Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами.
Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки. Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну орієнтацію.
Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити.
Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас.
Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально.
Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків.
Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля.
Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою.
Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. .
Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого.
Ми переконані – якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться.
Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми.
Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди.
Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.
Театр очолює наймолодша директорка-художня керівниця в Україні.
Сергій Жадан дописав свій роман «Інтернат» в театрі Лесі.
В театрі Лесі було встановлено рекорд з наймасовішого читання поезії Лесі Українки.
Це колишній військовий театр. І якщо ви запізнитесь на виставу, вас 7 днів і ночей буде переслідувати привид Скаженого полковника.
В театрі діє єдина в Україні Галерея для виставок сценографії.
В репертуарі театру є вистава про його драматичну історію – «Людина в підвішеному стані» за п’єсою Павла Ар’є.
В репертуарі театру є вистава, а точніше, учасницький перформанс, який одночасно можуть побачити лише 10 людей. Біжіть по квитки вже!
В театрі Лесі відбувають прозорі конкурси на всі посади, передбачені законодавством.
Завідувач трупи театру має фетиш – всім акторам, яких вводять у виставу, або працівникам, які вперше проводять виставу, він дарує ананас. Не питайте, чому саме ананас. Це найбільша таємниця нашого театру.
Наші неймовірні актори записали пісню «Тихо» та випустили кліп на слова вірша Лесі Українки. Шукай в ютубі!
Щоб випустити виставу «Горизонт 200» ми витратили 1,5 роки на дослідження, здійснили дві експедиції по вугільних басейнах України, приміряли каску і робу, скуштували «тормозок» і спустились в шахту. Ми не шукаємо легких шляхів!
Майданчик театру: Україна Львів вул. Городоцька 36
teatrlesi.lviv.ua teatrlesi@teatrlesi.lviv.ua 0322333188 0322333185
Ви вірите в карму? А в карпатських мольфарів? А в глобальне потепління? А в кінець світу? А в те, що дерева спілкуються між собою? А в надзвичайну силу мистецтва? Хочете вірте, хочете ні, а одного разу Лісоруби зійдуть зі стін Будинку побуту в Коломиї і скажуть: «Око за око» – і не буде що їм заперечити, бо це – найчесніша у світі формула. Тоді ж пелехата гуцулка Намішка напече булок з афинами і сяде грати на дримбі, яку їй не подарував коханий. А потім дерево, з якого зроблена твоя модна полиця з ікеї, прошепоче: «Бляха-муха, ну що за люди?». Це і буде точка неповернення. «Нішо не є в світі рівним. Нема ні часу, ні ото простору»
Що відрізняє людей від мавп? Люди ходять в барбер-шопи, спа-салони, інколи до церкви та на виборчі дільниці. Люди мають аккаунт на фб та бажання цілеспрямовано знищувати одне одного просто зі спортивного інтересу. Найголовніше, у нас є здатність вигадувати історії, оповіді, міти. Наприклад, такий. Отруйна змія вкусила героя війни за ногу. Рана не гоїться, гниє і смердить так, що ніхто не може перебувати поруч. Героя війни ізолюють на острові, де він страждає від фізичного болю, самотності і комплексу жертви. Але настає момент, коли всі розуміють: без нього війна не завершиться. Герой повинен вирішити: залишитися страждати на острові, чи повернутись і допомогти тим, хто його сюди запроторив. Складний вибір. Пафосний – сказали б давні греки. Особисте VS Політичне – написали б у XX столітті. У міфах по-простому й не буває – казала вчителька зарубіжної літератури. В житті, на жаль, теж – відповів би Гайнер Мюллер. Ні, він би ніколи не сказав таку банальність – скажуть театрознавці. Що розумного міг сказати цей комуняка – скажуть націоналісти. Що він, взагалі, знає про війну – скажуть ветерани. Треба було частіше ходити в театр – скаже Аїд, відкриваючи вам двері.
Коли закінчується війна, постають питання: що робити з полоненими? Що робити зі зрадниками? Як засівати поля? Ти можеш подумати про це завтра. Це завтра ти зробиш щось вартісне, тебе поважатимуть і любитимуть, а на голові сяятиме золота корона. Завтра тебе покажуть по тєліку. Завтра справедливість переможе. Завтра ти зможеш грати на гітарі, бо мріяла про це з дитинства. Завтра ти станеш вільним. Завтра, завтра, завтра… А що робить тебе вільним? Втеча? Влада? Або – любов? Чи можна бути наполовину вільним? Наполовину королем? Наполовину другом? Завтра, завтра, завтра… Але завтра Бірнамський ліс піде на Дунсінан, а здоровенний кріль вискочить на дорогу і спитає: «Що таке – емансипація?» Або – тут і зараз. Коли три стрьомні жінки пропонують тобі щось, що ти, може, й заслужив, не спіши радіти.
Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини. Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них – сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать.
Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки. Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом. Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька? Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю. Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.
Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей? Або. Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів. На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс. Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.
Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи. Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання? Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим. Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні. Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному? Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.
Інколи здається, що у світі немає нічого складнішого за людські стосунки. От наприклад – Йозеф. Чоловік переживає не найкращий період свого життя. Колись успішний і впливовий – тепер занедбаний, стомлений і нібито хворий. Йозеф страждає. Бідолашний Йозеф! Страждає від усіх цих невдячних, пихатих, поверхневих людей. Вам, може, навіть стане його шкода. Саме в цей момент варто згадати, що людські стосунки будуються з двох боків. І якщо хтось вперто викладає з цеглин стіни, цементуючи їх маніпуляціями, то рано чи пізно опиниться в лабіринті, де жодна Аріадна не подасть йому нитку. Та вона й не потрібна, якщо ти – Мінотавр.
Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов'язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки? Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність. Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, «Уявні маршрути Львовом», підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам'ять присутніх на дійстві, що пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.
Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть, вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона. І він уже не наречений, а сам Купало. Вона – Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона – вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні. У виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук). А також пісні гурту «YAGODY» та пісня Kings and beggars – A L'entrada del temps clar.
Протягом всього спектаклю аудиторія разом з акторами мають можливість поміркувати над темою героїзму, війни, вбивства, любові, релігії, Бога, історії, пошуку та шляху до себе.
«Герої Хаосу» – багатоскладовий театральний проєкт, котрий має на меті заохотити глядача стати не лише мовчазним спостерігачем вистави в театрі, але передусім органічно взаємодіяти з театральною грою та акторами на сцені.
Вистава «Герої Хаосу» через людське тіло рефлексуватиме на запитання війни та героїзму.
Ролі в театрі Лесі Українки: Женька, сімейна сага «Мої родичі та інші покидьки» (режисер – Ігор Білиць), Василь, інструкція до вжитку на одну дію «Люди» (режисер – Василь Колісник)
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка, режисерка дитячого телевізійного театру «Юрашки».
Народилася 9 травня 1991 року у місті Перемишляни, Львівської області. У 1997 році пішла у перший клас Перемишлянської школи-гімназії, яку закінчила у 2009 році.
В період 2009—2014 років навчалася у Львівському національному університеті імені Івана Франка на спеціальності «Актриса театру та кіно» у творчих майстернях Федора Макуловича, Олексія Кравчука, Богдана Козака, Людмили Колосович.
З 2010 року працює актрисою в Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, засновниця та учасниця гурту автентичного співу «YAGÓDY»,викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка, викладачка сценічної мови та автентичного співу у «Шкільному театрі» УКУ.
Народилася у с. Бабинці, Борщівського району (Тернопільська область). У 1997 році закінчила 9-й клас. З 1997 по 2001 рр. навчається у Педагогічному коледжі при Львівському національному університеті імені Івана Франка (музичне відділення), спеціальність — «Вчитель музики, музичний керівник у дитячих навчальних закладах». По закінченні коледжу, у 2001 році, відразу ж вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності. Навчалася на курсі заслуженого діяча мистецтв України і художнього керівника Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимира Кучинського. Здобуває диплом бакалавра за спеціальністю «Актриса драматичного театру та кіно».
Закінчивши навчання Зоряна Дибовська поїхала працювати у м. Донецьк. З серпня 2005 року починає працювати актрисою драми першої категорії у Донецькому національному музично-драматичному театрі. З 2010 по 2014 рр. була керівником самодіяльного колективу «Хрущі у борщі» (автентичний вокал) на базі «Театру пісні і танцю» Геннадія Дибовського, заслуженого діяча мистецтв України.
Влітку 2014 року у зв'язку з військовими діями Зоряна Дибовська повернулася у м. Львів. З жовтня 2015 року починає працювати актрисою у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Паралельно з роботою в драматичному театрі актриса працює у Львівському академічному театрі естрадних мініатюр «І люди і ляльки» з 2016 по 2017 рік. З вересня 2015 року працює викладачем сценічної мови на кафедрі театрознавства та акторської майстерності, факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Народився 1 грудня 1986 року у м. Львів. 1992-1998 – СЗШ м. Львова №11. 1998-2003 – приватний ліцей ім. Климентія Шептицького.
У 2003 році вступив у Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра театрознавства та акторської майстерності, керівник курсу н.а. України Богдан Козак. Закінчив університет у 2007 році та отримав кваліфікацію «Актор драматичного театру та кіно».
Один місяць працює актором драми в театрі ЗахОк і йде в армію (2007-2008 рр.). Після повернення з армії повертається в цей же театр на посаду актора (2008-2010 роки). У зв’язку з складною ситуацією в театрі, зокрема, зміною керівництва, змушений звільнитися з театру. Відтак, з 2010 по 2014, працює актором у Першому українському драматичному театрі для дітей та юнацтва. Не допрацювавши театральний сезон 2014/2015 років покидає Перший український театр для дітей та юнацтва. Натомість, починає займається соціальною діяльністю (соціальний працівник ЛОВ ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ») з 2015 по 2016 роки.
З квітня 2015 року по липень 2016 – мобілізований в ЗСУ.
З листопада 2017 року актор драми Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Член Національної спілки театральних діячів України, керівник громадської організації «Майстерня Мистецький Простір». Цікавиться туризмом, альпінізмом, велоспортом, волейболом, кіно та гітарою.
У 2020 на екрани вийшов фільм «Екс» за його участі.
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, режисерка, перформерка.
Народилася у м. Стрий, Львівської області, там же здобула середню освіту. Відвідувала різні гуртки, (кік-бокс, легка атлетика, клуб юних натуралістів, гурток з шиття, бальні танці) проте ніде довго не затримувалась, окрім гуртка з малювання. Планувала і готувалась до вступу на дизайнера інтер’єру. Про існування акторської спеціальності випадково дізналась коли розносила документи по різних навчальних закладах.
З 2011 року працює актрисою драми Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Акторка.
З 2015 до 2017 навчалась у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого, спеціальність акторське мистецтво театру ляльок (майстер курсу – заслужена артистка України Сільченко Т.І.). 2017-2019 – Львівський національний університет ім. Івана Франка, спеціальність сценічне мистецтво. Актор драматичного театру та кіно (майстер курсу – заслужений діяч мистецтв України Кравчук О. А.). Магістрантка.
Додаткова освіта
2012-2015 – театральне відділення Дитячої театральної школи м. Одеси (керівники курсу – Імас С.М. та Ткач Ф.Ф.)
2005-2012 – спеціалізована музична школа педагогічної практики при Одеській державній музичній академії ім. А.В. Нежданової, клас фортепіано та хорового співу
2003-2011 – Одеська школа-студія класичного танцю (курс навчання за програмою хореографічних училищ за спеціальністю артист балету (8 років навчання), викладач заслужена артистка України Антипова С.О.
Актор.
Навчався у 2013-2017 – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, спеціальність актор театру та кіно.
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки та Незалежного театру «Gershom».
Народилася 14 листопада 1991 року в Києві. У 2008 році закінчила Київську середню загальноосвітню школу № 218. Шість років займалася в дитячому театрі «Спалах», що мало вплив на остаточний вибір професії. Вступила до Київського торговельно-економічного університету, але не закінчила його, у зв’язку з вступом на акторське відділення.
Протягом 2012-2017 роках — студентка Львівського національного університету ім. І. Франка, спеціальність «Акторка театру та кіно» (курс Стефанова Олега Дмитровича).
По закінченню університету два місяці працювала в Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння».
З листопада 2017 року працює у Львівському академічному драматичному театру імені Лесі Українки.
Акторка, перформерка
2008-2011– коледж дизайну, курс флористики
2013-2019– Львівський національний університет імені Івана Франка. Акторка драматичного театру та кіно (майстриня курсу – з. д. м. України Воловецька Г. С.). Диплом магістра.
Грає на фортепіано, укулеле, сопілці; співає; танцює.
Ролі в театрі Лесі
2020 – Марокко, перформативне читання «Європа» (режисер – Дмитро Захоженко)
2019 – Женька, сімейна сага «Мої родичі та інші покидьки» (режисер – Ігор Білиць); Не шахтар, постдокументальна «Горизонт 200» (режисерка – Олена Апчел); Чоловік, перформативне читання «Дами чекають» (режисер – Дмитро Захоженко)
Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки та Незалежного театру «Gershom», поет, організатор літературних вечорів, член Національної спілки театральних діячів України.
Народився 27 червня 1992 року у м. Новоград-Волинський, Житомирської області. З вересня 1999 року до липня 2007 року навчався у Новоград-Волинській загальноосвітній школі № 9, де отримав атестат про середню освіту. У липні 2007 року вступив до Новоград-Волинського промислово-економічного технікуму на електро-технічне відділення. З 2011 р. до 2012 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», спеціальність «Електромеханічні системи автоматизації та електропривод».
З жовтня 2012 р. по червень 2012 р. — студієць при театрі-студії «Дивний Замок» м. Київ.
2012—2017 рр. — студент Львівського національного університету імені Івана Франка, спеціальність «Актор театру та кіно» (курс Олега Стефана).
З 2016 року працює актором драми у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Актор Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І Люди, і Ляльки» та Незалежного театру «Gershom».
Народився 24 вересня 1994 року у місті Калуш, Івано-франківської області. В 2001 році пішов до ЗОШ №7 в м. Калуші, а згодом перевівся до Калуської ЗОШ № 10 і закінчив її в 2012 році. В садочку і молодших класах школи був здібний до читання і різних наук. Вже в старших класах бажання пізнавати науку відпало і Василь стає активним в мистецькому житті. Брав участь у різних концертах, найбільше активним був у КВК. Паралельно займався народними танцями. В 11 класі почав відвідувати міський аматорський театр, де зіграв одну виставу – «Бойків світ» Ігоря Липовського. По закінченню школи вступив у Львівський національний університет імені Івана Франка, спеціальність «Актор театру та кіно» (курс Олега Стефана). З 2016 року працює актором драми у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки та з 2017 року актор Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І Люди, і Ляльки».
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, художниця, співачка, учасниця блюз-рок колективу «The Glass».
Оксана Цимбаліст народилася в селі Бабин, Рівненької області. Навчалася у Бабинській загальноосвітній школі. У 1997 році починає відвідувати Гощанську музичну школу по класу фортепіано, котру закінчує з червоним дипломом (2004). У школі бере активну участь у всіх творчих заходах: КВК, співочі концерти, танцювальні виступи.
У 2008 році, по закінченню школи, вступила у Луцьке училище культури і мистецтв на театральний факультет. Щороку брала участь у всеукраїнських конкурсах читців в Києві, Сумах, де отримувала грамоти з відзнакою про перше місце, а також гран-прі. З першого курсу навчання грала невеличкі ролі у Волинському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.
Після чотирьох років навчання в училищі, була прийнята на роботу у Волинський музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працювала чотири роки. Під час своєї акторської діяльності у Луцьку вступила до Рівненського державного гуманітарного університету, також на акторський факультет, для здобуття вищої освіти і закінчила його з червоним дипломом.
У 2013 році переїжджає до Львова. У цьому ж році влаштовується у Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. Знайомиться з новою трупою, музикантами. Створює власний музичний колектив під назвою «The Glass» та стає солісткою. У 2017 році потрапляє на шоу «Голос Країни» в команду Джамали.
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Народилась у м. Києві. Закінчила середню школу в 1968 році.
В 1971 році вступила в театральну студію при Київському театрі оперети, закінчила її у 1973 році.
Після закінчення, з 1973 по 1974, працювала в Житомирському музично-драматичному театрі.
З 1974 і до сьогодні працює актрисою у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Закінчив акторське відділення Львівського національного університету імені Івана Франка (кафедра театрознавства і акторської майстерності, факультет культури і мистецтв), а згодом режисерський курс Володимира Кучинського.
2012-2019 рр. – директор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса
Як режисер здійснив постановку вистави «Театр Злочину» за Ж. Моклером.
Лауреат Обласної премії в галузі театрального мистецтва ім. Б. Романицького.
У 2019 році отримав відзнаку Львівської міської ради «Найкращий працівник культури» у сфері «театральне мистецтво»
Перший режисер України (мабуть), який вирішив покинути ІТ-сферу та піти в театральне середовище;
Засновник та куратор освітнього театрального проекту «Європейські студії» у театрі «Сузір’я»;
Створив виставу «Світ в горіховій шкаралупі» по книзі Стівена Хокінга;
Для роботи над виставою «Світ в горіховій шкаралупі», Дмитро написав листа Хокінгу в Англії та попросив його записати відео, де той читає шекспірівський монолог «Бути або не бути». Втім, ідея не втілилася через здоров’я науковця;
Любить читати актуальну сучасну драматургію і в той же час – середньовічні містерії;
Перфекціоніст detected! Відомо, що навіть після того, як прем’єра відбулася, Дмитро все одно дописує ночами нові сцени ;);
Почерком Дмитра у виставах є використання відео-проекції. Хоче поекспериментувати з елементами ігрового кіно на сцені. І має давню мрію – винести на театральну сцену відеогру.
Театральна менеджерка, членкиня Національної спілки театральних діячів України, членкиня ЛММГО «Мистецька майстерня “Драбина”», співзасновниця Першої сцени сучасної драматургії «Драма.UA», феміністка, пластунка
Освіта
2007-2012 – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв. Магістр культурології.
Магістерська робота: “Трактування поняття “традиції” в мистецтві модернізму та авангарду України (На прикладі праць Михайла Бойчука та Казимира Малевича)”. Проходила виробничу практику в Центрі Культурного Менеджменту (листопад 2011) та педагогічну практику на факультеті культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка (лютий-березень 2011, лютий-березень 2012)
Досвід
з 21 вересня 2017 – директорка-художня керівниця Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки
16-31 серпня 2017 – головна адміністраторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки
1 березня 2017 – 30 червня 2017 – головна адміністраторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки
1 лютого – 31 груденя 2016 – PR-менеджерка та координаторка польсько-українського перформативного проекту «Мапи страху / Мапи ідентичності». Проект реалізовув Stowarzyszenie Praktyków Kultury (Об’єднання практиків культури/ Варшава) у співпраці з українськими організаціями зі Львова, Києва, Харкова, Одеси і Херсону. В результаті проекту була створена вистава “Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду”, яка була представлена в п’яти містах України: Львів, Харків, Київ, Одеса, Херсон
1 липня – 31 жовтня 2015 року – PR-менеджерка проекту «Третій вік: задоволення від читання» в рамках 22 Форуму видавців у Львові
1 червня 2014 – 31 березня 2015 – керівниця рекламного відділу Львівського драматичного театру імені Лесі Українки (з 1-31 червня – офіційно працевлаштована на посаду актриси). З нуля розробляла рекламну стратегію театру Лесі та паралельно організовувала проведення заходів в театрі
червень 2013 – травень 2014 – повернулась до Львова і паралельно з проектами “Мистецької майстерні “Драбина” працювала барістою в кав’ярні “Меделін”
1 квітня – 31 травня 2013 – головна спеціалістка відділу культури по охороні об’єктів культурної спадщини Рахівської райдержадміністрації. 1-го квітня склала Присягу державного службовця
1-31 травня 2012 – позаштатна кореспондентка Західної інформаційної корпорації (ZIK)
В грудні 2012 приєдналась до команди Львівської міської молодіжної громадської організації «Мистецька майстерня Драбина», до якої належу й досі. На той момент «Драбина»формувала команду IV Міжнародного театрального фестивалю «Драма.UA» – 2013.
Інша театральна та громадська діяльність
13 вересня 2018 – спікерка конференції TEDxUCU “Від мрії до дії» з виступом «Де черпати натхнення? » (м. Львів)
9 вересня 2018 – учасниця дискусії «Театральний етикет» на Театральному фестивалі “Кіт Гаватович” (м. Львів)
19 травня 2018 – одна із спікерок дискусії “Піар в державних і комунальних закладах культури” на 6 Lviv Media Forum
5 листопада 2017 – учасниця дискусії «Навіщо суспільству театр? Навіщо театру суспільство?» на фестивалі (незалежних) українських театрів «ДЕСАНТ.UA» (м. Варшава, Польща)
22-23 квітня 2017 року – в журі театрального конкурсу “Дні Пластуна – 2017”
15 червня 2016 року – проведення семінару про сучасний український критичний театр, м. Полтава
9-13 травня 2016 – учасниця фестивалю “Нова драма” (м. Братислава, Словаччина)
березень 2014 – учасниця дискусії “Майдан і театр” в рамках проекту «Конфронтатор» Міжнародного фестивалю “Театральні конфронтації” (Люблін, Польща)
квітень 2014 – проведення майстер класу з писанкарства для дітей в Народному домі Збоїща (klaster.in.ua)
березень-квітень 2013 – презентація фільму “Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939” у кінотеатрі і школах м. Рахів та смт. Вел.Бичків Закарпатської області
20–23 серпня 2012 – організація мистецьких активітетів на Ювілейній Міжкрайовій Пластовій Зустрічі
2011 – проведення майстер-класу для дітей з орігамі на Львівському міжнародному дитячому фестивалі
7-9 жовтня 2011 – організація мистецького пленеру та попленерової виставки “Осінь в Знесінні” (29 жовтня – 29 листопада 2011)
вересень-жовтень 2009 – співорганізація виставки “7 пензлів” в музеї етнографії та художнього промислу м. Львів