#
Ситуативні потреби

Піти з батьками

Хочу проявити увагу батькам та провести приємно час у родинному колі

Хочу в театр
Коли?
Спочатку найпопулярніші Спочатку найближчі вистави
5.4

До свого племінника Чічілло, невдахи-студента медуніверситету, який заради гри в карти покинув навчання, приїздить мільйонер Феліче Шашамока з Роккасєка. Племіш для того, щоб розрахуватися з боргами вдається до брехні: своєму заможному дядечку він видає бажане за дійсне, що мовляв, диплом лікаря - психіатра у нього в кишені, а в Неаполі він відкрив психіатричну лікарню і з успіхом лікує пацієнтів. Дядечко щедро фінансує свого родича. За лікарню Чічілло видає дешевий хостел в якому мешкають оригінальні персонажі: тричі контужений майор-пехотинець, невизнаний скрипаль, актор-аматор, мама-одиначка... І саме зараз настає час, коли небіж має продемонструвати свої успіхи та відзвітувати за надані дядьком дотації. І тут почалося..!

Що таке сім’я? Щоб знайти відповідь на це запитання запрошуємо зазирнути в шпарини старого будинку. Ми підглядатимемо за життям сім’ї, що проживає в Україні в 90-х роках. Сім’ї, в якій поєднують своє буття три покоління. Неминучий супротив батьків та дітей. Те, що мало величезне значення для старшого покоління, дуже швидко перестає цінуватись їх нащадками. Ми перемістимось в часи розпаду СРСР, саме тоді коли Америка почала з’являтись на полицях наших магазинів, на зломі часів, при зміні правлінь. І давайте уявимо, що всі актори будуть в масках? В модернових масках «Commedia dell’Arte». Як же без них? Адже, режисер цієї вистави – Маттео Спіацці (Італія). Рецензія на виставу тут.

Протягом життя людина по різному відповідає на питання «На що схоже щастя?» Але, мабуть, для будь-якого віку, будь-якого характеру і уподобань, самотність – це нещастя. Комедія «Схоже на щастя» – це історія випадкової зустрічі двох самотніх істот, їх короткочасної спільної подорожі та невипадкової взаємної довіри і турботи, що виникають несподівано і, напевно, не матимуть кінця.

У сценічному прочитанні режисера Дмитра Богомазова оповідання Юрія Коваля зі збірки «Чистий Дор» - це смішні, добрі, мудрі і дуже світлі історії про загублене в лісах старовинне село з прозорою назвою Чистий Дор і життя-буття його мешканців. «Село моєї душі» – так сказав одного разу Коваль про Чистий Дор, як про мрію, про втілення свого ідеалу. Привітна Пантелеєвна, серйозне дівчисько Нюрка і галаслива Мироніха, сварлива Манька і найдобріший дядько Зуй - всі вони живуть немов у колі заповідного лісу, і не загрожує їм ні чорний відчай зовнішнього світу, ні безглузда суєта. Їхні стосунки з людьми будуються на почутті спорідненості, що моментально спалахує, завдяки якому одразу був зарахований до родичі і оповідач – письменник-мандрівник, який випадково забрів у село. Їх чисте життя, всі відтінки лісу і неба ловить невидимою сіттю письменник – бродяга, щоб потім, сидячи в похмурому місті, написати книгу. Ці цікаві історії для душі, розуму і серця, приносячи гру, посмішку, свіжість і чарівність живого життя, роблять і самих глядачів чистішим і добрішим. А тонка іронія автора ще й піднімає настрій.

На острові Святої Єлени в засланні, переможений та принижений, відраховує дні великий імператор Наполеон. Тепер вся його велич – розчинене в часі минуле, а імператорський мундир – пугало на городі. Абсолютно несподівано в житті колишнього імператора з’являється корсиканка Жозефіна ...

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

5.7

Вистава «Ведмідь» і «Освідчення», перш за все, про кохання. Комічне, незграбне, безглузде, але від того не менш світле та щире. Про кохання, що то втопає у відчайдушній суперечці двох сусідів, то несподівано народжується зі спору кредитора та боржника. Вистава про кожного, хто хоч раз у житті закохувався. Режисер наголошує на тому, що шлюб, як би не банально це звучало, укладається на небі. І навіть у комедійній формі, що визначена текстом Чехова, він змушує нас повірити, що кохання, нехай навіть сором'язливе та безглузде, завжди сміливіше й мудріше за нас самих.

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.

А ви вже думали про свої плани на наступне життя?.. З ким би ви хотіли зустрітися знову? А з ким жити разом? Нашим героям вже давно за…, і це серйозний привід задуматись про майбутнє. Адже все потрібно спланувати завчасно, щоб не помилитися удруге, бо ж звідки ми знаємо, скільки ще буде тих життів! Кумедна історія двох «закоханих», які не мають наміру здаватися! Але як зробити вибір, про який не доведеться жалкувати? Не знаєте?.. Якщо чесно, герої нашої вистави теж не знають… Єдиний рецепт який вони можуть порадити – взяти дві склянки кефіру, або какао, або гарного коньяку, сісти поруч з коханою людиною і… насолоджуватися теперішнім життям, а не шукати відповіді на дурні запитання! Отже, чекаємо Вас на іронічній комедії про кефір, зефір і кашемір! Буде весело до сліз, гірко до сміху та солодко до...

Ліс
« Ліс » Комедія

П’єса «Ліс» (1870) – третє звернення театру до спадщини класика світової драматургії Олександра Миколайовича Островського (1823-1886). У 1946 році була поставлена п’єса «Остання жертва», у 1948 – «Без вини винуваті». Дія п’єси «Ліс» відбувається в маєтку доброчесної вдови Раїси Павлівни Гурмижської. Після смерті чоловіка, на її плечі лягли турботи управління маєтком, хазяйством, лісом. Крім того вона прийняла до себе свою небогу Аксюшу, опікується сином своєї колишньої подруги, збіднілим юнаком Олексієм Булановим… Гурмижська збирається одружити Олексія і Аксюшу, та раптова новина від служниці Уліти, про те, що Олексій – закоханий в іншу - кардинально міняє плани вдови. Адже «інша» – то сама Гурмижська! А тут, ще й звідки не візьмись – погостювати приїжджає небіж Раїси Павлівни, якого вона не бачила більше 15 років, що може завадити новим планам Гурмижської… Для режисера-постановника Дмитра Богомазова у створенні сценічної версії відправною точкою стала відверта театральність. Адже ж Островський - «яскравий акторський автор», який дає можливість створення неординарних характерів. До того ж, у п’єсі одними з головних персонажів є актори. Саме вони, розігруючи оточення, переводять сюжет з трагедійної площини у комічну. Ці благородні лицарі сцени примушують дійових осіб стати безпосередніми учасниками їхнього спектаклю, їхньої гри, яка ламає систему сталих правил і дарує людині свободу, здатність дивуватися, закохуватися, бути самим собою. У виставі задіяний зірковий ансамбль театру. Фото та анотації надано театром.

Вистава за романом Ф. М. Достоєвського "Брати Карамазови". Сучасне прочитання великого роману! "Я і раніше завжди дивився на дітей, але тепер придивляюся особливо. Я давно вже поставив собі ідеалом написати роман про нинішніх дітей, ну і звичайно про нинішніх їх батьків, нині. Взаємному їх співвідношенні." Ф. М. Достоєвський

5.3

Коли ви закоханий студент, а дядько вашої дівчини – скупий та черствий тиран, діяти треба рішуче. Двоє друзів Джек і Чарлі сподіваються освідчитися своїм коханим напередодні їхнього від'їзду на канікули до Шотландії. Гарантією успіху стане присутність багатої покровительки Чарлі – тітоньки Люції, що має приїхати з Бразилії. Але не так склалося, як гадалося: чергова телеграма руйнує всі плани. Приїзд тітоньки відкладається, а отже вередливий дядечко Спетлайг може відмовитися видати племінниць за закоханих студентів..