З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр
Донецький академічний обласний драматичний театр

Донецький академічний обласний драматичний театр

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).

У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).

1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.

Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.

З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.

У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.

У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).

18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.

У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).

Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.

По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.

1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.

Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.

1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.

1985 року було відкрито малу сцену театру.

Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.

В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.

Художній керівник:
Зараз у репертуарі 75 вистав
Замовляю любов
« Замовляю любов » Лірична комедія

Там де мова йде про любов не діють ніякі розумні міркування й аргументи, попередні прогнози та закони фізики, навіть якщо це любов за гроші. Адже кохання – завжди авантюра, пригода з невідомим і непередбачуваним фіналом, чим тобі в результаті доведеться за неї розплачуватись – щастям або болем, грошима чи сльозами, часом, життям – теж тільки одне з інших невідомих. Це страшно ризиковано і дуже привабливо! І скільки б разів ми не обпікалися на цьому життєдайному й спопеляючому вогні, все ж знову і знову поспішаємо на його спокусливий мерехтливий світ…

Йосип Бродський – поет, перекладач, есеїст. Народився в 1940 р. в Ленінграді. До еміграції в 1972 році піддавався цькуванню в пресі, допитам в КДБ, примусовому психіатричному обстеженню, був засуджений за дармоїдство і провів півтора року на примусових роботах на півночі. Почесний доктор Оксфордського університету, поет-лауреат США, кавалер французького Ордену Почесного легіону і лауреат Нобелівської премії з літератури 1987 року «за авторську всеосяжність, пройняту ясністю думок і поетичністю". Помер в Нью-Йорку в 1996 році. Похований у Венеції. Його називають останнім поетом Срібного віку, про його життя і творчість пишуть дослідження, видають книги, знімають фільми. І проте, говорити про масову популярність Бродського було б, напевно, неправильно. Ускладнена мова його вишуканої поезії вимагає від читача і слухача певної розумової і душевної роботи, наявності власного інтелектуального багажу. Але хіба радість зіткнення з цим унікальним поетичним світом не коштує витрачених зусиль?

Метро
« Метро » Небезпечна поїздка

Автор і режисер вистави Андрій Романій добре відомий нашим глядачам яскравими акторськими роботами у спектаклях Донецького національного муздрамтеатру, кіно- і телепроектах. Віднедавна артист першої сцени країни, Національного театру ім. І. Франка, він успішно опановує також суміжні професії, про що свідчать зокрема і вдалі закордонні постановки останнього часу. Цим спектаклем режисер пропонує відверто поговорити про наше сьогодення і ті негласні закони, за якими ми все ще живемо. Кілька анекдотичних ситуацій та особистих драм, шокуючих зізнань, низьких вчинків і героїчних поривів, відродження почуттів і крах сподівань – все це та багато іншого ви побачите впродовж нашої недовгої, але насиченої мандрівки. Строката компанія випадкових попутників як мініатюрна модель суспільства віддзеркалить усі його сильні та слабкі сторони, больові точки та хибну ієрархію. Отже, вирушаючи в цю небезпечну поїздку, будьте готові відчути увесь спектр емоцій, окрім, мабуть, байдужості. А це, власне, і є головною метою нашої подорожі.

Вистава присвячена пам’яті нашого видатного земляка Олекси Тихого – педагога, мовознавця, правозахисника і громадського діяча, одного з засновників Української Гельсінкської групи. Олекса Іванович Тихий народився 27 січня 1927 р. на Донеччині, на хуторі Іжевка біля Дружківки. Закінчив філософський факультет Московського університету. Працював шкільним вчителем, завучем. Був двічі засуджений «за антирадянську агітацію та пропаганду»: у 1957 р. – на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав (за листа до ЦК КПРС із протестом проти введення військ в Угорщину та статтю в газеті з критикою радянської виборчої системи) і у 1977 р., після підписання Меморандуму Української Гельсінкської групи, – на 10 років позбавлення волі та 5 років заслання як «виключно небезпечний рецидивіст». Брав активну участь в правозахисних діях ув'язнених. Загинув 5 травня 1984 р. у Пермській в’язничній лікарні. У 1989 р. його прах був перепохований на Байковому кладовищі в Києві поряд з прахом Василя Стуса та Юрія Литвина. Олекса Тихий був подвижником українського духу. «Хто я? Для чого я?» — він постійно ставив собі ці питання, постійно шукав відповіді на них: «Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, прокат, машини, пшеницю, молоко та яйця. Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських письменників, українських композиторів та акторів.»… Перший показ цієї вистави відбувся 5 травня 2017 р. на батьківщині Тихого, у Дружківці, у рамках пам’ятних заходів до 33-ї річниці з дня його мученицької смерті.

Сойчине крило
« Сойчине крило » Сповідь кохання

Можна зірвати квітку, застрелити птаха, обдурити, зрадити... Можна навіть убити любов! Просто викреслити з пам'яті гірку сторінку, як ніби нічого і не було. А потім, через роки, отримавши нежданий привіт з минулого, раптом усвідомити – із захватом і жахом – що почуття, що лежало в руїнах десь в самих потаємних куточках душі, готове нагадати про себе і... відродитися. Пронизлива історія кохання – до 160-річчя українського класика.

Танець на двох
« Танець на двох » Лірична комедія

Директор будинку культури і музикант, вчителька і лікар, поетеса і кулінар. Вони такі різні – серйозні і легковажні, успішні і невлаштовані, ті, що знайшли своє покликання і ті, що пережили крах колишніх надій і знов шукають своє місце в житті... А звело їх один з одним в цю ніч те загальне, що є у кожного з нас: бажання бути зрозумілим, почутим, потрібним і коханим, жадання щастя і людського тепла. Сьогодні вони отримають свій шанс, нехай зустрінуться, поговорять відверто, та що там – нехай вони співають і танцюють, імпровізують, жартують, ризикують, адже саме цієї ночі, можливо, вирішиться їх подальша доля!

Шинкарка
« Шинкарка » Містична драма

Це перше втілення п'єси на професійній театральній сцені і перша постановка (дипломний спектакль) Дмитра Попова. Автор – український письменник, драматург і режисер Світлана Новицька – живе і творить в Чернівцях, так що спектакль став своєрідним мостиком майже через всю Україну. І, звичайно ж, він про любов! Про любов надзвичайної, навіть надприродної сили, яка протистоїть розлуці, війні, заздрості, людським пересудам і упередженням, словом, настільки великої, що вона готова переступити за межу життя і продовжитися там...

Кохані жінки в житті та творчості Т. Г. Шевченка Кріпачка, княжна, актриса, княгиня, прислуга – коханню, як відомо, покірні усі віки і усі стани. Хтось з них віддав своє серце поетові на роки, когось пристрасно, але нерозділене кохав він. Тихого сімейного щастя, про яке так мріяв Шевченко, зазнати йому не судилося, але те, що стало особистою трагедією людини, дійшло до нас кількома світлими і сумними історіями кохання, а в українську поезію увійшло цілою низкою чудових віршів.

Дія п'єси відбувається в окупованому Донецьку напередодні Нового року. У квартирі Антоніни Войтехівни цього святкового вечора збирається досить строката компанія, а замість Діда Мороза до них приходить загін «МГБ ДНР»...

Вірочка
« Вірочка » Моновистава, лірична комедія

В чуттєвій атмосфері літньої місячної ночі розігрується ця чарівна історія кохання. Коротка романтична прогулянка, палке визнання і рішуче, хвилююче для обох сторін, з’ясування відносин. Психологічно точну, вишукано лаконічну і виразну чеховську прозу часом гармонійно доповнює гітарний акомпанемент. А розміщення глядачів безпосередньо на просторі великої сцени забезпечить ефект повної присутності та дозволить вловити всі найтонші нюанси яскравої акторської гри.

Афіша
На жаль театр не має майбутніх подій
preloader
Відгуки глядачів
Про виставу

Відгуків немає
preloader