#
Ситуативні потреби

Побачити виставу за відомим твором

Хочу піти на виставу за улюбленим твором, щоб уява стала дійсністю

Коли:

«Любовна одповідь чоловікові» – вистава-роздум, вистава-сповідь, вистава, де жінка ставить запитання, відповідей на які іноді шукають роками. Вистава створена за мотивами п’єси «Любовна одповідь чоловікові, який сидить у кріслі» Габріеля Гарсії Маркеса, колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури, представника «магічного реалізму» – стилю, де чари та магія вплетені у реальність повсякденного життя. Владна, красива Грасіела промовляє свій монолог чоловікові, що сидить у кріслі. Але крісло пусте. Тільки вона і музика. Тоді хто ж чує цю одповідь, ліричну, гнівливу, пристрасну? Звертання жінки до чоловіка, інтерпретоване режисером вистави Богданом Струтинським так, щоб врешті вона була почутою. Ким? Нами – глядачами. Жінками, що шукають вічного сенсу – кохання, і чоловіками, які тут, поряд, у кріслі… «Любовна одповідь чоловікові» – незвичайна постановка, яка може нагадати глядачам їх власні стосунки, віддзеркалюючи кожному щось особисте. Виставу можна порівняти із візитом до психолога – усе, як на долоні, тільки передбачити, яка таємниця відкриється наступної миті – неможливо.

«Москалиця» – вистава, прем'єрою якої відкривали Сцену 77, майданчик, що у своїй назві приховує, якщо не нумерологічну, то цілком знакову історію про дві сімки. Містична драма про життя жінки, яку авторка, Марія Матіос, характеризує словами: «Ні сльоза. Ні сміх. Ні осуд. Тільки мовчання й холодний розум ведуть її життям». Постановка Влади Белозеренко «Москалиця», за однойменною повістю, вражає образністю, зачаровує загадковістю. Багатомірне і позачасове існування героїв у просторі вистави змушує замислитись і розібратись у сенсах буття. Сенсах, що відкриваються у непідробній щирості головної героїні, її всепрощенні і чесноті.

Сатира, гумор та бурлеск тут поєднуються з блискучим професіоналізмом знавців фольклористів-акторів театру «Берегиня». Дотепними жартами та містичними подіями наповнені пригоди сотника Забрьохи та писаря Пістряка. А самі тільки прізвиська конотопських відьмочок змусять вас сміятися ще довго після вистави. Ми розкажемо про самодурство та здирство, які здатні загубити будь-яку гарну справу. А от чи притаманно це сучасній Україні, вирішувати вам.

Вистава «Лохотрон по-українськи або 100 000 $» за п’єсою І.К.Карпенка-Карого «Сто тисяч». - Хочете 100 тисяч? - А хто не хоче, кожен хоче. - Даєш п’ять, отримуєш 100 тисяч. Справжніх, справжнісіньких... майже... Безкоштовний сир є тільки у мишоловці. Про це оповідає неймовірно правдива історія, написана корифеєм українського театру Іваном Карпенком-Карим 100 років тому. Весело і сумно, що подібні ситуації повторюються і зараз. І український народ продовжує танцювати гопака на граблях. Давня історія, описана І. Карпенком – Карим в п’єсі «Сто тисяч», дивно повторюється і в новітній історії України. Моральні і політичні маніпуляції, які відбуваються у нас перед президентськими виборами, живо нагадують гру в наперстки вокзальних шахраїв, які розводять наївних пасажирів. Українець не хоче і не мусить бути ошуканим перехожим у своїй Вітчизні. Це і є головним посланням від Театру глядацькій аудиторії, якою і є 48 мільйонів українців.

А чи життя нашого Кобзаря безсумнівне? Чи той насуплений дід, пам’ятники якому стоять по всій Україні, це Шевченко? Чи це він? Наш Пророк? Апостол? Єретик? Ні! Це не він! Це не Шевченко! Його таким хотіли бачити. Упокореним, старим, а-ка-де-міч-ним. Влада, наука, суспільство. Їм потрібна була мірка, якою б його виміряти і терези, на яких його б зважити. Але нема такої мірки і нема таких терезів, якими можна б було виміряти і зважити Кобзаря. Бо Шевченка ми допіро починаємо відкривати для себе і світу зараз, в XXI сторіччі. І ця, майже детективна історія його останнього кохання живе тому підтвердження. Молодість і зрілість, простота і шарм, легковажність і суворість – все це міцним корінням переплелося на останньому році життя Кобзаря. Протягом всього життя він мріяв віднайти своє особисте кохання та сімейний затишок. Але все дарма, не судилося… Геніальні люди, зазвичай, одинокі люди! Йшло третє, після заслання, вільне поетове літо.. і останнє. Душа поета потребувала прекрасного захоплення, музи. І цією музою для нього стала дівчина з Ніжина – Ликера. Різне про них говорили, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів. 44-річного «жениха» сварили за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не вірив тому, що знаменитий Тарас Шевченко закохався в служницю.

Ця п'єса представлена театру з люб'язного дозволу Warners Bros. Entertainment. В основі вистави – роман Марка Хеддона, що давно вже став світовим бестселером. Перед Крістофером лежить мертвий сусідський собака. На годиннику – сім хвилин на першу ночі, і хлопчик – головний підозрюваний. Крістофер вирішує знайти вбивцю собаки, не припускаючи, що це розслідування закине його у саме пекло складних та непередбачуваних відносин дорослих і змусить зробити неможливе – змінити звичний хід життя. Крістофер Бун має феноменальну пам'ять і добре ставиться до тварин, але не зносить, коли до нього торкаються, і нічого не розуміє у людських емоціях. Він любить червоний колір, місію «Аполлон», Шерлока Холмса та мріє стати математиком. Ця історія, в якій детектив переплітається із мелодрамою та комедією, сповнена глибоким драматизмом: не здатний відчувати емоції, підліток з аутизмом допоміг дорослим вирішити непосильне для них завдання – навчитися любити одне одного.

Романтична поезія, об'єднана темою середньовіччя: відважні лицарі, витончені дами, мудрі чарівники і могутні королі ... У програмі прозвучить поезія В.Шекспіра, Ф. Шіллера, Д.Г.Байрона, А.Міцкевича, Ф. Петрарки, Н.Гумилева, О. Блока в супроводі живої гітарної музики. Не пропустіть можливість отримати справжню насолоду!

Київський театр «Срібний острів» запрошує всіх, хто любить свою батьківщину до сімейного перегляду прем'єрного спектаклю «Кайдашева сім'я». Обіцяє здивувати глибоким розкриттям змісту і розповісти, про що ж насправді писав видатний український класик Іван Нечуй-Левицький. Всі знають, що Кайдаші не поділили грушу, але насправді, чому вони ніяк не можуть припинити сварки? Мабуть є ще щось, що не дає Кайдаш спокою. Що саме? Про це і розкажуть актори.

«Verba» латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик»... фонетично це абсолютно співпадає з українським словом «верба». Верба – рослина – місце, де живе Мавка, головна героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка виходить з верби на початку п'єси та у вербу повертається. Verba – слова – місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок. «В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає...» – каже Мавка. Здається, ця фонетична гра була спланована самою авторкою «Лісової пісні» – цього складного багатошарового твору. Драматична історія кохання Мавки та Лукаша заводить нас у таємничі лаштунки, де зароджуються стихії незрозумілого героям всесвіту, де оклик справжнього здобувається ціною власного життя.

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя…

Дмитро Чирипюк
Сергій Данченко
Данило Лідер
Андрій Александрович-Дочевський
Михайло Глейзер
Ганна Духовична
Ганна Духовична
Борис Каменькович
Наталія Осипенко
Анатолій Навроцький
Анатолій Навроцький
Олена Антохіна
Ярослав Марчук
Оксана Макарська
Оксана Макарська
Олександр Пліса
Володимир Абазопуло
Володимир Абазопуло
Богдан Бенюк
Богдан Бенюк
Ірина Дворянин
Ірина Дворянин
Поліна Лазова
Світлана Косолапова
Світлана Косолапова
Анастасія Рула
Анастасія Рула
Тетяна Луценко
Тетяна Луценко
Ганна Снігур-Храмцова
Ганна Снігур-Храмцова
Дана Кузь
Дана Кузь
Дар'я Легейда
Дар'я Легейда
Орися Підгора
Анатолій Гнатюк
Анатолій Гнатюк
Назар Задніпровський
Назар Задніпровський
Олександр Бегма
Олександр Бегма
Дмитро Ступка
Дмитро Ступка
Іван Шаран
Іван Шаран
Павло Шпегун
Павло Шпегун
Володимир Коляда
Володимир Коляда
Василь Мазур
Василь Мазур
Олександр Логінов
Олександр Логінов
Євген Шах
Валерій Дудник
Валерій Дудник
Володимир Нечепоренко
Володимир Нечепоренко
Олексій Петухов
Олексій Петухов
Євген Свиридюк
Олексій Паламаренко
Олексій Паламаренко
Олег Шаварський
Ніна Гіляровська
Ніна Гіляровська
Наталія Омельчук
Наталія Омельчук
Олена Мамчур
Олена Мамчур
Наталя Перчевська
Наталя Перчевська
Євген Мозговий
Віталій Ковтун
Віталій Ковтун
Віталій Ажнов
Віталій Ажнов
В'ячеслав Хостікоєв
В'ячеслав Хостікоєв
Володимир Абазопуло
Володимир Абазопуло
Дмитро Лук'яненко
Анатолій Чумаченко
Анатолій Чумаченко
Володимир Збаразський
Віталій Ковтун
Віталій Ковтун
Роман Божко
Роман Божко
Соломія Бринська
Дмитро Завадський
Дмитро Завадський
Володимир Абазопуло
Володимир Абазопуло
Олександр Скрябін
Володимир Лапченко
Володимир Лапченко
Сергій Гданський
Матвій Суховий
Артем Куцан
Артем Куцан

П'єса «Лимерівна» класика української літератури Панаса Мирного (1849-1920 рр.) належить до кращих зразків української мелодрами, в якій рушійною силою конфлікту є пристрасне кохання, яке непідвладне жодним компромісам і на яке здатні лише цілісні вольові особистості. Як і більшість драматургії 19 століття, в основі сюжету п'єси покладено український фольклор – однойменну народну баладу про Лимерівну. Бідна мати, вдова примушує дочку - Наталю відмовитися від бідного, але такого коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано. Єдиний вихід – кинути осоружне життя й податися з коханим у вільні степи або…

«Дорогий, Боже, мене звати Оскар, мені 10 років. Я підпалив кота, будинок, здається, навіть підсмажив червоних рибок. Це мій перший лист до тебе, бо раніше у мене не було часу через навчання». Таким листом починається філософська вистава «Оскар». На вас чекають 12 щемливих, щирих, кумедних листів десятирічного невиліковно хворого хлопчика на ім'я Оскар. Кожен з листів це звернення до Творця, просякнуте щирістю, іноді відчаєм, але більше – радістю відкриття цього неймовірного світу. У цих листах десятирічний хлопчик проживе ціле життя, наповнене ейфорією дорослішання, стриманністю зрілості та мудрістю старіння людини. Свої останні 12 днів життя Оскар проведе у товаристві доволі непересічної пані – Рожевої Пані, котра і вигадала для хлопчика таку гру, аби він відчув усю повноту цього чудового дару – життя. Адже неважливо, скільки днів у твоєму житті, важливо, скільки життя у твоїх днях.