Театр «Актор»

Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.

Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».

Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).

Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).

У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.

Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.

Актриса театру та кіно, педагог. Заслужена артистка УРСР (1960), народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Член Телевізійної академії мистецтв України (1997).
Народилася в місті Глухів. Навчачалася в Київському театральному інитуті імені Карпенка-Карого (1954–59). Від 1958 року – акторка Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (дебютувала у виставі "Юність Полі Вихрової"). Зіграла багато ролей у п'єсах української, російської і зарубіжної класики: Гелена Модлевська ("Варшавська мелодія", 1967), Клава ("Хтось мусить", 1971), Раневська ("Вишневий сад", 1980), Філумена Мартурано (однойменний спектакль, 1983), Озе, Сольвейг, Жінка в зеленому, Інгрид, Анітра, Лікар у божевільні ("Пер Гюнт", усі жіночі ролі, 1983), Матінка Кураж ("Матінка Кураж і її діти", 1986), Сестра Крисчед ("А цей випав із гнізда", 1987), Естер ("Священні чудовиська", 1987), Ліліан ("Голубки", 2000), Примадонна ("Якість зірки", 2007), Франческа Джонсон ("Рожевий міст", 2009). Від 2007 співпрацює з Київським академічним театром драми і комедії на Лівому березі, Національним академічним драматичним театром імені І.Франка, майстернею театрального мистецтва "Сузір'я". Постійно гастролює з концертними програмами та камерними театрами.

Активно знімається в кіно, вважається однією з найбільш задіяних у кіно українських актрис (дебютувала у фільмі А.Швачка "Кривавий світанок", 1956); зіграла понад 30 ролей, серед них: Польова русалка ("Лісова пісня", 1961), Наталія Башкирцева ("Приборкання вогню", 1972), Анна Кафтанова, Анна Савельєва ("Вічний поклик", 1973–83), Ганна Корякіна ("Розплата", 1980), Джулія ("Овод", 1980), Ольга Євдокимівна ("Кармелюк", 1985), Марія Антонівна ("Завтра буде завтра", 2003), Євдокія Махно ("Дев'ять життів Нестора Махно", 2006), Дружина Тараса ("Тарас Бульба", 2008).

Актриса володіє унікальною здатністю розкривати глибину і складність жіночої душі, підкреслити повноцінність особистих доль своїх героїнь, їхню високу моральність. Створює енергійні, здатні на самопожертву і водночас ліричні характери.

1980–89 – викладачка Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Авторка поетичних збірок: "Мамині молитви", "Целую голос твой".

Володарка призу 7-го Московського міжнародного кінофестивалю за найкращу жіночу роль (у кінофільмі "Салют, Маріє!"; 1971), лауреат премії "Кришталевий слон" у номінації "Видатна акторська сім'я" (разом із чоловіком К.Степанковим; 1996).

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1981), премії Союзу театральних діячів ім. М.Заньковецької (1994), премії фестивалю "Київська пектораль" (1997, 2004).

Нагороджена орденом княгині Ольги 3-го ст. (2003), Герой України із врученням ордена Держави (2007).

Почесна громадянка Києва.

Походить з родини депортованих кримських татар. Ще до початку акторської кар'єри збирався поступити на факультет фізичного виховання, однак провалив іспити; має перший розряд з баскетболу та звання «кандидат у майстри спорту» з дзюдо.

Після закінчення школи 1989-го з родиною переїхав до Криму, де 1992-го закінчив акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища, 1999-го – відділення режисури й драматургії Київського університету театру, кіно та телебачення.

Грав у спектаклях Державного кримськотатарського академічного музично-драматичного театру в Сімферополі, там само як режисер поставив театральні спектаклі «Моя любов Електра» (за п'єсою угорського драматурга Ласло Дюрко), «Лісову пісню» (за Лесею Українкою), «Браво, Амадео!» (за Пушкіним), а також свою дипломну роботу за мотивами «Бахчисарайського фонтану» (Пушкін), які йдуть донині. Працював на телеканалі «Про-ТБ».

2003 – дебютував у кінематографі, зігравши роль середнього брата Умая в українській драматичній стрічці Олеся Саніна «Мамай», і був другим режисером. Далі були епізодичні ролі у серіалах «Повернення Мухтара-2», «Московська сага», фільмі «Золоті хлопці», «Навіжена» і українському художньому фільмі Миколи Мащенка «Богдан Зиновій Хмельницький».
Як другий режисер працював над стрічкою «Татарський триптих» (режисер Олександр Муратов), де також виконав одну з головних ролей.

Театральний спектакль «Макбет», у якому Сеітаблаєв грав головну роль, брав участь у багатьох світових фестивалях, зокрема й Единбурзькому театральному фестивалі.
З 2005 працює в трупі Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. 2009 року зіграв епізодичну роль Аркадія, сина головного героя, в мелодраматичній стрічці «Тяжіння» режисера Антона Азарова.

2007 року дебютував як режисер, першою роботою стала телевізійна стрічка «Квартет для двох». Того ж року створює комедію «Фабрика щастя». У 2011 році міні-серіал про радянську акторку Едіт Береш«Осінні квіти».

2011 року виходить його «Чемпіони з підворіття», котрий був визнаний кращим українським фільмом у 2012 році та нагороджений премією «Золотий Дюк» на 3-му Одеському міжнародному кінофестивалі. У тому ж році Сеітаблаєв випустив телевізійну мелодраму «Одного разу в Новий Рік» та «Темні води», де також зіграв одну з ролей.

У 2014 році виходить історична військова драма «Хайтарма». Ахтем присвятив картину важкому періоду історії свого рідного кримськотатарського народу. Сюжет фільму заснований на реальних подіях. Роль головного персонажа цього фільму, військового льотчика Амет-Хана Султана, виконав сам Ахтем Сеітаблаєв. Стрічка отримала Премію Національної спілки кінематографістів України у номінаціях «Найкращий фільм року» та «Найкращий ігровий фільм». Фільм «Хайтарма» отримав гран-прі на фестивалі «Корона Карпат» у Трускавці, став лауреатом російської премії «Ніка», був визнаний кращим фільмом, а Сеітаблаєв кращим режисером 2014 року на італійському фестивалі «Кімерія» в Термолі.

Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.

1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).

Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.

У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.

Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.

День народження – 5 серпня
Освіта – Київський Коледж театру і кіно (2012 рік, Майстерня Віталія Кіно)
В Новому українському театрі з 2010 року

У 1993 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім.І.К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К. Карпенка-Карого), курс нар. артистки України В.І. Зимньої.
1993 - 1995 - актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
Лауреат театральної премії «Київська пектораль» у номінації «Краща жіноча роль другого плану» за роль Анни в спектаклн «Обманута» по Т. Манну (1997).

З 2007 року – актриса Нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – актриса Київського Молодого театру.

Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс С. Мойсеєва).

Працює у Київському Молодому театрі.

Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
В 1999 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-арого (майстерня І. Молостової).
У театрі з 2008 року.
Ведучий програми “Було ваше – стало наше” на телеканалі “Інтер”;
Ведучий програми “На гачку” на Новому каналі.

З перших ролей Анатолій Гнатюк звернув на себе увагу як на особистість неординарну, з яскраво вираженим тяжінням до створення гострохарактерних образів. Що в свою чергу сприяло його активній зайнятості у виставах діючого репертуару. Ним створені образи: Бегемота «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Кум «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Чорт «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем. Ці образи відрізнялися м’яким гумором, щирістю, особливою сценічною привабливістю і істинною народністю.

Пізніше актор довів, що окрім характерних робіт спроможний працювати в інших жанрах. Серед його ролей: Іван Барильченко «Суєта» І. Карпенка - Карого,Освальд «Король Лір» В. Шекспіра, Санчо Пансе «Сміх і сльози Дон Кіхота» за Сервантесом, Шельменко «Шельменко- денщик» Г. Квітки- Основ'яненка, Траньйо «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.

Справжнім бенефісом актора стало виконання ролі Голохвастова у виставі «За двома зайцями» М.Старицького. Зовсім несподіваним, щемливо зворушливим був його Тузенбах в «Трьох сестрах» за А.Чеховим, як і роботи: Чистахівський «Божественна самотність» О.Денисенка, Бобчинський «Ревізор» М.Гоголя. У виставі «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта Анатолій Гнатюк створив трьох різнопланових персонажів. Сьогодні Анатолій Гнатюк також продовжує працювати в різних жанрах і різних стилях, використовуючи весь свій акторський досвід, він творить такі яскраві гострохарактерні образи, як:Гжегож «Дами і гусари» О. Фредро, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Семен Босий «Така її доля» за Т. Шевченком, Остап Бендер «Великі комбінатори» за мотивами твору «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова.

Багато років Анатолій Гнатюк плідно працює ведучим на провідних телевізійних каналах, в українському кінематографі. Сьогодні головним для актора стала підтримка наших бійців у зоні АТО. З червня 2014 року ним проведено десятки концертів, зустрічей у шпиталях та військових частинах.

У 1993 закінчив акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс В. Зимової).

З 1993 актор почав працювати в Молодому театрі.

Працював помічником художнього керівника і асистентом режисера (постановки «Дон Жуан», «РЕхуВІлійЗОР» і «Гедда Габлер»).

З 1983 року актриса Київського Національного українського театру імені Івана Франка.

Ведуча програми «Лото Забава» на каналі «1+1», активно займається озвучуванням і дубляжем зарубіжних фільмів, співпрацює з театром «Актор».

Знімається в кіно.

У 2009 році нагороджена срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за значні наукові та творчі досягнення в галузі художньої культури, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.

У 2015 році Лариса Омелянівна удостоєна звання Народної артистки України.

Український артист, кінорежисер.
Закінчив театральну студію при Київському Академічному театрі ім. І. Франка, отримав фах актора драматичного театру.

1993 року дебютував як кінорежисер на кіностудії ім. Олександра Довженка.

В юності танцювала у ансамблі імені Павла Вірського.

Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю актриса театру та кіно. Художній керівник Валентина Зимня.

З 1995 року акторка дубляжу студії «1+1».

Також співпрацювала із такими студіями: «Le Doyen», «AdiozProduction», «Postmodern Postproduction», «Tretyakoff Production», та інші.

Ігор Качур – актор театру й кіно. Освіту здобув у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого на курсі Б. Бенюка. Зі своїм учителем у 2017 році підкорив Міжнародний фестиваль студентської творчості країн Азії та Європи, на якому отримав нагороду за кращу чоловічу роль у постановці «Король Лір».

Сьогодні працює в київському театрі «Актор», де брав участь у п'єсах «Здрастуйте, я ваша тітка» і «7 розгніваних джентльменів». Роль у кіноіндустрії з'явилася в біографії Ігоря Качура у 2016 році. Молодий актор зіграв у детективі «Поганий хороший коп» телеканалу ICTV.

У 1986 році почала працювати в Могильовському обласному драматичному театрі у Білорусі. А в 2016 році перейшла до трупи Київського театру «Сузiр'я».
Також грає у Львівському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича.

Влада Бєлозоренко - режисер-дослідник, ставить спектаклі в кращих театрах Києва. Гуру пластики і мізансцени. Керівник і засновник «11». Її Театр - це мистецтво, яке змушує відчувати.

Вперше вийшла на сцену Театру російської драми ім. Лесі Українки в п'ять років у виставі «Сподіватися» (реж. Ірина Молостова), де грала дев'ятирічну Ларису Косач, майбутню Лесю Українку.

З дитячих років знімалася в кіно, працювала на радіо, грала в театрі. Займається концертною діяльністю із читецькими програмами української поезії. Літературний редактор обох книг спогадів матері Ади Роговцевої «Мій Костя» (2006) та «Свидетельство о жизни» (2013).
З 1991 до 1993 року перебувала в Ізраїлі разом із чоловіком – художником Тарасом Ткаченком, де 1991 року народила сина Олексія.

У 1993 повернулась в Україну і вступила до театрального інституту ім.Карпенка-Карого.

У 1997 закінчила інститут театрального мистецтва. З 1998 року працювала актрисою у театрі Романа Віктюка (Росія, Москва).

1998-го вийшла заміж за актора Олексія Скляренка. У 2007 р. закінчила Вищі Курси Сценаристів і Режисерів у Москві (ВКСР).

З 2007 – театральний режисер-постановник.

2011-го народила сина Матвія.

З 2012 року припинила роботу в Москві і повернулась в Україну.

У 1979 році закінчив Київську середню школу №203. Після закінчення школи працював робітником на заводі, потім служив в армії. Після служби в армії поступив на акторське відділення Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, яке закінчив у 1985 році.

З 1985 до 1989 року працював у Чернігівському обласному театрі.

В’ячеслав Жила більше десяти років працював актором, згодом перекваліфікувався у режисера. Режисером став з легкої руки Михайла Форгеля та Григорія Шергея. Вони запропонували йому поставити виставу Славоміра Мрожека «Гуляння». Постановка була дуже вдалою, на фестивалі «Брюха-ха» у Ліверпулі за цю виставу колектив театру отримав Гран-прі. Потім були й інші постановки. Відтак, у 1996 році В'ячеслав Жила вдруге закінчив Київський театральний інститут, режисерський факультет.

Слава Жила народився у Чернігові у родині режисера-постановника та актора, заслуженого діяча мистецтв України В'ячеслава Миколайовича Жили. Мати – Олександра Євгенівна Жила, заступник директора Тернопільського академічного обласного драматічного театру ім. Т. Г. Шевченка. Його молодший брат – Олександр Жила – актор театру та кіно.

Вищу освіту здобув у Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «Театральне мистецтво» (2008 рік). У 2016 році закінчив Київський університет права НАН України за спеціальністю «Правознавство». У 2017 – Міжнародний інститут менеджменту (МІМ-Київ) за фахом Master of Business Administration, Master of Public Administration.

Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки заступником начальника служби організації та обслуговування гладачів; також був заступником директора у театральній агенції «Прем'єра».

У 2013 році заснував з партнерами театрально-концертну агенцію «RB Group». За п'ять років свого існування «RB Group», під керівництвом продюсера Слави Жили, створила та реалізувала на провідних київських сценах близько 150 вистав та концертів, серед яких власні антрепризи за участі зірок українського театру, кіно і телебачення.

За цей час у Києві виступали Михайло Єфремов, Андрій Макаревич, Кріс Норман, Ден Маккаферті, Девід Нопфлер, Тім Оуенс[en] та інші.

У 2016 році заснував театральну школу «Сверхзадача», де акторську майстерність викладають провідні актори київських театрів та українського кінематографу. Художній керівник студії – народний артист України Олексій Вертинський.

У травні 2017 року Славу Жилу було призначено директором та художнім керівником театру «Актор». Він розробив маніфест, за яким театр живе і сьогодні. Зараз «Актор» розвивається у чотирьох напрямках: Актор. КЛАСИКА, Актор.UNDERGROUND, Актор.KIDS та Актор. ДОМАШНІЙ ТЕАТР.

За перший місяць роботи під керівництвом Слави Жили, «Актор» випустив чотири прем'єрних вистави: «Ведмідь» і «Освідчення» за А. Чеховим, «Бійцівський клуб» за Ч. Паланіком, «Здрастуйте, я ваша тітонька» за Б.Томасом та «Двоє на гойдалці» за У. Гібсоном. На сцені театру виступають народні артисти України Ада Роговцева, Олексій Вертинський, Лариса Руснак, Людмила Смородина, Анатолій Гнатюк та актори провідних київських театрів.