З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса
Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса
Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса
Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса

4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 43
4.8
4.7
5.0
4.8

Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».

Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».

Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.

У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.

Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:

1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.

Чому варто відвідати:

У Центру немає художнього керівника, режисерів, акторів тощо. Проекти відбираються науковою радою Центру, для роботи над ними митці отримують певні ресурси, укладаючи тимчасові договори.

Вистави, зроблені разом з Центром, тривають на сцені не довше одного-двох років (не більше 20-30 разів). Це принципова позиція Центру – бути протилежністю постсоцреалістичного репертуарного театру.

Центр – одне з таких місць на культурній мапі Києва, прийшовши куди глядачі можуть бути впевнені у тому, що побачать щось непередбачуване. Можуть відчути як захоплення, так і повне розчарування.

Центр – це єдина державна інституція в Україні, де на постійній основі працюють драматурги, створюючи тексти та здійснюючи постановки. Керівник драматургічного відділу – Неда Неждана.

Художники зі світлового забезпечення Євген Копйов та Дмитро Левенко – одні з найкращих професіоналів України, з якими співпрацюють багато нових незалежних театрів.

У дворику Центру більше 100 років росте липа. Хоч кілька років тому дерево хворіло та втрачало листя влітку, але зараз липа знову тішить відвідувачів Центру своїм ароматним цвітом та тінню. Пара воронів щороку в’ють собі гніздо і чіпляють час від часу на дерево різні блискучі речі.

Майданчик театру: Україна Київ вул. Володимирська, 23-В Поряд з м. Золоті ворота

www.kurbas.org.ua press.kurbas@gmail.com 0442791289

Художній керівник:
Зараз у репертуарі 11 вистав
4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.0
4.5
5.5
4.8

Головний герой Альфонсо завітав до кафе відсвяткувати день свого тріумфу. Він замовляє торішній сніг, філіжанку холодної кави та пригорілу яєшню. Чекаючи на замовлення, в його спогадах виникають учениці, кожна з краплинками його «неповторності». Хоча для нього вони просто ляльки. Однак ми не будемо забувати: якщо занадто довго гратися ляльками, то високою є ймовірність стати іграшкою в руках Когось… Замовлений Альфонсо торішній сніг йому так і не приносять, бо неможливо повернути те, що втрачене назавжди.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.3
4.0
4.8
4.3

Життя абсурдне. Але це якщо підходити до нього з раціональної точки зору. Тобто з точки зору, що існує якась об'єктивна реальність з якимось об'єктивно правильним змістом. Як тільки ми визнаємо абсурдність світоустрою, ми приходимо до розуміння того, що раз не існує абсолютно правильного сенсу для життя, то ми в силах вибирати і вкладати свій сенс в життя взагалі і у всі події, що відбуваються в ньому, зокрема. Наприклад, вважати життя не абсурдом, а розвагою, грою. Або, наприклад, зараз прийнято вважати, що раз ми живемо у світі, що прискорюється, то нам теж потрібно прискорюватися, інакше ми будемо не встигати за ним. Так ось виявляється, що ми маємо право зробити протилежний висновок – що для того, щоб встигати за світом, нам потрібно, навпаки, сповільнюватися, і ми в силах домогтися підтвердження цього. Розказана автором історія про простий життєвий любовний трикутник, розказана мовою театру абсурду, може бути розглянута не як вирок Людині (Людству), а як вирок раціональному розуму Людини. Таким чином можна сформулювати мету проекту – абсурдистську (читай - декадентську) п'єсу поставити як життєстверджуючу, – таку, що несе позитивне осмислення, подію. Вистава поставлена на першому етапі англійською, на другому – в неї паралельно вводиться український текст.

3.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.0
4.0
4.0
3.8

Театр починався як містерія. Магічний акт налаштування особистих, побутових і соціальних процесів. Існування на межі надпобутового стану та непізнаної реальності. Потім сталося розділення учасників на акторів та глядачів. Чи приходило вам на думку, що глядач і є справжнім автором вистави, яку він бачить скрізь призму свого життя у виставі, яку йому показують на сцені? В проекті «Глядач і є автор» ми знову відмовляємось від ставшим вже традиційним розділення театрального простору на «сцену» та «глядацьку залу». Та пропонуємо іншу його структуру, в якій глядач може обрати будь-яке місце або, навіть, приєднатись до будь-якої дії за власним бажанням. Глядач тепер перетворюється на повноцінного учасника – а́ктора. Він може вільно пересуватись містеріальним майданчиком. Ініціювати чи припиняти будь-яку дію у заданих форматом проекту межах, а також взаємодіяти з іншими а́кторами. Чи обов'язково діяти? Чи є можливість просто подивитись? Звісно є. Спостерігати у містеріальному театрі – це основна дія. Спостерігати свої внутрішні почуття, тонко відчувати інших акторів, загальне поле містерії. Приєднуватись тільки за власним відчуттям доречності моменту. Дія відбувається одночасно у кількох зонах. Кожен окремий «глядацький» експіріенс у такому випадку звісно буде відрізнятись від інших. Це і є гра життя.

3.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
3.8
3.8
3.8
4.1

В передноворічну засніжену ніч в холі маленького готелю міста під назвою Остенд з'являється чоловік. Він актор і сам розповідає про себе, а ми стаємо бранцями його історії, долі, містифікації, гри уяви, мрії про роль Короля Ліра, надзвичайної відвертості і прихованих таємниць, про які можна здогадуватися, так і не дізнавшись, де межа між вигадкою та реальністю… Томас Бернхард (1931-1989) – фігура, в якій містика і абсурд переплетені настільки тісно, що межі реальності постійно губляться у вигадці. Світ його героя – це театр у всіх його проявах: героїчний, буффонадний, величний, базарний. Він перетворює реальність в лицедійство, і приводом для цього можуть послужити прості побутові деталі або випадкові персонажі. Бернхард Мінетті (1905-1998) – один з найзнаменитіших театральних акторів Європи. Томас Бернхард, власне, і створив свою п'єсу для історичного Бернхарда Мінетті. У 1976 році Мінетті, коли йому виповнився 71 рік, знехтувавши всі нещасливі прикмети, зіграв на сцені смерть старого актора, якого нарекли його ж ім’ям власним, і після прем'єри, всупереч найсумнішим пророцтвам, актор прожив ще 22 роки.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.4
5.4
5.4
5.4

Хто вона – Фріда Кало? Небажана дочка, мексиканка, художниця, сюрреалістка, дружина Дієго Рівери, істеричка, комуністка, бісексуалка, інвалід?.. Емоції, пристрасті і демони постійно керували її життям. Божевільна історія кохання до свого чоловіка Дієго Рівери, який постійно зраджував її, доводив до самознищення, емоційного вигорання. І лише мистецтво рятувало покинуту Фріду – вона створювала свої фантастичні полотна. За допомогою пензля і полотна Фріда намагалася зрозуміти себе, дослідити свій внутрішній світ і показати його іншим. Довести, що вона не просто прикута до ліжка дівчинка, а набагато більше… Це спільний мистецький проект НЦТМ імені Леся Курбаса і театру «SOLO».

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.3
5.3
5.0

Це остання розмова жінки з коханим, який нещодавно пішов від неї і днями одружується на іншій. Розмова без надії, без майбутнього… але з любов’ю. Так описав би коротко свою п’єсу драматург. Але для автору вистави – ця історія лише привід для експерименту. Він запитується, а чи одне-єдине ставлення можливе до цієї історії. Акторка робить три спроби «війти» в історію. І питання не в тому, яке ставлення виявляється більш правильним, чи більш точним, а в тому, що порівняння ставлень само по собі є важливим і цікавим. І може виявитися, що завжди є можливість обирати, як ставитися до власного життя. Тобто обирати, як жити. А уважний неупереджений глядач навіть зможе перенести цей висновок на своє життя.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.5
5.5
5.5
5.5

Війна не обирає, кого вбивати, проте, так склалось, що суспільство вирішує, кому можна гинути. Чому життя жінки цінніше за чоловіче? Чому вбите понівечене жіноче тіло виглядає страшніше, ніж тіло чоловіка? Існує певний суспільний договір про те, що війна – то справа чоловіча. Та правда в тому, що жінка завжди була на війні. Ця вистава не про бойові дії, не про кулі і розшматовані тіла, вона про тих, які на своїх «тендітних жіночих плечах» тягнули тягар війни, але так і залишились непоміченими. Про жінок, які втрачали дітей, коханих, родини, домівки, свободу, життя. Жінок, які не менш завзято боролись за Україну, але так і залишались сірими тінями героїв визвольної боротьби. Ви побачите декілька уривків з життя, які загубились між двома поколіннями. Ми спробуємо показати вам інше обличчя Української повстанської армії. Жіноче обличчя втоми, туги, затятості та перемоги. Не чекайте в цій виставі оди жінці. Тут не про це. Адже і протилежний табір мав свою жіночу зброю, якою нищились українські життя. Це музична драма про втрачений подвиг і спроба повернути історичну пам’ять в серця тих жінок, які зараз зі зброєю чи без зброї захищають свою державу в українсько-російській війні.

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.6
4.4
5.8
5.2

Моновистава «Різдвяний сон кобили вороної» – спільний проєкт Театр SOLO та Центру Курбаса. Цією виставою відзначаємо 130-ліття Остапа Вишні та 200-ліття Пантелеймона Куліша. Режисер Людмила Колосович поставила синтетичну виставу, де ритм дії задає виключно літературний текст. «Різдвяний сон кобили вороної» – це гостра сатира не тільки на тогочасно-сучасне українське село, що знаходиться у віковічних злиднях, а й на Україну загалом. Події відбуваються різдвяної ночі. То ж цілком логічно в сумно-іронічний сміх оповідання О. Вишні вплітається виконання старовинного «Вертепу» Пантелеймона Куліша в класичній літературній обробці XIX ст. та автентичні колядки Полтавської та Донецької областей. Вертеп, схожий на телевізор, стає власним адом Ірода-Путіна та його оточення із російських та українських пропагандистів, бізнесменів та чиновників, що відчувають жах від скорого Народження Спасителя. Акторці Тетяні Тушич необхідно перевтілюватися у всіх персонажів-архетипів виключно за допомогою голосу. В монолозі Кобили персоніфікується сучасна Україна – немолода, ірраціональна жінка у вишитій спідній сорочці під чорним пальто, з забинтованою рукою, у військових берцях, з намистом із дзвіночків на шиї – олігархичним хомутом… Приходьте на виставу за текстами багатостраждального, але не сумуючого Остапа Вишні!

Інноваційний театральний проект за мотивами творів Вільяма Шекспіра, створюваний за новітнім методом креативної акторської образної імпровізації на основі практичних і теоретичних напрацювань започаткованих українським театральним режисером Лесем Курбасом.

Подружжя
« Подружжя » Біографічна вистава
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
6.0
6.0
6.0
5.5

За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка! Чи знаєте ви історію подружжя Івана Франка та Ольги Хоружинської? Адже лише на початку 2000-х років були розшифровані та опубліковані листи Ольги до Франка! А до створення вистави залучили їх онука Роланда Франка! Познайомилися вони 1885 року, в Києві. Вже заручившися з нею, Франко питав знайомих: «Чи нав’язувати мені цей камінь на шию?». А вона теж питалася в знайомих: «Чи продавати мені душу тому рудому чортові?». Доля означила їм спільний подружній шлях довжиною у 30 літ... Вони мали трьох синів та одну дочку... Ольга була вірною помічницею Франка, писала статті, робила переклади з іноземних мов, допомагала йому в літературній праці: вони разом збирали казки, легенди. Ольга навчила чоловіка вільному володінню французькою; спонукала Франка записатися до Чернівецького університету і він здобув вищу освіту. Завдяки їй Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію. Проте Франко як не кохав свою дружину, так і не зміг покохати її… Ніколи не сказав, не написав їй того, що писав іншим своїм жінкам. Ольга робила все, що могла, виконувала забаганки, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. Навіть, коли Франкові було заборонено приїздити в Росію, то Ольга позичила паспорта в якоїсь львівської повії і з ним приїхала в Київ до своєї сестри. Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше. Непроста історія шлюбу Франка та Хоружинської у виставі “Подружжя” Центру Леся Курбаса.

Афіша
На жаль театр не має майбутніх подій
preloader
Відгуки глядачів
Про виставу

Відгуків немає
preloader

Публікації про театр

«Hotel Exile. Історії еміграції» – проєкт про мистецтво, що народжується на валізах

Історії про кордони, еміграцію, вигнання, подорожі і людину

18:53 - 3 грудня 2020
89
0
0