Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка
Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.
У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.
У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші.
Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.
У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок.
Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.
У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.
Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової.
Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області.
Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню.
2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів.
23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах.
29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика.
У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза».
У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».
Майданчик театру: Україна Дніпро вул. Воскресенська, 5
«Сто тисяч» – відома п’єса класика Івана Карпенка-Карого, яка була написана у 1889 році. Жанр п’єси «Сто тисяч» – сатирична комедія характерів. У творі висміюється надмірна жадоба до збагачення. Як розбагатіти, а розбагатівши, піднятися ще вище? У Герасима Калитки два способи: один майже законний – примусово женити сина Романа на багатій, другий, майже геніальний, – укласти угоду з нечистою силою, в особі Невідомого, взявши у спільники кума Савку. Що з цього вийшло? Дізнаєтесь у фіналі вистави.
За п’єсою А.Крима «Стара нова історія» за мотивами творів про Ходжу Насреддіна Бухарський емірат 18-19 століття. Держава, що існувала на території сучасного Узбекистану, Таджикистану та частини Туркменії. Головою держави є емір, який має необмежену владу над своїми підданими. Візир – права рука еміра, його помічник, який збирає податки з населення, в тому числі й податок «на просто так», керує судом, навіть, вміє читати думки свого повелителя, поки той спить, і врешті решт, разом із начальником варти Асланбеком розшукує головного ворога – каламутника спокою Ходжу Насреддіна, головну дійову особу вистави. Ходжа Насреддін – персонаж фольклору низки народів Середземномор’я, Близького Сходу, жартівник і дотепник , герой тисяч анекдотів переважно на злобу дня — про бідних і багатих, про чиновників і духовенство та викривальних, що висміюють людські вади — про жадібних і щедрих, неправдивих і чесних, дурних і мудрих. Часто в образі Насреддіна переплітаються риси хитруна і дурника, мудреця і жартівника. Перші анекдоти про Ходжу Насреддіна було записано у Османській імперії в XVI столітті. У цій гумористичній музичній виставі в полон до еміра (не без допомоги бридкого лихваря Джафара) потрапляє Гюльджан, вродлива дочка гончара Ніяза, в яку ще з дитинства закоханий Ходжа. Звичайно, винахідливий Насреддін разом із спільником, звіздарем Гусейном Гуслія вирушають на допомогу дівчині. Вдаючись до хитрощів їм вдається потрапити до палацу повелителя Бухари.
Вистава за відомою п’єсою українського класика Івана Кочерги. Історія про шалене і трагічне кохання зброяра Івана Свічки та Меланки, що сталася у Києві у далекому XVІ столітті. Коли я випадково натрапив на мотив «заборони свiтла», мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру… Не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання… Такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права. Іван Кочерга (із передмови до п’єси)
Відомий поет Євген Євтушенко якось в інтерв’ю Дмитру Гордону сказав: «Не дай Бог закохатися у двох жінок одноразово»! А якщо їх не дві, а навіть, три, я у нашій комедії !? Такі різні за віком, характером, зовнішністю … Нелегко вибрати тільки одну художнику Сержу, який мешкає у Парижі – місті контрастів. Молоденька наївна студентка Лулу, ексцентрична барменша Жаклін, а, може, аристократка Марісабель? Вони не здогадуються про існування одна одної. Та, коли карти розкриються, чи пробачать жінки невірному молодому ловеласу?
Тема кохання – одвічна тема, а ця п’єса є чи не найкращою у доробку класика. Яскраві образи, створені класиком і відтворені акторами примушують глядача сміятися, радіти, співчувати, а деколи і замислитися. Молоді Олексій та Уляна кохають одне одного та на їх шляху з’являється Стецько – «дарма що дурний, зате багатий» жених, який не дуже й хоче одружитися, але посилає сватів до дівчини, бо «батько битиме», а матері Уляни хочеться заможного зятя, а не бідного кріпака. Одного дня до Гончарівки з багаторічної військової служби повертається винахідливий дядько Олексія – Йосип Скорик, який і допомагає закоханим знайти своє щастя, втілюючи в життя свій хитрий рятівний план під час сватання Стецька до Уляни.
Дві бабусі мешкають у самому центрі міста, у хорошій квартирі. Чекають на племінника, продюсера Олега, який має приїхати до них у гості. Марина Олександрівна вже навіть спекла його улюблені пиріжки. Днями квартиру пограбували, тому чекають ще й на замірщика, аби поставити ґрати на вікна. Дзвоник у двері… але на порозі – чиновник із міської ради із дуже цікавою пропозицією…
Елеґантний француз Жорж Дюруа все ж таки наважився покинути дружину Соланж і переїхати до своєї звабливої коханки Жізель. Пара збирається поїхати відпочивати в теплі краї…. як раптом – дзвоник і на порозі по черзі з’являються несподівані гості – діти Жоржа. Плани коханців різко змінюються і закручується кумедний французький мелодраматичний сюжет…
Війна – це завжди горе. Це завжди біль та вічна пам’ять. «Наша кухня» – п’єса про долю двох жінок, українки та єврейки, які пережили війну. Події відбуваються на кухні старої комунальної квартири, що є для них своєрідним всесвітом, і водночас виступає символом минулої епохи XX століття, радянської епохи. Історія з діамантом, покладена в основу сюжету, невигадана і дійсно сталася 1971 року в місті Каунас із батьком Цецилії Курляндчик, яка є подругою авторки п’єси. Тільки доброта, любов і людяність, вміння прийняти чужий біль, як свій власний, можуть допомогти пережити горе, залишити у серцях глядачів віру в людину, віру в щасливе майбутнє.
Блискуча фарсова п’єса англійського драматурга Брендона Томаса вперше побачила світ у Лондоні у 1882 році і відразу побила всі рекорди — вистава пройшла 1466 разів, а бродвейська постановка 1893 року не сходила зі сцени чотири роки. Драматург написав її спеціально для комедіанта Сідні Пенлі, який був режисером постановки і виконавцем ролі донни Люсії. Спектакль мав такий успіх, що Пенлі перетворився на багатія і на зароблені кошти створив власний театр. П’єса стала рекордсменом і в кіно-індустрії – існує більше тридцяти екранізацій різними мовами світу.
За визначенням І. Франка, повість «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького «з погляду на артистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства». Цей театр, повністю поділяючи цю думку, вирішив перекласти прозаїчний матеріал мовою театру і запропонувати, Вам, шановний глядачу, зазирнути у подвір’я типової української сім’ї 19-го століття, що у селі Семигори, біля річки Росі. Багато води утекло з тих пір, проте й сьогодні так само важко уживаються кілька хазяйок під одним дахом, і сьогодні часто-густо можна почути на солідній відстані «інтелігентні дискусії» сучасних сусідів-Кайдашів. Чи не так? Проблема сім’ї – проблема суспільства. Можливо, Кайдашева сім’я є уособленням взагалі усього людства на планеті, яке постійно не може щось поділити між собою? На вас чекають сміх крізь сльози, народні пісні на чотири голоси, справжній весільний обряд, адже режисер вистави сама родом з Черкащини, де і відбуваються події. Щире бажання Марусі Кайдашихи вдало одружити своїх захвалених синів та поділитися своїм життєвим досвідом із невістками не здійснюється: Мотря, дружина старшого сина Карпа, вивались такою брикливою, що палець до рота не клади. Молодша невістка Мелашка, не вміє нічого робити… як тісто замісить «хоч коники з нього ліпи…» Усі сварки і незгоди у сімейних стосунках досягають свого апогею у фіналі, коли голова сімейства, Омелько Кайдаш, спивається і гине, а груша у дворі, яка рясно родила, на жаль, всихає… У 2015 році вистава була показана за кордоном у Празі (Чехія) та Зеленій Гурі (Польща).
Після закінчення Дніпропетровського театрального училища працювала артисткою драми і за сумісництвом костюмером театру ім. Т. Шевченка у 1970-х роках. Того часу грала Мотрю у комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» та інші ролі.
Із 2010 року знову у трупі театру. Зайнята майже у всіх концертах репертуару.
Петровська О. І. як хороший адміністратор з організації глядача реалізувала багато вистав і гастролей по Дніпропетровській, Харківській, Полтавській та багатьом іншим областям України. У 2013 році організувала гастролі по Західній Україні, а саме в Тернопільській, Волинській та Рівненській областях.
Нагороджена дипломами номінанта на фестивалі «Січеславна-2014» в номінації «Краща епізодична роль» за роль Софії у виставі «Шалене кохання гетьмана», а також має Подяку за активну допомогу в організації цього фестивалю.
У 2015 році у вересні приклала зусилля для організації гастролей театру із трьома виставами до м. Прага (Чехія) та Зелена Ґура (Польща). У 2015-2018 рр. організувала низку виїзних патріотичних концертів на базі та у зоні АТО. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у прифронтовій зоні – Маріуполі, Красногорівці, Вугледарі, Мар’їнці, м. Курахово Донецької області. Постійно проводить волонтерську роботу.
Директор-художній керівник театру із 2016 року.
У 2017 році організувала дитячу театральну студію «Намистечко».
У листопаді 2017 р. нагороджена орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст. Нагороду вручив особисто Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.
Восени 2017 року стала лауреатом Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття». Премією нагороджуються жінки, волонтери, меценати, які досягли успіху в професійному житті, займаються благодійністю, які беруть участь у громадському житті, а також досягли успіху в різних сферах: науці, мистецтві, спорті.
На фестивалі «Січеславна-2018» отримала Спеціальний приз ім. засл. працівника культури України Олега Гришкіна у номінації «Кращий директор».
Григорій Андрійович Маслюк, уродженець Харкова, після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського (1969) працює актором Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Удостоєний звання Лауреата регіональної театральної премії ім. А. Хорошуна.
Народився Василь Йосипович у с. Воскодавенці (Козятинського р-ну Вінницької обл.).
Народний артист України (2009).
Закінчив Дніпропетровське театреальне училище (1978), (курс Пінської Н. М.), Дніпропетровський державний університет, філ. факультет (1989). У трупі з 1978 року. Лауреат міської іменної премії ім. М. Стороженка.
Член НСТДУ, член художньої ради театру.
Незамінним у музичних виставах є вокальний талант артиста. Його прекрасний тенор дозволяє простежити душевний розвиток персонажів п’єс. Проникливе виконання народних та естрадних пісень на концертах завжди зворушує слухачів.
За 40 років творчої діяльності створив безліч яскравих образів. Крім участі у культурно-мистецьких заходах мiського, обласного та загальнодержавного значення, Василь Крачковський вже багато років є їхнім ведучим. Лауреат різноманітних театральних фестивалів і конкурсів. Нагороджений почесними грамотами як міського, так і всеукраїнського рівня.
Народився 13 березня 1957 року в смт Градіжськ Полтавської області. Здобув вищу театральну освіту в Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. З 1982 року Віктор Гунькін – артист драми Дніпродзержинського російського музично-драматичного театру, а з 1995 року він дарує свою майстерність перевтілення дітям у Дніпропетровському театрі юного глядача.
Досвідченим майстром сцени актор прийшов у 2004 році до Дніпропетровського театру ім. Т. Г. Шевченка. Бере активну участь у житті колективу та організації театралізованих самодіяльних святкових концертів. Лауреат і дипломант театральних конкурсів. У вересні 2014 року майже одностайно на зборах колективу був обраний головою профкому театру.
Восени 2016 року на фестивалі «Homo ludens» м. Миколаїв нагороджений двома спеціальними дипломами альтернативної художньої ради «За краще акторське перевтілення» та «За найвищу акторську майстеність» – роль Баби Прісі («Зона» П. Ар’є), реж. А. Канцедайло. Володар Ґран-прі «Січеславна-2017» за цю ж роль.
З нагоди 60-річчя нагороджений почесною грамотою Міністерства культури України. 2018 року отримує почесне звання «Народний артист України».
Після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського з 1976 року в трупі театру ім. Т.Г.Шевченка. Заслужена артистка України (2004).
Нагороджена грамотами і подяками від керівництва міста. Дипломант фестивалів і конкурсів. 2000 року Неля Ніколаєва стала лауреатом щорічного театрального фестивалю Придніпров’я «Січеславна» у номінації «Краща жіноча роль» (за роль Насті у виставі «Украдене щастя І.Франка).
1946 року народження, в 1966 р. закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж за фахом актриса драматичного театру. Працювала актрисою у Львівському обласному драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича, а з 1968 у Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т. Шевченка, зіграно майже сто різнопланових ролей, образи світової та української класики.
Тричі обиралась депутатом Бабушкінської райради, 12 років була членом обласної Ради профспілок, а також головою профкому театру та ін.
25 років Проценко М.О. була відповідальним секретарем Дніпропетровського міжобласного відділення Національної Спілки театральних діячів України поєднуючи роботу в Дніпропетровському українському академічному театрі ім. Т. Шевченка.
У 2014 р. Марію Проценко обрано Головою Правління ДМВ НСТДУ. За підтримкою місцевих рад проводить значні творчі та благодійні акції. Традиційними стали: благодійна акція для знедолених дітей та непрацюючих ветеранів у День Святого Миколая, міжнародний фестиваль «Класика сьогодні» у м. Кам’янському, всеукраїнський фестиваль пластичних театрів у м. Кривому Розі, відкритий фестиваль моно та камерних вистав «Віват Актор!». Всеукраїнський фестиваль патріотичних театрів «Миротворці», огляд молодої режисури, фестиваль-конкурс на вищу театральну нагороду Придніпров’я «Січеславна» та «Надія Січеславни», конкурси професійних читців ім. Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, організація та проведення майстер класів для підвищення професійної майстерності, перегляд та рецензування прем’єрних вистав.
Нагороджена багатьма грамотами та подяками Міністерства культури України, Національної спілки театральних діячів України, облдержадміністрації, облради та міської ради м. Дніпра. Нагороди: орден української православної церкви «Святого рівноапостольного Великого князя Володимира Ш ступеню отримала у 2002 року. У 2005 році стала лауреатом конкурсу «Кращий громадський діяч «Придніпров’я». 31 сiчня 2018 р. в Епархiї УПЦ Київського Патрiархату було почесно вручено Орден Святої великомучениці Варвари.
За останні три роки у театрі створила цикл моновистав. У червні 2015 року в Києві на XVII Міжнародному театральному фестивалі моновистав «ВІДЛУННЯ» «За громадянську позицію» була нагороджена за роль у моновиставі «Я вам цей борг ніколи не залишу» за творами Л. Костенко, (режисерка – Л. Кушкова). Авторська моновистава «Билась птахом змучена душа» за творами Т. Шевченка з успіхом іде на малій сцені театру, схвально оцінена критиками та глядачами.
У 2018 р. разом із режисером Л.Кушковою створила моновиставу «За надмірну любов» на малій сцені театру.
Випускниця Дніпропетровського театрального училища. Лауреат міської премії ім. З. Хрукалової. Неодноразовий дипломант і лауреат театрального фестивалю «Січеславна».
Народився у с. Дунаївці Хмельницької області. Після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського з 1981 року – актор театру ім. Т. Г. Шевченка. Артистом створено понад 70 яскравих образів, різнопланових за жанром та характером.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Л. Олійника). Після інституту працював актором у Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка (1972-74), з 1974-76 рр. – Дніпропетровський російський драматичний театр ім. М.Горького.
У 1976 році запрошений до Норільського заполярного театру ім. Маяковського на посаду зам. директора з організації глядача.
З 1977-1987 рр. – директор Ачинського драматичного театру Красноярського краю. З 1987 р. – директор Черкаського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.
У 90-х знявся у низці телефільмів Дніпропетровського творчого об’єднання «Воля».
Лауреат фестивалю, присвяченому 140-річчю з дня народження Лесі Українки у м. Луцьк (вистави «На полі крові», «В катакомбах»). Самостійний творчі проекти: моновистави «У катакомбах» Л. Українки, сповідь поета «Повернення до раю» (2016 р.) за щоденниками і творами Т. Шевченка, з якими їздить не тільки по школах і Вузах Дніпропетровська, але й КИЄВА!
У 2015 році всеукраїнський телеканал «Культура» випустив передачу за участю актора в рубриці «Особистості». У 2018 році підготував моновиставу «Старий і море» за твором Е. Хемінгуея, а 2020-му — «Де твій брат Авель?» Ю. Едліса.
Після закінчення Дніпропетровського театрального училища (1982) у трупі театру ім. Т. Г. Шевченка. Актрисою створено безліч яскравих сценічних образів, які рік-у-рік приваблюють глядачів глибоким ліризмом, невтомним пошуком життєвої істини та поетичним сприйняттям оточуючого світу і людей у ньому.
Володіючи широким вокальним діапазоном, артистка виступає із концертними програмами у культурно-мистецьких заходах обласного та загальнодержавного значення, крім того, протягом багатьох років часто є їх ведучою.
Працював у драматичних театрах : Львівський ТЮГ (1972), Київському обл. театрі ім. Саксаганського (1973-74), 1974-76 — служба в армії.
У 1976 році вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва (курс Л. А. Олійника). Закінчив навчання у Харківському державному інституті мистецтв ім. І.Котляревського (курс О. Б. Глаголіна, 1981).
Від 1981 року – артист драми театру ім. Т. Шевченка. У творчій біографії можна нарахувати участь у більш ніж 100 виставах.
Провідний майстер сцени.
У 1981 році закінчив Російський інститут театрального мистецтва (курс А. Гончарова).
Грав у Театрі ім. В.Маяковського (1978-81), Волгоградському драматичному театрі (1981-82), Пермському драматичному театрі (1982-85), Ферганському російському драматичному театрі (1985-88).
З 1989 року – соліст Державного Ансамблю фольклорної музики В. Назарова, який у 2002 році був перетворений в Державний музичний театр національного мистецтва під керівництвом Назарова.
З 1997 по 2004 рр. – актор Московського театру «Бенефіс».
Член Спілки Театральних Діячів.
Протягом низки років бере участь в озвучуванні фільмів, ігор, мультфільмів і реклами. Виступав з пісенними програмами у Франції, Іспанії, США, Тунісі, Марокко, Болгарії, Польщі, Італії, Монако, на Антильських островах, Індії та ін.
Народився у м. Дніпро.
Закінчив Одеську державну консерваторію ім. Нежданової, а згодом Італійську державну консерваторію Дж. Верді, м. Мілан.
За 14 років співав на на сценах театрів Дніпра, Одеси, Болонії, Каляьрі, Мантуї, Осаки, Франції, Ірландії, в італійському La Scala та Opera Tokyo. Створено більше 65 сценічних образів. Серед кращих ролей : Борис Годунов, Богдан Хмельницький, Князь Ігор, Рихолетто, Набукко, Яго, Мефістофель та ін.
У 2010 році отримав Державну Премію ім. Т.Г.Шевченка за оперу Вагнера «Летючий Голландець», головна роль.
У Дніпровському національному театрі ім. Т.Шевченка із 2019 року.
Провідний майстер сцени.
Працює в театрі з 2005 року після закінчення Дніпропетровського театрально-художнього коледжу.
Член національної спілки театральних діячів з 2006 року.
Ведуча концертів, нагороджена грамотами і подяками СТД, міста та області.
Провідний майстер сцени.
Після закінчення Дніпропетровської консерваторії по класу бандури. Була запрошена до театру для участі у концертах. Під керівництвом режесерів, постійно працюючи над собою, розвивала свої вокальні та акторські здібності, почала отримувати ролі у музичних і драматичних виставах. Амплуа актриси – лірична героїня. Також у складі тріо бандуристок «Лілея» виступає у концертах та виставах.
Провідний майстер сцени.
Після закінчення Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу (2000) працює у Дніпропетровському академічному музично-драматичному театрі ім. Т.Шевченка.
Характерна співуча актриса, ведуча концертів у театрі, а також різних заходів обласного значення.
Пише сценарії до новорічних свят і має великий досвід роботи Снігуронькою в інтерактивних новорічних дійствах.
Лауреат конкурсів читців ім. Т. Г. Шевченка та інших. Лауреат конкурсу «Боромля-2002». Бере активну участь у громадському житті міста. Закінчила Київський Національний університет кіно, театру та телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, спеціальність – режисер драматичного театру (2009).
Педагог в дитячій театральній студії при театрі «Намистечко». Співавтор театралізованого концерту для дітей «Пригоди дракончика в Україні», 2018 року. Має почесні грамоти та подяки від керівництва міста та області, НСТДУ.
Провідний майстер сцени.
У 1994-2003 навчалася у музичній школі, клас фортепіано. У 2008 р. закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж. Отримала диплом із відзнакою та вокальну спеціалізацію. Отримала вищу освіту в Національній Академії керівних кадрів культури і мистецтв, 2011.
Брала участь у вокальних конкурсах: Всеукраїнський дитячий фестиваль-конкурс класичної та камерної музики «Весняна Рапсодія», м.Київ, 2007р. ( дипломант). Шостий регіональний конкурс вокалістів «Музична Таврія» м.Херсон, 2007р. (номінант).
У 2008-2009 займалась в театрі пантоміми. Має досвід роботи на телебаченні.
Із 2008 служить у Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
Після закінчення Дніпропетровського Державного театрального училища (1987) у 1987-89 рр. працювала у Вінницькому театрі ляльок.
З 1991 року – актриса Дніпропетровського академічного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка.
Обдарована актриса лірико-комедійного спрямування. В багажі актриси чимало ролей з дитячих вистав.
Наталія – прекрасний читець поезії. Лауреат регіонального конкурсу читців ім. Л.Українки (1999). Дипломант Всеукраїнського конкурсу читців ім. Лесі Українки (1999). Лауреат регіонального відкритого фестивалю моно- та камерних вистав «Віват актор!» (2003). Має подяки міського голови до Дня театру (2000).
Займається викладацькою діяльністю у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі (предмет – «Сценічна мова»).
Автор моновистави «Буду житии!» за творами Л. Українки.
Викладач ДЮС «Намистечко» при театрі.
У 1988 році закінчила музичну школу з класу бандури.
У 1996 році закінчила Дніпропетровське педагогічне училище за спеціальністю «учитель музики і співу, музичний керівник».
З 1995 року – артистка-вокалістка Дніпропетровського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка.
У складі тріо бандуристок «Лілея» виступає у всіх концертних програмах та виставах репертуару.
Провідний майстер сцени.
Закінчила Дніпропетровське музичне училище ім. М. І. Глінки, клас бандури, 2001. Переможець Дніпропетровського конкурсу виконавців на народних інструментах (1999, 2000). Нагороджена дипломом I ступеня за перемогу у межрегіональному конкурсі виконавців на народних інструментах студентів музичних училищ (м. Полтава, 2001). Дипломант II творчого огляду-конкурсу авторів родини Івана та Марусі Гнип журналу «Борисфен» в номінації «Театр» (2010).
З 2001 року – артистка-вокалістка Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Учасниця тріо бандуристок. Маючи чудовий голос, (меццо сопрано) активно бере участь у театралізованих та міських концертах, виконуючи пісні як народні, так і сучасні, естрадні.
Загальний стаж – 17 років. З 2004 року після закінчення Дніпропетровського театрально-художнього коледжу працює артистом драми. За період роботи проявив себе як дисциплінований актор, переважно комедійного жанру. Часто зайнятий у концертах (співак, гуморист).
Бере активну участь у громадському житті міста. Переможець «Конкурсу молодих конферансьє — 2006» (м. Дніпропетровськ). Лауреат конкурсу гумористів ім. О. Вишні, II місце (м. Суми).
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж (2003), отримав фах актора драматичного театру за спеціалізацією «Артист розмовного жанру».
Лауреат Всеукраїнського конкурсу читців ім. Т. Г. Шевченка.
Випускник Харківського інституту мистецтв ім. І. П. Котляревського (актор театру і кіно, курс педагога Литка А. Я.). Випускник Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого (спеціальність «Організація театральної справи»).
З березня 2003 – актор Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
За час роботи виявив високий творчий потенціал, хороші організаторські здібності. Йому притаманні цілеспрямованість у досягненні цілей, глибоке занурення у творчі проблеми.
Бере активну участь у житті театру, у культурно-мистецьких заходах міського та обласного значення.
Народився в 1986 році у місті Бережани Тернопільської області.
Закінчив Теребовлянське вище училище культури за спеціальністю «Народна художня творчість», 2006, і Київський національний університет культури і мистецтв, 2010 (бакалавр театрального мистецтва).
Народився у 1982 році в м. Дніпропетровськ. Після закінчення Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу (2004) працює артистом драми у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. Актору добре вдаються характерні та комедійні ролі. Навіть у невеликому епізоді актор може проявити свій талант і викликати емоції у глядача.
Закінчила музичну школу №17 по класу естрадного вокалу та фортепіано. Має досвід співу в хорі та вокальному ансамблі, як класичному, так і естрадному.
У 2013-2014 роках працювала у Міському комунальному закладі — «Вокально-хореографічний ансамбль «Юність Дніпра».
У 2016-му році закінчила Дніпровський театрально-художній колледж.
У 2016-2019 рр. служила в Академічному музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки, м. Кам’янське. Зіграла близько 25 ролей.
Брала участь у концертах театру, була ведучою на багатьох театральних та міських заходах.
У театрі ім. Т. Шевченка із лютого 2020 року.
1993 року народження. Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2015 р. У трупі з 2019 року.
Артист вищої категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Артист 1 категорії у академічному музично-драматичному театрі імені Лесі Українки у місті Кам'янське
Головний режисер театру із грудня 2019 року. Заслужений діяч мистецтв України. Член НСТДУ.
Освіта: Київський національний університет культури і мистецтв , 2008 — магістр культурології, менеджер культури, педагог-психолог. Київський національний університет театру, кіно і телебачення, 2013 — спеціальність — режисер драматичного театру.
У 2012-2019 рр. — режисер-постановник Дніпродзержинського академічного театру ім. Л. Українки. Здійснював постановки у театрах Дніпра, Запоріжжя, Черкас. Взагалі поставлено близько 30 вистав і 20 концертів.
Народилася 14.06.1939 в сім’ї військовослужбовця. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (клас професора М. Крушельницького) з відзнакою (1962). Уся юність пройшла у с. Макіївка Смілянського р-ну Черкаської області.
У 1962 р. разом із першим чоловіком Шевченком Володимиром Павловичем у трупі Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка. Нагороджена орденом «Знак пошани» (1971), «Народна артистка України», 1979. Лауреат театральної премії ім. Марії Заньковецької (2005). Орден «Княгині Ольги» ІІІ ступ. (2009). Лауреат міської іменної премії ім. З. Хрукалової (2013). «Орден Святої великомучениці Варвари» ІІ ступ., 2014.
1987 року виховала курс акторів у Дніпропетровському театральному училищі. Депутат Дніпропетровської обласної ради п’яти скликань (1969-1979). Багатьом колегам допомогла отримати квартири.
Викладала сценічну мову акторам 1991 року випуску.
Лідія Кушкова, знана в Україні і за її межами, 60 років самовіддано працювала на сцені українського театру, була справжнім патріотом своєї держави, талановито створюючи магічні жіночі образи, наділені глибоким ліризмом і психологізмом. Критики високо цінили її роботи. У 2015 році її вистави були представлені у Чехії та Польщі, а у 2019 році захоплено сприяняли канадські глядачі.
Разом із другим чоловіком нар. арт. України Ковтуненком В. І. створила театр-студія «Воля» (1990), що відкрився виставою «Маруся Чурай» за однойменним твором Л. Костенко. У 1991 запрошена на посаду головного режисера творчого об’єднання «Воля» на Дніпропетровській державній телерадіокомпанії. Більше десяти телефільмів і телепередач (автор сценарію, режисер і актриса) були показані на 1-му каналі українського телебачення і отримали позитивну оцінку глядачів і критиків.
З 1993 по 1997 служила головним режисером Дніпропетровському театру юного глядача, в якому здійснила постановку семи вистав українською мовою: «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого, «Гидке каченя» Г.-Х. Андерсена, «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Маленький принц» А. Сент-Екзюпері, «Пригоди Гекльберрі Фінна» за М. Твеном, «Білий Медвідь та Чорна Пантера» В. Винниченка, «Принцеса на горошині» Г.-Х. Андерсена.
Із 1997 року режисер і артистка Дніпровського театру ім. Т.Шевченка.
Прекрасний читець літературних творів. У сімдесятих роках за участь у конкурсах, присвячених Тарасу Шевченку (м. Дніпропетровськ) та Івану Франку (м. Львів), була нагороджена творчими відрядженнями до міст Москви та Ленінграда (Петербурга). У 1981 році отримала диплом другого ступеня на конкурсі гумору в Києві. У 1998 році стала лауреатом фестивалю «Ялтинська осінь», присвяченого творчості Лесі Українки. Лауреат престижного всеукраїнського конкурсу «Сучасна українська драматургія»-2000, (м. Біла Церква). Лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору «Вишневі усмішки»-2001, м. Київ. Того ж року здійснила постановку драми «Назар Стодоля» Т.Шевченка, з якою театр гастролював у Києві на сцені музично-драматичного театру ім. І.Франка. На виставі був присутній Президент України.
У 2001 році отримала ґран-прі щорічного регіонального театрального фестивалю «Січеславна» за авторську моновиставу «Кайдашиха» за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
У 2006 році написала і здійснила постановку вистави-концерту «Бал», присвяченої життю і творчості Т.Шевченка. У 2008 р. казка «Коза-Дереза», написана і поставлена Л. Кушковою, нагороджена дипломом управління культури та мистецтв міської ради. Навесні 2013 року на Фестивалі української казки (м. Дніпропетровськ) Л. Кушкова за свою музичну казку за народними мотивами «Коза-Дереза» була нагороджена двома дипломами у номінаціях «Кращий автор п’єси» і «Краща драматична вистава».
У листопаді 2013 року до 95-річчя з дня створення театру здійснила постановку історичної драми сучасника В.Веретенникова «Шалене кохання гетьмана», в якій блискуче зіграла роль Софії, дружини Б.Хмельницького.
1983 року народження. Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2002 році. У 2002-2008 роках працював артистом Дніпровського цирку. У 2009-2012 рр. – керівник студії сучасного танцю «JumpForce» м. Тюмень. Паралельно викладав хореографію у школі мистецтв «Ліра». Отримав дві вищі освіти: Харківська державна академія культури, спеціальність – «Сучасна хореографія», 2014; Бердянський державний педагогічний університет, 2015, спеціальність «хореографія», магістратура.
Артист балету Дніпровського академічного українського музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка з 2012 року. Балетмейстер із 2014 року. Високопрофесійний танцюрист і хореограф.
2016 року балетна трупа на чолі з Коваленком О.С. посіла перше місце на Міжнародному фестивалі громадянської та патріотичної пісні «Надія».
За високу професійну майстерність, творчу індивідуальність, вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва має подяки від Дніпровської міської ради (2017), дипломами учасника та переможця у всеукраїнських та міжнародних конкурсах, Військово-цивільної адміністрації міст Красногорівки, Мар’їнки, Вугледару, Авдіївки Донецької області, де театр неодноразово давав благодійні концерти.
Із 2017 року викладач театральної студії «Намистечко» при Дніпровському академічному театрі ім. Т.Шевченка.
У 2018 року отримав почесне звання — заслужений діяч мистецтв України.
