З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 488
5.4
5.3
5.6
5.4

Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.

З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.

З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.

З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.

У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром.

З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.

Майданчик театру: Україна Київ пл. Івана Франка, 3 Поряд з м. Хрещатик

ft.org.ua frankothpr@gmail.com 0442795921

Художній керівник:
Зараз у репертуарі 54 вистави

Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 13
5.6
5.5
5.8
5.5

«Надзвичайно цікавою», «веселою і глибокою», «екстравагантною» різдвяною притчею, в якій добро завжди перемагає зло, називала американська преса п'єсу «Дорога Памела» Джона Патрика (1905-1995) – лауреата Пулітцерівської премії і премії Тоні. Сам Патрик, охрестив цю п'єсу «тріумфом у трьох діях». Троє пройдисвітів, дізнавшись про дивовижну колекцію Памели і скориставшись беззахисністю старенької, намагаються її пограбувати. Однак Памела, всупереч очікуванню, саме дарує їм своє майно і… навіть пропонує жити в неї… З цього починаються події карколомного сюжету про тріумф добра, сюжету, котрий понад півстоліття залишається одним із найпопулярніших у репертуарі американського і європейського театру. П'єса створена відомим американським драматургом, сценаристом Джоном Патриком. Його входження в світ шоу-бізнесу було блискавичним. У 30 років Джон – автор численних програм для радіо та різноманітних шоу. Його перша п'єса, представлена на Бродвеї, принесла не лише популярність, але й відчинила двері до омріяного Голівуду. До речі, в одній з його екранізованих п'єс у головній ролі виступив 40-й Президент США Рональд Рейган. Серед найпопулярніших творів Джона Патрика – «Дивна місіс Севідж» (1950) та «Дорога Памела» (1961). Нова хвиля інтересу до п'єси «Дорога Памела» є цілком закономірною. В першу чергу, завдяки вічним питанням, що підіймає автор: як зберегти духовність, людяність, гідність, незважаючи на життєві обставини? Де віднайти сили, аби протистояти прагматичності і цинізму, які руйнують людські душі? Завдяки майстерності драматурга п'єса позбавлена декларативності, автор пропонує відверто театральний, подекуди парадоксальний розвиток подій, створює екстраординарні характери персонажів. І, насамперед, це стосується головної героїні – Памели... Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.2
5.4
5.3
5.1

П'єса «Дами і гусари» польського комедіографа і поета Олександра Фредро (1793-1876 рр.) належить до «золотого фонду» класичної літератури. 175 років вона не сходить зі сцен світового театру, надаючи можливість акторам і режисерам поринути у вишукану театральність, відчути витонченість польського гумору, в якому граціозність романтизму співіснує з легкою самоіронією. Дія відбувається в маєтку Майора – затятого холостяка, який, зібравши добірне товариство бойових друзів, відгородившись від примарних принад життя, а власне, усього, що пов'язане із жіноцтвом, «бавиться» і відпочиває між походами. Спокійну, суто гусарську ідилію буквально висаджує в повітря приїзд цілої кавалькади жінок – кузин Майора на чолі з пані Оргоновою. З їхньою появою стале гусарське життя летить до дідька, маєток – лихоманить. І це все можна було б стерпіти, якби не підступний план кузин: одружити Майора на донці пані Оргонової – Зосі. Жінки розробляють тактику і стратегію: пані Диндальська опікується Капеланом, панна Анеля пускає бісиків Ротмістру, їхні служниці Юзя, Зузя, Фрузя також не втрачають часу марно... Поки жіноцтво приводить план у дію, Зося зустрічає поручика Едмунда і впізнає в ньому своє омріяне кохання... Автори вистави на чолі із режисером-постановником, автором сценічної версії Юрієм Одиноким створили яскраве сценічне дійство, насичене легкістю акторської імпровізації, граціозністю пластично-танцювального малюнку, сповнене музики і вічних мрій про кохання. У фіналі вистави звучить «Тетянин вальс» Тараса Жирка. Фото та анотації надано театром.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
6.0
6.0

Генрік Ібсен

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 15
4.8
5.1
4.9
4.6

Вистава "Всі мої сини" - перше звернення театру до драматургії уславленого американського драматурга, лауреата Пулітцерівської премії Артура Міллера. Вперше виставу за цією п'єсою було показано на Бродвеї 1947 року. Тоді Артур Міллер і режисер постановки Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні". Виставу було зіграно більше трьохсот разів. П'єса "Всі мої сини" прославила Міллера і зробила його одним з найпопулярніших драматургів сучасності. Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Історія сімейної драми фабриканта ще раз стверджує всесвітній закон: "ніщо в житті не минає без наслідків". Родина чекає з війни зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків. Справжня любов між нареченою зниклого льотчика і його молодшим братом піддається осуду як ганебна, зрадницька і небезпечна для сімейного добробуту. У п'єсі істина родинних відносин підміняється спрагою збагачення, а наслідки цієї підміни виявляються незворотними. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
6.0
5.7
6.0
5.6

Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється. Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство. Фото та анотації надано театром.

Попелюшка
« Попелюшка » Мюзикл, казка
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.4
5.4
5.4
5.6

В основі вистави "Попелюшка", що її представляє театр - одна з найвідоміших казок світу, до якої зверталися, починаючи з XVII століття, казкарі Шарль Перо, брати Грімм та інші. Постановочна група театру на чолі з режисером Катериною Чепурою використала у своїй роботі одну з найпопулярніших версій - кіносценарій Євгена Шварца. Особливої казкової чарівності, прозорості та театральності додала музика Вікторії Васалатій, яка є однією з виконавиць ролі Попелюшки. Для авторів вистави було принциповим аби всі ролі: від злої, проте такої кумедної Мачухи, сестер-нечепур і до самого Короля виконували молоді актори, які з легкістю та артистизмом перетворюються на казкових персонажів, насичують давню історію дівчинки-сирітки юнацьким запалом та наближують події до нас. Для тих, хто, можливо, ще не встиг прочитати цю казку, нагадаємо її фабулу: після смерті матері батько дівчинки одружився з жінкою, яка мала двох дочок. Проте, чоловік і не міг уявити, що на цьому щасливе життя його дочки закінчиться. Зла Мачуха із своїми рідними доньками перетворила дівчинку у свою служницю. Оскільки дівчинка весь час мала поратися на кухні біля вогню, то забулося її справжнє ім`я, її назвали Попелюшкою… Одного разу всі збиралися на бал до Короля. Попелюшка також мріяла побувати на святі, проте ані сукні, ані черевичок в неї не було. Крім того Мачуха наказала переробити дуже багато справ... Раптом з`явилася чарівна Фея, яка знала Попелюшку, знала її доброту, легку вдачу, щире серце. Фея зробила неможливе - спорядила Попелюшку на бал і головне - подарувала кришталеві черевички... саме вони допомогли Попелюшці знайти своє щастя. Фото та анотації надано театром.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.8
5.2
5.0

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.5
5.6
5.8
5.5

В історії кожного театру є п'єси, до яких час від часу звертаються митці різних поколінь. Для Національного театру імені І. Франка  «Мартин Боруля» є знаковою постановкою. Перше її прочитання на нашому кону (1950р.) та виконання головної ролі фундатором театру Гнатом Юрою овіяне театральною легендою. До п'єси зверталися також у 1967 та 1979 роках. Але класика є класикою, і нинішне покоління франківців на чолі з режисером Петром Ільченком та художником Олегом Татариновим пропонують свою оригінальну версію. Автори вистави відкривають у знаній історії гіпертрофовану, абсурдну ситуацію, в якій герой стає бранцем та жертвою власних, непідтверджених реальністю амбіцій. Через яскраві театральні метафори, видовищність, гротеск вистава поступово приводить нас до думки про оманність і навіть трагічність відходу від власного «я» в ім'я ілюзорних ідей зверхності. «Ідея фікс» Мартина Борулі – отримання дворянства примушує краще зрозуміти самих себе, привести у відповідність власні прагнення та амбіціії. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.7
5.1
5.8
5.4

«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.

Афіша
На жаль театр не має майбутніх подій
preloader
Відгуки глядачів
Про виставу

Відгуків немає
preloader