди — дружини Ігліта. У 2002 році бере участь у зйомках телесеріалу українсько-російського виробництва «День народження Буржуя-2» та «Слід перевертня». У 2005 році виконує головну роль у сучасному фільмі-екранізації «Украдене щастя», відомої однойменної п'єси Івана Франка. Також відома за ролями в таких стрічках як «Міф про ідеального чоловіка. Детектив від Тетяни Устинової», «Жага екстриму», «Про Любов», «Осінні турботи» та ін.
У червні 2018 у відеозверненні підтримала ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
Народилася 18 листопада 1945 року в Горькому.
Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (1968).
Народна артистка України (1992).
З 1968 року - актриса театру Російської драми ім. Лесі Українки. Виступає і як театральний режисер («Розлучення по-російськи», «Дивна місіс Севідж» і ін.)
Працював у театрах-студіях «Колізей», «КІН», «Будьмо», в Експериментальному театрі.
З 1993 року – актор Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (м. Київ).
Запрошується до участі в записах духовних аудіокнижок.
Художній керівник акторського курсу, cтарший викладач кафедри акторського мистецтва та режисури драми Київського інституту театрального мистецтва.
Кири́ло Григо́рович Ка́шліков — актор театру і кіно, режисер, педагог. Народний артист України (2011). Директор-розпорядник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки.
1993 — закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (викладачі Аркадій Гашинський та Михайло Рєзникович).
Від 1993 — актор Національного театру російської драми ім. Лесі Українки в Києві, а з 2000 року також — художній керівник Професійної студії молодих акторів при театрі Лесі Українки.
2008 року отримав премію «Київська пектораль» за кращий режисерський дебют (спектакль «Солдатики»).
Згодом став директором-розпорядником театру.
Одружений на актрисі Ользі Гришиній. 2011 року у пари народилась донька.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1961 р. Ведучий популярної радіопередачі «Вiд суботи до суботи». У 1998 р. отримав літературно-художню премію ім. Котляревського. Премія від міністерства культури і мистецтв України, Спілки Письменників України, Спілки Театральних Діячів України. У театрі ім. Лесі Українки з 16.11. 1966 р.
У 1998 р. О.В. Комаров видав книгу «Рассказы и воспоминания», яка містить розповіді та спогади про акторів театру ім. Івана Франка. У 2001 р. Комаров видав другу книгу — «Театральні спогади. Оповідання», яка містить розділи: «Театр Франка очима мого дитинства» (про акторів театру ім. Івана Франка) , «Светлые души театра» (про акторів театру ім. Лесі Українки, з якими актор працював), і два останні розділи – оповідання. Цю книгу можна прочитати у читальному залі бібліотеки ім. Вернадського.
Ната́лія Іва́нівна Ку́дря — українська акторка, виступає в Київському національному театрі російської драми ім. Лесі Українки, народна артистка України.
1978 року закінчила Дніпропетровське державне театральне училище.
Була першою дружиною українського політика Олександра Розумкова. 1983 року народила сина Дмитра Разумкова — головного політичного консультата президентського кандидата Володимира Зеленського на виборах 2019 року.
У київському театрі ім. Лесі Українки з 1987 року.
Работает в Национальном Академическом Театре Русской Драмы им. Леси Украинки (Киев)
Народная артистка Украины.
Заслужений артист України.
У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
З серпня 1983 року - артист Театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ).
Ніжерадзе Ніна Георгіївна — народна артистка України (2009), з 1995 року — акторка Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Народна артистка України (2009).
Народилася 7 серпня 1955 року в м Поті, Грузія.
Ніна Ніжерадзе у 1980 року закінчила Державний інститут театрального мистецтва y Москві (майстерня О. Табакова). В інституті зустріла свого майбутнього чоловіка Віктора Сарайкіна, з яким одружилися будучи студентами ДіТМ. З 1980 по 1995 була акторкою Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, а з 1 вересня 1995 року — працює у Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
2009 року отримала звання народної артистки України.
Сергій Олександрович Озіряний — український актор театру та кіно. Народний артист України (2004).
Народився 29 березня 1956 року в місті Києві в родині службовців.
Навчався у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого в майстерні народної артистки України Валентини Зимньої.
У 1977 році після закінчення ВНЗ головний режисер Київського театру юного глядача Микола Мерзлікін запросив молодого і здібного актора до театру. Разом із досвідченими та яскравими майстрами дитячого театру Сергій Озіряний упевнено робив свої перші кроки в мистецтві і впродовж 18 років створив ряд цікавих і неповторних образів. Чудовими наставниками були самобутні і визнані майстри своєї справи – актор, режисер Микола Єдлінський і Валерій Пацунов.
У 1995 році головний режисер Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, народний артист України Михайло Резнікович запросив артиста до театрального колективу.
Савченко Дмитро Віталійович - український актор театру і кіно, народний артист України, актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Київ).
Народився в 1972 році. У 1993 році закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого. У 1994 році був прийнятий в трупу Київського театру російської драми імені Лесі Українки. У 2011 році отримав звання народний артист України. Викладає акторську майстерність у Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого.
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (м. Москва) у 1980 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1995 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1997 р. У театрі ім. Лесі Українки з 11.04. 1996 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1986 р.
1987 - 1992 рр. Київський молодіжний театр
1993 р. Київський експериментальний театр
1993 - 1998 рр. Київський молодіжний театр
У театрі ім. Лесі Українки з 15.04. 2003 р.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2006 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.06.2006 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1992 р. У театрі ім. Лесі Українки з 16.03. 1992 р.
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (м. Москва) у 1978 р. У театрі ім. Лесі Українки з 23. 12. 1993 р.
Олекса́ндр Микола́йович Кобза́р — український актор театру і кіно, режисер. Актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (2004—2016). Заслужений артист України (2017).
У 2000 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), курс Народного артиста України Б. П. Ставицького. У 2005 закінчив той ж університет за спеціальноістю «режисура драматичного театру», курс К. М. Дубініна.
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працював з 2004 року по 2016.
У 2007 році — лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання жіночої ролі» за роль Віктора у виставі «Останній герой» Олександра Марданя.
У 2009 році Олександр Кобзар разом з актором і режисером Андрієм Самініним написав інсценізацію і поставив виставу «Граємо Чонкіна» за романом Володимира Войновича «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна».
у 2009 році грає в кінострічці «Прітяженіє» Олега Сергійовича Нестерова
У 2012-му році знявся у фільмі «Поводир», де виконав одну з головних ролей.
Ольга Арнольдовна Когут — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (2006).
У 1989 році закінчила Донецьке училище культури за спеціальністю «Режисура драматичного театру». Ще студенткою почала працювати в Донецькому обласному музично-драматичному театрі імені Артема.
У 1995 році вступила до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенко-Карого.
У 1996 році була запрошена в студію молодих акторів Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Наді́я Дми́трівна Кондрато́вська — українська актриса театру і кіно, народна артистка України (2018), лауреат премії «Київська пектораль» (2008 і 2013).
1968—1969 — навчання в Естрадно-цирковій студії при Львівському державному цирку.
1974 — закінчила Київський інститут театрального мистецтва (викладач О. Соломарський).
1969—1970; 1974—1978 — актриса Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.
З 1978 — актриса Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (м. Київ).
З 1979-1995 р. працював у Запорізькому театрі Молоді (актор, режисер).
1992–1995 р. – Запорізький музично-драматичний театр ім. М.Щорса.
З 1995 р. – Київський Національний академічний драматичний театр російської драми ім. Лесі Українки.
З 2002 р. – Київська дитяча Академія мистецтв (викладач майстерності актора).
З 2011 р. – Київський Класичний Альтернативний Художній театр (режисер, актор).
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1971 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.1998 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1970 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2007 р.
1983-1987гг. – Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенко-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого).
1987-1991 рр. – Новосибірський театр «Червоний факел» (Росія)
1991-1996 рр. – АБДТ ім. Горького (нині БДТ ім. Г. А. Товстоногова), м. Санкт-Петербург (Росія)
З 1.10. 1996 г. – Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2001 р. У театрі ім. Лесі Українки з 24.11.1999 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2001 р. У театрі ім. Лесі Українки з 12.10. 1999 р.
Ірина Дмитрівна Новак — українська акторка, телеведуча, Заслужена артистка України (2014). Народилася 8 квітня 1978 року.
У 1999 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
В кінці першого курсу телеканал «ТЕТ» запросив Ірину на роботу журналістом. Вона перекладала західні сюжети на українську мову, начитувала, і це йшло в прямий вечірній ефір. На другому курсі Ірина заряджала людей позитивом в гумористичній передачі «Шурум-бурумчіки, шарам-баранчики» на УТ-1. До третього курсу, пройшовши жорсткий кастинг, Ірина стала ведучою передачі «Шолом, Києве!». Два роки молода команда розповідала про традиції і свята євреїв, виїжджала на знакові для них місця України, зустрічалася з равинами.
Ірина була ведучою навіть на радіо. Вона вела «Шоу двох блондинок». У той же час на ТБ - соціальну рекламу «Як на долонях», програми «Кримська панорама» та «День для себе"» Знімалася в рекламних роликах.
Нині Ірина є актрисою театру імені Лесі Українки в Києві.
Заміжня, в 2009 році народила доньку — Меліссу
Закінчила Школу-студію ім. В. Немировича-Данченко при МХАТ (м. Москва) у 1951 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.08. 1951 р.
1961-1965 рр. – Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенко-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. І.К.Карпенко-Карого).
1965- 2018 рр. – Київський державний російський драматичний театр ім. Лесі Українки (нині Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки: зіграно 57 ролей.
«Андрій Подубинський – вдумливий, талановитий актор, якому притаманна гостра гротескова форма у поєднанні з глибокою психологічною розробкою образу. У роботі з різними режисерами він виявив себе, як актор справжнього драматичного і водночас трагіфарсового обдарування, здатний працювати в ансамблі, точно відчувати партнера і загальний малюнок вистави». (З творчої характеристики. 2004 р.)
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2005 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.12. 2004 р.
Працював у театрі «Красный факел» у Новосибірську.
Закінчив інститут режисури у 1994 р. ( режисура драми). Потім поїхав у БДТ, де грав шість років.
З 2000 р. член Гільдії кіноакторів України.
З 2009 р. – доцент кафедри театрального мистецтва Київського Міжнародного Університету.
У театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1996 року.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1994 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.02.1996 р.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2005 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.04. 2005 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1973 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.2004 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1980 р. У театрі ім. Лесі Українки з 5.09.1999 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2001 р. У театрі ім. Лесі Українки з 5.09.1999 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1964 р. (артист театру та кіно), у 1975 р. (режисура драми). 1964 – артист Київського театру юного глядача. У театрі ім. Лесі Українки з 29. 10. 1979 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Оксана Вікторівна Вороніна (нар. 11 листопада 1967, Путивль Сумської області) — українська актриса театру і кіно. Оксана Вороніна народилася 1967 року у місті Путивль на Сумщині.
З 1986 року навчалась у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (нині — Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого) у майстерні Ю. Ткаченко, який закінчила у 1990 році.
У 1990—2000 роках Оксана Вороніна працювала в Белгородському державному академічному театрі імені М. С. Щепкіна. З 2001 року і по теперішній час — актриса театру російської драми імені Лесі Українки.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2010 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.06.2006 р.
У числі театральних родичів – двоюрідна бабуся Тетяна Наумова – балерина Великого театру.
Дитяче бажання бути спершу священиком, потім цирковим артистом крок за кроком привела Артема в театральну студію, логічним продовженням якої став театральний інститут.
Театральну діяльність розпочав у київському театрі російської драми імені Лесі Українки (з 2007 року), куди був прийнятий без прослуховування.
Потім був «Театрі на Подолі» (з 2009 року) і знову повернення до Російської драми (з 2011 по 2017).
Бере участь в антрепризних постановках ( «Небезпечний поворот», «Варшавська мелодія-2»), в літератнирних читаннях ( «Майстер і Маргарита», «Поховайте мене за плінтусом») в об'єднаних програмах за участю музикантів , оркестру ...
Живе і працює в Києві.
У 2004-2008 – актор Луганського українського академічного музично-драматичного театру.
У 2009-2012 – на сцені Київського академічного театру юного глядача на Липках.
З 2012 року в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Закінчив Київський університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2006 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2006 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2006 р. У театрі ім. Лесі Українки з 21.09.2006 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого в 2001 році.
У Театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1999
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. У театрі ім. Лесі Українки з 7.04. 1996 р.
Закінчила Театральне училище ім. М. Щепкіна при Малому театрі (м. Москва) у 1968 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.07. 1968 р.
Грає в музичному колективі Cabaret-band «A La Parterr».
Служить в київському театрі російської драми імені Лесі Українки з 2006 року.
Живе і працює в Києві. Має доньку.
У 2010 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого.
З 2007 року – актор Національного академічного драматичного театру російської драми ім. Лесі Українки.
Актор театру і кіно, професійний музикант, виконавець.
Грає в фольк-групи «Praksed Orchestra» та рок-групі «ЩЮgar».
Вокал – академічний.
В юнацтві займався у спортивній школі. Кандидат в майстри спорту з вільної боротьби. Має перший дорослий силовий розряд з водного поло; третій юнацький розряд з волейболу.
Народився в м .Баку в родині військовослужбовця. Закінчив Чугуївську школу № 1 в Харківській області.
Після школи спочатку вступив до Бакинського нафтохімічного, потім – в Харківський політехнічний, але не провчившись і року, пішов, зрозумівши що це не для нього.
Усюди він надходив з першого разу.
Незабаром дізнався, що в Харкові вчать на акторів. За місяць підготував програму українською мовою, хоча на ній не розмовляв, і подав документи до Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського на театральне відділення. Курс набирав народний артист СРСР Лесь Сердюк. Це був його останній курс.
Після закінчення працював з дружиною в Орловському ТЮГу (1988-1991), який був відомий тим, що ставив «дорослі» постановки, такі як «Сьомий подвиг Геракла» М.Рощина, «Дурочка» Лопе де Вега, «Адам і Єва» М .Булгакова, «Сни Євгенії» Казанцева, мюзикл «Кандид» Вольтера. У період дитячих канікул грали казку Пушкіна «Спляча царівна» (Савкін грав Єлисея). Робота була напружена – грати доводилося протягом усіх канікул, близько двох тижнів, по 3-4 вистави кожен день, але Савкін згадує театр з теплотою і вдячністю.
У 1992 році працював у Варшаві, в мюзиклі «МЕТРО».
У 1993-1999 роках – актор Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Дебютував головною роллю (Армана Дюваля) в спектаклі «Дама з камеліями». Одночасно працював диктором на харківському телебаченні (1993-1998). У 1999 році переїздить до Києва актором Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. З 2002 року співпрацює з Театральної майстерні «Сузір'я».
Живе в Києві. Продовжує працювати в Київському театрі російської драми імені Лесі Українки, регулярно знімається в популярних телевізійних проектах виробництва України і Росії.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2000 р.
У 1999 р. брав участь у міжнародному проекті – мюзиклі «Вестсайдская история» Л.Бернстайна–Чіно.
У 2000-2005 рр. – актор Донецького музично-драматичного театру.
З 2006 р. співпрацював з Молодим театром (Київ).
Актор муніципального театру «Киев».
З 2010 р. співпрацює з театром «Браво».
У театрі ім. Лесі Українки з 21.10. 2012 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1990 р. У театрі ім. Лесі Українки з 16.10.1992 р.
Закінчив Театральне училище ім. Щепкіна при Малому театрі (м. Москва) у 1972 р. (артист театру і кіно), Театральне училище ім. Б. Щукіна при театрі ім. Е. Вахтангова (м. Москва) у 1992 р. (режисер драматичного театру). У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2006 р.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2009 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.01. 2007 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Актор Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (м Київ, Україна).
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2002 р. У театрі ім. Лесі Українки з 22.06. 2002 р.
Народилася 13 червня 1986 року в Батумі.
У 2011 році закінчила Харківську державну академію культури, спеціальність – актор театру і кіно (майстерня Ю.Б.Старченко).
У 2007-2008 рр. – актриса камерного театру «Жуки».
У 2009-2011 рр. – актриса Донецького академічного обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
З 2012 року по 2019 – актриса Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1967 р. У 1980 році актор Львівського ТЮГу. З 31. 08. 2003 р. – актор театру ім. Лесі Українки.
Закінчив Новосибірське театральне училище у 1988 р. Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1992 р. У театрі ім. Лесі Українки з 17.10.1994 р. (після перерви з 1.10. 2011 р.)
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2013 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
У 2012 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, акторський факультет (майстерня Н.Н.Рушковского).
У 2016 році закінчив Літню школу Інституту театру і кіно Лі Страсберга в США.
У 2011-2012 рр. – актор театру «Сузір'я».
У 2012-2018 рр. – актор Київського театру російської драми ім. Лесі Українки.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2015 р.
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2012 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2013 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2009 р.
Працював у Черновецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської 2009 - 2010 р.р.
У театрі ім. Лесі Українки з 21.09.2012 р.
Закінчив київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтва в 2015 р Майстерня Народного артиста України Давида Бабаєва. У театрі імені Лесі Українки з 2016 р.
Закінчила Харківський державний університет мистецтв ім. Котляревського у 2011 р., Луганську державну академію культури та мистецтв у 2013 р. В театрі ім. Лесі Українки з 2015 р.
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчила київський національний університет культури та мистецтв 2009-2014 (курс Биченко Н.А.). Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім.Карпенко-Карого 2013-2014 (курс Резніковича М.Ю.). В театрі ім.Лесі Українки з 2014 року.
Закінчила Київський Національний університет культури і мистецтв у 2012 р. Курс Ільченка П.І. та Півоварової К.В. У театрі ім. Лесі Українки з 2013 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2015 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.01.2015 р.
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенка-Карого. Курс М.Ю. Резніковича.
Народився 29 січня 1946 року.
Актор, театральний режисер.
Заслужений діяч мистецтв України (2001).
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого в 1978 році.
Актор і режисер Театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ) з 1985 року.
Український режисер. Народний артист України (1980). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983). Член Національної спілки театральних діячів України. Академік Академії мистецтв України (1996). Герой України.
Народився 26 квітня 1938 р. в Харкові. У 1963 році закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963, майстерня Г. Товстоногова).
У 1963—1966, 1970—1982 роках режисер, у 1982—1984 роках — головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки; 1966—1970 роки — режисер-постановник Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського; 1984—1988 роки — головний режисер Новосибірського театру «Красный факел». Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви, Варни, Пекіна, Хайфи. Поставив разом з В. Горпенком телефільм «Дощ у чужому місті» (1979, 2 а).
З 1994 року є генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.
