З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка
Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка
Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка

Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка

Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.

У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.

У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші.

Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.

У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок.

Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.

У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.

Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової.

Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області.

Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню.

2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів.

23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах.

29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика.

У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза».

У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».

Зараз у репертуарі 22 вистави
Сто тисяч
« Сто тисяч » Сатирична комедія

«Сто тисяч» – відома п’єса класика Івана Карпенка-Карого, яка була написана у 1889 році. Жанр п’єси «Сто тисяч» – сатирична комедія характерів. У творі висміюється надмірна жадоба до збагачення. Як розбагатіти, а розбагатівши, піднятися ще вище? У Герасима Калитки два способи: один майже законний – примусово женити сина Романа на багатій, другий, майже геніальний, – укласти угоду з нечистою силою, в особі Невідомого, взявши у спільники кума Савку. Що з цього вийшло? Дізнаєтесь у фіналі вистави.

За п’єсою А.Крима «Стара нова історія» за мотивами творів про Ходжу Насреддіна Бухарський емірат 18-19 століття. Держава, що існувала на території сучасного Узбекистану, Таджикистану та частини Туркменії. Головою держави є емір, який має необмежену владу над своїми підданими. Візир – права рука еміра, його помічник, який збирає податки з населення, в тому числі й податок «на просто так», керує судом, навіть, вміє читати думки свого повелителя, поки той спить, і врешті решт, разом із начальником варти Асланбеком розшукує головного ворога – каламутника спокою Ходжу Насреддіна, головну дійову особу вистави. Ходжа Насреддін – персонаж фольклору низки народів Середземномор’я, Близького Сходу, жартівник і дотепник , герой тисяч анекдотів переважно на злобу дня — про бідних і багатих, про чиновників і духовенство та викривальних, що висміюють людські вади — про жадібних і щедрих, неправдивих і чесних, дурних і мудрих. Часто в образі Насреддіна переплітаються риси хитруна і дурника, мудреця і жартівника. Перші анекдоти про Ходжу Насреддіна було записано у Османській імперії в XVI столітті. У цій гумористичній музичній виставі в полон до еміра (не без допомоги бридкого лихваря Джафара) потрапляє Гюльджан, вродлива дочка гончара Ніяза, в яку ще з дитинства закоханий Ходжа. Звичайно, винахідливий Насреддін разом із спільником, звіздарем Гусейном Гуслія вирушають на допомогу дівчині. Вдаючись до хитрощів їм вдається потрапити до палацу повелителя Бухари.

Свіччине весілля
« Свіччине весілля » Історична драма

Вистава за відомою п’єсою українського класика Івана Кочерги. Історія про шалене і трагічне кохання зброяра Івана Свічки та Меланки, що сталася у Києві у далекому XVІ столітті. Коли я випадково натрапив на мотив «заборони свiтла», мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру… Не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання… Такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права. Іван Кочерга (із передмови до п’єси)

Обережно: жінки!
« Обережно: жінки! » Французька комедія

Відомий поет Євген Євтушенко якось в інтерв’ю Дмитру Гордону сказав: «Не дай Бог закохатися у двох жінок одноразово»! А якщо їх не дві, а навіть, три, я у нашій комедії !? Такі різні за віком, характером, зовнішністю … Нелегко вибрати тільки одну художнику Сержу, який мешкає у Парижі – місті контрастів. Молоденька наївна студентка Лулу, ексцентрична барменша Жаклін, а, може, аристократка Марісабель? Вони не здогадуються про існування одна одної. Та, коли карти розкриються, чи пробачать жінки невірному молодому ловеласу?

Тема кохання – одвічна тема, а ця п’єса є чи не найкращою у доробку класика. Яскраві образи, створені класиком і відтворені акторами примушують глядача сміятися, радіти, співчувати, а деколи і замислитися. Молоді Олексій та Уляна кохають одне одного та на їх шляху з’являється Стецько – «дарма що дурний, зате багатий» жених, який не дуже й хоче одружитися, але посилає сватів до дівчини, бо «батько битиме», а матері Уляни хочеться заможного зятя, а не бідного кріпака. Одного дня до Гончарівки з багаторічної військової служби повертається винахідливий дядько Олексія – Йосип Скорик, який і допомагає закоханим знайти своє щастя, втілюючи в життя свій хитрий рятівний план під час сватання Стецька до Уляни.

Дві бабусі мешкають у самому центрі міста, у хорошій квартирі. Чекають на племінника, продюсера Олега, який має приїхати до них у гості. Марина Олександрівна вже навіть спекла його улюблені пиріжки. Днями квартиру пограбували, тому чекають ще й на замірщика, аби поставити ґрати на вікна. Дзвоник у двері… але на порозі – чиновник із міської ради із дуже цікавою пропозицією…

Милі дітки
« Милі дітки » Французька комедія

Елеґантний француз Жорж Дюруа все ж таки наважився покинути дружину Соланж і переїхати до своєї звабливої коханки Жізель. Пара збирається поїхати відпочивати в теплі краї…. як раптом – дзвоник і на порозі по черзі з’являються несподівані гості – діти Жоржа. Плани коханців різко змінюються і закручується кумедний французький мелодраматичний сюжет…

Наша кухня
« Наша кухня » Драма 80-х і сьогодення

Війна – це завжди горе. Це завжди біль та вічна пам’ять. «Наша кухня» – п’єса про долю двох жінок, українки та єврейки, які пережили війну. Події відбуваються на кухні старої комунальної квартири, що є для них своєрідним всесвітом, і водночас виступає символом минулої епохи XX століття, радянської епохи. Історія з діамантом, покладена в основу сюжету, невигадана і дійсно сталася 1971 року в місті Каунас із батьком Цецилії Курляндчик, яка є подругою авторки п’єси. Тільки доброта, любов і людяність, вміння прийняти чужий біль, як свій власний, можуть допомогти пережити горе, залишити у серцях глядачів віру в людину, віру в щасливе майбутнє.

Тітонька Чарлі
« Тітонька Чарлі » Музична комедія

Блискуча фарсова п’єса англійського драматурга Брендона Томаса вперше побачила світ у Лондоні у 1882 році і відразу побила всі рекорди — вистава пройшла 1466 разів, а бродвейська постановка 1893 року не сходила зі сцени чотири роки. Драматург написав її спеціально для комедіанта Сідні Пенлі, який був режисером постановки і виконавцем ролі донни Люсії. Спектакль мав такий успіх, що Пенлі перетворився на багатія і на зароблені кошти створив власний театр. П’єса стала рекордсменом і в кіно-індустрії – існує більше тридцяти екранізацій різними мовами світу.

За визначенням І. Франка, повість «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького «з погляду на артистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства». Цей театр, повністю поділяючи цю думку, вирішив перекласти прозаїчний матеріал мовою театру і запропонувати, Вам, шановний глядачу, зазирнути у подвір’я типової української сім’ї 19-го століття, що у селі Семигори, біля річки Росі. Багато води утекло з тих пір, проте й сьогодні так само важко уживаються кілька хазяйок під одним дахом, і сьогодні часто-густо можна почути на солідній відстані «інтелігентні дискусії» сучасних сусідів-Кайдашів. Чи не так? Проблема сім’ї – проблема суспільства. Можливо, Кайдашева сім’я є уособленням взагалі усього людства на планеті, яке постійно не може щось поділити між собою? На вас чекають сміх крізь сльози, народні пісні на чотири голоси, справжній весільний обряд, адже режисер вистави сама родом з Черкащини, де і відбуваються події. Щире бажання Марусі Кайдашихи вдало одружити своїх захвалених синів та поділитися своїм життєвим досвідом із невістками не здійснюється: Мотря, дружина старшого сина Карпа, вивались такою брикливою, що палець до рота не клади. Молодша невістка Мелашка, не вміє нічого робити… як тісто замісить «хоч коники з нього ліпи…» Усі сварки і незгоди у сімейних стосунках досягають свого апогею у фіналі, коли голова сімейства, Омелько Кайдаш, спивається і гине, а груша у дворі, яка рясно родила, на жаль, всихає… У 2015 році вистава була показана за кордоном у Празі (Чехія) та Зеленій Гурі (Польща).

Афіша
На жаль театр не має майбутніх подій
preloader
Відгуки глядачів
Про виставу

Відгуків немає
preloader