#
Ситуативні потреби

Гострих емоцій

Хочу отримати заряд емоцій або полоскотати свої нерви, щоб мене "перевернуло" догори дриґом

Хочу в театр
Коли?
Спочатку найпопулярніші Спочатку найближчі вистави
5.3

У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті

5.5

Патрик - жорстокий і безжалісний вбивця, що тримає у страху всю Ірландію. Він не знає ні пощади, ні сентиментів. Як ураган він мчиться по країні, змітаючи все і всіх на своєму шляху. І є лише одна істота у цілому світі до якої Патрик має справжні почуття. Але з нею стається біда, і під приціл месника-м’ясника потрапляє цілий острів. 21 +, не рекомендована до перегляду людям з хиткою психікою, глибоко вагітним жінкам і любителям котиків Містить сцени насилля, жорстокості, нецензурну лексику у великому об'ємі!

Невелике містечко Лінен, у якому живуть люди-пороки – Жадоба, Блуд, Гнів, Гординя, Зневіра та інші. Під час занурення у виставу виявляється, що реальність ближче, ніж здається. Коли найрідніші люди цінують більше нову газову пліту та статуетки-божки або зачіску, аніж один одного. Коли людське життя нічого не варте, головне, чи будуть пиріжки на поминках? То чи виліковні людські пороки? Чи є у людства шанс? Останній день людства не настане ніколи, поки є хоч одна людина, яка зійде на ешафот... За нас...

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.4

Ця вистава про любов та ненависть, у всі часи. Про доброту, яка проявляється у найекстремальніших ситуаціях, про людське лицемірство, безкорисливість, зраду та справжню душевну порядність. А ще про велику музику, без якої немає місця на землі. Майже детективна історія, у якій герої тримають зал у напрузі протягом усієї вистави.

За п’єсою Мартіна МакДона «Руковтинання в Спокані» Відчути, яка захоплююча історія чекає на вас цього вечора можна зі слів одного з персонажів, який так само, як і троє інших, опинився в номері готелю в місті Спокан, що на півночі штату Вашингтон: «...Щось обов’язково станеться. Січеш? Щось драматичне. Зараз... А прикинь чувак заселяється, а в нього одна лише рука, а разом з ним приваблива сучка, а з нею, якийсь чорний, і десять хвилин потому, чуються постріли, і вже ані сучки, ані чорного не видно. Що ж далі? Навіть не уявляю. Але що ж далі буде? Хто знає...» Американський гумор та українська душа поєдналися в інтригуючій комедії без цензури та гальм за п`єсою кращого драматурга сучасності Мартіна МакДона.

4.3

Чоловіки бувають різні: м'язисті і хлюпики, серйозні і смішні, ділові та розгільдяї, мамині синочки і мачо, складні і прості, впевнені і неспокійні... А іноді, буває все в одному, і тоді, будьте впевнені: вам зустрівся Віталік.

«Я отвираю очі так широко… так широко, товариші мої дорогі, в надії, що хоч мрію… що хоч крапельку… що хоч… хоч ет! що хоч миготіння проміннячка святого сонця побачу – і ні». – Ольга Кобилянська Серед нас живуть люди, які не мають змоги побачити світ, вони можуть лише відчути його на дотик, на смак, відчути його звуки, але не побачити… І ми маємо усвідомлювати, що ці люди щодня потребують нашої терпимості та розуміння. Навіть якщо ти нічого не бачиш – ні сонця, ні неба, ти все одно залишаєшся світлим душею… Адже темрява ховається не в очах, темрява ховається у душі! Вистава «Точка зору» відбуватиметься у повній темряві та розкриватиме відчуття того, що інакше не можна побачити. Кожен має свою точку зору!

Ексклюзивно в театрі на Подолі скандальна п'єса Майкла Джина Саллівана за всесвітньо відомим романом-антиутопією. Вигадана історія про життя в штучному світі, яка навчила любові навіть бездушних солдатів. За мною спостерігають. Цілодобово. На роботі, на вулиці, навіть вдома. Мої думки контролюють. Мій вибір несвідомий. Моє життя належить іншим. І це не параноя. А сьогодні навіть не вигаданий світ роману «1984» Джорджа Оруелла. Написаний в 1949 році роман почав оживати. Сьогодні ми – в його фантазії.

5.7

Всі ми знаємо, що після Вільяма Шекспіра не залишилося жодного авторського рукопису! Лише копії копій. Факти його біографії – скупі та суперечливі. Реальний Вільям Шекспір (або точніше Шакспер) зі Страдфорду-на-Ейвоні, пайщик лондонської акторської трупи, не мав освіти, у той час як п’єси Великого Барда містять найновіші відомості із сфер знань від історії та філософії до мореплавства та картографії, а словниковий запас складає близько 12 тисячі слів – це рекорд серед усіх геніїв літератури! Не дивно, що сторіччями тривають пошуки реального Вільяма Шекспіра. Хтось вважає, що ним був драматург Крістофер Марло, хтось переконує – це не могла бути одна людина! Є версії колективного авторства: група літераторів на чолі із філософом Френсісом Беконом або графське подружжя – Роджер та Єлизавета Ретленд. На щастя, наприкінці 2018 року британські вчені достеменно встановили, що під псевдонімом «Вільям Шекспір» працювали драматурги Павло Ар’є та Марина Смілянець, актори театру «Золоті ворота» та режисер Стас Жирков. Ця версія вам здається малоймовірною? Гаразд, сподіваємось, у вас є докази, аби її спростувати. Тому що у нас є вистава «Отелло/Україна/Facebook», яка безапеляційно доводить саме це. Зрештою, є щось правдою чи вигадкою – це питання нашої віри, а не фактів, документів чи речових доказів. Якщо ви вірите в чупакабру чи Святого Миколая, у справедливі вибори чи Гаррі Поттера, отже вони існують. У паралельному всесвіті. Наприклад, у Фейсбуці. Чи іншій соціальній мережі.

4.5

Двоє французів приїздять до українського села на запрошення подруги по Facebook — Оксани. А у неї, виявляється, завтра — весілля. То як тут без самогону, весільних традицій, ворожіння… Так, невинна поїздка перетворюється на справжній міжнародний екшн! І повірте, зустріч з Вієм – це не найстрашніше, що може тут відбутися! Цій виставі аплодували стоячи 30 директорів європейських театрів на Kiev Theatre Showcase, гаряче зустрічали на Гогольфесті та Festival divadiel strednej Európy у Словаччині, вистава перемогла у трьох номінаціях Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії».

6.0

А ви знаєте, як чистити криницю? Треба взяти драбину, лопатку, відро та залізну щітку, а потім треба вичерпати усю воду… Хоча навіщо це знати – вода ж є у крані… Чому тоді Олександр щоночі бачить покійного батька і цю криницю на подвір'ї? Чому батько завжди говорить тільки про криницю і ніколи про те, чи любив він сина? Але хіба це зараз важливо, чи хтось когось любив? Тим паче, коли сестри Олександра хочуть продати хату. І не буде вже ні місця, де пам'ятаєш себе ще маленьким, ні криниці, яку знову треба чистити… Близькі йдуть і лишається порожнеча… Була сім'я – і де вони тепер? І хто цей Альберт, який чомусь думає, що може допомогти? Якось треба жити далі – треба ж комусь чистити криницю… …Може, саме цієї ночі Олександр нарешті не буде кричати уві сні: «Тату, ти мене любив?»