Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Актриса театру та кіно, педагог. Заслужена артистка УРСР (1960), народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Член Телевізійної академії мистецтв України (1997).
Народилася в місті Глухів. Навчачалася в Київському театральному інитуті імені Карпенка-Карого (1954–59). Від 1958 року – акторка Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (дебютувала у виставі "Юність Полі Вихрової"). Зіграла багато ролей у п'єсах української, російської і зарубіжної класики: Гелена Модлевська ("Варшавська мелодія", 1967), Клава ("Хтось мусить", 1971), Раневська ("Вишневий сад", 1980), Філумена Мартурано (однойменний спектакль, 1983), Озе, Сольвейг, Жінка в зеленому, Інгрид, Анітра, Лікар у божевільні ("Пер Гюнт", усі жіночі ролі, 1983), Матінка Кураж ("Матінка Кураж і її діти", 1986), Сестра Крисчед ("А цей випав із гнізда", 1987), Естер ("Священні чудовиська", 1987), Ліліан ("Голубки", 2000), Примадонна ("Якість зірки", 2007), Франческа Джонсон ("Рожевий міст", 2009). Від 2007 співпрацює з Київським академічним театром драми і комедії на Лівому березі, Національним академічним драматичним театром імені І.Франка, майстернею театрального мистецтва "Сузір'я". Постійно гастролює з концертними програмами та камерними театрами.

Активно знімається в кіно, вважається однією з найбільш задіяних у кіно українських актрис (дебютувала у фільмі А.Швачка "Кривавий світанок", 1956); зіграла понад 30 ролей, серед них: Польова русалка ("Лісова пісня", 1961), Наталія Башкирцева ("Приборкання вогню", 1972), Анна Кафтанова, Анна Савельєва ("Вічний поклик", 1973–83), Ганна Корякіна ("Розплата", 1980), Джулія ("Овод", 1980), Ольга Євдокимівна ("Кармелюк", 1985), Марія Антонівна ("Завтра буде завтра", 2003), Євдокія Махно ("Дев'ять життів Нестора Махно", 2006), Дружина Тараса ("Тарас Бульба", 2008).

Актриса володіє унікальною здатністю розкривати глибину і складність жіночої душі, підкреслити повноцінність особистих доль своїх героїнь, їхню високу моральність. Створює енергійні, здатні на самопожертву і водночас ліричні характери.

1980–89 – викладачка Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Авторка поетичних збірок: "Мамині молитви", "Целую голос твой".

Володарка призу 7-го Московського міжнародного кінофестивалю за найкращу жіночу роль (у кінофільмі "Салют, Маріє!"; 1971), лауреат премії "Кришталевий слон" у номінації "Видатна акторська сім'я" (разом із чоловіком К.Степанковим; 1996).

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1981), премії Союзу театральних діячів ім. М.Заньковецької (1994), премії фестивалю "Київська пектораль" (1997, 2004).

Нагороджена орденом княгині Ольги 3-го ст. (2003), Герой України із врученням ордена Держави (2007).

Почесна громадянка Києва.

Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».

3 20 січня 2015 року – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України (уряд Гройсмана), у складі якого Євген Нищук обійняв посаду міністра культури України.

Народилася Ксенія Ніколаєва в родині акторки Ганни Ніколаєвої.
В 1979 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), курс Народного артиста України Миколи Рушковського.
З 1980 по 1994 роки працювала в Київському академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.
У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1994 року.
Лауреат Всеукраїнських конкурсів чтеців в 1992 і 1993 році. Лауреат Київської театральної премії «Бронек» (2009).
Бере участь в програмах благодійного фонду «Рідний дім», є членом опікунської ради.

Народився у театральній сім'ї.

З 1988 по 1995 роки працював в Київському національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.

В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.

Пише під псевдонімом Лев Хохлов. Автор п'єс «Гіркий роман», «Довершений Чарлі», сценаріїв серіалів «Замкова щілина», «Прибулець». Здійснив пластичне рішення і створив хореографію в 15 виставах, серед яких: «Рогоносець» Фернана Кроммелінка (1998), «Небезпечні стосунки» П'єра Шодерло де Лакло (2007).
Лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі другого плану» за роль Міши у виставі «Море… Ніч… Свічки…» за п'єсою Йосефа Бар-Йосефа «Це велике море».

Режисер телесеріалів «Колишня» (2008), «Лише кохання» (2010).

У 2009 році на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» поставив виставу за своєю п'єсою «Довершений Чарлі».

Лауреат державної премії Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки.

В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1971 року.

У 1979 році закінчив Харківський державний інститут мистецтв ім. І.П. Котляревського (нині Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського).
1979-1994 - артист Запорізького театру юного глядача, один із засновників цього театру.
1994-1995 - артист Московського камерного театру.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
У 2014 році присвоєно почесне звання «Народний артист України».
З 2004 року викладає акторську майстерність у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого на кафедрі режисури і майстерства актора (курс Е.М. Митницького, курс Д.М. Богомазова).

Працював у Львівських театрах, виступав як режисер і актор в театрі «Сузір'я».
1985 року був запрошений до першого Українського театру для дітей та юнацтва головним режисером.

З 1988 року, після запрошення народного артиста України Ф. Стригуна, був прийнятий до трупи Національного театру ім. М. Заньковецької.

Від 2004 року – актор Національного академічного драматичногоого Театру ім. І. Франка.

Влітку 2016 року разом з родиною приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, в якому разом з дружиною Тетяною, донькою Анною-Марією та сином Володимиром-Іваном продекламували вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».

–Чому вирішили стати актором / актрисою?

Мріяти без перешкод

– Яку роль мрієте зіграти?

Вацлава Жевуського

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

Телешоу – ні, програмах – так.

– Чим любите займатися у вільний час?

Театром

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

Працював у проєкті ресоціалізації для реабілітованих наркозалежних

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Щороку ловити першу весняну громовицю

Володи́мир Андрі́йович Коляда́ – український актор. Народний артист України (1999).

1967 – закінчив театральну студію при Київському українському драматичному теат­рі ім. Івана Франка (викладачі А. Н. Ски­бенко і К. П. Степанков).

1967-1968 – служба в ансамблі Київського військового округу.

Від 1968 – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Зіграв більше ніж в 100 п'єсах.

Знімався в кіно.

На початку 1990-х вів на телебаченні вечірню казку для дітей.

З перших ролей Анатолій Гнатюк звернув на себе увагу як на особистість неординарну, з яскраво вираженим тяжінням до створення гострохарактерних образів. Що в свою чергу сприяло його активній зайнятості у виставах діючого репертуару. Ним створені образи: Бегемота «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Кум «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Чорт «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем. Ці образи відрізнялися м’яким гумором, щирістю, особливою сценічною привабливістю і істинною народністю.

Пізніше актор довів, що окрім характерних робіт спроможний працювати в інших жанрах. Серед його ролей: Іван Барильченко «Суєта» І. Карпенка - Карого,Освальд «Король Лір» В. Шекспіра, Санчо Пансе «Сміх і сльози Дон Кіхота» за Сервантесом, Шельменко «Шельменко- денщик» Г. Квітки- Основ'яненка, Траньйо «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.

Справжнім бенефісом актора стало виконання ролі Голохвастова у виставі «За двома зайцями» М.Старицького. Зовсім несподіваним, щемливо зворушливим був його Тузенбах в «Трьох сестрах» за А.Чеховим, як і роботи: Чистахівський «Божественна самотність» О.Денисенка, Бобчинський «Ревізор» М.Гоголя. У виставі «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта Анатолій Гнатюк створив трьох різнопланових персонажів. Сьогодні Анатолій Гнатюк також продовжує працювати в різних жанрах і різних стилях, використовуючи весь свій акторський досвід, він творить такі яскраві гострохарактерні образи, як:Гжегож «Дами і гусари» О. Фредро, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Семен Босий «Така її доля» за Т. Шевченком, Остап Бендер «Великі комбінатори» за мотивами твору «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова.

Багато років Анатолій Гнатюк плідно працює ведучим на провідних телевізійних каналах, в українському кінематографі. Сьогодні головним для актора стала підтримка наших бійців у зоні АТО. З червня 2014 року ним проведено десятки концертів, зустрічей у шпиталях та військових частинах.

Працювала в Одеському драматичному театрі ім. В. Василька, потім в Вологодському ТЮГу (Росія), потім знову Київ – Театр естради (зараз Київський академічний драматичний Театр на Подолі), Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я».

У 1981 році закінчив Студію при Театрі ім. Івана Франка (педагоги - М.А.Заднепровскій, Ю.С.Ткаченко, П.М.Нятко).

У 2012 році закінчив Київський театральний університет ім. Карпенко-Карого за фахом «режисура театру ляльок» (курс С.І.Ефремова).

У 1990 році закінчила Дніпропетровське театральне училище, в 1997 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенко- Карого за фахом «театрознавство».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2000 року.
У 2015 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».

Закінчив в 1977 році акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс В.Біковца).

Працював в Київському театрі оперети і в армійському ансамблі.

З 1981 року – актор Молодого театру.

З чотирирічного віку (протягом дванадцяти років) професійно займалася народними та історико-побутовими танцями в Ансамблі народної пісні і танцю «Світанок». Гастролі: міста Італії, Краківський фестиваль у Польщі, ювілейний концерт «80 років Артеку».

З п'яти років навчалася в Музичній школі по класу фортепіано. Закінчила 7 класів.

З 1996 по 1999 р. навчалася в Київському обласному училищі культури на факультеті режисури театралізованих заходів та масових видовищ в майстерні Горбова А.с..

Отримала червоний диплом. Там же брала уроки естрадного вокалу, брала участь в конкурсі «Червона Рута-1999», концертах та ін.

У 2003 році закінчила Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (курс Н. Н. Рушковського).

Професійно займалася класичної хореографією, естрадним вокалом, аргентинським танго, озвучуванням кіно.

З 2003 р. акторка Нового драматичного театру на Печерську.

Сергій Бойко ‑ образ, який створює актор на сцені, відзначається тонким ліризмом та психологізмом. Він неперевершений виконавець характерних ролей, що вимагають тонкості та бездоганного смаку. 
Любов до театру в актора виникла ще у дитинстві. Актор розповідає, що любов до театру виникла у нього ще у дитинстві. Серед однокласників був душею компанії: постійно влаштовував усілякі сценки, вигадував різні історії, фільми (яких не існувало в природі). А у 8-му класі йому пощастило потрапити до театральної студії, якою керував Віктор Шулаков.
Заслужений артист України Сергій Бойко у житті бачив не лише театральну сцену, але й війну. Він був одним із перших, кого відправили в Афганістан у 1979 році. 
Професійні нагороди:
Двічі лауреат теле-кінофоруму країн СНД у Ялті за авторську телепрограму „День варенья”.
Номінант на лауреатство „За кращу дитячу програму” Всеукраїнського телевізійного конкурсу „Золота ера”.
Лауреат Всеукраїнського телевізійного конкурсу на кращу програму для дітей „Кришталеві джерела” („Вечірня казка”).
Лауреат “Київскої пекторалі” за роль Астрова у виставі “Дядя Ваня” А. Чехова (2003).
Лауреат театральної премії Амвросія Бучми за роль Ноздрьова у виставі “Мертві душі” М. Булгакова (2010).
Робота ведучим:
Телекомпанія “ТЕТ” – ведучий програми “Одиноке серце”;
Телекомпанія “Гравіс” – ведучий програми “День варенья”;
1-й Український канал телебачення – ведучий програми “Вечірня казка”;
Ведучий програми “Життя триває” на 1-му українському каналі телебачення.

У 1993 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім.І.К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К. Карпенка-Карого), курс нар. артистки України В.І. Зимньої.
1993 - 1995 - актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
Лауреат театральної премії «Київська пектораль» у номінації «Краща жіноча роль другого плану» за роль Анни в спектаклн «Обманута» по Т. Манну (1997).

Олександра Люта народилася 9 березня 1977 року.

У 1994—1998 роках навчалася у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка на вокальному факультеті, акторського відділення, курс народного артиста України Богдана Козака.

Працювала акторкою Першого українського театру для дітей та юнацтва (1998—1999).

З 1999 року — акторка Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Народилася 22 лютого.

Закінчила Національний університет театру, кіно та телебачення ім. І.Карпенка-Карого 2004 року (курс О. Шаварського).

В Національному театрі ім. І. Франка працює з 2004 року.

З успіхом закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка 1975 року і тоді ж була зарахована до складу цього театру. Більше тридцяти років віддано вірному служінню франківському дому.

Вперше актриса вийшла на сцену ще в студійні роки. М`яка ліричність, жіночність, сценічна привабливість одразу привернули увагу режисерів, що в свою чергу надало можливість початкуючій актрисі активно увійти до діючого репертуару. Навіть з невеликої за обсягом ролі, завдяки працездатності і азарту до роботи, Ілляшенко створювала образи, що не губилися серед робіт її старших колег. З роками творча палітра актриси збагатилася тонкими нюансами, у неї з`явився хист до образів неординарних, із глибокою внутрішньою сутністю. Такою стала зіграна нею Орися у "Зимовому вечорі" М. Старицького.

У комедійному жанрі актриса користується іронічними фарбами, легкою імпровізацією, дає насолоду своєю гострою спостережливістю. Мереживо знаних й незнаних любовних колізій виплітає її Ярися у виставі за п`єсою Я. Стельмаха "Кохання у стилі бароко, або любов з неохоти", здатна на всілякі витівки вірна подруга Шельменка Мотря у "Шельменку-денщику", аскетична, сповнена зверхності Вдова з "Приборкання норовливої"...

Видатний режисер Роберт Стуруа був захоплений і процесом, і результатами роботи з Валентиною Петрівною. Виконавиця змогла передати стан вкрай знервованої, заляканої, майже божевільної істоти, її складні почуття до світу, людей та царя. Пластика, міміка, внутрішня пульсуюча енергія актриси передаються глядачу як гарячі знаки мистецького осмислення образу, його дієвого звучання. Все це є свідченням таланту і майстерності, професійним вмінням виконати найскладніше мистецьке завдання.

Походить з родини депортованих кримських татар. Ще до початку акторської кар'єри збирався поступити на факультет фізичного виховання, однак провалив іспити; має перший розряд з баскетболу та звання «кандидат у майстри спорту» з дзюдо.

Після закінчення школи 1989-го з родиною переїхав до Криму, де 1992-го закінчив акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища, 1999-го – відділення режисури й драматургії Київського університету театру, кіно та телебачення.

Грав у спектаклях Державного кримськотатарського академічного музично-драматичного театру в Сімферополі, там само як режисер поставив театральні спектаклі «Моя любов Електра» (за п'єсою угорського драматурга Ласло Дюрко), «Лісову пісню» (за Лесею Українкою), «Браво, Амадео!» (за Пушкіним), а також свою дипломну роботу за мотивами «Бахчисарайського фонтану» (Пушкін), які йдуть донині. Працював на телеканалі «Про-ТБ».

2003 – дебютував у кінематографі, зігравши роль середнього брата Умая в українській драматичній стрічці Олеся Саніна «Мамай», і був другим режисером. Далі були епізодичні ролі у серіалах «Повернення Мухтара-2», «Московська сага», фільмі «Золоті хлопці», «Навіжена» і українському художньому фільмі Миколи Мащенка «Богдан Зиновій Хмельницький».
Як другий режисер працював над стрічкою «Татарський триптих» (режисер Олександр Муратов), де також виконав одну з головних ролей.

Театральний спектакль «Макбет», у якому Сеітаблаєв грав головну роль, брав участь у багатьох світових фестивалях, зокрема й Единбурзькому театральному фестивалі.
З 2005 працює в трупі Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. 2009 року зіграв епізодичну роль Аркадія, сина головного героя, в мелодраматичній стрічці «Тяжіння» режисера Антона Азарова.

2007 року дебютував як режисер, першою роботою стала телевізійна стрічка «Квартет для двох». Того ж року створює комедію «Фабрика щастя». У 2011 році міні-серіал про радянську акторку Едіт Береш«Осінні квіти».

2011 року виходить його «Чемпіони з підворіття», котрий був визнаний кращим українським фільмом у 2012 році та нагороджений премією «Золотий Дюк» на 3-му Одеському міжнародному кінофестивалі. У тому ж році Сеітаблаєв випустив телевізійну мелодраму «Одного разу в Новий Рік» та «Темні води», де також зіграв одну з ролей.

У 2014 році виходить історична військова драма «Хайтарма». Ахтем присвятив картину важкому періоду історії свого рідного кримськотатарського народу. Сюжет фільму заснований на реальних подіях. Роль головного персонажа цього фільму, військового льотчика Амет-Хана Султана, виконав сам Ахтем Сеітаблаєв. Стрічка отримала Премію Національної спілки кінематографістів України у номінаціях «Найкращий фільм року» та «Найкращий ігровий фільм». Фільм «Хайтарма» отримав гран-прі на фестивалі «Корона Карпат» у Трускавці, став лауреатом російської премії «Ніка», був визнаний кращим фільмом, а Сеітаблаєв кращим режисером 2014 року на італійському фестивалі «Кімерія» в Термолі.

Дмитро́ Анато́лійович Зава́дський — український актор театру, кіно та дубляжу. Заслужений артист України (2017).

Закінчив Драматичну студію І. Франка та інститут культури зі спеціальності «режисура».

Працює у київському Театрі імені Франка.

Від 1996 року Дмитро працює над озвученням документальних, мультиплікаційних, художніх фільмів, телевізійним дубляжем, дубляжем для кінотеатрів, озвученням рекламних роликів. Озвучував такі відомі фільми, серіали та мультфільми, як «Аватар», «Парочка копів», «Команда А», «Малкольм у центрі уваги», «Покемон», «Бівис і Батхед», «Секс і Каліфорнія» тощо.

З 1983 року актриса Київського Національного українського театру імені Івана Франка.

Ведуча програми «Лото Забава» на каналі «1+1», активно займається озвучуванням і дубляжем зарубіжних фільмів, співпрацює з театром «Актор».

Знімається в кіно.

У 2009 році нагороджена срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за значні наукові та творчі досягнення в галузі художньої культури, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.

У 2015 році Лариса Омелянівна удостоєна звання Народної артистки України.

У 1992 році закінчила акторське відділення КДІТМ ім.І.Карпенка-Карого (курс заслуженого артиста України, професора Ставицького Б.П.). Того ж року була запрошена до трупи Київського Молодого театру.

У 1995 році, на запрошення художнього керівника Національного театру імені Івана Франка Сергія Данченка, перейшла до трупи франківців.

Вперше вийшла на сцену Театру російської драми ім. Лесі Українки в п'ять років у виставі «Сподіватися» (реж. Ірина Молостова), де грала дев'ятирічну Ларису Косач, майбутню Лесю Українку.

З дитячих років знімалася в кіно, працювала на радіо, грала в театрі. Займається концертною діяльністю із читецькими програмами української поезії. Літературний редактор обох книг спогадів матері Ади Роговцевої «Мій Костя» (2006) та «Свидетельство о жизни» (2013).
З 1991 до 1993 року перебувала в Ізраїлі разом із чоловіком – художником Тарасом Ткаченком, де 1991 року народила сина Олексія.

У 1993 повернулась в Україну і вступила до театрального інституту ім.Карпенка-Карого.

У 1997 закінчила інститут театрального мистецтва. З 1998 року працювала актрисою у театрі Романа Віктюка (Росія, Москва).

1998-го вийшла заміж за актора Олексія Скляренка. У 2007 р. закінчила Вищі Курси Сценаристів і Режисерів у Москві (ВКСР).

З 2007 – театральний режисер-постановник.

2011-го народила сина Матвія.

З 2012 року припинила роботу в Москві і повернулась в Україну.

У 1995 році закінчила Київський театральний інститут ім. І.К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого) курс нар. артистки України І.О. Молостової.
2001 - 2011 - артистка Київського театру «Вільна сцена».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2011 року.

Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.

1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.

2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.

Володимир Іванович Ніколаєнко — український театральний і кіно- актор.

Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого (1995).

З 1995 — актор Національного театру ім. Івана Франка.

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Це питання скоріше для інтерв'ю ніж для анкети.

– Яку роль мрієте зіграти?

Супергерой

У 2003 році закінчила Дніпропетровський театральний коледж.
У 2006 році закінчила Державну академію керівних кадрів культури і мистецтва, режисерський факультет за спеціальністю «Режисер шоу-програм та масових видовищ, педагогіка».
2003 - 2006 - артистка Одеського російського драматичного театру.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2006 року.

Закінчила Харківський державний університет мистецтв ім. Котляревського у 2011 р., Луганську державну академію культури та мистецтв у 2013 р. В театрі ім. Лесі Українки з 2015 р.

Ірина виросла на Буковині, у Чернівецькій області. Навчалась у Київському міжнародному університеті на факультеті телебачення, кіно і театру. Зараз акторка грає в театрі «Сузір’я», раніше працювала в театрі «Браво». У роботах над кіноролями Ірина пишається роллю у фільмі «Варіант Марконі», або «Окупація», режисера Валериу Жерегі. Це режисер світового рівня і актриса зізнається, що безмежно рада знайомству з ним. Також знімалася у телесеріалі «Команда», у «Реальній містиці», «Речовому доказі» і тому подібних серіалах. А ще зіграла одну з головних ролей у кліпі «Рідні» Народного артиста України Анатолія Гнатюка. Незабаром у театрі «Корифеїв» молода актриса зіграє роль Ульяни у комедійній п’єсі  «Сватанні на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, режисера Романа Корнієнка.

Син народного артиста України Тараса Жирко та заслуженої артистки України Тетяни Олексенко-Жирко.

Начається у Київській дитячій Академії мистецтв.

У 1993 закінчив акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс В. Зимової).

З 1993 актор почав працювати в Молодому театрі.

Працював помічником художнього керівника і асистентом режисера (постановки «Дон Жуан», «РЕхуВІлійЗОР» і «Гедда Габлер»).

Викладач акторської майстерності в FP model agency.

Працювала в Київському драматичному театрі «Браво», «Першому жіночому театрі».

Фронтмен музичної поп-групи «Каблуками по бруківці».
Виступав на сцені київських театрів «Актор» і «Сузір'я».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Вірішив стати актором, тому що обожнюю можливості, які має театр і хочу бути залученим до його магії.

– Яку роль мрієте зіграти?

Річард Третій

– Чим любите займатися у вільний час?

У вільний час займаюсь спортом та грою на гітарі.

Валентин Томусяк - український актор театру і кіно. Народився 20 січня 1983 року. З 1990 по 2000 рік навчався в школі в місті Жовті Води, після чого відправився вступати в акторський ВУЗ столиці. У 2004 році Валентин став випускником курсу В. Судіна в Київському Національному Університеті театру, кіно і телебачення. Відразу після отримання диплома актор увійшов до творчого складу Київського театру юного глядача на Липках. Його можна було побачити в спектаклях «Божевільний день» (в ролі Фігаро), «Лісова пісня» (в ролі Лукаша), «Сон літньої ночі» (в ролі Лізандра), «Роман доктора» (в ролі Доктора) і «Ярмарковий гармидар»(у ролі Птахолова). У 2010 році Валентин виконав головну роль Чарлі Гордона в постановці народного артиста України, а також провідного актора театру Драми і Комедії на Лівому Березі Льва Миколайовича Сомова «Досконалий Чарлі» за твором фантаста Деніеля Кіза «Квіти для Елджернона», поставленої ним в стінах київського театру «Сузір'я».

Зараз актор підкорює театральні підмостки Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Едуарда Марковича Митницького. Томусяк швидко влився в творчий колектив і вже встиг виконати безліч різноманітних образів в постановках київських режисерів. Він найбільше запам'ятався і полюбився театральним гурманам за ролями Джефа з драми «Так закінчилося літо» (постановка Едуарда Митницького за романом Ярослава Стельмаха «Люсі Краун»), Філіпа Брента в комедії Юрія Одинокого «Глядачі на спектакль не допускаються!» за п'єсою «Театр» і Кінесия з вистави Андрія Білоуса «Чого хочуть жінки?» за творами Арістофана «Лісістрата», «Жінки в народних зборах» та «Арханяне».

Вперше на екрані Томусяк з'явився в епізодичній ролі Дота в молодіжному комедійному серіалі «Леся плюс Рома», який вийшов на екрани в 2005 році. В 2006 він виконав невелику роль Льончика в російському комедійному фільмі «Стара подруга» режисера Олександра Копєйкіна. Далі Валентин відточував свої акторські навички в серіалах, серед яких «Серцю не накажеш» (де він виконав роль Тимура), детективна стрічка «Саквояж зі світлим майбутнім» Вячіслава Криштофовича, мелодрама «Тільки кохання», сімейна драма «Віра. Надія. Любов» режисера Олексія Рудакова та епізоди мелодраматичного серіалу «Жіночий лікар», що вийшов на екрани в 2010 році. Також Томусяк виконав одну з ролей у російській комедії Олексія Мамедова «Дім, милий дім» (2008).

Взимку 2014 на українські екрани вийшла нова комедія, знята режисером Олексієм Шапаревим «Київський торт», де Валентин виконав одну з головних ролей, а на знімальному майданчику працював з молодим нащадком акторської династії Ступка - Дмитром Ступкою, молодою актрисою та популярною блогершою Діаною Сиротіною, українським шоу-меном Андре Таном, телеведучим і актором Юрієм Горбуновим та багатьма іншими.

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Тому що займалася театром з дитинства.

– Яку роль мрієте зіграти?

Характерну

– Чим любите займатися у вільний час?

Театр моє хоббі/захоплення, я щаслива людина, бо не працюю на роботі, а займаюся улюбленою справою

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Я коллекціоную іграшковіх лисичок

10 років професійно займається спортивними і бальними танцями. Має безліч титулів. Проходила 3-х місячні курси в продюсерському центрі "БУМ". Володіє французькою та англійською мовами

Є навики роботи у рекламних фотосесіях. Є досвід зйомок у короткометражних фільмах.

Працював в Харківських театрах (Театрі юного глядача, «Новому театрі»).

З 2005 року – актор Київського Академічного Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.

Народився в 1996 році.
2018 року закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня з. д. м. України Биченко Нінель Антонівни).
З 2017 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.

Режисер, актор, драматург, член Національної спілки театральних діячів України, лауреат та дипломант міжнародних та всеукраїнських театральних фестивалів, викладач Коледжу Луганської державної академії культури і мистецтв, старший викладач кафедри академічного та естрадного вокалу Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченко, викладач дитячої театральної студії «Чорний квадратик», художній керівник та режисер театру-лабораторії ВНЕ СТЕН (поза стінами).

Закінчив Луганську державну академію культури і мистецтв.

Лауреат і дипломант міжнародних фестивалів і конкурсів: «Драбина» и «Драма.UA» (Львів), «Рампа» (Дніпро), «Простір», «Сан Санич» (Чернігів), «Фортуна» (Черкаси). Дипломант всеукраїнського конкурсу читців ім. Остапа Вишні (Суми).

2012 р. – актор Першого недержавного Луганського театру.

З 2012 р. – художній керівник та режисер театру-лабораторії «ВНЕ СТЕН».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Це була моя мрія з дитинства. І ще в першому класі вчителька поблажливо казала: «Це Яся – вона в нас актриса, математика їй не до чого». Але вступаючи до коледжу я обрала режисуру. Голова приймальної комісії Бондар Віктор Олександрович тоді сказав, що режисер завжди може стати актором, а от актор режисером стає дуже рідко. Не знаю на скільки він був правий, але я спробувала себе в обох якостях.

–  Яку роль мрієте зіграти?

В мене нема омріяного образу. Кожну роль сприймаю, як виклик. І чим більше персонаж не схожий на мене, тим цікавіше мені працювати.

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

О! Я зовсім не люблю зніматись. Хоча досвід такий, зрозуміло, є. Якось, чоловік, а він теж актор і режисер, вмовив мене знятись для ранкового шоу на СТБ. Ми мали грати пару, яка весь час свариться, а потім отримавши консультацію ві психолога, різко розпочинає жити в мирі і злагоді. Було дуже весело. В кіно та на телебачені мені подобається наявність дублей, те, що одну й ту саму сцену можно повторити по різному декілька разів.

–  Чим любите займатися у вільний час?

Я малюю та пишу дитячі п'єси. Тобто для дітей – акторів. До того ж я – мама. Тому у вільний час зазвичай граю, тільки вже не на сцені.

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

На зараз на громадську діяльність зовсім не вистачає часу. Але нещодавно я вступила в молодіжне об'єднання луганського земляцтва.

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Головна моя діяльність на сьогодні – викладацька. Я викладаю у дитячій театральній студії «Чорний квадратик». Я обожнюю працювати з дітьми.

Тато актриси був головою села (від Вітебську 170 км), де вони жили. А за легендою бабуся була дворянського походження, якого її позбавили, коли вона вийшла заміж за чоловіка не з її оточення.

Любить вирощувати квіти, на дачі має справжнісінький зимовий сад. Подобається керувати автомобілем і мріє проїхати пушкінськими, толстовськими місцями.

У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.

Також є хореографом деяких вистав театру.

Український актор театру та кіно. Спортсмен.

2012 – 2013 – Голова молодіжного крила партії «Удар» в Івано-Франківській області.

Багаторазовий призер чемпіонатів України з бодібілдингу, призер чемпіонату світу серед юніорів «NABBA WORLD CHAMPIONSHIPS Malta 2010»,чемпіон Європи по жиму штанги 2013, Кандидат у майстри спорту України по жиму штанги.

Грає в театрі, знімається в кіно та серіалах.

У 1996 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища, курс В.І. Ковалевського
З 2010 року - навчання на кафедрі організації театральної справи Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого
1996 - 1999 - артист Чернігівського молодіжного театру
1999 - 2013 - артист Дніпропетровського молодіжного театру
2007 - 2008 - артист Дніпропетровського академічного театру ім. Т.Г. Шевченка
2007-2012 - артист Запорізького театру "VIE"
З 2013 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Надія Січеславни»:
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Мікеле в спектаклі «Філумена Мартурано» Е. Де Філіппо (2003)
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» і Гран-прі за високий професіоналізм і майстерність у створенні характеру англійського джентльмена в екстремальних обставинах за роль Джорджа Пігдена в спектаклі «№ 13 або божевільна ніч» Р. Куні (2006)
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Бомбіли у виставі «Рейс 1 999, або Карма успішності» Л. Андронова (2008)
За моноспектакль «Все, нарешті» П. Турріні:
Лауреат в номінації «Кращий актор фестивалю», Всеукраїнський фестиваль недержавних театрів «Курбалесія» м. Харків (2009)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії», м. Херсон (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю "Homo Ludens", м.Миколаїв (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Арт-Окраїна», м. Санкт-Петербург (2011).

У 2015 році закінчив Інститут екранних мистецтв ім. Івана Миколайчука (художній керівник н. а. України – Лев Сомов).

Працює помічником режисера Катерини Степанкової та народної аристки України Ади Роговцевої.

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Мрія дитинства

– Яку роль мрієте зіграти?

Біллі Міліган

– Чим любите займатися у вільний час?

Спорт , читати книги , самовдосконалення

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Завжди переварює макарони

У 1986 році почала працювати в Могильовському обласному драматичному театрі у Білорусі. А в 2016 році перейшла до трупи Київського театру «Сузiр'я».
Також грає у Львівському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича.

Народився 19 лютого 1991 року.

У 2018 році закінчив КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого (майстер курсу Д.М.Богомазов).

Українська актриса, відомість якій принесли ролі в серіалах «Подробиці тижня» (2010), «Острів непотрібних людей» (2011), «Офіцерські дружини» (2015), «Провідниця» (2017) та ін.

З дитячих років акторка вона займалася хореографією і вокалом в ансамблі народного танцю «Барвінок», грала на скрипці, співала сольно і в хорі.

Мати і батько акторки – інженери-технологи, але мама Людмили обожнювала театр: вона почала брати дочка на дорослі вистави, коли тій виповнилося 3 роки. Саме в цьому віці Загорська вирішила для себе, що неодмінно стане актрисою.

Хоча Людмила вважає себе скромним і замкнутою людиною, на сцені вона завжди відчувала себе вільно, тому після 11 класу вона без роздумів подала документи в Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Дипломованою актрисою вона стала в 1994 році.

В кінці 90-х років Людмила була прийнята в трупу Київського Академічного театру на Липках – там актриса працює і донині. Також актриса виходила на сцену театру «Сузір'я» в комедійній виставі «Те, що приховують французи».

Вперше на знімальному майданчику Людмила виявилася в 2001 році, знявшись в епізоді українського детективного серіалу «Слід перевертня» з Валерієм Баринова та Олексієм Горбуновим. Потім послідувала низка невеликих ролей в російських і українських серіалах і фільмах – в їх числі чотири сезони серіалу «Повернення Мухтара», в яких актриса зіграла в цілому п'ять різних епізодичних ролей.

У 2006 році 33-річна Загорська отримала першу головну роль у мелодрамі «Стара подруга».

За останні 2 роки відома як «Зося» з міні-серіалу «Століття Якова».

В 2018 році номінована на премію «Телетріумф», як краща акторка за роль у серіалі «Тато — Ден».

Михайлик названий на честь Михайла Опанасовича Стельмаха, з яким дружив тато, дитинство проходило за лаштунками Житомирського театру.

Тато і мама обидва народні артисти Украіни, а мама до того була ще й орденоносною – Орден Дружби Народів, серйозна нагорода для того часу. А Михайлик, звісно, грав маленькі дитячі ролі. І в тій самій «Лісовій пісні» в тому числі. Хлопчика, який просить батька вистругати сопілку.

Після смерті батька у 1982 році на Мішу впливала мати, старший брат, музика і «Щоденник Куку Місі» – записи батька про Мішу, які він не встиг дописати. Але встиг залишити сину любов і свою пам’ять про нього. Антоніна Паламарчук виховувала синів чоловіками: в повазі до жінки і батьківщини.

З 1991 по 1995 навчався в Інституті Карпенка-Карого на російському курсі акторської майстерності у Рушковського. Згадує цей період неохоче. Після інституту грав в ТЮЗі, потім перейшов у трупу театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.

В 2002 Кукуюк організував свою групу, з якою виконував сороміцький диско-панк — національно-спрямовані пісні в стилі панк з пікантним гумором. Група розпалася через внутрішні негаразди. Зараз він зібрав нову групу «КукаТаБанда».

У 2008 році був ведучим нічного хіт-параду «Віджеї» на телеканалі «ТЕТ».

У 2019 році брав участь у танцювальному шоу «Танці з зірками».

Сьогодні Михайло Кукуюк – актор театру імені Івана Франка.

Радянська і українська актриса театру і кіно, майстер дубляжу і озвучування фільмів.

З ранніх років мріяла стати актрисою. Після школи влаштувалася працювати освітлювачем в Київському театрі юного глядача. Паралельно стала щорічно надходити в театральний, але це їй вдалося тільки з п'ятої спроби. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

Була актрисою Київського державного театру естради. Працювала на радіо, озвучувала рекламу і кіно. Займалася записом аудіокниг - «Мир Роберта Шеклі» і ін.

У жовтні 2014 роки Ніна Касторф повернулася на театральні підмостки після майже десятирічної перерви, зігравши у виставі «Одеські дачі».

У кіно почала зніматися з 1995 року, дебютувавши в еротичному фільмі «Острів любові». Широку популярність їй принесла роль Гаши в фільмах «Леді Бомж», «Леді Бос» і «Леді Мер».

Помітною стала роль тітки Галі в серіалі «Сусіди».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Ще з дитинства була думка про те, що хочу займатися професією в якій буду віддавати а не забирати і жити не тільки для себе, а й для людей, і незабаром зрозумів що це професія актор ...Тому ще в школі почав грати в казках і уривках з п'єс. Потім потрапивши в майстерню н.а.у. Льва Сомова, і отримавши декілька головних ролей в дипломних виставах, зрозумів, що ця професія і взагалі театр та кіно, це наркотик, тому, що як би ти не намагався змінити професію або займатися чимось іншим,тебе завжди буде тягнути назад, тому, що це вже навіть не частина тебе, це і є твоє життя...

– Яку роль мрієте зіграти?

Завдяки Льові Сомову ті ролі про які мріяв – освоєні: Езоп «лисиця і виноград», Освальд «привиди», Треплєв «чайка» ... Але все ж є велике бажання зіграти роль по типу Арні Грейпа з фільму «что гложет Гилберта Грейпа».

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

У 8 років був запрошений в шоу «кумири и кумирчики» пародіював я там Вєрку Сердючку, на той час ведучим цього шоу був Ілля Ноябрьов.

– Чим любите займатися у вільний час?

Люблю просто ходити на великі відстані і думати про що завгодно=) Також люблю кататись на скейтборді, сноуборді, але це трапляється рідко, бо намагаюсь присвячувати намсимум часу професії та розвитку акторського диапазону...

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

Так, з Льовою Сомовим мы відкрили Громадську організацію, це незалежний театральний проект, під назвою «Театральна Біржа».

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Я дуже люблю відкритих, не лицемірних людей, які намагаються нести світло в цей світ бо він і так на жаль переповнений негативом=( Ну і звісно люблю морозиво, ще й з кавою(хто ж не любить?)

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Мрія

– Яку роль мрієте зіграти?

Сава Чалий

– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка

Лего еспресс - ведучий

– Чим любите займатися у вільний час?

Рибалка

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

Граю вистави

Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.

Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів «Сузір’я».
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».

За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).

У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак «За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва».

З 2012 р. – Голова Київського місцевого творчого відділення НСТД України.

У 2016 році отримав Орден «За заслуги» II ступеня.

З 2017 р. – член Наглядової ради Українського культурного фонду.

У 2019 році – Лауреат премії НСТД України ім. Панаса Саксаганського.