Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.
Майданчик театру: Україна Львів вул. Лесі Українки, 1
Сюжет п’єси побудований на основі реальної історії родини з Буковини. Драматургиня, описуючи життя персонажів, зобразила українське село на межі глобалізації з існуючими пограничними станами: бідності і уявлення про заможність, убогості культури та прагнення до нематеріальних благ цивілізації. Головна героїня твору – Буна (з буковинського діалекту «бабуся») – уособлює українські традиції, забобони, вірування. Вона жива представниця людини, що ввібрала в себе національну пам’ять з її автентичністю та «скелетами в шафі». Як сказала режисерка Олена Роман: «Буна – це гостро схоплений Вірою образ України, яка пройшла через радянську добу і не загубила коріння». Події в житті персонажів п’єси розвертаються так, що старенькій Буні доводиться самотужки виховувати дев’ятнадцятирічну онуку Орисю. Але це виховання для сучасної людини виглядає жорстким: Буна контролює ледь не кожен крок онуки. Орися – нове покоління, котре вже не може жити в межах традиційних консервативних форм, але як жити по новому вона ще не знає. Лише увесь час мріє поїхати до столиці, вступити в університет. Натомість вона переживає руйнацію мрій і, коли вже доходить до межі відчаю, відважується на відчайдушний крок – їде на заробітки до Сполучених Штатів. Якою вона повернеться і чи повернеться взагалі – питання які знаходять розв’язку в п’єсі, але для більшості сучасної молоді вони лишаються відкритими.
Сюжет розповідає про взаєминв чотирьох дітей, що проявляються у їх грі, яка своєю чергою перегукується з їх життям. Через форму дитячої гри режисерка руйнує тишу навколо незручних тем, проговорюючи проблеми сучасного виховання. Ми навіть не задумуємося, що діти – це зображення нас самих в минулому. Ще менше нам спадає на думку, що їхня поведінка – це копія всього того, що ми робимо кожного дня. Так і у виставі «Гра» показано, як діти, вирішивши погратися, показують всі наші недоліки. З дитячою безпосередністю персонажі відтворюють все, що бачать навколо. Вони грають нас. Це ми, дорослі – жорстокі, жадібні, байдужі, боягузливі люди. Таким ми зробили цей світ. В кожній сцені суцільне здивування, іноді шок, місцями огида і нескінченний смуток від усвідомлення того, що діти можуть і вміють повторювати тільки те, що підносимо їм ми, дорослі.
Кожна сім’я приховує безліч таємниць. П’єса Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця» щонайкраще слугуватиме доказом цим слів. Адже її події відбуваються в особняку сімдесятирічного Маттіаса Клаузена, який святкує ювілей. У помешканні безліч гостей та гучне святкування. Ювіляр нещодавно втратив дружину, тож діти намагаються дбати про його здоров’я, опікуються його самопочуттям.Проте за деякий час з’являються чутки, що їхній батько симпатизує 18-річній дівчині. Він не просто запрошує її на обід, чим обурює своїх дітей, а й купує їй коштовності та замок в Швейцарії. Відтак доньки та зяті намагаються визнати батька не при своєму розумі та призначити йому опікуна… Противиться цьому задуму лише син.Якою виявиться сімейна таємниця цієї родини і чи справді кожен із нас наприкінці життя отримає те, на що заслуговує?!
Мартін Макдонах – один з найрепертуарніших сучасних драматургів світу. Володар найпрестижніших премій у сфері театру і кіно: «Тоні», «Золотий глобус», «BAFTA», навіть «Оскар» за «найкращий короткометражний ігровий фільм» є серед здобутків 50-літнього автора. Хоча сам Макдонах наголошував, що його кар’єра в Голлівуді не цікавить, але життя його описується як «американська мрія». Історія про ірландського хлопця-емігранта у Лондоні, який всього домігся сам – працею та талантом. Батько робітник-будівельник і мати прибиральниця, незакінчена середня освіта, проживання на «виплату по безробіттю» та одночасна надзвичайна заповзятість у літературній праці, яка була щасливо винагороджена долею. Герої п’єси «Каліка з острова Інішмаан» – місцеві рибалки, гендлярі, п’яниці – звичайні маленькі люди, зі своїми земними гріхами, страхами та дрібними радощами у вигляді хоча б імпортних цукерок у магазині старих тітоньок. Вони живуть безнадійно злиденно, але це не вбиває людяність у їхньому ставленні одне до одного, яка приховується за «зашкарублістю» почуттів у загартованих самотністю серцях. Головний герой – хлопець-підліток «каліка» Біллі, якому вдається не впускати у себе жорстокість цього світу – видається нормальною людиною на загальному тлі, на перший погляд, – диваків. Своїм дитинно-добрим світосприйняттям він провокує оточення до прояву кращих духовних якостей, вивищуючи тим самим їх над звульгаризованою буденністю. Біллі мрійник і чекає на свій шанс вирватися із цього замкненого простору, й врешті його отримує – їде до Голлівуду на зйомки фільму.
Найочікуваніша прем’єра кінця 2019 року – «Фредерік, або Бульвар Злочину» Е.-Е.Шмітта у Заньківчан Ерік-Емманюель Шмітт – всесвітньо відомий письменник, драматург, філософ і сценарист, творчість якого перекладена понад 40 мовами. Автор кіносценаріїв до фільмів «Небезпечні зв'язки» та «Підступний лис». У фільмах, знятих за його книжками та сценаріями, грають такі зірки, як Катрін Деньов, Жерар Депардьє, Венсан Перес, Жозіан Баласко, Фанні Ардан, Омар Шаріф… П'єси Шмітта йдуть на багатьох театральних сценах світу від Нью-Йорка до Шанхая, а ролі в них свого часу виконували найвідоміші кінопостаті: Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, Франсіс Юстер. Автор бестселерів: «Оскар і рожева пані», «Зрада Анштайна», «Дитя Ноя», «Готель між двох світів», «Мадам Пилінська і таємниця Шопена», які так полюбилися українському читачеві. «Фредерік, або Бульвар Злочину» – неймовірна історія любові та ворожнечі, відчаю й натхненної пристрасті, оповідь про життя легендарного французького актора XIX століття Фредеріка Леметра. Його талантом захоплювалися Гюго, Бальзак, Діккенс. Актор прожив бурхливе життя. Він був багатим і знаменитим, його любили жінки та публіка… Шмітт присвятив свою п’єсу відомому французькому акторові Жану-Полю Бельмондо. Театр ім. Марії Заньковецької запросив для театрального прочитання твору режисера, з. д. м. України, лауреата численних премій Олексія Кравчука. Унікальна нагода побачити цю прем’єру в останні дні 2019 року – лише 28 та 29 грудня.
«Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв». Не пропустіть вперше на заньківчанській сцені нове прочитання містико-казкового твору Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». У Конотопі немає дощу, красуня Олена підкинула гарбуза сотнику Микиті Забрьосі, писар Пістряк хоче влади, а конотопська сотня має вирушити в похід. Усі проблеми, як відомо, від жінок, а якщо вони відьми… Вихід тільки один :«Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. » Чи знайдеться козарлюга, якому начхати на відьом і начальство?... На вас чекають карколомний сюжет, пісні, танці та багато сміху.
Вперше в Україні заньківчани отримали офіційний дозвіл на постановку світового шлягеру. Найвідоміший твір німецького драматурга Бертольта Брехта з музикою Курта Вайля про любов, дружбу та зраду. Лондон готується до коронації королеви – ненадійні елементи, такі як злодії та повії вигнані з вулиць геть, щоб ніхто, не дай боже, не зіпсував свято. Містер і місіс Пічем, власники фірми «Друг жебрака», очікують, що бізнес ось-ось піде вгору, коли одного разу вночі їх донька не приходить додому. Це може означати тільки одне – кримінальний авторитет Меккі-Ніж знову у місті. І ще й на біду містера Пічема він одружується з його коханою дитиною Поллі. Ватажка жебраків таке «рідня» зовсім не тішить, і він просить начальника поліції Брауна зловити «немилого» зятя, або ж буде бунт. Чи може така витівка коштувати Меккі життя, чи врятує Браун бандита і давнього товариша від зашморгу? Сміливо, смішно, місцями зворушливо і спірно, але так цікаво! Як закінчиться ця історія ув'язнення та кохання і чи буде хепі-енд — краще подивитися особисто, сходивши на виставу «Тригрошова опера». Фото: Євген Кравс
«Життя P. S.» − вистава за автобіографічною книгою ветеранки війни на Сході України Валерії Бурлакової. Історія фактично є фронтовим щоденником, але подається через призму спогадів. Що дає ефект життя у сні, де головна героїня вже наперед знає всі події, які не хотіла б переживати, але не може їх відвернути. Війна очима очевидиці, учасниці, жінки, яка знайшла на лінії фронту кохану людину. «...У слухавці чути довгі гудки — за мить твоя матуся відповість на дзвінок, і ми поговоримо. Поговоримо вперше у житті – це ж лише ти щодня теревенив із моєю мамою. А я соромилась до особистого знайомства. "Анно Степанівно? Це Лєра…»
П’єса «Варшавська мелодія» написана Леонідом Зоріном в 1967 році – саме тоді, коли дозволений був дещо вільніший погляд на світ і можна було критикувати окремі недоліки сталінського керівництва. У цьому випадку – закон 1947 р., що забороняв шлюби з іноземцями. Тонка, дотепна і навіть трагічна історія кохання двох молодих людей – польської студентки Гелени і радянського студента Віктора – котрі не без втрат щойно пережили війну і нарешті знайшли один в одному прихисток, опору і сенс у житті, проте все це було зруйновано отим злощасним законом.
За 180 років сценічного життя класичний твір Миколи Гоголя «Ревізор» пережив величезну кількість прочитань та інтерпретацій у різних куточках світу. В театрі імені Марії Заньковецької до п’єси звертались лише раз – у 1922 році, коли театр перебував ще у місті свого заснування Києві, поставив виставу один з корифеїв заньківчан Олександр Корольчук. Який він – Хлестаков нашого часу, що своєю появою розбурхує вади сонного містечка та демонструє різні прояви слабкості людської істоти? Діапазон можливої його яви величезний – шахрай, дурник, мудрець, мисливець, здобич, пророк і, навіть, месія… Режисер вистави Вадим Сікорський обранням на роль Хлестакова Юрія Хвостенка, актора експресивного та, одночасно, ліричного темпераменту, задає певний тон постановці. Адже Хлестаков може бути і персонажем стихійної природи, який пристрасно вживається у кожного разу нову, щойно придуману ним небилицю, заманюючи у вир гри глядача. Фантасмагорійності та гротеску виставі додасть сценічне рішення Наталії Тарасенко – персонажі постануть у «шкірі» різноманітних звірів та птахів у барвисто-розписній декорації. Отож, роздуми постановників над похмурим гоголівським «Ревізором» очікуються з елементами казковості, але, як і передбачає таке забарвлення – за видимою легкістю виблискуватиме алегорія тваринної природи людини у яскравому привабливому вбранні. Придивімося до героїв відомої історії ще раз.
У 1986 році закінчила Львівську ЗОШ № 38 (мікрорайон Рясне-2).
1986 та 1987 роках робила спроби вступити до Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси.
У 1988 році пройшла іспити на хорове відділення Львівського училища культури і мистецтв (теперішня назва). 1989 року перевелася на спеціальність «Керівник самодіяльного театрального колективу».
З 1990 по 1994 роки вчилася у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка) на акторському відділенні, курс народного артиста України Богдана Козака.
З 1993 року акторка Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Від початку навчання у консерваторії зіграла п'ятдесят п'ять ролей, з яких двадцять дві головні, а також епізодичні та другорядні.
Освіта
Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського (1970-1974), баян і диригування оркестром народних інструментів, клас В. С. Бородіна;
Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978-1982), актор драматичного театру і кіно, курс доцента Нінель Антонівни Биченко.
Працював у Сумському театрі для дітей та юнацтва «Арлекін», але вже на початку 1983 року переїхав до Львова. Спочатку була праця у Львівському театрі для дітей та юнацтва, а з кінця 1987 і дотепер – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Паралельно – з 2000 року – є актором Творчої майстерні «Театр у Кошику» (режисер Ірина Волицька), бере участь в постановках: Микола Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка (Диплом за кращу чоловічу роль на міжнародному театральному фестивалі в Дніпродзержинську), Месія в «Одержимій» Лесі Українки, Браца в «Провині» Н. Ромчевіча.
Разом з актором Ярославом Мукою створив кабаретовий дует «Чотири шкельця», в репертуарі якого стрілецькі пісні та галицькі романси-шлягери Б. Весоловського, С. Гумініловича, Я. Барнича, М. Стахури, В. Балтаровича, Л. Лепкого, Р. Купчинського та ішних українських композиторів.
Працює в різних театральних студіях, де ставить літературно-музичні композиції і вистави – «Ромео і Джудьєтта» В. Шекспіра та «За двома зайцями» М. Старицького (театр «Нова мета»), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (Дитячий телевізійний театр «Юрашк»), «Вертеп» за народними мотивами та інші.
З 2001 року викладає акторську майстерність у Львівському державному училищі культури і мистецтв. Випустив 4 акторські курси (дипломні вистави – «Серенада» Сл. Мрожека, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської, «Станція» О. Вітра і «Ніжні почуття» Б. Хмельницького за повістю О. Уайльда «Кентервільський привид»).
Член Коломийської асоціації митців (КАМ), «Клубу коломийців», Ротарі клубу «Львів-Ратуша».
Народилася 7 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Нагороди:
2007 рік – «краща жіноча роль» Міжнародного театрального фестивалю «Слов’янський вінець», м. Москва, вистава «Дім з мезоніном» А. Чехова, роль Місюсь (режисер народна артистка України Алла Бабенко);
2007 рік – перемога у номінації «краща головна жіноча роль» на Фестивалі молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – роль Невідомої у виставі «Безіменна зірка» М. Себастьяна (режисер Богдан Ревкевич);
2012 рік – перемога у номінації «краща головна жіноча роль» на Фестивалі молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – роль Полліанни у виставі «Полліанна» Е. Портер (режисер Богдан Ревкевич).
1978 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Олекса Ріпко).
1985 — закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.
З 1978 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Як драматург написала п'єсу «Загублена в снігах Сибіру» про репресовану українську актрису Ніну Певну.
Співає українські пісні, має записи.
Також Олександра Богданівна бере активну участь у громадському житті, зокрема у проєкті «Відчинилося життя» (турбота про людей з вадами зору). 2009 року разом з композитором Юрієм Саєнком створювала аудіоверсію абетки для незрячих.
2012 року озвучила інструкції для незрячих людей до 103 лікарських засобів.
Озвучила також відому абетку видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» для незрячих малюків.
1982 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Б. Козак).
1990 — заочно закінчила Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (викладач А. Поляков).
Є провідною актрисою Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів).
2015 року їй присвоєно звання народної артистки України.
Народився 25 березня 1942 в смт Бориня (тепер Турківського району Львівської області). Від 1943 р. жив у селах Улашківці Чортківського, Горішня Слобідка Монастириського, Шульганівка і Ягільниця Чортківськго районів Тернопільської області. Після закінчення Ягільницької СШ працював у місцевому колгоспі.
У 1960–1964 рр. навчався на філологічному факультеті Львівського університету. Від 1963 р. — актор Львівського академічного (нині національного) українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 120 ролей на сцені, знімався в кінофільмах. Не раз гастролював на Тернопільщині.
Народився 12 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
І́гор Іва́нович Гаври́лів — український актор театру та кіно. Заслужений артист України (2014), актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1989 року член Спілки театральних діячів України (Національна спілка театральних діячів України).
Народився 1 серпня 1966 р. у м. Самбір Львівської області. Закінчив Самбірську середню школу № 9. Навчався у Самбірському училищі культури (1981—1983), після закінчення якого працював художнім керівником Будинку культури села Воютичі Самбірського району Львівської області. Протягом 1984—1986 рр. навчався у Студії при театрі імені Марії Заньковецької, курс заслуженого артиста України Ю. Єременка. Під час навчання у студії працював артистом розмовного жанру у Львівській обласній філармонії.
1986—1988 рр. — служив у армії. Після армії знову працював у Львівській філармонії у вокально-інструментальному ансамблі «Мальви». Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, курс Є. Бондаренка.
З 1989 р. — актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
25.09.2016 р. відбувся бенефіс до 50-річчя заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Йосип Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Барон Лясло Верецьки у романтичній опереті «Шаріка», Король у казці-притчі для дорослих «Голий король», Олекса Бабич у драмі «Украдене щастя» та низка інших. За роль у виставі «Анатоль» (А. Шніцлер) Ігоря Гавриліва було відзначено нагородою «За найкращу роль другого плану»; за роль німця-лікаря у виставі «Мотря» (за Б. Лепким) — «За найкращий епізод».
Народився 24 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України Богдана Козака.
1984 — закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас Богдана Козака, Любові Каганової).
1995 — закінчив факультет української філології Львівського університету.
З 1984 — артист Національного академічного українського драмтеатру імені Марії Заньковецької.
Водночас з 1991 працює на радіо «Воскресіння»: ведучим програм, режисером рубрики «Літературна книга», також озвучує тексти художніх книг та фільми: озвучив понад 60 аудіокниг, здійснив дубляж та озвучку близько 470 фільмів.
У Львівському університеті: доцент кафедри телебачення та радіомовлення факультету журналістики («Основи дикторської майстерності»), доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності (викладає сценічну мову).
З 2007 — Заслужений артист України.
З 2017 — Народний артист України.
У 1976—1978 роках навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької; закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.
2005 р. – Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Театральне мистецтво» імені Бориса Романицького – за творчий доробок останніх років, створення сценічних образів вітчизняного театрального мистецтва.
2010 роком в Луцьку був серед презентантів акції «Родина Певних. Повернення з небуття.» про зумисне «забуту» за радянських часів акторку Антоніну Певну.
У вересні 2013 року разом з заньківчанами, зокрема, Юрій Хвостенко в ролі козака Василя, презентували сценічне прочитання повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» за сценарієм Івана Драча.
2017 р. - Лаурет премії ім. П. Саксаганського
Голова профкому театру імені Марії Заньковецької.
Народився 2 жовтня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народної артистки України Ірини Олександрівни Молостової.
Учасник Фестивалю-конкурсу національних театрів «Москва – город мира» та Фестивалю «Мелехівська весна» (Меліхово, «День «Чайки»).
Народилася 12 вересня.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ, викладачі – народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко (1994-1998 роки).
Народилася 25 січня.
Освіта – Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, спеціальність «Педагогіка і методика середньої освіти. Музика» (01.07.2000 рік)
Христина Гузиль отримала Диплом за «найкращу жіночу роль» Х Фестивалю-конкурсу національних театрів «Москва – город мира», вистава «Антігона» Ж. Ануя, режисер – народна артистка України Алла Бабенко, Москва, 2013 рік.
1976 — закінчила учбово-театральну студію підготовки акторських кадрів при Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладачі Сергій Данченко, Любов Каганова, Юрій Єременко).
1987 — закінчила Державний інститут театрального мистецтва імені А. Луначарського (ГИТИС) у Москві (курс Н. Д. Ковшова, С. Л. Собінової).
Працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Народилася в сім'ї переселенців з Росії: мама приїхала з-під Ленінграда, тато — із Куйбишева. Батьки разом працювали на львівському автобусному заводі.
Кілька разів пробувала вступати у театральні інститути у Москві і Ленінграді, але врешті-решт вступила до Львівської театральної студії при театрі імені Марії Заньковецької. Після закінчення (у 1976) стала актрисою цього театру. Творчий шлях у театрі починала як лірико-драматична актриса, але згодом з'явилися і характерні ролі, і комедійні, і трагічні.
У 1986 році закінчила театрознавчий факультет Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого.
У творчому доробку актриси — близько дев'яноста ролей у кіно і в театрі. В Олега Бійми знімалася в багатьох епізодах: «Крадіжка», «Злочин з багатьма невідомими». Ярослав Лупій зняв фільм «Партитура на могильному камені», де Давидова — у ролі старшої медсестри у будинку божевільних. Знялася в епізодах білоруського фільму «Червона лінія». У Тараса Жирка знялася у головній ролі у фільмі «Гітарист».
Народилася 17 серпня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
Дарія народилася у Львові в 1955 році в родині Івана та Софії Кошель. Дитячі роки провела на околиці Львова, куди перебралася їхня родина. Успішне навчання у школі супроводжувала участю в мистецьких студіях, зокрема, захоплювалася театром. Тому коли при львавській драмі, Сергій Данченко відкрив студію, Дарія була в числі перших їх відвідувачів-учениць.
В 1976 році закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Сергій Володимирович Данченка). Окрім того її викладачами були: народний артистт СРСР Василь Сергійович Яременко, народна артистка України Любов Яківна Каганова (курс сценічної мови).
1985 — закінчила факультет журналістики та редакторів в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова.
З 1976 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса трагедій, пориву, рідкісної драматичної глибини, якій, водночас, притаманний певний ґротеск, комедійність та ліричність.
В 2018 році була нагороджена Орден княгині Ольги, 3-го ступеня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
Народився 8 листопада.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Закінчив акторське відділення Музичної академії імені Миколи Лисенка (1994).
У 1993-2001 – актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, у 2002-2007 – актор Львівського духовного театру «Воскресіння».
З 2007 року працює у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.
З 2019 року – також актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Професор, академік Національної академії мистецтв України, завідувач кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України імені Йосипа Гірняка, Орден «Знак пошани», «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів.
Освіта:
Студія підготовки акторських кадрів при театрі імені Марії Заньковецької, художній керівник – народний артист УРСР Борис Хомич Тягно, викладачі майстерності актора: І курс – заслужений діяч мистецтв УРСР Анатолій Олександрович Ротенштейн, ІІ курс – народний артист УРСР Доміан Іванович Козачковський, дипломна вистава – «Зимовий вечір» М. Старицького, роль Подорожнього, (1961-1963 роки);
Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет( 1965-1971 роки)
Народився 27 вересня 1978 року в смт. Верховина Івано-Франківської області.
У 2000 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
У НАУД театрі імені М. Заньковецької працює з 2002 року. У доробку актора понад 50 ролей, серед пам’ятних робіт актор називає свою першу велику роль Анатоля («Анатоль» А. Сніцлера) у режисерському прочитанні з. д. м. України Галини Воловецької.
Також Василь Коржук – автор ідеї та сценарію короткометражного фільму: «Гамбіт» (2018 р., режисери: А. Сніцарчук, Р. Мартин).
1973 — закінчив драматичну студію при Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка (викладачі Михайло Задніпровський, Поліна Нятко, Петро Сергієнко).
З 1973 — актор Львівського ТЮГу. Також з 1978 року знімається в кіно.
З 1994 — артист драми Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
2016 року удостоєний звання народного артиста України.
Народилася 29 грудня 1983 року.
Освіта – Львівський національний університет ім. І. Франка, факультет театрознавства і акторської майстерності (2005 р.)
Народилася 1 квітня.
Освіта:
– Львівське музичне училище імені Станіслава Людкевича, естрадне відділення, фортепіано (1994-1999 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
Відзнаки та нагороди:
2002 рік – стипендія імені Мирона Чолгана;
2002 року – грамота Спілки театральних діячів України за роль Прюннети у виставі «Мізантроп» Е. Лабіша;
2003 рік – стипендія імені Володимира та Євдокії Блавацьких.
Народилася у Львові.
1980 закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Б. Ставицького).
У 1980—1989 рр. працювала у ТЮГу ім. М. Горького (м. Львів). Із 1990 — у Національному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.
Дружина Глови Степана Івановича.
Після закінчення інституту з 1957 по 1959 роки працювала в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка (сучасна назва), з 1959 по 1965 роки – у Запорізькому українському музично-драматичному театрі (нині – імені Володимира Герасимовича Магара).
У 1965 році разом з Федором Стригуном переїхала у Львів, у театр імені Марії Заньковецької. Крім акторської та режисерської діяльності, Таїсія Йосипівна є доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
В 1995 — закінчила Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ. Викладач майстерності актора — народний артист України Федір Стригун, сценічна мова — народний артист України Святослав Максимчук.
З 1994 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса-експериментатор, окрім класичних ролей, експериментує із власними моно-виставами-проектами.
Актриса співпрацює з радіостанціями, Львівським телебачення, озвучила ряд аудіокниг. Читала в ефірі у програмі заслуженого журналіста України Зиновія Суходуба твори Павла Федюка, Ірини Вільде, Євгенії Божик, новели Стефаника. Має у доробку аудіозапис поезії молодої поетеси Оксани Максимчук «Лови». Записала казки Андерсена, Кіплінга для дітей з вадами зору, їх передали у бібліотеки для незрячих.
У 2011 році актриса випустила дві книжки — «Олена Теліга. Або-Або» та «Я — вогонь! Я — вихор!» У 2013 році вийшло два буклета — «Театр… Театр! Актор — Андрій Козак» та «Театр — калейдоскоп чуттів! Акторка — Наталя Лісова» авторства Н Лісової.
Олександра Люта народилася 9 березня 1977 року.
У 1994—1998 роках навчалася у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка на вокальному факультеті, акторського відділення, курс народного артиста України Богдана Козака.
Працювала акторкою Першого українського театру для дітей та юнацтва (1998—1999).
З 1999 року — акторка Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Народився 31 жовтня 1958 року.
Освіта - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого
Закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту (1959 р.; курс Д. Антоновича). Працював у театрах Харківської області (1959—1960 рр.), у Харківському українському драматичному театрі імені Т. Шевченка і водночас на кафедрі сценічної мови Харківського театрального інституту (1960—1964 рр.); від 1964 р. — у Національному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (Львів), із 2000 за сумісництвом викладає на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
Акторсько-декламаторську діяльність розпочав у 1966 — з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон» став одним із переможців).
Із 1989 року — ініціатор і ведучий «Заньківчанських вечорів» у Львові — своєрідних творчих звітів визначних особистостей.
Особливу популярність здобув як майстер художнього читання: унікальна пам'ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. У доробку — понад 40 аудіоальбомів, половина з них — у серії «Українська класика від Святослава Максимчука».
Народилася 30 травня 1974 року в селі Поромівка Володарськ-Волинського району Житомирської області.
З 5 травня 1996 року актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Валентина Бондар-Мацялко співпрацювала з Львівським телебаченням: була ведучою програми «Декори», читала новели Ірини Вільде та вірші Ліни Костенко.
Валентина Мацялко діяльна в громадському житті Львова й області, неодноразово відзначалася Львівською ОДА почесними грамотами різних років.
Заслужена артистка України з 4 березня 2016 року.
Народилася 22 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічна мова – Святослав Васильович Максимчук.
У 2010 році Світлана отримала Першу премію за найкращий дебют Всеукраїнського фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької у Ніжині за роль Єви у виставі «Завчасна паморозь» Райнер Марія Рільке.
Народився 19 серпня 1928 у передмісті Чорткова в селянській родині.
Закінчив театральну студію при Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (1948, нині національний театр).
У червні 1949 заарештований, звинувачений у націоналізмі та підготовці замаху на Микиту Хрущова; засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. Ув'язнення відбував у м. Воркута (нині Республіка Комі, РФ).
Народилася 6 жовтня 1987 року у м. Ходорів Жидачівського р-ну Львівської обл.
Освіта – ЛНУ ім. І. Франка, факультет культури і мистецтв
Народився 15 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
У 1975—1978 навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької.
В 1995 році знявся у фільмі «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю загонів УПА. У 2000 році — у фiльмі «Нескорений». В обох фільмах зіграв Степана Бандеру.
Освіта – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (курс Михайла Михайловича Карасьова).
Лауреат Всеукраїнського конкурсу на краще виконання ролі Наталки-Полтавки.
Олександр Норчук — український кіно-, теле- та театральний актор, Заслужений артист України.
Народився 26 березня 1978 року в Львові.
У 1999 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Ірини Молостової та Юрія Висоцького.
Актор Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Народився Орест Огородник 28 квітня 1973 року в Львові.
Закінчив Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, за спеціальністю — актор музично-драматичного театру та кіно, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна та Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна.
Актор та режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Народилася 14 березня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Михайла Юрійовича Резніковича, Володимира Сергійовича Лізогуба.
Серед нагород – Премія імені Віри Левицької (Національна спілка театральних діячів України), 2005 рік.
Народилася 6 квітня.
Освіта
– Учбово-театральна студія підготовки акторських кадрів при театрі імені Марії Заньковецької, виладачі: сценічної мови – Любов Каганова, Лариса Кадирова, майстерності актора – Анатолій Кравчук, Юрій Яременко, інші – Богдан Антків, Богдан Кох, Юліан Турчин, Володимир Овсійчук;
– Київський науково-дослідний інститут ортопедії Міністерства охорони здоров'я, спеціалізація: лікувальна фізкультура, лікувальний масаж;
– Університет «Львівський Ставропігіон», диплом спеціаліста: практичний психолог, викладач психології;
– Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини (Україна) спільно з ГО "Європейський Університет функціональної медицини", спеціалізація "Валеологія з основами реабілітації" 2018 р;
– абітурієнт Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенетові України, спеціальність: "Публічне управління та адміністрування".
Член Спілки театральних діячів України.
Автор, ведуча, учасниця вечорів за творами: Ю. Липи, І. Франка, В. Лучука, Т. Шевченка, П. Карманського, У. Кравченко, Ю. Словацького, Лесі Українки, Г. Гордасевич, Б.-І. Антонича, Л. Костенко, В. Симоненка, З. Герберта, Б. Лубківського, Б. Залізняка, Г. Запольської.
Народився 26 липня 1990 року у місті Калуш, Івано-Франківської області. В 2007 році закінчив Калуську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з поглибленим вивченням англійської мови. З 2005 по 2007 роки був актором у народному театрі «Любарт» (керівник — Любов Василівна Липовська).
У 2007 році вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність «Актор театру і кіно». У 2012 році закінчив навчання в університеті, отримав диплом спеціаліста з відзнакою.
З 2009 року працював актором у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва, паралельно був актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Згодом, звільнився з обох театрів та займався театральною діяльністю в незалежних театральних групах.
У 2009 році пройшов три курси навчання (освітлення в театрі, організація театрального процесу, система коучингу, створення і побудова соло та групових перформенсів) в голландській академії перформенсу під керівництвом Іде ван Хейнінгена (Moving Academy of Performing Arts, Ide van Heiningen).
З 2012 по 2014 роки знову працює актором у Першому театрі. У 2013—2014 актор Навчально-професійного театру Просценіум" та співпрацює з ТМ «Театром в кошику».
З 2015 року і до сьогодні є актором Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, а також асистентом кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2016 вступив до Київського національного університету імені Івана-Карпенка Карого на кафедру театрального мистецтва, спеціальність «Режисер драматичного театру», майстерня Вахтанга Чхаїдзе.
Народився 29 січня 1992 року у місті Ходорів, Жидачівського району, Львівської області. З 2009 по 2014 рік навчався на факультеті культури і мистецтв (кафедра театрознавства та акторської майстерності) у Львівському національному університеті імені Івана Франка (спеціальність — актор драматичного театру і кіно) у майстрів курсу Федора Макуловича, Олексія Кравчука, Богдана Козака, Людмили Колосович
З січня 2011 року і до сьогодні працює штатним актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Народилася 23 липня 1987 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Народився 30 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна (2003-2008 роки).
Богдан Ревкевич вдало поєднує акторську й режисерську діяльність. Його постановки брали участь у фестивалях й отримували відзнаки:
2007 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – вистава «Безіменна зірка» М. Себастьяна отримала премії за режисерський дебют (Богдан Ревкевич), кращу головну жіночу роль (Наталія Боймук) та кращу чоловічу роль другого плану (Назарій Московець);
2009 рік – VII Театральний фестиваль «Прем’єри сезону–2009» в Івано-Франківську – вистава «Два дні… Дві ночі…» Б. Ревкевича за В. Шекспіром перемогла у 3-х номінаціях: кращий режисерський дебют (Богдан Ревкевич), краща чоловіча роль другого плану (Рифф – Юрій Хвостенко), краще хореографічне рішення (Олена Балаян);
2012 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – вистава «Полліанна» Е. Портер перемогла в чотирьох номінаціях: за режисуру, головну жіноча роль (Полліанна – Наталія Боймук), жіночу роль другого плану (Місіс Сноу – народна артистка України Дарія Зелізна), музичне оформлення (композитор Богдан Сегін);
2013 рік – Лауреат ІІ фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса з виставою «Катерина» Т. Шевченка;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют» – Диплом за режисуру І ступеня за виставу «Катерина» Т. Шевченка. Також вистава відзначена ще у трьох номінаціях: «акторський ансамбль», «музичне оформлення», «сценографія».
Богдан Ревкевич був режисером-постановником двох концертів з оркестром театру імені Марії Заньковецької – «Мелодії літньої ночі» та «Мелодії серця», а також першого Фестивалю української середньовічної культури в Тустані.
Народився 17 травня 1973 року.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ, викладачі – народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко (1990-1994 роки).
Олег Сікиринський – один з авторів та незмінний ведучий «Заньківчанських капустяників».
У творчому доробку актора дві моновистави – «Сміється той, хто сміється» і «Лист з Африки».
Народився 15 лютого 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки).
Музикант. Засновник і музичний керівник кавер-гурту «The Rohies» («РОГИ»).
Народилася 18 жовтня 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
2006-2008 роки – асистент акторський майстерності драматичного театру на ляльковому відділенні ЛНУ імені Івана Франка, 2010-2013 роки – на факультеті культури і мистецтв.
Участь у фестивалях:
2011 рік – VІІІ Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької в Ніжині, вистава «Блакитна троянда» Лесі Українки, режисер Таїсія Литвиненко;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют», вистава «Катерина» Т. Шевченка режисера Богдана Ревкевича була відзначена в чотирьох номінаціях, серед яких «музичне оформлення» Мирослави Солук та «акторський ансамбль»;
2013 рік – Х Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької, вистава «Дама з собачкою» А. Чехова, режисер Таїсія Литвиненко;
2013 рік – XIV Міжнародний фестиваль етнічних театрів національних меншин України, країн СНД та єврорегіону «Етно-Діа-Сфера», вистава «Дама з собачкою» А. Чехова, режисер Таїсія Литвиненко;
2014 рік – XV міжнародний театральний фестиваль етнічних театрів держав СНД і єврорегіону «Етно-Діа-Сфера»Мукачево, вистава «Картка любові» Р. Горака, режисер Григорій Шумейко.
Народилася 18 лютого.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, спеціальність – актор музично-драматичного театру та кіно. Викладачі: народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко.
Нагороди:
Лауреат Премія імені Віри Левицької;
Відзнака за внесок в українське мистецтво.
Участь у фестивалях:
Тернопільські театральні вечори (м. Тернопіль);
Чернігівські грудневі театральні вечори (м. Чернігів);
Мелихівська весна (Мелихово);
Всеукраїнський театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької (м. Ніжин);
Золотий лев (м. Львів) та інших.
Український актор, Народний артист України (2006).
Народився в смт Нижанковичах на Старосамбірщині. 1963 року закінчив Нижанковицьку середню школу. Одразу по закінченні школи вступив до Самбірського культурно-освітнього училища на диригентський факультет і закінчив його 1967 року. Того ж року вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, який закінчив 1971 року. Актор Львівського національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 100 ролей у театрі й кіно. Перебував на гастролях у Великій Британії, Австралії, Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Канаді, США, Італії, Росії, Казахстані, Вірменії, Грузії, об'їздив усю Україну.
10 вересня 1992 року отримав почесне звання Заслужений артист України (за значний особистий внесок у розвиток українського мистецтва, високу професійну майстерність). 20 січня 2006 року отримав почесне звання Народний артист України, а 2007 — звання «Майстер сцени». Протягом років був нагодожений багатьма пам'ятними медалями, дипломами, грамотами.
Пише вірші, усмішки, п'єси.
Український артист театру та кіноактор.
Народився 29 березня 1984 року у Львові. У 2001—2006 роках навчався у Львівському національному університеті на факультеті журналістики. Серед викладачів Федорченка були народна артистка України Таїсія Литвиненко, заслужений діяч мистецтв України Юрій Чеков, заслужена артистка України Альбіна Сотникова.
Виступає у виставах Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. У 2016 році знявся у скандальному польському фільмі «Волинь». У 2017 році отримав головну чоловічу роль у серіалі «Догори дриґом».
Григорій Шумейко – народний артист України, актор та режисер, інтелектуал та естет, народився у Лубнах, на Полтавщині у селянській сім’ї 1 травня 1951 року.
Нагороди: Орден «За заслуги» ІІІ ступеня; Відзнака Міністерства культури «За досягнення в розвитку культури і мистецтва».
Освіта:
- Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність – актор драми і кіно (курс з. д. м. України І. О. Молостової, з. д. м. України Н. А. Биченко, 1971-1974 рр.);
- Театральний інститут ім. Б. Щукіна, спеціальність – режисура (курс н. а. СРСР Є.Р. Симонова;
- Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність – режисура, постановка дипломної вистави під керівництвом н. а. України С. В. Данченка).
Зіграв більше 100 ролей в театрі та кіно, серед них: Карандишев в «Безприданниці» О.Островського, Лукаш в «Лісовій пісні» Лесі Українки, Шарль у «Мадам Боварі» Г.Флобера, Меншиков в трилогії «Мазепа» за Б.Лепким, Рогожин в «Ідіоті» за Ф.Достоєвським, імператор Австрійський Йосиф ІІ в «Амадеї» П.Шеффера, Перехожий у «Валентин і Валентина» М.Рощина, Потьомкін в «Різдвяній ночі» за М. Гоголем.
Як режисер поставив близько 20 вистав, часто звертався до маловідомих на сцені театру творів: «Вічний раб» (1993), «Вода життя» (2012) В.Шевчука, «Я – камінь з Божої пращі» за О.Ольжичем (1994), «В обіймах золотої мли» за М.Рильським (1995), висвітлював діяльність видатних українських діячів виставами «Картка любові» Р.Горака (2001), «Король стрільців або Муза в офсайді» І.Керницького (2014), «Симфонія сльози» Ю.Косача (2015), поставив «Бояриню» Лесі Українки (2009).
Народилася 12 серпня 1987 року у Львові.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Участь у фестивалях:
«Мелехівська весна 2010» (м. Мелехово, Росія)
«Золотий витязь» (м. Москва, Росія)
Заслужена артистка України
Народилася 7 серпня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народного артиста України Анатолія Георгієвича Решетникова.
Приймала участь у проекті Спілки театральних діячів України – у виставі «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», режисер Євген Худзик. Вистава-учасник ІІ Фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса (м. Київ) та Фестивалю українського актуального театру (м. Київ), 2012-1013 роки.
Український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).
Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 – Народний артист України.
1981 рік – працював артистом в Обласному театрі ляльок, Львів.
1981-1983 роки – служив у рядах Радянської Армії.
1983 рік – працював артистом Ансамблю пісні і танцю ПрикВО.
У 1983-1988 роках – артист театру імені Марії Заньковецької.
1988 рік – співорганізатор, перший директор, актор Львівського українського молодіжного театру-студії (нині – Львівський академічний театр імені Леся Курбаса).
1989-1996 рр. – головний адміністратор театру імені Марії Заньковецької.
З 1996 року є директором (з 2001 року – Генеральним директором) театру імені Марії Заньковецької.
З 22 липня 1999 року – заслужений діяч мистецтв України.
7 червня 2018 року призначений на посаду генеральний директор-Художній керівник Національного театру ім. М. Заньковецької.
Народився у родині скульптора.
У 1988 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Працював художником Львівської обласної державної телерадіокомпанії, головним художником Львівського обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Протягом тридцяти років співпрацював з театрами України (Львів, Луцьк, Мукачево), Росії (Оренбург), Польщі (Плоцьк), Чехії (Чеський Чешин і Оломоуц).
Один з ініціаторів і учасників спільного проекту Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України та Федерації польських організацій в Україні — «Сцени-студії ГАЛІЦІАНА» (Львів) — експериментальної сцени, покликаної в умовах польсько-українського пограниччя працювати на мовах обох культур.
Працює в сфері сакрального мистецтва (скульптура, вітраж, сакральний дизайн): Римсько-католицькі храми України (Львів та Львівська Єпархія), Росії (Ростов-на-Дону, Костел Останньої Вечері).
Протягом п'яти років є учасником Міжнародної наукової конференції САКРОЕКСПО (Кельце, Польща).
Автор поетичної збірки EPISTULAE AD PROXIMUM (Листи до Сусіда), натхненного творчістю Збігнева Герберта (Видавництво AULA, Варшава 2013 р.)
Міжнародний фестиваль «Золотий Лев» (1994, Львів) — Найкраща сценографія.
Заслужений діяч культури Польщі (2009 р.)
