Київський національний академічний Молодий театр

Після закінчення школи юнак за компанію з другом вирушив вступати до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Однак ця спроба виявилася невдалою – Станіславу в приймальній комісії сказали, що у нього немає таланту.

Він не здався і через рік знову з'явився на іспити. Як іронізує сам актор, ймовірно тепер дар у нього з'явився, оскільки його зарахували на курс Бориса Ставицького. Трохи пізніше по стопах Станіслава пішов і його молодший брат Микола Боклан.

1984 року закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, курс Бориса Ставицького і поїхав працювати в Донецький обласний російський драматичний театр (м. Маріуполь). Там він пропрацював десять років.

У 1994 році Станіслав Боклан перейшов в Київський Академічний Молодий театр. За роки роботи Станіслав Боклан проявив себе як актор широкого діапазону. Глядачі і фахівці відзначають його яскраві сценічні образи, своєрідну пластику, емоційність і досконале відчуття жанру.

Окрім акторської діяльності Станіслав Боклан деякий час займався педагогікою. Він викладав в Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

У 2006 році за значний особистий внесок у культурний розвиток України актору Станіславу Боклану присвоїли титул Заслуженого артиста України, а у 2016 – Народного артиста.

Станіслав Боклан одружений на актрисі Київського молодого театру Наталії Кленіній.

За словами Станіслава Боклана, Наталія дуже любить, щоб на городі щось росло, а чоловіку подобається, коли можна щось зірвати і з'їсти прямо з грядки.

Син Станіслава Боклана – Dj Кирил Думский, а донька працює кастинг-директором на Star Media.

Найбільшу популярність актору Станіславу Боклану приніс не театр, а кіно. Головна роль кобзаря Івана Кочерги у фільмі «Поводир» (2014 р.) мало не принесла акторові Оскара. На Одеському міжнародному кінофестивалі Станіслав Боклан переміг у номінації «Найкраща акторська робота».

Після зйомок в українському комедійному серіалі виробництва студії Квартал-95« Слуга народу» (2015) Станіслава Боклана стали називати прем'єр-міністром.

У 2015 році актор також знявся у історико-драматичні стрічці «Незламна» (Битва за Севастополь). В основу сюжету покладений життєвий шлях жінки-снайпера, майора Людмили Павличенко, упродовж 1937-1957 років. Актор Станіслав Боклан зіграв роль батька Людмили.

У 2016 році на каналі 1+1 вийшла кінострічка «Століття Якова» за однойменним романом-лауреатом літературної премії «Коронація слова» Володимира Лиса. Майстерна гра Станіслава Боклана, який зіграв Якова Меха у зрілому віці, найбільше вразила письменника. За його словами, за професіоналізмом актор сягає рівня Богдана Ступки.

У 2018-му – член журі Ліги сміху.

Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.

Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».

Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).

Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).

У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.

Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.

Засл.артистка України. Володарка національних премій з кіномистецтва «Золота Дзиґа», «Золотий Дюк» та двічі володарка премії «Кіноколо».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль».

Володарка нац.премії у сфері телебачення «Телетріумф».

Ірма Вітовська – перший лауреат премії «Women in art» від «HeForShe» у категорії «Театр і кіно», створеною ООН і Українським інститутом.
Є активною громадською діячкою .

Корінням батько Ірми походить з села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії у Ірми – росіянин, а його дружина – латишка.

Мріяла стати археологом, кілька років підряд намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів у Івано-Франківську.
1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Актриса драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака. З того ж року працює у Молодому театрі.

Резонансною подією є втілення на арені Національного Цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проекту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі .

Два роки поспіль входить в топ-100 діячів культури за версією часопису «Новое Время» та 3 роки поспіль у 100 найбільш впливових жінок України за версією часопису «Фокус».

Ірма Вітовська неодноразово була учасницею багатьох міжнародних театральних фестивалів. Отримувала персональні нагороди.

З 11 жовтня 2015 року є тренером в шоу Маленькі гіганти на «1+1». На каналі ICTV Ірма Вітовська вела проекти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».

Акторка активно займається благодійністю, є учасником багатьох соціально-громадських програмам. Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому».

Ірма була дружиною Володимира Кокотунова (нар. 1 квітня 1969), також актора Молодого театру з 1993 по 2016 рік. 29 березня 2011 року в подружжя народився син Орест Кокотунов.

8 квітня 2016 року вдруге вийшла заміж, чоловіком став Віталій Ванца (нар. 1978) з Борислава Львівської області.

Ірма Вітовська створила образ Гертруди у проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET», що став лауреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.

Резонансною подією є втілення на арені Національного цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проєкту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.

За втілення ролі баби Прісі у п'єсі «Баба Пріся. На початку та на кінці часів» (автор Павло Ар'є) Ірма Вітовська стала володаркою як театральної премії «Київська Пектораль»(найкраща акторка) 2016 року, вистава «Сталкери» (реж. Стас Жирков), так і кінопремії «Кіноколо» та «Золота дзиґа» (найкраща акторка) 2018 року, стрічка «Брама» (реж. Володимир Тихий). Це перший випадок в Україні, коли один й той самий актор втілює один й той самий образ в різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно і театр, і отримує найвищі нагороди за свої роботи.

Володарка «Золотий Дюк» на ОМКФ в 2019 р. Найкраща акторська робота. Фільм «Мої думки тихі» реж. Антоніо Лукіч.

Фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча отримав «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А у Карлових Варах, став переможцем у категорії «Приз глядацьких симпатій» та нагороджений «FIPRESCI» на ОМКФ 2019 р.

Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».

Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.

Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.

У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».

У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.

Закінчила театральну студію при Київському Українському академемічному драматичному театрі ім.І.Франко в 1975 році. А в 1990 - Російську академію театрального мистецтва.

З 1980 року - актриса Київського молодіжного театру, сьогодні Київського "Молодого театру". Прима театру.
Приймала участь в гумористичних телешоу "Довгоносики", "Мамаду". В 2003-2005 роках - директор Київського державного коледжу театру та кіно.

Тамара Яценко - актриса з унікальним, яскравим та неповторним комедійним даром. Їй підвласні гротеск та буфонада.

У 1980 р. закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Бориса Ставицького.
Працювала в Молодіжному театрі, Київському експериментальному театрі, Театрі російської драми ім. Лесі Українки.

Нині – акторка Київського Молодого театру.

Баріхашвілі – грузинське прізвище, яке належить Дар'їному діду по материній лінії.

Інтерес до театру Дарина почала виявляти ще в молодшій школі, коли навчаючись в 3-му класі, запропонувала класному керівнику зробити постановку в шкільному театрі казки Самуїла Маршака «Кошкин дом».

В 2009 році Дарина Баріхашвілі стає студенткою факультету театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення (майстерня Валентини Іванівни Зимньої). Ще під час навчання на 1-му курсі юна актриса отримує роль в серіалі «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 році випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення бере участь у прем'єрі театрального сезону – виставі за мотивами однойменної п'єси Фрідріха Шиллера «Підступність і кохання» у постановці Київського академічного Молодого театру, з яким пов'яже свою долю по завершенні навчання. В «Підступності й коханні» Дар'я грає тендітну й вразливу Луїзу, яка стає жертвою жорстоких ігор та амбіцій можновладців.

Дарина Баріхашвілі – різнопланова актриса, яку не можна віднести до конкретного амплуа. Їй переконливо вдається грати як спокусливих небезпечних жінок, так і милих персонажів дитячих вистав. Граючи ролі антагоністів, Дар'я дає можливість глядачу зрозуміти мотиви негативного персонажу, захоплюватись і навіть поспівчувати йому.

Значним успіхом актриси є головна роль у 95-серійному україномовному телесеріалі «Обручка з рубіном», який вийшов на вітчизняний телепростір 2 січня 2018 року.

Живе в цивільному шлюбі з актором Київського академічного Молодого театру Сергієм Пономаренком, з яким навчалась разом на одному курсі в театральному університеті.

З чотирирічного віку (протягом дванадцяти років) професійно займалася народними та історико-побутовими танцями в Ансамблі народної пісні і танцю «Світанок». Гастролі: міста Італії, Краківський фестиваль у Польщі, ювілейний концерт «80 років Артеку».

З п'яти років навчалася в Музичній школі по класу фортепіано. Закінчила 7 класів.

З 1996 по 1999 р. навчалася в Київському обласному училищі культури на факультеті режисури театралізованих заходів та масових видовищ в майстерні Горбова А.с..

Отримала червоний диплом. Там же брала уроки естрадного вокалу, брала участь в конкурсі «Червона Рута-1999», концертах та ін.

У 2003 році закінчила Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (курс Н. Н. Рушковського).

Професійно займалася класичної хореографією, естрадним вокалом, аргентинським танго, озвучуванням кіно.

З 2003 р. акторка Нового драматичного театру на Печерську.

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

В дитинстві мені пощастило познайомитися з театром у театр-студії «Саквояж». Саме там я закохалася у ці відчуття і процес творення.

– Яку роль мрієте зіграти?

Роль, яка комусь допоможе знайти відповіді на свої питання.

– Чим любите займатися у вільний час?

Дивитись хороше кіно, займатись йогою, вчитись чомусь новому

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

Думаю, що мистецтво взагалі і театр зокрема – це найкращий спосіб говорити з людьми і ділитися з ними емоціями, які можуть змінити щось у їхньому житті.

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Ідіть у театр!)

У 1973-75 рр. – актор Ворошиловградського музично-драматичного театру (нині Луганський український музично-драматичний театр).
У 1975-80 рр. працював в Ансамблі пісні і танцю Київського військового округу.

У 1981-2000 рр. – в трупі Київського академічного театру на Липках.
З 2000 року працює у Молодому театрі.
Лауреат премії ім. О. Бойченка. Нагороджений орденом «Знак Пошани».

У 2006 році зайняла ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі професійних читців імені Романа Черкашина в Харкові та ІІІ місце на Всеукраїнському студентському конкурсі читців на найкраще виконання творів Івана Франка у Львові.

З 2007 року Іванна Бжезінська акторка Київського академічного Молодого театру.

Зніматися почала у кіно почала після закінчення університету. У 2007 році знялась у телесеріалі «Повернення Мухтара-4».

Була в складі дівочого квартету «Три сестри», який гастролював з концертами в Польщі, у Львові та Львівській області.

Про кар'єру актриси мріяла з дитинства, брала участь в різних театральних постановках. З першого разу вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. У 2009 закінчила, як одна з кращих учениць на курсі.

Першою її роботою стала роль Даші в фільмі «Сусіди» в 2010 році. Після цього настало затишшя, але роком пізніше вона засвітилася відразу в двох проектах – «Джамайка» і «Жіночий лікар».

Працювала в двох російсько-українських проектах: «Все повернеться» і «Битва за Севастополь». Однією з останніх зіграних ролей стала Томка в популярній багатосерійної теленовеллою «Не зарікайся».

Брала участь в проекті «Україна сльозам не вірить».

У 1977-79 рр. працював акторкою Запорізького театру імені В. М. Магара.

З 1979 року – акторка Молодого театру.

Працювала в Одеському драматичному театрі ім. В. Василька, потім в Вологодському ТЮГу (Росія), потім знову Київ – Театр естради (зараз Київський академічний драматичний Театр на Подолі), Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я».

З 2007 року – актриса Нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – актриса Київського Молодого театру.

Народилася 2 квітня

У 2000 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, курс Олега Шаварського.

У 1994 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого – курс Юлії Ткаченко.

З 4-го курсу грала в Київському театрі драми і комедії на Лівому березі.

Починаючи 1998 роком – актриса Київського Молодого театру.

Була ведучою шоу «Ранок з Інтером» на українському телеканалі «Інтер» у 2008 році.

Розлучена, виховує доньку Юлію.

Український актор театру і кіно, Народний артист України.

1976 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, курс Бориса Ставицького.

Деякий час працював у Львівському ТЮГу.

У 1979 році, після конкурсного набору, був зарахований до трупи Молодого (тоді Молодіжного) театру. Він був одним «з тих 26-ти» акторів, які започаткували театр.

У 1982 році Ярослав — один з перших, після відкриття Молодіжки, отримав почесне звання Заслуженого артиста України.

За час роботи зіграв близько 25 ролей, з яких найвизначніші: Антон, Петряков — «Піти й не повернутись», Голохвостий — «За двома зайцями», Поприщін — «Записки божевільного», Вовчанський — «Пригвождені», Маркіз де Сад — «Марат-Сад», Подкольосін — «Одруження».

Український актор театру, кіно та дубляжу, бард, Заслужений артист України.

Навчався в кількох школах, потім в ПТУ, в якому отримав спеціальність фрезерувальника третього розряду.
Деякий час працював на «Авіазаводі».

З 15-ти років захопився бардівської піснею, навчився грі на гітарі. Його кумиром був Володимир Висоцький, чиї пісні він співав під гітару. Також йому імпонував Олександр Розенбаум.

У 1985-му році познайомився з київськими бардами, став учасником клубу «Вогнище», яким керував Леонід Духовний. Служив у військах ППО Московського військового округу.

Після демобілізації в 1989 році вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. У 1993 році закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, курс Валентини Зимньої.

Після закінчення театрального інституту був прийнятий в трупу київського Молодого театру.

Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами.

Один із провідних артистів українського кінодубляжу 2000-их років. Грає у Київському академічному Молодому театрі.

У актора складний за красою тембру голос, драматичний темперамент, вільно володіє кількома музичними інструментами, при своїй фактурі досить пластичний - актор для виконання характерних ролей: злодіїв, хуліганів, героїв другого плану.

У роботі активний, творчий, у ролях щирий, безпосередній, органічний, може працювати в різних жанрах, Вільно володіє пером, музично обдарований, незмінний учасник - автор і виконавець капусників, молодіжний бард. Жоден творчий вечір, благодійна акція не проходить без його участі. Борис також має свій вокальний концертний репертуар.

Був брейд-войсом телеканалу «2+2» і радіостанції «Super Radio».

З 2005 року працює в Київському академічному Молодому театрі.

Став відовим завдяки ролям у серіалах «Центральна лікарня», «Хазяйка» та «Кріпосна».

У 2015 році за роль Вурма у виставі «Підступність і кохання» Марк Дробот отримав премію «Київська Пектораль» у номінації «За найкраще виконання чоловічої ролі другого плану».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Все сталося само собою)

– Яку роль мрієте зіграти?

Гостро-соціальну драму

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

Жіночий Квартал

– Чим любите займатися у вільний час?

Йога та подорожі

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Подобаються прикольні люди які вирізняються з загалу)

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Дякую усім)

Українська артистка театру і кіно, літератор, педагог, Заслужена артистка України.

29 жовтня 1954 – народилася в місті Дніпропетровськ (нині Дніпро).

1970 – закінчила Ігренську восьмирічну музичну школу Дніпропетровської області по класу скрипки.

1974 - 1976 – навчання в навчально-театральної студії при Львівському академічному театрі імені М.Заньковецької (курс С. В. Данченко).

1989 – закінчила театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (курс І. Д. Безгина).

1976 – закінчення навчально-театральної студії, початок роботи в театрах Ужгорода, Херсона, Київському театрі поезії.

з 1986 – провідний майстер сцени Київського академічного Молодого театру.

1993 – удостоєна звання Заслужена артистка України.

2007 – закінчила режисерський факультет Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Чоловік – Калашніков Вадим Федорович – режисер, сценарист, театрознавець і педагог. Кандидат мистецтвознавства, доцент, професор. Лауреат всесоюзних та всеукраїнських конкурсів режисерів і сценаристів. Здійснив постановку 300 вистав і шоу-програм. Автор книг, п'єс, сценаріїв, наукових видань.

У 1979 році закінчила акторський факультет Челябінського музичного училища.
У 1979-1981 рр. працювала в Челябінському Академічному драматичному театрі імені Цвелінга.
У 1981-1995 рр. – в Донецькому обласному російською драматичному театрі (м. Маріуполь).

З 1996 року – актриса Молодого театру. З 1997 року службу в театрі успішно поєднує з діяльністю концертного адміністратора і асистента режисера в команді «Балкашинов і К» (однієї з провідних фірм у світі шоу-бізнесу сучасної України).

З 1981 року по теперішній час – актриса Київського академічного Молодого театру.

Працювала в Одеському ТЮГу, в Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.

Народилася 2 червня

У 1976р. закінчила кінофакультет КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого, курс Б.Ставицького

Народилася 31 травня

В 1980 році закінчила акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого,курс М. Резніковича

Український актор театру, кіно та телебачення.

У 1988 році Сергій Кучеренко закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім І. К. Карпенка-Карого (майстерня народного артиста України В. С. Лизогуба).

З 1990 року — актор Київського академічного Молодого театру. Знімається в кіно та на телебаченні.

Працював у Білорусі — Могильовському театрі драми та Мінському ТЮГу.

Є провідним актором Молодого театру Києва, на сцені якого виступає з 1979 року. Виступає у виставах Експериментального (драматичний театр абсурду).

З початку 2000-х років активно знімається в телесеріалах.

В Молодому театрі працює з 2005 року.

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Цікавило закулісся

– Яку роль мрієте зіграти?

Гамлет

– Чим любите займатися у вільний час?

Музика

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Люблю пармезан

Олег Москаленко народився в Польщі, де тоді тимчасово жили його батьки. Ріс в Черкаській області, поступив на інформатику, але не провчився і року.
У студентські роки два роки працював в «Макдональдсі».

У 2014 році він закінчив Київський університет , а зараз служить в «Молодому театрі».
Кастинг на виконавця головної ролі тривав сім місяців. Робота над фільмом тривала сім років.

Москаленко також періодично знімається в серіалах ( «Мажор», «Безсмертник», «Жіночий лікар-3») і кіно, але роль Германа в «Дикому полі» стала його дебютом на великому екрані в якості головного актора.
Олег одружений і зовсім недавно вперше став батьком.

Орлов Борис Анатолійович – український театральний художник-постановник, сценограф, актор.

У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, курс Висоцького Юрія Пилиповича.

З 2003 року – актор київського театру юного глядача на Липках.

З 2010 року – актор нового драматичного театру на Печерську.

З 2013 року – сценограф, художник-постановник, актор київського академічного Молодого театру.

Український актор і режисер. Помічник художнього керівника Молодого театру, викладає акторську майстерність в КНУТКІТ ім. І. Карпенка-Карого.

Закінчив Київський театральний інститут у 1977 році, після чого два роки працював у львівському Театрі юного глядача ім. М. Горького. У грудні 1980 року був зарахований до трупи Молодіжного театру.

У 1993 році актор разом з групою однодумців пішов з театру у новостворений «Експериментальний театр» при Києво-Могилянській академії під керівництвом режисера Валерія Більченка. Тут окрім акторської діяльності, реалізував себе як режисер. Пізніше, разом з Ярославом Чорненьким взяв на себе керівництво театром. Після реорганізації «Експериментального театру» повернувся до Молодого театру.

Першим в Україні створив ходульний вуличний театр зі своїми акторами-однодумцями. Нині в репертуарі цього театру 7 вистав і 8 номерів, з якими театр об'їздив пів-Європи.

Отримавши диплом, знайшов роботу в Театрі Естради.

З 1996 року є актором Київського Молодого театру. На його рахунку кілька десятків театральних ролей самого різного плану, і близько 50 ролей у фільмах і серіалах російського, українського та спільного виробництва.

Перша роль була в стрічці «Право на любов» – в 2005 році, де Ігор зіграв доктора.

Потім були рідкісні епізодичні ролі у «Все включено», «карасі», «Дорогих дітей» «Тату напрокат» і інших проектах. Зіграв капітана міліції в одній із серій п'ятого сезону популярного серіалу «Повернення Мухтара». Дуже вразив глядачів своєю роботою в «Недоторканних», де він зіграв Космовецкого. Ще одна яскрава роль співробітника ФСБ в картині «Дорога в порожнечу» теж не пройшла непоміченою.

Серед останніх робіт варто виділити участь в багатосерійної телевізійної стрічці «Не зарікайся».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Мрія

– Яку роль мрієте зіграти?

Сава Чалий

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

Лего еспресс - ведучий

– Чим любите займатися у вільний час?

Рибалка

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

Граю вистави

Після дев'ятого класу подруга запропонувала Марії вступити в міське училище культури на режисуру театралізованих масових свят і обрядів. Вона вступила, а пізніше подала документи в Університет ім. Карпенко-Карого. Але провалилася.

Мама вирішила, що донька піде в іншу сферу, але коли прийшов час знову подавати документи, Марія повторила спробу і вступила на бюджет. Ось так і розпочалася її кар'єра актриси.

Син режисера Ігоря Равицького (від першого шлюбу), онук режисера Миколи Равицького. До 1988 жив у м. Суми, де закінчив російську школу №4.

У 1992 році Роман закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Михайла Рєзніковича). Того ж року Равицького зарахували до трупи Молодого театру.

Як зазначено на сайті Молодого театру, Роман Равицький «має неабияке комедійне обдарування, сценічну привабливість, акторську безпосередність, пластичність, щирість, музично обдарований. За своїми акторськими можливостями та фактурою — артист на амплуа простака».

Працює також у рекламній царині.

Одружений з акторкою Альоною Равицькою. Виховує доньку Валерію.

Народилася 14 серпня.

У 1981 р. закінчила акторське відділення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого.

У кіно дебютував епізодичною роллю у фільмі «Про любов» (2009).

Знімається на телебаченні, в кіно та рекламі.

Працювала в Брянському театрі юного глядача, Київському театрі-студії «Дзеркало», Київському театрі «Кін», Малому драматичному театрі.

Брала участь в у вуличних театральних проектах Експериментального театру.

З 1993 року– актриса Київського Молодого театру.

Народилася 25 квітня.

Закінчила Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого, курс Богомазова Д. М. у 2015 році

З 1998 по 2000 рр. – актор Українського малого драматичного театру.

З 2000 по 2008 рр. – актор ТЮГу на Липках.

З 2008 року працює у Молодому театрі.

Представниця однієї з найбільш іменитих театральних династій України. Її бабуся — Катерина Юровська, колись була найпопулярнішою виконавицею циганських і російських романсів, за нею упадали сотні шанувальників, вона царювала на найкращих концертних майданчиках України і Росії. Мама Тетяни Володимирівни, Ольга Юровська, практично чверть століття була королевою в Київському театрі оперети: Маріца, Сильва, Принцеса цирку — це її репертуар. Далі. Тітка нашої героїні, відома співачка Ганна Юровська, зачаровувала своїм драматичним сопрано слухачів Львова, Новосибірська, багатьох інших міст. А Тетянин тато — Володимир Стебловський — один з найіменитіших театральних діячів України: він працював із Михайлом Романовим, Гнатом Юрою, очолював театри ім. Івана Франка, ім. Лесі Українки.

Стати акторкою мріяла з дитинства. Вступила до театрального інституту на курс до Миколи Рушковського. І після закінчення, незважаючи на те, що тато працював директором в театрі і був у складі розподільної комісії, в Києві не залишилася. Вибрала Миколаїв, потім Дніпропетровськ, потім Самарканд. Хотілося чогось досягти самостійно. Заміж вийшла за студента, який потім виріс до відомого режисера музичного театру, а в 70-і роки став головним режисером Театру оперети – Володимира Бегму.

У 1967 році закінчила акторський курс Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

З 1996 працює в Київському академічному Молодому театрі.

Паралельно працює в Українському малому драматичному театрі, де зіграла головні ролі у виставах за п’єсами Тетяни Іващенко: «Замовляю любов», «Втеча з реальності».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

У мене не було вибору.

– Яку роль мрієте зіграти?

Верховенського Петра Михайловича

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

«Обучаю игре на гитаре», «Червона королева», «Ржака», «Готель Едельвейс», «Куратори» (1,2 сезон) і тощо.

– Чим любите займатися у вільний час?

Граю в ігри, пишу вірші, п'єс і сценарії.

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Не люблю вату особливо солодку.

З 2004 по 2011 — актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.

У 2010 зняв свій перший короткометражний фільм «Мама», головну роль у якому виконала Ада Роговцева.

З 2015 року працює в Київському академічному Молодому театрі.

Був одружений на Аллі Мартинюк. Має двох доньок Емілію та Поліну від попереднього шлюбу.

Українська акторка театру, кіно та дубляжу.

Олена Узлюк народилася 16 листопада 1968 року.

У 1988 році закінчила вокальне відділення Київського естрадно-циркового училища, а в 1992 році — акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Б. Ставицького).

З 1992 року Олена Узлюк — акторка Молодого театру. Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами.

Закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенко-Карого (курс Михайла Карасьова) у 1987 році.

Після закінчення вузу стала акторкою Молодого театру.

У кіно дебютувала в 1988 році у короткометражній стрічці «Як чоловіки про жінок говорили».

Народився 14 липня 1962 р.

У 1988 р. закінчив Київський державний театральний інститут ім. І.К. Карпенка-Карого.

До складу Молодого театру був зарахований в 1998 році.

Прийшов до Молодого театру в 1979 році, і був одним «з тих 26-ти» акторів, які були обрані за конкурсом і започаткували Молодий театр.

У 1993 році актор разом з групою однодумців пішов з Молодого у новостворений “Експериментальний театр” під керівництвом режисера Валерія Більченка. В «Експеременталці» Ярослав був не тільки актором, по від’їзду Валерія Більченка до Німеччини, він, разом з Анатолієм Петровим взяв на себе керівництво театром. Після реорганізації «Експериментального театру» актор повернувся до Молодого.

Ярослав Чорненький працював також і на радіо, і відомий радіослухачам як Слава Говорун, йому випала почесна нагода коментувати конкурс «Євробачення-2005».

У 2008 році юна акторка театру Оксана Швець посіла 1 місце та отримала приз глядацьких симпатій у фіналі Всеукраїнського конкурсу – фестивалю акторської майстерності ім. М. Яковченка у м. Києві.

У дитинстві жив у місті Охтирці Сумської області. Після закінчення школи грав у Охтирському Народному театрі, співав у чоловічій хоровій капелі.

У 1967 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

Актор Київського молодого театру.

Закінчив в 1977 році акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс В.Біковца).

Працював в Київському театрі оперети і в армійському ансамблі.

З 1981 року – актор Молодого театру.

Режисер Київського Академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра з 2003 року.

Викладач режисури та акторської майстерності Київського Національного університету театру імені Івана Карпенка-Карого з 2005 року.

Художній керівник театру «Театральна майстерня Андрія Білоуса» (А. Бетка) з 2009 року. З 2012 року — Художній керівник Київського академічного Молодого театру.

Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (2004).