#
Ситуативні потреби

Дізнатися про історичні події

Хочу перенестися у минулі століття, стати свідком рицарських турнірів, правління королів, придворного життя або ж пережити значущі історичні події

Хочу в театр
Коли?
Спочатку найпопулярніші Спочатку найближчі вистави

Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?

Вистава-лауреат премії «Київський рахунок» — краща вистава 2018 року. Війна на сході України – це не лише вибухи, обстріли та імена загиблих. За її лаштунками, по обидва боки фронту триває життя (не)звичайних людей, яких поєднали розбиті дороги Донбасу. Молода жінка вирушає на схід України у пошуках документального матеріалу про війну, але там, у сірій зоні прикордоння стає заручницею і своїх, і чужих історій. Вона проживає їх немовби в задзеркаллі, де вже немає добра і зла, де жертва і кат міняються ролями, а любов стає минущою і невловимою. «Погані дороги» – це шість історій про стосунки жінок та чоловіків, загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться. Ця п’єса – одне з перших висловлювань про війну на сході Україні на великій театральній сцені. Наталя Ворожбит написала її, збираючи історії і свідчення реальних людей для сценарію «Кіборгів» (режисер Ахтем Сеітаблаєв). Та якщо «Кіборги» це про міф та звитягу, то «Погані дороги» –про саме життя, яке завжди переважатиме смерть. Уперше п’єса була поставлена у лондонському театрі Royal Court у жовтні 2017 року. Українська прем’єра відбулася 27 вересня 2018 року на Сцені 6.

Надзвичайна вистава «Кураж», поставлена майстром втілення думки у пластиці та сценічному русі Олексієм Скляренком, є своєрідною сенсацією на сцені Театру на Липках. Основою постановки стали п'єса «Матінка Кураж та її діти» і ремарки творів Бертольда Брехта – видатного німецького поета і драматурга. П'єса була написана в 1938-1939 роках і була задумана як антивоєнний твір. У виставі режисер продовжує думку автора щодо нищівної функції війн, які стирають з лиця Землі не лише матеріальний світ людей, а й емоційні, тонкі аспекти нашого існування. Непростий матеріал запропоновано глядачеві у дуже красивій та естетичній формі – актори презентують своїх героїв за допомогою хореографії та неймовірних пластичних рішень. Режисер дуже тонко відчуває людську психофізику, тому вистава зачіпає інтимні куточки глядацької душі дуже доречними візуальними способами.

Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.

За творами Володимира Висоцького і спогадами його друзів. Клоунада, буфонада, постріли, лірика і щемливе почуття любові!

«Річард ІІІ» У. Шекспіра — одна із тих п’єс, яка протягом багатьох століть не перестає захоплювати глядачів, режисерів, акторів цілого світу. Сценічну версію, що її представляє сьогодні театр, здійснив режисер-постановник Автанділ Варсімашвілі, знаний грузинський режисер театру та кіно, художній керівник Тбіліського державного академічного російського драматичного театру імені О. Грибоєдова. Він же є автором музичного оформлення. Художник-сценограф та художник по костюмах Міроні Швелідзе. Для прихильників театру нагадаємо, що у 2003 році митець разом із Робертом Стуруа здійснив на сцені театру постановку «Цар Едіп» Софокла. Для авторів вистави однією із головних тем стало прискіпливе дослідження сутності небезпечних і незбагненних лабіринтів психології самотньої, приниженої як природою, так і оточуючими, людини. Діалектика перетворення страждання на злочинства й тиранію. Каліцтво Річарда, як це не парадоксально, в інтерпретації режисера дарує йому внутрішню свободу та химерне відчуття влади над людьми. Річард-самітник, позбавлений реальних почуттів, як вправний режисер-лялькар та віртуоз-актор, починає «забавки», які породжує його хворий мозок. Азарт гри призводить до шаленства, «Річард любить Річарда…», за яким безодня. У виставі задіяний зірковий склад акторів. РІЧАРД ІІІ — Богдан Бенюк.

Ця вистава про любов та ненависть, у всі часи. Про доброту, яка проявляється у найекстремальніших ситуаціях, про людське лицемірство, безкорисливість, зраду та справжню душевну порядність. А ще про велику музику, без якої немає місця на землі. Майже детективна історія, у якій герої тримають зал у напрузі протягом усієї вистави.

Ми, Майдан
« Ми, Майдан » Документальна вистава

П’єса «Ми, Майдан» - переможець конкурсу мережі театрального перекладу «Євродрама» (Париж, Франція) і входить до антології п'єс "Майдан. До і після". В своєму творі Надія Симчич описує події листопаду 2013 - лютого 2014 років. Автор твору ретельно відбирала свідчення активістів у Facebook, згодом створивши свою п'єсу "Ми, Майдан". У кожного героя п'єси є реальний прототип, з якими драматург підтримує зв'язок й досі.

У 2014 році, під час подій Революції Гідності, семеро ентузіастів із різних професій (музиканти, актори, банкіри, юристи) згуртувалися навколо запису музичного альбому «Got to Be Free». Згодом ця музична історія Майдану переросла у рок-мюзикл, який дотепер був презентований кілька разів в закритому форматі «для друзів» на різних концертних майданчиках Києва. У вересні 2018 року рок-мюзикл виступив хедлайнером наймасштабнішого фестивалю української культури Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival. Після гастролей мюзикл з надзвичайним теплом прийняла публіка міста Лева у сучасній локації !FESTRepublic . Історія рок-мюзиклу динамічно розвивається, з лютого 2019 року «Got to Be Free» увійде до репертуару одного з найсучасніших театрів Києва – Театру на Подолі. Оновленою постановкою опікується режисер та художній керівник театру Віталій Малахов. Вистава буде виходити один раз на місяць. Сьогодні «Got to Be Free» – це альманах-рефлексія, який складається з 12 історій про естетику протесту героїв Майдану. У кожній історії – спогад про внутрішній порив до свободи, боротьбу за гідність країни, протидію тітушкам, війну, мрії про суспільство майбутнього та кохання музиканта й волонтерки серед палених шин. «Got to Be Free» – про трансформацію нас усіх, суспільства, яке після Революції Гідності не буде вже колишнім. Важливим елементом дійства є його інтерактивність. Глядачі долучаються до зведення барикад, а між публікою блукає балет: бриті «братки», дівчата в футболках із червоним хрестом, молодь з Майдану, люди в камуфляжі. «Got to Be Free» – це живий рок-саунд, яскраві візуальні засоби, інтерактивна сценографія та сильні емоції. У виставі задіяно оркестр та балет.

«Стіна» – унікальна вистава. І не лише через те, що створювалася на замовлення театру й безпосередньо під час репетицій. Унікальність вистави полягає в тому, що в її основі ніби два погляди на події, що сталися на Сході України за останні роки. Перший: розуміння, відчуття ситуації, трагедії режисером-постановником зі Швейцарії Томасом Меттлером, людиною, яка знайома із сьогоднішньою історією України опосередковано і сприймає її на підсвідомому чуттєвому рівні, намагаючись відтворити події художніми засобами виразності – пластикою, жестом, музикою, словом, світлом. Другий погляд – відомої української письменниці, поетеси, кіносценаристки, перекладачки Любові Якимчук, що народилася в Первомайську Луганської області, життя та творчість якої просякнуті болем, гіркотою за роздертою на шмаття країною, за людьми, яким бог дарував щастя вижити і які не з власної волі опинилися за «стіною» несприйняття, нерозуміння, відчуженості. Твір Любові Якимчук вражає своєю граничною правдивістю, «незручною» відвертістю, викладенням фактів та реалій, що випали на долю мешканців окупованих територій. Це синтез документального, публіцистичного театру та поезії. Але й поезія в даному випадку підпорядкована головній темі – темі розпаду і розбрату, насильницького знищення самого поняття гуманності й добра. Фото та анотації надано театром

Ласкаво просимо до пекла
« Ласкаво просимо до пекла » Документальна вистава

За п‘єсою «Мамочки» Російський драматург Володимир Зуєв у 2006 році написав п‘єсу «Мамочки» про російську війну в Чечні. В цій п‘єсі промовисто звучить позиція простих росіян щодо дій їхнього головнокомандувача. Жахи війни показано через біль матерів тих російських хлопців, які загинули в безглуздій кривавій бійні. Час іде, але загарбник не змінюється, не виправляє помилок історії, не зупиняє наступ. І от сьогодні слова, сказані про чеченську війну, можна слово в слово повторити про війну на Донбасі. Молодому театру стало цікаво зазирнути в обличчя ворога, побачити смерть його очима, спробувати знайти спосіб зупинити страхіття, покарати агресора та жити в мирі. Увага! Неповнолітнім, особам з нестабільною психікою та екзальтованим псевдопатріотам перегляд НЕ РЕКОМЕНДОВАНО! У виставі використовуються документальні матеріали, російська мова та русскій мат.

Виставу зроблено за оповіданнями Віктора Пєлєвіна: 1. «Хрустальний світ» – епізод з життя двох юнкерів на дорозі до Смольного 25 жовтня 1917 року; 2. «Миттельшпиль» – чоловіки пертворюються на жінок, жінки на чоловіків; 3. «Бубен Верхнього Світу» – шаманка Тайми виводить з іншого світу загиблих у другій світовій війні іноземних громадян... але ж, фокус не завжди успішний; 4. «Тарзанка» – фантазія лунатика у зіткненні зі звичайною свідомістю; 5. «Проблема Верволка у середній полосі» – до вовків-оборотнів прибився новенький... Вистава про сьогодення, але, більш за все, – про майбутнє або ж – про вічне. У цій виставі є «абсолютний людський ліризм», який важко виміряти за три години театральної дії.