Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.
Майданчик театру: Україна Маріуполь пл. Театральна, 1
donetsk-region-theater.in.ua mardramtheater@gmail.com 0629333367
Краса і доброта мало не погубили її… і вони ж допомогли уникнути лиха, знайти новий дім, вірних друзів та віддане кохання! Чудова всесвітньо відома казка про лагідну красуню Білосніжку і сімох веселих гномів знайде сценічне втілення на сцені нашого театру саме до улюблених новорічних свят. Зберігши класичний сюжет, ми постаралися розповісти цю чарівну історію сучасно, яскраво та динамічно – приходьте та переконайтесь самі!
Ця вистава вже більше 20 років з незмінним успіхом йде на сцені нашого театру. З перших хвилин дії глядачі потрапляють в чарівний світ казки, де їх зустрічають балакучі Ворони, Маленька розбійниця, Принц і Принцеса і, звичайно ж, Снігова королева. Врятувати Кея, що потрапив в холодне царство льоду і снігів, здатне лише добре, любляче серце Герди. Але чи вдасться юній героїні здолати усі перешкоди, що стоять на її шляху?
Святковим різдвяним вечором чарівну дівчинку Марі чекають небезпечні і дивовижні пригоди: в стінах рідного дому раптом зазвучать тривожні відлуння минулого і вона дізнається таємницю старовинного закляття. Тільки її добре серце, щирі почуття, вірність та стійкість здатні розвіяти злі чари, а казково прекрасна музика Чайковського змусить повірити в диво усіх!
Танці, пісні, музичні пародії, незвичайні головоломки – усе це чекає на вас під час захопливої подорожі. У компанії наших бешкетних клоунів малюки зможуть цікаво і з користю провести час, знайти нових друзів, та і просто від душі повеселитися.
Музична казка на одну дію
Класика дитячої драматургії, чудова казка Самуїла Маршака ще раз нагадає нам про те, що чудеса трапляються. Але відбуваються вони з тими, хто їх дуже чекає і дійсно заслуговує. Добра падчерка буде винагороджена за лагідний характер, безсердечні мачуха з дочкою осоромлені, а вередлива королева перевихована, звичайно, не без чарівного втручання усіх дванадцяти місяців!
Була у Зайчика хатинка луб'яна, а у Лисиці – крижана. Прийшла весна, хатинка Лисиці розтанула, а без домівки залишився Заєць! І де справедливість?! Чи зможе хтось в цілому лісі допомогти бідоласі, чи вдасться провчити підступну шахрайку?..
Автор і режисер вистави Андрій Романій добре відомий нашим глядачам яскравими акторськими роботами у спектаклях Донецького національного муздрамтеатру, кіно- і телепроектах. Віднедавна артист першої сцени країни, Національного театру ім. І. Франка, він успішно опановує також суміжні професії, про що свідчать зокрема і вдалі закордонні постановки останнього часу. Цим спектаклем режисер пропонує відверто поговорити про наше сьогодення і ті негласні закони, за якими ми все ще живемо. Кілька анекдотичних ситуацій та особистих драм, шокуючих зізнань, низьких вчинків і героїчних поривів, відродження почуттів і крах сподівань – все це та багато іншого ви побачите впродовж нашої недовгої, але насиченої мандрівки. Строката компанія випадкових попутників як мініатюрна модель суспільства віддзеркалить усі його сильні та слабкі сторони, больові точки та хибну ієрархію. Отже, вирушаючи в цю небезпечну поїздку, будьте готові відчути увесь спектр емоцій, окрім, мабуть, байдужості. А це, власне, і є головною метою нашої подорожі.
Йосип Бродський – поет, перекладач, есеїст. Народився в 1940 р. в Ленінграді. До еміграції в 1972 році піддавався цькуванню в пресі, допитам в КДБ, примусовому психіатричному обстеженню, був засуджений за дармоїдство і провів півтора року на примусових роботах на півночі. Почесний доктор Оксфордського університету, поет-лауреат США, кавалер французького Ордену Почесного легіону і лауреат Нобелівської премії з літератури 1987 року «за авторську всеосяжність, пройняту ясністю думок і поетичністю". Помер в Нью-Йорку в 1996 році. Похований у Венеції. Його називають останнім поетом Срібного віку, про його життя і творчість пишуть дослідження, видають книги, знімають фільми. І проте, говорити про масову популярність Бродського було б, напевно, неправильно. Ускладнена мова його вишуканої поезії вимагає від читача і слухача певної розумової і душевної роботи, наявності власного інтелектуального багажу. Але хіба радість зіткнення з цим унікальним поетичним світом не коштує витрачених зусиль?
Там де мова йде про любов не діють ніякі розумні міркування й аргументи, попередні прогнози та закони фізики, навіть якщо це любов за гроші. Адже кохання – завжди авантюра, пригода з невідомим і непередбачуваним фіналом, чим тобі в результаті доведеться за неї розплачуватись – щастям або болем, грошима чи сльозами, часом, життям – теж тільки одне з інших невідомих. Це страшно ризиковано і дуже привабливо! І скільки б разів ми не обпікалися на цьому життєдайному й спопеляючому вогні, все ж знову і знову поспішаємо на його спокусливий мерехтливий світ…
Закінчила Бердянський державний педагогічний університет (2006) та Харківську Державну Академію Культури (2019)
В театрі працює з 2002 року.
Актор театру і кіно, режисер-постановник, викладач Маріупольського коледжу мистецтв, учасник АТО. Понад 70 ролей Андрієм зіграно в Івано-Франківському академічному національному драматичному театрі, але воєнні події привели талановитого актора на схід України, до Маріуполя. Сьогодні працює в Маріупольському драматичному театрі.
Чоловік родом із міста Бориспіль – одного з прадавніх міст Київщини. Актором хотів стати з дитинства. Хоча хлопця цікавили й інші професії. Зокрема, він мріяв стати слідчим, льотчиком чи військовим. У старших класах Андрій більш-менш визначився і зрозумів, що бачить себе саме актором. Він брав участь у шкільній самодіяльності. А пізніше грав у народному аматорському театрі «Березіль» в місті Бориспіль. Після армії вступив до Київського державного інституту культури на факультет «театральна режисура», де отримав професію і режисера, і актора. Але в житті більше полюбляє грати, ніж ставити вистави. Немало ролей Андрієм було зіграно в Криворізькому, Білоцерківському театрах, та найкраще розкрився талант актора в Івано-Франківському національному драматичному театрі, в якому він почав працювати в 90-х роках і де успішно відслужив 21 сезон. Саме там сформувався як актор і режисер-постановник.
Артур народився і виріс в Маріуполі. Актором мріяв стати з дитинства. Здебільшого це сталося завдяки любові до кіномистецтва. Вже закінчуючи школу, хлопець вирішив, що потрібно спробувати себе в акторській професії. Навіть хотів спочатку освоїти спеціальність психолога і з цього боку розкрити для себе акторську майстерність. Проте за проханням батьків він вступив до Приазовського державного технічного університету. Втім участь у студентському театрі «СТЕМ» допомогла зрозуміти, що йому слід змінити спеціальність. Наразі він магістр театрального мистецтва Луганської академії культури і мистецтв. Проте навчатися акторській майстерності почав у Театральній студії Костянтина Добрунова, якого вважає своїм вчителем. До речі, саме Костянтин Володимирович запросив Артура грати у Маріупольському драматичному театрі.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2015)
В театрі працює з 2008 р.
Закінчив Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (2007 р.)
З 2003 до 2014 року працював у Театрі Лесі Українки (м. Кам'янське)
В театрі працює з 2015 р.
Закінчила Ленінградський державний інститут театру, музики та кінематографії (1961 р.)
В театрі працює з 1962 р.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П.Котляревського (2017 р.)
В театрі працює з 1993 р.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2003 р.)
В театрі працює з 2003 р.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського (2006 р.)
В театрі працює з 2002 р.
Народився Сергій Мусієнко в 1965 році в Казахстані в родині військовослужбовця. Пізніше переїхали в Черкаську область на батьківщину батька, який бачив у сині художника, а не актора.
У 1989 році закінчив Дніпропетровське театральне училище за спеціальністю «Актор драми», після чого переїхав в Білорусь та працював в Брестському обласному російському драматичному театрі. Також Сергій працював в Павлодарському обласному драматичному театрі ім. А. Чехова.
З 1992 року Сергій Мусієнко – актор Донецького обласного драматичного театру.
Крім акторської освіти, Сергій Миколайович отримав ще й режисерську – в Луганському державному інституті культури і мистецтва.
Народилася 17 січня.
Наталя Норисівна закінчила театральну студію при Київському державному театрі оперети за фахом «артистка музкомедії та драми» (1976 рік).
У Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь) працює з 1977 року.
Творчі роботи Атрощенкової Наталі відзначені різними дипломами Міністерства культури СРСР, ВТО, нагородами від НСТДУ, Почесними грамотами Донецької облдержадміністрації та Управління культури і туризму. У 1979 році за роль Секретаря у виставі «Перука із Гонконгу» К.Саконі на фестивалі драматичного мистецтва Угорської Народної Республіки в Радянському Союзі (м. Москва) актрису нагороджено Дипломом Міністерства культури СРСР та Всеросійського театрального товариства.
За час роботи в театрі Наталія Норисівна завжди брала участь у суспільному житті колективу. З 2000 по 2004 роки Атрощенкова Н.Н.вона була членом профкому театру, з 2003 р. – членом художньої ради театру. На посаді голови первинного осередку НСТДУ з 2006 р.
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2015), Маріупольський коледж мистецтв (2016)
В театрі працює з 2015 р.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2003 р.)
В театрі працює з 2003 р.
Народилась в селі Іскивці (за іншими даними — у с. Сенча) Лохвицький район, Полтавська область. Батько мав три вищі освіти, закінчив учительський інститут, Вищу партійну школу та сільськогосподарський інститут. Займав посаду голови колгоспу. Батьки познайомились у військовому шпиталі, куди тато потрапив після поранення та де працювала медсестрою мати. Мати походила з Ленінградської області. Довгий час з Ленінградом як культурною столицею буде пов'язана різними справами і Світлана Іванівна.
Серед спогадів дитинства — кіно раз на місяць в землянці, що виконувала роль сільського клубу, та радіопередача часів СРСР «Театр у мікрофона». Молода Світлана брала участь в шкільній самодіяльності. Раз на два роки мати вивозила доньку із села до Ленінграда, де водила в театр. Враження від театру й вистав з його комлексним мистецьким впливом на свідомість стануть найсильнішими спогадами юності. Бачила на сцені живих Ольхину та Смоктуновського у виставі «Ідіот» у Большому драматичному театрі, що було дарунком долі.
Освіта майбутньої актриси розтяглась на декілька років і пройшла у різних містах. Влаштовувалась у ВГИК у Москві, але не витримала напруги мегаполісом. Перебралась у Київ, де влаштувалася в студію театру імені Франка. Серед викладачів Світлани Отченашенко — Покотило Михайло Федорович (1906—1971), народний артист України, Степанков Костянтин Петрович (1928—2004). По закінченні студії працювала в Полтавському театрі, але як початківець грала дрібні ролі.
У 1984 році закічила Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії.
Випробуванням і школою акторської майстерності став для неї театр в місті Маріуполь. Там її ввели у низку вистав і на провідні ролі. Молода актриса розпочала довгий шлях самоосвіти. Загальна кількість ролей, зіграна актрисою в театрі, превищує сто тридцять.
За значний внесок у розвиток театрального мистецтва Національною спілкою театральних діячів України нагороджена високою театральною нагородою — премією ім. Марії Заньковецької (2005).
У актриси Світлани Отченашенко служіння театру не обмежилось тільки виставами. Мало кому відомо, що актриса брала активну участь в створенні бібліотеки в маріупольському театрі разом із завідувачем трупою Іскаковою Неллі Миколаївною. Актриса кохається в поезії, добре відчуває красу слова.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського (2017)
В театрі працює з 2018 р.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2016 р.)
В театрі працює з 2016 р.
Народилася 16 серпня 1967 року в Самарській області.
У 1993 році закінчила Київський інститут культури.
З 2002 року – режисер-постановник Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Неодноразово виступала також автором сценічної основи та художником-постановником своїх вистав. Створила низку образів на сцені театру як актриса.
2002-2006 рр. – режисер-педагог студії при театрі.
З 2010 року – викладач акторської майстерності і сценічної мови відділення «Акторська майстерність» Маріупольського коледжу мистецтв. Поставила дипломні спектаклі «А зорі тут тихі» за Б. Васильєвим, «Загонщики вогню» С. Шальтяніса, Л. Яцінявічуса, «Водевілі» А. Чехова, «П’єро і Коломбіна» за п’єсою Є. Тищука «Сонечко всередині».