#
Ситуативні потреби

Піти з друзями

Піти з друзями

Хочу в театр
Коли?
Спочатку найпопулярніші Спочатку найближчі вистави
5.6

Шестеро подруг збираються разом – молоді, красиві, незаміжні жінки! Вони давно не бачилися, та й привід є: одна з них вагітна. Це дійсно подія, адже дітей поки немає ні в однієї. Про що піде мова? Про чоловіків, звісно. І про те, чого сьогодні рішуче не вистачає жінкам. Розмови кружляють по орбітах ліжка, шлюбу, сім'ї, роблять великі витки, йдучи в «відкритий космос» інтиму та відвертостей. «Дівич-вечір» можна порівняти з американським коктейлем: кола, лід, вершки і стиглі ягоди – за смаком. Вживається під важку музику Бетховена і легковажні мелодії Верді: сміх крізь сльози. Глядач співпереживає і переживає почуття впізнавання. І все-таки спектакль обнадіює і дарує оптимістичний заряд!

За сюжетом Август та Юлія знайомляться в Інтернеті, маючи спільне прагнення: звести рахунки з життям. Щоб здійснити задумане молоді люди відправляються у доволі романтичний куточок – норвезькі фьорди, де власне, через прагнення вмерти, юні максималісти знаходять необхідні їм сенси життя. Як саме відбувається екзистенційне «прозріння»: через трагічне сприйняття реальності або через близькість реальної трагедії? Режисер Дмитро Захоженко вважає: «Август і Юлія прагнуть дійти до краю і побачити справжнє. Майже з перших рядків вони дістаються «верхньої точки», прагнучи «зробити ЦЕ разом». Як виявилося, гостросюжетний початок дозволяє подіям розвиватися цілком вільно, навіть смішно, дещо безглуздо, але зворушливо і по-справжньому». У постановці використані прийоми інтерактивного спілкування з глядачами. Саме під час вистави всі бажаючі можуть приєднатися до групи у соціальних мережах, де буде відбуватися голосування, обмін фото, публікуватимуться лінки, відеостріми. Хоча спілкування в групі не є обов’язковим, все ж, на думку режисера-постановника, це дозволятиме розкрити тему постановки більш об'ємно. Безперечно, це – експеримент. З простором, який за годину з маленької зали розширюється до масштабів безкрайніх фьордів; з почуттями, які змінюються від нігілістичних до всепрощення і кохання; з реальністю, яка потягом вистави мандрує з відеопроекції на екрані до зали із акторами і глядачами, занурюється у соціальні мережі, виринає у тексті п'єси і врешті знаходиться кожним окремо і всіма разом у чомусь спільному. Можливо, це спільне є почуттям довіри?

П’єса сучасного англійського драматурга Пітера Квілтера «Незрівнянна» (2005) як і більшість творів автора присвячена мистецтву, спроможному творити дива, фантастично впливати на людей, зачаровувати, захоплювати, відкриваючи в кожному талант добра, світла, щиросердності, краси. У центрі оповіді — реальна історія неординарної особистості кінця ХІХ — початку ХХ століття Флоренс Фостер Дженкінс (1868–1944 рр). "Американська піаністка та співачка (сопрано) — одна з найперших представниць «аутсайдерської музики», що стала відомою завдяки повній відсутності музичного слуху, почуття ритму та вокального таланту. Не дивлячись на це, вона вважала себе неперевершеною вокалісткою…" (матеріал із Вікіпедії). Чи дійсно її бажання співу було таким відчайдушним, що на власні кошти вона виступала на численних сценах Америки, чи, можливо, Флоренс були притаманні якісь незбагненні флюїди, або ж вона володіла магнетизмом, який зачаровував глядачів, примушував знов і знов вслухатися в дивні рулади її голосу, поринати в одержимість натури, що змітала канони партитур і вільно парила поміж нотами. Так чи інакше, але ця жінка була фантастичною, незбагненною, незрівнянною — Актрисою. Не випадково ж за перші п’ять років п’єсу було переведено 15 мовами, її постановку здійснено у 22 країнах світу. Взявши за основу п’єсу Пітера Квілтера «Незрівнянна», Анатолій Хостікоєв як режисер і актор та Наталія Сумська як актриса вибудовують ідеальний світ, в якому не існує зла, заздрощів, горя, всіх тих бід, які супроводжують людину протягом життя. Тут царює музика, краса фантастичного світу театру і неймовірне, ідеальне єднання людських душ. Фото та анотації надано театром.

Чого тільки не трапляється з людиною, та ще й під Новий рік, або напередодні Різдва! Наш герой прямував до однієї квартири на побачення, а потрапив до зовсім іншої. Господині цієї квартири – стара діва та її хвора мати, змирилися вже з думкою, що стара доживає останні дні. Донька читає матері перед сном англійського класика Ч. Діккенса, та обидві мріють про щось таке примарне, красиво-романтичне, сентиментальне, яке можливе лише в романах з далекого XIX століття. Проте... Щастя може прийти у дім кожного, варто лише цього забажати, відчайдушно поборотися за нього, та не відступитися у критичний момент, пожертвувати правдою, і, як казав російський класик, над вигадкою облитися сльозами, але в реальному житті проявити твердість духу та рішучість характеру. До творчих здобутків сучасного драматурга Н.Птушкіної театр звертався неодноразово. Можна з упевненістю сказати, що її творчість – своєрідна енциклопедія звичаїв, що панували усюди-скрізь та легко упізнавалися повсюдно. Сподіваємося, що глядач відзначить у цій постановці яскраві, нестандартні, часом абсурдні перипетії та риси персонажів, властиві саме тій дійсності, в якій, вочевидь, краще віддати перевагу жорстоким реаліям, аніж зрідка навіяним ефемерним мріям. Хоча, хто зна, чи не навпаки?..