З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Театр «Арабески»
Театр «Арабески»
Театр «Арабески»

Театр «Арабески»

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Ми народилися на уламках імперії зла. Нам було 12-13 років, коли у совєцькому концтаборі загинув український поет- політв’язень В.Стус. Це було всього-на- всього в 1985 році. За рік вибухнув Чорнобиль. Це був очевидний кінець імперії. Коли ми були студентами, навчання не забирало аж так багато часу. В університетських курсах, наприклад літератури, було забагато прогалин. Професори ще не встигли прочитати ті книжки, що були заборонені роками, і щойно почали видаватися чи з’являтися в журналах. Тож читати книжки було цікавіше, ніж ходити на лекції.
У нас іще не було нічних клубів, MTV, комп’ютерів, інтернету та Google. У кінотеатрах розмістилися меблеві крамниці. Алкоголь, наркотики і навіть тютюн були важкодоступними. Наші батьки боролись за виживання, коли їм по декілька місяців не виплачували зарплати. Отже, нам особливо нічого іншого й не лишалося, крім книжок і нас самих. Так, у пошуках книжки, що вийшла на Заході, ми і потрапили до Харківського літературного музею. Крім потрібної книжки ми знайшли там архів: листи письменників, художників, театральних діячів початку ХХ століття, їхні книжки з автографами, їхні особисті речі, - все це просто було розкладено на підлозі у двох невеличких експозиційних залах. Серед експонатів був останній паспорт Леся Курбаса, з яким його арештували.

Ми дуже вдячні керівництву Харківського літературного музею за те, що нас не проганяли, а запросили до співпраці у створенні виставки до 100-річчя Миколи Хвильового. Нашу першу виставу «Шлях до загірної комуни» (за творами М.Хвильового) ми показали 13 ГРУДНЯ 1993 року. У день народження Миколи Хвильового. Ми грали її в музеї серед документів та особистих речей розстріляних українських письменників.

Лише через три роки після першої вистави (1996) з’явилася назва театру – «Арабески». Так називалася вистава, що увібрала в себе попередні експерименти – це справді були арабески – такий собі орнамент з наших несвідомих пошуків. Зрештою, ми зрозуміли, що з групи друзів ми перетворюємося на професійний театр. Осип Зінкевич, який організовував наше перше турне в США і Канаді, вимагав, щоб ми знайшли час на вигадування назви для театру - він не міг рекламувати театр без назви.

Чому варто відвідати:

День народження театру - 13 грудня 1993 року. Це день 100-річчя з дня народження Миколи Хвильового. Саме в цей день відбулася перша вистава театру «Шлях до загірної комуни» (за творами М.Хвильового), яку ми зіграли в Харківському Літературному Музеї серед документів та особистих речей розстріляних українських письменників.

Лише через три роки після першої вистави (1996) завдяки Осипу Зінкевичу, директору українсько-американського видавництва «Смолоскип» ім. Василя Симоненка, з’явилася назва театру – «Арабески». Так називалася вистава, що увібрала в себе попередні експерименти – це справді були арабески – такий собі орнамент з наших несвідомих пошуків.

Вистави театру високо цінував професор Шевельов, який свого часу бачив усі харківські постановки Леся Курбаса.

На замовлення театру Арабески Сергій Жадан написав три свої перші п’єси.

Заради співпраці з Арабесками Місько Барбара переїхав зі Львова до Харкова

Команда театру об’їхала з різними виставами всю Україну. З Харкова до Лондона через усю Центральну та Західну Європу. З Нью Йорка через Торонто до Флоріди. У Польщі легше порахувати міста, в яких ми не грали, ніж ті, що бачили наші вистави.

Зараз у репертуарі 7 вистав

Українські селяни казали: «у тридцять триклятому році...» Що ж тоді сталося? Як і чому? Дослідники зафіксували, що досить багато людей, які пережили Голодомор, не хочуть про це говорити. Деякі з них погоджуються дати свідчення, але просять не називати їхні імена. Однак, є група людей, яка навпаки просить докладно зафіксувати їхні свідчення і обов'язково розповісти про це іншим. Мабуть, завдяки ним і з'явилася наша вистава. «Перекажіть іншим» – саме це стимулювало нас у нашій роботі. «У тридцять триклятому році...» навесні дерева стояли білими. Кору і листя з'їли люди. Колір цієї катастрофи – чорний. Звук її – тиша. Усе живе завмерло від жаху. Люди не могли осягти масштабів цього лиха. Навіть у неврожайний рік в Україні неможливо було померти з голоду. Але найкращий врожай можна забрати силою. Сьогодні у таке важко повірити. Правда, як завжди, болюча та незручна. Але нам, нащадкам тих, хто вижив, вона дісталася, як генетична пам'ять, як відбитки пальців чи колір очей. За задумом системи ми б не мали народитися. Принаймні українцями. «У тридцять триклятому році...» українці у всьому світі об'єдналися, не зважаючи на свої політичні погляди, в одному бажанні – допомогти великій Україні не сконати з голоду. Галичани, волиняни, українці в США, Польщі та інших країнах збирали хліб та гроші, годували тих, кому вдалося втекти. Врятували дуже небагатьох. Померли мільйони.

«Ромео. Джульєтта. Класична комедія» від театру Арабески. Вистава під кодовою назвою «Як (НЕ) треба ходити в театр» присвячена, власне, театральній публіці та театру взагалі. Тексти Шекспіра переплітаються з сучасними текстами драматургині Юліти Ран, змушуючи нас усіх задуматися про те, що є для нас театр, що ми очікуємо в ньому знайти, на що очікують ті, хто творять театр, і як усе це поєднати.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з’явилась п’єса «Червоний Елвіс». Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел: Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх. Своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї ще ненародженої дитини. У виставі використаний активний відео-компонент у поєднанні з сучасним дизайном, хореографією та музикою.

«Арабесківській Енеїді» вже 20 років. Вистава мандрувала від Харкова до Львова, від Криму до Донецька, від Нью-Йорка до Флориди, від Варшави до Лондона. Нову версію вистави «Арабески» показали в травні 2017 на Книжковому Арсеналі. На черзі – Харків! 20 років тому ми шукали еквівалентів, перекладаючи Котляревського мовою театру, роблячи бурлеск та травестію на сцені за його підказками, але також озираючися на весь світовий театр, про який читали та чули. Нам видавалося, що театр, який творив Котляревський, був дуже веселим, живим та зовсім не провінційним. А нам хотілося творити саме такий театр.

Усе про проституток, трансвеститів, злодіїв, наркоманів, зеків тощо у п'єсі Сергія Жадана за мотивами життя і творчості Юри Зойфера – видатного німецькомовного драматурга, родом із Харкова.

Українсько-польский конфлікт на тлі Другої світової війни виявився занадто болючою і складною темою навіть сьогодні. Чи можемо ми про це говорити? Так, можемо. І навіть без жодної тіні конфлікту. Чи потрібно це робити? Безсумнівно. Чи рухаємося ми у бік порозуміння і прощення в таких розмовах? Навряд чи. Чи вчимося слухати одне одного? На жаль, ні. Якби митці впливали на наше життя більше, ніж політики та історики, чи наше життя стало б кращим? Невідомо. Юрій Рубан:  «Порефлексуймо над фактом справді масового опору на Західній Україні. Масового, бо тільки за всенародної підтримки він міг тривати так довго. Такого тривалого збройного опору більш ніде у Східній Європі не було. Звичайно, у координатах сучасного розуміння прав людини ті бійці не були ні лібералами, ні демократами. Мене не дуже переконують деякі нововиявлені документи, згідно з якими вони прагнули захищати євреїв чи поляків. Вони були дітьми свого часу і воювали з іншими дітьми того жорстокого часу, що належали до інших націй. Але вони зі зброєю в руках боролися проти сталінізму. У цьому безнадійному протистоянні долі є щось справді епічне. Тут філософія чи історія безсилі дати оцінку. Її може дати тільки мистецтво.» Тимоті Снайдер: «Оскільки сенсу смерті надає життя, а не навпаки, то важливо спитати: як можна було (як можна) привести таку велику кількість людських життів до наглого кінця? Жертви були людьми; справжнє ототожнення з ними означає розуміння їхніх життів, а не хапання за їхню смерть. За означенням, жертви - мертві, вони не можуть боронити себе від того, як їхні смерті використовують інші. Політику чи ідентичність легко освятити смертю жертв. Менш привабливою, але з морального боку нагальнішою проблемою є зрозуміти дії винуватців. Зрештою, моральна небезпека полягає зовсім не в тому, що хтось може стати жертвою. Вона полягає в тому, що хтось може стати винуватцем або пасивним спостерігачем.»

Чи вдасться нам розказати, що таке чорнобильська зона відчуження? Ні. Можемо тільки придивитися до складності явища. Спробувати розповісти про власний досвід, страх і зачарованість. Про екзистенційний трепет від випромінювання – невидимого терориста. Про людей, життя яких набуло мети і виміру під впливом катастрофи, що сталася майже 30 років тому. Про могутність природи і вразливість людини. Про відчуженість, спокій і таємницю цього місця. Про його смертельну красу. За цей час з’явилося багато людей, які виборюють право володіти всім, що пов’язане з Чорнобилем – хочуть мати свій «копірайт на страждання». Як про це правдиво говорити, не знає ніхто. Бракує знань, щоб осягнути складність причин, впливу та наслідків аварії на ЧАЕС. Однак добре відомо, хто і в який спосіб може скористатися з політичного та економічного капіталу, яким є Чорнобиль… Чорнобиль – занадто важлива тема, щоб залишити її в руках одних тільки політиків, бізнесменів та енергетиків: у фокусі вистави – сучасна людина з її страхами та неспокоєм. Вистава – ще одна спроба відхилити завісу мовчання над болючою чорнобильською темою, створити документ про суспільні травми сьогодення та пануючу в медіях політику нейтралізації цих травм, яка здебільшого є замовчуванням суті проблеми.

Афіша
На жаль театр не має майбутніх подій
preloader
Відгуки глядачів
Про виставу

Відгуків немає
preloader