З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек
Інародний театр абсурду Воробушек

Інародний театр абсурду Воробушек

Інародний театр абсурду Воробушек – український театр з міста Харків. Під звуки арфи, на якій ніколи ніхто не грав, несе дивний, гарний настрій. Трупа сформувалася 5 квітня, 2012 року. Як вказано в назві, колектив працює в стилі абсурд. Окрім цього, має власні музичні проєкти, унікальний фестиваль і досить часто розбурхує свідомість людей перформенсами, імпровізаціями та іншими речами, які дають ковток свіжого повітря в кімнаті, наповненою запахом борщу.

У 2017-му році стали рекордсменами України, зігравши п'ять авторських вистав в п'яти різних закладах впродовж одного дня. Через рік побили власний рекорд, зігравши 6 вистав.

В репертуарі театру 7 вистав, довга імпровізація, плюс родзинкою в салаті є власний фестивалю абсурду «Сутула собака Джекі Чан», який майже кожен рік відбувається в місті Харків.

Популярність театру приніс проєкт «Ліга Сміху», в якому колектив брав участь впродовж 4 сезонів.

Колектив театру складається з 15 людей, з яких тільки один професійний актор. Актори паралельно є авторами, режисерами і продюсерами своїх постановок.

Цікаві відомості:

Театр засновано у 2012 році.

Зараз у репертуарі 9 вистав

Монті Пайтон після 30-річного мовчання вирішили зробити прощальні живі шоу. Як вірні пропагандисти легендарної комік-трупи в Україні, Горобчик не міг пройти повз і зробили першу кавер-виставу за номерами британців. Дія відбувалася в арт-кафе «Агата» і так ретельно Воробушек ніколи нічого не репетирував. Актори театру передивились всі фільми, всі серії серіалу. Ретельно відбиралися номери, костюми, переводилися пісні. Радості не було меж, коли Ерік Айдл (один з творців Монті Пайтон), твитнув собі пост про виставу театру. Прем'єра відбулася 28 вересня 2014 року. Тоді вперше в театрі дебютували Андрій П’ятаха і Юрій Таран. В кінці цієї вистави, під час виконання фінальної пісні «Always look on light side of life», в Харкові скинули пам'ятник Леніна. Ось так сила пісні. А через рік, не насолодившись до кінця матеріалом, була зіграна велика вистава з симфонічним оркестром «Віртуози Слобожанщини», який відбувся в Дк Міліції, де абсурд лився не тільки на сцені. Електрик погрожував відключити повністю світло за 10 хвилин до початку вистави, якщо ми не заплатимо йому гроші. Коли йшла остання репетиція та підготовка до вистави, паралельно в сусідній кімнаті, були поминки і нас постійно просили бути тихше. Там же був вкрадений екран для проектора, але все це дрібниці, адже вистава вийшла. Перед початком дійства, Дрон Щасливців, як Ерік Айдл ходив з тачанкою і кричав «скидаємо своїх мерців», по залу бігав містер Вахтанг постукуючи кокосами, імітуючи звук коня з того ж фільму («Священний грааль»), на вході замість білетера, стояв персонаж Гамбі. В перерві, Василь Байдак, ходив по залу у вигляді індіанця, а в коридорі був бій в стилі реслінг, де Стас Захаров боровся з самим собою. Це була перша роль Станіслава під крилами Горобчика. Всі відео вистави транслювали на стелю. Загалом, все в цій виставі було просякнуте абсурдом і до і після і під час. Але найголовніше – це те, що вперше на виставу Горобчика, прийшов Артур Ковальов. Костюми були знайдені і підготовлені сестрами Сазоновими. Вистава гралася всього чотири рази, але ходять чутки, що в 2020м, буде зіграна ще раз, так як осад ностальгії і бажання знову опинитися в шкурі легендарного колективу, є. Та й донести до цього покоління, які живуть і не знають, що є таке диво, просто необхідно.

Історія вистави, яка не мала ані назви, ані сценарію за два тижні до прем'єри, також наповнена цікавинками. Усе почалося з опитування в соціальних мережах, де обирали назву івенту. Серед усіх варіантів переміг «Теплий Горобчик с Чжбрецом» (опитування стосувалося саме слова «Чебрець»: люди повинні були самі вибрати помилку – перемогла літера «ж»). Однак, актору театру довго не спадало на думку, що ж буде відбуватися на дійстві. Одна з версій – зробити чаювання з усіма, хто прийде, і поспілкуватися на різні теми, але Олександр Сердюк усе зіпсував і за 10 днів до чаювання приніс повністю готову виставу, яка тоді називалася «Школа добра або душа буряків». Прем'єра цього експерименту відбулася 1 квітня – рівно через рік після першого сольного виступу в арт-кафе «Агата». А рівно через 9 місяців народилася вже повністю оновлена вистава «Добро... Добро... Халва» (назва вистави вигадана Василем і Олександром, що сиділи у Василя вдома в різних кімнатах і говорили поспіль слова. Так сталося, що два слова були однакові, а третє... ви зрозуміли). Вистава грається в стилі «Індійське ZIBRO». Що саме це означає – досі невідомо. Фішка вистави проявляється в її завершенні, яке щоразу є новим. Плацдармом для фіналів служать яскраві закінчення фільмів, мультиків, спортивних змагань. Перша вистава, яка була зіграна 16 грудня 2015 року в ДК Київського району, закінчувалася в манері «Один вдома»: сцена, в якій дідусь бив лопатою лиходія. Так роллю «дідуся» Микола Іванович Мох дебютував у театрі, він – єдиний професійний актор у трупі. Також були розв’язки в стилі «300 спартанців», «Операція И», «Мисливці за привидами», «Достукатися до небес», «Залізна людина», «Рокі», ударом Зінедіна Зідана у фіналі Чемпіонату світу 2006 та багато інших. У перших виставах був відсутній традиційний поклон акторів наприкінці. Всі засинали на сцені і, коли лаштунки відкривалися, глядачі бачили акторів, які сплять, і могли теж приєднатися до хлопців подрімати. Перед виставою, коли глядачі заходять у зал, їм доводиться пройти через ринок, де купа індусів продає товари, грає з ними в дивні ігри, кричить і масово виводить публіку з рівноваги. Але, коли глядач заходить до зали, то чує прекрасну сітару, на якій грає Сергій Істомін… Баланс відновлюється, і шоу починається.

Народилася вистава з трьох новел під загальною назвою «Легендарне молдавське прощавай», яка було зіграна в 2014 році 26 червня в Арт-кафе «Агата». Надалі знайде справжнє обличчя, як комедійний антракт «Хлебчік-шоу.2007». Весь вечір був поділений на три частини. Перша – бліц – вистава за Іонеску, де актори театру грали і читали п'єсу «Лиса співачка». Другим вривалось «Легендарне молдавське прощавай», пронизане трагедією Віктора Павліка, що шукав свої кросівки в неіснуючій Югославії і все це під пісні грузинського легендарного виконавця Ніко Тодуа. Третьою частиною вечора була імпровізація. Ідея нової вистави народилася спонтанно на Реггі-фестивалі імені Сергія Рапахауса, де відбулося знайомство театру з Мирославом Джоновичем Кувалдіним і його дружиною Лілією, назавжди поєднавши театр з легендарною реггі-парочкою. Тоді ми повинні були вести фестиваль, проте на черговому лобному місці було на порядку денному два питання: Провести фестиваль або ж слухати всю ніч пісню гурту Beatles «lucy in the sky with diamonds», смакуючи згущене молоко... І ось ми їмо згущене молоко і гуляємо по пляжу, а в кінці пляжу, Олександр Сердюк побачив маленький бар. Де працював Євген Мисочко і Артем Галат. У Євгенія була занадто маленька голова, яка говорила мосьє Сердюку про те, що Горобчик повинен зробити шоу в клубі «Жара». Олександр не злякався маленької голови і сказав, що чекай нас у вересні, 20го числа. І як був здивований Олександр, забувши про цей діалог, побачивши через три місяці в афіші клубу напис шоу Горобчика 20 вересня. Зателефонувавши Євгенію і сказавши, що ми не готові, дай нам ще місяць. І знімаючи ice bucket challenge, який нагадував дуже сильно Харлем Шейк, лежачи на траві за Хнатобом, було вигадано назву «Хлебчік-шоу», знову проявив себе в вигадковості слів, Сергія Філоненко, який в той день дуже багато разів говорив слово «Хлебчік», а Олександр Сердюк ляпнув 2007. Там же було знято відео запрошення на неіснуючу виставу, зроблена фотографія для афіші, на якій красувався Олег Свищ, в честь його переїзду в Зеленодольск. А 23 жовтня 2014 року, народжується друга повноцінна вистава Горобчика, де глядачі знаходяться в режимі сови, бо дія відбувалося зі всіх можливих сторін і закінчувалася дискотекою від касетного діджея Зьоми. Це перша вистава, з позначкою «дивно», що з'явилися при дивних обставинах і який писався під певний заклад. Тоді було абсолютно не зрозуміло, як виставу, можна зіграти в рок клубі, проте все вийшло. Дії відбувалися на сцені, другому поверсі, барах з двох сторін і в глядацькому залі. Перед виставою проводилася екскурсія з гідом по клубу, де Сеньйор Еу Жу, розповідав видумані на ходу пам'ятки. На вході глядача перший час зустрічали мильні бульбашки, які летіли в обличчя. Хлопчик, який різко вистрибував з-за рогу і кричав «йдіть звідси». В гардеробі працювала дим машина, під час якої Ігор Вічний читав вірші під акомпанемент 10 гітаристів, які грали різні пісні одночасно. Коли глядачі сідали на місця, на них лилася хвиля різних не зрозумілих звуків, а на екранах нарізка відео, про те, як готувати хліб до подорожей на риболовлі Олександра Артюхіна і Олександра Юшка, паралельно на іншому екрані йшли діафільми з дитячими казками. Перші виставі мали початок у вигляді сінхробуффонади дитячого мультика, де кожен з акторів грав мультяшку. Але надалі цей початок було забраковано. Також в першій версії вистави, роль Віктора Павліка грав Костянтин Григоров, який мовчав всю виставу, та згодом був зроблений пластиковий Павлік. Між скетчами перших вистав, виступали різні колективи: Юрій Горобець, Ніко Тодуа, Курган і Агрегат, але і ця частина була замінена на інші сюжетні лінії. Чим ще цінна ця вистава, що в ній вперше була задіяна жива музика. На саксофоні виконував пасажи – Ярік з гурту «Чайка», а на контрабасі грав Гендель з гурту «Морж». Рекламна компанія вистави, теж заслуговує окремої згадки. Квиток коштував 40 гривень, але якщо глядач приносив адміністратору кг пшона, то знижка на квиток падала до 30 гривень. Правда кг пшона коштував тоді 15 гривень. За підсумком було 20 кг пшона, з якого Ганна (адміністратор театру) зварила мамалигу і кожен, хто прийшов на виставу, отримував порцію. Афіша цієї вистави, чомусь довго не могла знайти своє обличчя. В різний час було близько 6 варіантів. Першою версією було фото Олега Свища, далі був американський футболіст з головою носорога, пізніше особа Святослава Вакарчука і ще кілька варіантів. Як афіша, так і доля вистави була не стабільна. Вона часто видозмінювалася, брала паузу, гралася в останній раз. Але рівно через три роки після мовчання, актори знову зіграли її і вперше в Києві. Це сталося 21 вересня в 2019 році. У цій виставі була вперше показана «Банда Що», яка є відсиланням і даниною поваги пайтоновській іспанській інквізиції. Вперше на цьому шоу помер Іларіон Павлюк. Кожен спектакль закінчується дискотекою від касетного Dj Зьоми.

«Коли біг по залу, відчував запах кави і розумів, що зараз сьома ранку. На очі наверталися сльози, а по тілу бігли мурашки: я біжу по залу, а вони – по мені». Ці слова Олег Свищ виголосить у грудні пілоту літака, коли летітиме в Єгипет. Проте, одного дня на початку осені 2016 року, як зазвичай приїхавши на своєму велосипеді, він підозріло мовчав і хіхікав на балконі. У цей момент для Олега народилося прізвисько «Чих Пих», але це не найважливіше. Зайшовши з балкону, він роздягнувся до гола і переможно промовив: «Я хочу стати медузою». Ой, вибачте. Це він сказав другим реченням, перше було: «Ми повинні грати виставу в будній день о 7 ранку». Очевидно, друге речення нас зацікавило більше. Чому медузою? Як йому це вдасться? А тим часом В'ячеслав Кедр пішов і через кілька тижнів приніс практично готовий текст вистави, який потім віртуозно доповнив Василь Байдак. За рішенням суду спектакль був названий «Зраночку». Легкий ранковий детективчик «Зраночку». Ніхто, крім нас, не вірив, що хтось прийде о сьомій ранку. Масово відмовлялися співпрацювати з театром продавці кави, які повинні були приїхати перед виставою. Друзі та близькі крутили пальцем біля скроні, натякаючи, що це – «така собі» ідея. А за оренду залу, де повинна була відбутися прем'єра, не взяли платню. І ось 22 листопада, коли відкрилися куліси, мурашки побігли у всіх, бо харківська публіка, як і завжди, була прекрасною, і представила себе 400 людьми. Досі неможливо передати ті емоції, які відчуваєш, коли виходиш на сцену, а там – театр, виходиш в гримерку, а там світить сонце і день набирає обертів. Знову Воробушку вдалося здивувати громадськість, колег і всіх, хто знав про цей експеримент. У «Зраночку» дебютував Сергій Вавілов, який нині є офіційним учасником театру і бере участь у всіх виставах. З цікавого: Глядачів на вході зустрічають детективи, які протягом 20 хвилин не говорять нічого, окрім репліки «щось сталося». Це єдина вистава театру, на яку не приходить містер Пальма і на якій у фойє не бігає ящірка в піджаку. Також, це перший спектакль, який одразу грався на великому майданчику і не проходив перевірку в арт-кафе «Агата». Географія вистави налічує 4 міста – Харків, Київ, Львів, Одеса.

У цієї роботи трохи сумна доля, у зв’язку з подіями того часу. По-перше, Воробушек не потрапив у телевізійну версію «Ліги Сміху» 2017го року, що трохи відобразилося на настрої театру. По-друге, арт-кафе «Агата» оголосило про припинення свого існування. І звичайно театр не міг «піти по-англійськи». Тому саме таким «фінальним акордом» і стала вистава. Спектакль називається «Пил шарами», тому що кожен учасник театру робив свій скетч, сам писав сценарій, вибирав акторів, музику. У результаті вийшло п'ять новел, які були просякнуті, хоч і невидимим, але одним великим спільним сумом. «Пил шарами» став поминками «Агати»: у закладі були завішані всі дзеркала, на вході адміністратор театру всіх годувала печивом за упокій арт-кафе. Охочих попрощатися було настільки багато, що довелося зіграти додатковий спектакль цього ж дня. Цікава деталь: глядачі, не знаючи цього, у голосуванні в соціальних мережах вибрали варіант закінчення вистави, проголосувавши за комедійну імпровізацію, яка згодом стане новим відгалуженням у творчості театру. Хоч і перша імпровізація була зіграна 26 червня 2014 року, проте тоді, 13 березня 2017 року, на 13-му році життя арт-кафе, на 13-ій події театру в «Агаті» це було більше, ніж спонтанне рішення, це був свідомий крок. Таким чином закриття закладу подарувало одразу два нових проєкти. Щось закінчується, а щось починається. Зараз «Пил шарами» є незамінною складовою репертуару театру. З цією виставою Воробушек вперше взяв участь у театральному фестивалі. Такий своєрідний дебют відбувся у Львові у 2019-му році на заході під назвою «Кіт Ґаватовича». Оскільки, в усіх спектаклях Воробушка є роль, яку щоразу виконують різні актори, «Пил шарами» не став винятком. Першим піаніста Віто зіграв Юрій Таран, згодом – Мирослав Джонович Кувалдін (The Вйо), Валентин Губеня (Курган і Агрегат), Орест Храпко, Сергій Костюк (Какаха). Жарти жартами, але на сьогодні це є остання вистава, створена театром. Пішла «Агата» і ось вже три роки від Воробушка не чути нових вистав.

Це дійство витримувалося, як хороше вино. Вперше імпровізація була зіграна в кафе «Агата» 26 червня 2014 року в якості третьої фінальної частини комедійного вечора під назвою «Легендарне молдавське прощавай». Але повноцінно, як окремий напрям творчості театру з'явилася лише в 2017 році. Василь побував у Польщі і побачив там в одному з пабів, як актори грали довгу імпровізацію в стилі «Армандо». Це спонукало театр зробити щось подібне своїми силами. 14 березня 2017 року в «Sutra Bar Kamalaya», який замінить арт-кафе «Агата» на довгі роки і стане новим затишним притулком для Воробушка, відбулася перша довга імпровізація. Все пройшло «на ура» і, по суті, вона стала 8 негласною виставою театру. З того часу було зіграно близько 100 імпровізацій. Перший час вхід був безкоштовним, бо ніхто не знав, що це і як, але з часом все перейшло у більш професійне русло, і театр почав заробляти перші мільйони. Також це найбільш «гастролююча» робота з репертуару театру. Вона гралася у наступних містах: Харків, Київ, Львів, Миколаїв, Івано-Франківськ, Тернопіль, Херсон, Дніпро, Кропивницький, Кременчук, Запоріжжя, Вінниця, Хмельницький, Одеса. А з 2019 року імпровізація театру дебютувала на найбільшому фестивалі України «Atlas Weekend», де одразу ж побила рекорд виступів на фестивалі. Учасники театру, стверджують, що ніхто не виступав на «Atlas Weekend» 5 разів. І це за один тиждень. Згодом звичайна імпровізація вдосконалилася ідеєю залучати інших артистів. Деякі грали, як актори, а деякі виступали як музичні гості. З традиційного. Кожна імпровізація починається з дивної передачі, або концерту чи фільму, потім звучить спеціальне інтро. Раніше, на перших імпровізаціях, Олександр Сердюк, як волоцюга, ходив збирати гроші в перервах між частинами. Трохи пізніше, заборонивши законом імпровізації збирати гроші, Олександр продавав мерч театру. А з 2019го року, мосьє Сердюк, продає свої костюми в кінці імпровізації. (кожен виступ на імпровізації, Олександр одягає різні костюми, що є благодарочкою гурту «Хамерман знищує віруси»). Кожна вистава, не проходить без озвучування факту, про «Мужиков из гаража», котрі або прийшли, або не прийшли на імпровізацію. В Києві, ці «мужики», які дівчата, кидаються на сцену цукерками. Коли відбувається знайомство з усіма учасниками імпровізації на сцені, обов’язково відбувається овація, коли глядачі чують ім’я та прізвище Сергія Вавілова (оплески) і абсолютно протилежна реакція на Олега Свища (фууууууу). Головний лозунг імпровізації: «Це імпровізація і нам абсолютно не соромно і може статися все, що заманеться. І якщо вам не смішно в залі, то значить проблеми у вас, бо у нас тут на сцені все смішно».

Доля цього дітища театру, як і всіх інших була незвичайна. Ідея народилася з жарту, точніше подарунка Василю Байдаку, який у дні свого дня народження подорожував. Інші учасники театру приготували йому сюрприз у вигляді анонса вистави, вибрали місце, придумали назву, опис, афішу вистави і запустили продаж квитків і все це запустили 14 січня, в день народження Василя. Василь спершу кричав на всіх європейців, та як акторів театру поруч не було, однак заспокоївся і 11 березня 2015 року зіграв виставу «В дядю Васю вселився Енді Кауфман», в яку увійшли практично всі стендапи Василя і купа нового незвичайного матеріалу, включаючи його нотатки, які він робив, коли працював у відділі реєстрації смерті. Ці нотатки втілив в живому виступі Костянтин Григоров, надалі роль перейшла Олександру Сердюку. У виставі є пародія на Тоні Кліфтона у виконанні Євгена Константінича, який вперше виступав, як не весільний співак, а злий і неприємний артист, що ненавидить публіку. Спектакль був настільки вдалий, що одразу потрапив в репертуар театру. Пізніше назва змінилася на «Шоу імені Кауфмана». «Шоу імені Кауфмана» – єдина з усіх робіт театру, що має за собою міжнародний тур по містах Білорусі (Гомель, Вітебськ, Гродно, Мінськ, Могильов). Після першої вистави, Василь і Олександр заробили свій перший мільйон. Але якби все пішло не так, то це міг бути останній виступ на території Білорусі. Таксист, який віз акторів на вокзал після вистави, розповів цікаву історію, що в кожному з міст можуть прийти два кдбшника і якщо щось піде не так, а у виставі було багато моментів, які кдбшникам могли б не сподобатися, то без пояснення причин акторів могли б закрити у відділенні або депортувати з країни. Благо, цього не сталося. Але пригоди тільки починалися. Наступний концерт мав відбутися в місті Вітебськ, але організатори в останній момент сказали, що клуб не встиг відкритися і шоу не буде. По приїзду в Вітебськ, організатори концерту, відчувши провину, запропонували залишитися на один день і замість виступу, сходити на концерт Олександра Малініна. Далі було без пригод і тур закінчився вже в Україні (Чернігів, Ніжин). Хоча ні. У місті Могилів, організатори самі відмовилися проводити захід через малі продажі. Актори театру наполягали, щоб зіграти, але організатори вибачилися, виконали всі умови та відправили акторів в баню. Географія вистави вже має позначки в Білорусі, Львові, Києві, Дніпрі, Одесі, Харкові, Чернігові (де не було жодного глядача, але вистава все одно відбулася), Ніжин. Перший концерт в Києві, був зафіксований на камеру і вийшов, як документальний фільм про Воробушка «Переслідуючи Енді Кауфмана». На одному з шоу, Василь Байдак викликав рандомно людину пограти в одному з скетчів на губній гармошці і цією людиною виявився Валерій Харчишин (Друга ріка). І коли Валерій почав грати, у нього з руки випав ще і барабанщик групи Олексій Дорошенко.

Народилася вистава в 2014 році, після не дуже вдалої демоверсії, яка була зіграна 1 квітня в арт-кафе «Агата» і називалася «Чудовий концерт від Горобчика». Але зібравшись з силами і усвідомивши, що з матеріалу, який був в квнівському минулому, плюс взявши кілька номерів з «чудового» концерту і дописавши абсолютно нових ходів, вигадавши червоні лінії вистави, хлопці з нашого двору поставили прем'єру на 20 травня, в зал на 500 міст, не знаючи законів реклами і як продавати квитки і жодного разу не виступаючи перед такою аудиторією зі своїм матеріалом більше ніж 20 хвилин. Виклик? Звичайно. Страшно? Ще як. Однак ризикнули, назвали все це «Горобчик. Нам 200 років». Перший варіант афіши був з пташкою, що дивиться у вічко шпаківні, але усвідомивши, що вона дуже загадкова відправили Сергію Філоненко завдання, зробити чудо. Так і з'явився Горобчик на велосипеді. Ходило багато різних легенд. Що це за Горобчик і чому 200 років? Одна жінка, назвемо її Джорджина, доводила, що знає цю виставу та п'єсу і що їй виповнилося 200 років і ось на честь ювілею її відновили. Деякі неандертальці, думали, що це румунський співак Воро Бушек, так як на афіші писалося все в різних рядках. Саме в цій виставі вперше буде задіяно легендарні інтро, яких за роки існування театру, було записано близько 300, але саме в цій виставі вона була першою: (Добрий вечір. Вас вітає інародний театр абсурду «Воробушек». Якщо вам раптом стане щось незрозуміло, чи ви щось не почуєте – запитайте у сусіда, навіть якщо слухаючи вас він пропустить дію на сцені – нічого страшного, у нього ж теж є сусід. У нашого шоу немає вікових та вагових обмежень, але є іменні. І так, небезпечно дивитися, що відбувається, якщо ви: Єгор, Ігор, Ніна, Людмила, Аристарх, Євпраксія, Джон Шаболта. Головне ваша зброя – це уява. Хм, уява. Добре. Воно нам дуже необхідна. Приємного перегляду).

У 2016 році, 30 травня, в «Агаті» виходить зменшено-пестливий водевіль «Свищ є, можна поїсти», і знову народження вистави відбувається за дивних обставин. Олег Свищ і Олександр Сердюк уже два дні не виходили з будинку. На третій день, споглядаючи, як лежить Олег, Олександр вигукнув (прям голосно): «Свищ є, можна поїсти», і не менш гучно кричав це наступні 4 хвилини. А потім тихенько додав уже на вушко Олегу: «Зменшено-пестливий водевіль». У цій же ж кімнаті народився і кістяк майбутнього дійства, а через місяць, коли увімкнулися всі двигуни сценарного цеху, відбулася прем'єра. Тоді всі учасники театру міцно «висіли» на шоу Еріка Андре, і в результаті цього спектакль вийшов незвичайним. Він став своєрідним поклоном Ганнібалу й Еріку (творці шоу Еріка Андре). Характерною рисою вистави є її кінцівка, в якій актори театру вперше виступають у ролі музичного гурту і наживо виконують фінальну пісню. Історично склалося так, що співаються пісні тільки Мирослава Джоновича Кувалдіна та гурту The Вйо. Саме в цій виставі із роллю кур’єра піци дебютував як актор театру, Євген Володченко (Курган і Агрегат). Пізніше спектакль перебрався в ДК «Артерія» і грається там по сей день, оскільки локація, наче спеціально будувалася під це шоу. «Свищ є, можна поїсти» – єдина вистава театру, яка гралася тільки в Харкові та Барселоні. На вході гостей зустрічають «двое из ларца одинаковых с лица», які співають, що «не буде ніякого водевілю, ми вас обдурили». Пройшовши далі, глядач може вперше побачити автора всіх вистав – руку, яка дає автографи кожному охочому. Початок дійства оголошує, як в американських фільмах, охоронець Дядя Женя, перед цим запитуючи у публіки про зброю і вихваляючись своєю. У цій виставі роль-хамелеон виконує псевдо Олег Свищ, якого, у свою чергу, за 4 роки зіграли Артем Вознецов, маленький хлопчик, Павло Коваль. Однак останнім часом цього персонажа зображають Аміль і Раміль Насірови (Курган та Агрегат).

Афіша
На жаль театр не має майбутніх подій
preloader
Відгуки глядачів
Про виставу

Відгуків немає
preloader