#
Ситуативні потреби

Надихнутися

Надихнутися

Коли:

Як часто жінка почувається ЖІНКОЮ? Від чого залежить відчуття щасливої та чарівної левітації? Твір Ніла Саймона розбирає саме ці, надважливі в сьогоденні, питання. Адже збалансована взаємодія енергій Інь та Ян у всесвіті є результатом складної роботи над собою, над своєю особистістю, над своїм життям. І докладати зусиль мають як жінки, так і чоловіки – бо танго танцюють удвох. Головна героїня опиняється сам на сам зі своїм середнім «неліквідним» віком та свіжим і болісним розлученням. Здається, що життя зупинилося, а всі напрацьовані схеми комфортного існування згоріли у полум'ї обставин. Вона мала б надломитися й зненавидіти свою долю. Але... Доля дарує жінці трьох пришелепкуватих подруг та двох гарячих іспанських життєлюбів. Чим закінчиться ця дотепна комедія, і чи навчиться Флорес почуватися щасливою й чарівною квіткою, ми дізнаємося тільки переглянувши виставу. Ця постановка – поєднання чудового гумору, невичерпної мудрості існування та любові до життя і до себе.

Він – льотчик, вона – дівчина, що живе поезією. Окрилена коханням, вона готова летіти за ним хоч на край світу, а він... І тільки через роки, сидячи на березі Балтійського моря і згадуючи далекі щасливі дні своєї молодості, він усвідомлює, що колись власними руками зруйнував своє щастя… Адже втіливши майже всі свої мрії, він не зміг зберегти головного…

Колишня повія, стара польська єврейка мадам Роза, що пройшла гітлерівський концтабір, утримує в емігрантському кварталі Парижа дитячий притулок. Тут – діти, народжені шлюхами поза законом. Серед його вихованців – арабський підліток Момо. Від його імені й ведеться історія. Історія – захоплююча, відверта, шляхетна й божевільна. Історія – про велич і силу неймовірної любові на порозі життя та на межі смерті.

Київ. Дитячий майданчик Новопечерських Липок. Один хлопчик розбиває губу іншому та вибиває два його зуба. Батьки хлопчиків, цивілізовані люди, вирішують обговорити проблему цивілізовано – в затишній домашній атмосфері, без залучення зовнішніх інстанцій. Так починається вистава «Бог Різанини». Герої поводяться стримано та толерантно, намагаються підбирати слова, щоб не сказати зайвого. Усі вони є підкреслено ввічливі. Однак, Бог Різанини не дрімає! Вистава триватиме всього півтори години, але цього часу героям цілком вистачить, щоб щиро, від усієї душі, зненавидіти один одного. На емоційних піках тих тем, які вони обговорюватимуть, кожен з героїв буде відкриватися глибше та відвертіше через пісні, що лунатимуть у їх виконанні. На вас чекає соціальний комедійний мюзикл.

Два незнайомця зустрічаються в поїзді і, розговорившись, розуміють, що їм по дорозі; вони обидва прямують в те місце, де виконуються бажання. Один з них - письменник, згадує як він став відомим, вірніше, модним. У свою чергу, другий - філософ, розповідає про свою зустріч з одним модним письменником. Їм починає здаватися, що вони знайомі один з одним вже дуже давно. І всякий раз їх діалог повертається до вихідної точки - до роздумів про прекрасне. А тим часом поїзд прибуває в пункт призначення ...

За творами Володимира Висоцького і спогадами його друзів. Клоунада, буфонада, постріли, лірика і щемливе почуття любові!

Комедія «Розпусник» відтворює лише один день з життя французького філософа Дені Дідро. Чоловік і жінки: філософ і коханка; філософ і дружина; філософ і дочка; філософ і подруга доньки; філософ і енциклопедія. Переможець «Київської Пекторалі» 2009 року в номінаціях «Краща камерна вистава» і «Краща чоловіча роль» – Дені Дідро у виконанні Ігоря Рубашкіна.

Холодна м'ята
« Холодна м'ята » Оповідання

Поруч із смутком завжди знайдеться місце для посмішки, десь близько плачу завжди чекає сміх. Маленьке людське щастя та маленька особиста трагедія тісно переплітаються, створюючи коловорот почуттів, який ми і називаємо життям. «Холодна м’ята» – проста душевна розмова про прості, але такі важливі для кожного речі: стосунки між людьми, пошуки самих себе, кохання, дружбу, невиразний смуток та великі радощі… Життя героїв оповідань Григора Тютюнника плине від однієї крайності до іншої, а ми можемо на мить ніби зазирнути у вікно – побачити людину в її сакральний момент переосмислення самої себе – і піти далі, відчуваючи той присмак співпричетності. Вистава, жанр якої вкладається в формулу «чуттєві оповідання», – обрамлена в стильну та витончену театральну форму ностальгії за нами самими, відвертими, щасливими та нещасними однієї вхопленої миті.

Театралізований вечір поезії Ліни Костенко.


 коли несказанне лишилось... 
коли Петро гуляє по Чорнобильській зоні
 а «Фрам» Нансена розбиває льоди... 
коли страшні слова переплітаються з балачками діда Мусія... 
коли лічильник Гейгера захлинається...
 коли висота...
 ко... Ліна Костенко. поетична вистава чекає на тебе...
 Приходь, буде смішно та тужливо. Водночас.

 Бо «життя іде і все без коректур...»

Хочу в Париж
« Хочу в Париж » Моновистава

– Я знову хочу в Париж. – А Ви уже там бували? – Ні, але я уже колись хотів… Моновистава за мотивами однойменного оповідання М. Веллера «Хочу в Париж» – це сповнена доброго гумору історія «маленької» радянської людини, з провінційного містечка, котра впродовж всього життя намагалася здійснити свою велику мрію – побувати в Парижі. Провінційний хлопчик з богом забутого містечка захворів тугою за Батьківщиною. За тією Батьківщиною, котру він вибрав собі сам. Впродовж півтори години глядачі разом з героєм проживають ціле людське життя, звичайне життя радянської людини. Школа, ПТУ, армія, технікум, фабрика, одруження, квартира, діти, туга, пияцтво, пенсія… Та у цій сірій буденності у героя є Франція. Мрія про цибулевий суп та жаб’ячі лапки, про єдвабні мережива жіночої білизни та про паризький шик. Про пісні Монтана, Азнавура и Дассена. І, звичайно, про мушкетерську честь, адже з неї усе й починалося. Один за всіх – та всі за одного!

Під час будь-якої вистави за лаштунками відбувається свій «спектакль», який завжди залишається невідомою таємницею, адже на цю виставу глядачі не допускаються... Театральне життя на сцені і реальне життя за кулісами - подібна «подвійна гра», цілком по-шекспірівськи, дозволяє поглянути на театр, як на життя, і на життя, як на театр.

Виставу поставив Ігор Славинський, актор і режисер, відомий телеведучий (програми "На добраніч, діти!" та "День варенья", ТРК "Гравіс", УТ-1). В основі вистави – п’єса одного з найпопулярніших українських сучасних драматургів - Ярослава Стельмаха. Це своєрідна сповідь автора про те, як непросто бути творчою людиною, як важко іноді народжуються звичайні слова, з них - речення, а з речень - твори, які потім стають книгами, що інколи недбайливо покриваються пилом на бібліотечних полицях. Життя письменника - штука важка, але водночас страшенно цікава. Всі складності характеру такої творчої особистості з успіхом демонструє добре відомий киянам актор Олексій Вертинський. Виступаючи у ролі "А" - єдиного героя цієї моновистави - артист тримає глядача у цікавості і напрузі з першої до останньої хвилини, розповідаючи у короткій виставі і про довге та змістовне життя свого персонажа.