Київський Центр Сучасного Мистецтва «ДАХ»

Кольорові ігри – спільний проект театру танцю «Dansema» (Литва) та ЦСМ «ДАХ». Це зустріч-гра, в якій акторка-танцівниця пропонує дітям випробувати різноманітні рухи та взаємодіяти з предметами. Вистава наповнена кольоровими об'єктами, завдяки яким актриса та маленькі глядачі взаємодіють, досліджують рух та навчаються новому. Вистава литовського хореографа Birutė Banevičiūtė створена разом з українськими акторами та адресована найменшим глядачам разом з батьками.

Постмодерністський опус театрального Гендальфа на ім'я KLIM. Режисер – Влад Троїцький. Вистава – не буквальна передача роману Льва Толстого. Влад Троїцький дає глядачам магічну можливість побачити, «прочитати» знайому книгу очима одного з найбільших мислителів сучасності – KLIMa. KLIM – драматург, філософ, теортик театру. Людина, яка все своє життя перетворила на предмет мистецтва. KLIM пробиває дорогу до глибинного змісту «Анни Кареніної» – історії про порушення табу, про жертовність, про любов як єдиний сенс існування людини. Вистава має медитативні, алхімічні властивості – KLIM, використовуючи тавтологічний принцип побудови тексту, магію слів, концентровані словесні конструкції, абсурдизації діалогів, тримає свідомість в активній фазі. Тут дуже цікаво, як структура роману Толстого згортається, щоб уміститися в спектаклі. Не сюжетика Толстого цікавить KLIMa та Троїцького, а його глибинна, космічна метафізика. Якщо говорити мовою шістдесятників – як у побуті побачити буття.

Філософсько-іронічна притча за однойменною п'єсою KLIMа. Режисер – Влад Троїцький. У кожного з нас є місце в собі, схоже до горища чи забутої старої валізи, де пил і забуття – давно пора розібрати, викинути, спалити або скласти, переплавити, але ми мужньо відвертаємося від цього нікому невидимого внутрішнього мотлоху, адже він начебто нікому не заважає. І ми вже майже про нього забули... але він невидимо впливає на всі події нашого життя – безконтрольно, невідомо, незрозуміло нам самим, на наші рішення, наші справи, нашу любов... А що буде, якщо одного разу розлучитися з цим горищем? Відпустити його, усвідомити, зрозуміти і знайти йому місце? Що ми відчуємо? Що зміниться?... Може ми станемо вільнішими, може зрозуміємо себе, може навчимося любити?... І наша любов з нескінченного страждання перетвориться нарешті в справжню радість... Її переслідував сон сходи Авраама до небес стара пожежна драбина Авраама сходи до небес щоночі вона піднімалася по ній, тягнучи за собою здоровенну валізу туди на небеса з якимось незбагненним завзяттям з останніх сил, але одного разу там нагорі вона побачила чоловіка він летів назустріч їй і посміхався а пролітаючи повз вихопив у неї з рук валізу уві сні їй було шкода чемодан коли вона розповідала про це, вона сміялася…

Вистава – інтелектуально-психологічний трилер, в якому досліджується природа злочину, як акту людської волі. Говорити про сюжет не має сенсу, оскільки він відсутній в звичному розумінні. Замість цього – ідея, яка розглядається, обговорюється, переливається то в комедію, то в трагедію, то в драму. Дія відбувається поза часом – тут і зараз. Еволюція дії в «Парадоксах злочину» сегментована по блокам, в кожному з яких розкривається феномен «прикордонного стану». Енергія думки висловлюється діалогами, які часто переростають в ряд об'ємних монологів, що нагадують «потік свідомості» героїв. Протягом усього дійства йде ще одна гра – з четвертою стіною, що розмежовує сцену від глядачів. Вона то забирається, роблячи глядачів співучасниками всього того, що відбувається, то знову з'являється, залишаючи змогу лише споглядати. «Коли добра людина приходить до переконання Що вона має право вбити Погану і що тим самим він примножить доброчесність То історія починає здаватися безглуздою і несерйозною...» (KLIM)

Він постійно багато говорить не від того, що йому нема що сказати – є, але він не знає як це говорити, як висловити все те, що переповнює його. Як говорити на серйозні теми так, аби тебе почули? Йому здається, що коли він говорить серйозно, то все стає одразу несерйозним – можливо, пика в нього така, що з нею серйозно не поговориш? Він ставить багато питань, і у першу чергу собі, – та відповіді на них відсутні. Проте є форма, початок і кінець, структура – він знає, що все закінчиться, і знає, що фінал незмінний, тому що це вистава, або тому що це життя. В нього гостро стоїть питання хто він – лев або шакал, «тварь дрожащая или право имеет?», Архітектор чи Інженер? Він знає, що є початок, знає, що є кінець, і є шлях, який він має пройти саме в цей день і в цей час з тими, хто наважиться слідувати за ним.

Це історично-психологічна трагедія за п’єсою геніального драматурга та театрального філософа KLIMа. Дія відбувається в Смутні часи – період історії Московського царства з 1604 року до 1613 року, який розпочався з виступу Лжедмитрія I – самозванця, чиє походження та поява на історичній арені досі загадкові для істориків. Він, удаючи з себе сина Івана Грозного, який чудом уникнув замаху, підготовленого регентом Борисом Годуновим, з'явився на польсько-московському кордоні з військом донських козаків та польських добровольців. Щоб осмислювати сучасність, варто подумати про речі, які є завжди. Наприклад, смерть – вона дуже сучасна. Вибір будь-який, сміливість взяти на себе вибір – теж дуже сучасно. Сучасніть – це про життя. Щоб говорити про сучасність – треба розуміти цінність життя. Розуміти – це знайти баланс між смертю та життям. «Смута» – це про смерть та вибір, і смерть, як вибір.

TranzYT – сучасна вистава про людей, пошук свого місця та самого себе. Cпільна робота митців з України, Німеччини та Великобританії. TranzYT – це місце, де можна перетнути річку. Це слово в стані змін, коливання назад і вперед між його українськими, англійськими та німецькими еквівалентами. Незалежно від того, визнаємо ми це чи ні – ми всі ми назавжди в цьому стані. Коли ми проходимо через дверний проріз. Коли ми входимо в несподівану кімнату. Або коли крихітна планета проходить останній оберт навколо Сонця.

У цьому спектаклі тривалістю близько 55 хвилин за висловлюваннями Дюрас героїня М. розповідає про універсальність свого життєвого досвіду: між сімейним життям і любовними стосунками. Спогади, які її наповнюють, з'являються у вигляді відео-проекцій на вишуканих декораціях в супроводі електронної музики. Героїня ніби є відлунням того, що звучить в її голові. Вона намагається заспокоїти свій надактивний розум, щоб відновити просте задоволення тіла від руху. Исповедь М. звучить як заклик радіти життю і цінувати здатністю любити.