#
Ситуативні потреби

Дізнатися про історичні події

Хочу перенестися у минулі століття, стати свідком рицарських турнірів, правління королів, придворного життя або ж пережити значущі історичні події

Коли:

Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?

Вистава-лауреат премії «Київський рахунок» — краща вистава 2018 року. Війна на сході України – це не лише вибухи, обстріли та імена загиблих. За її лаштунками, по обидва боки фронту триває життя (не)звичайних людей, яких поєднали розбиті дороги Донбасу. Молода жінка вирушає на схід України у пошуках документального матеріалу про війну, але там, у сірій зоні прикордоння стає заручницею і своїх, і чужих історій. Вона проживає їх немовби в задзеркаллі, де вже немає добра і зла, де жертва і кат міняються ролями, а любов стає минущою і невловимою. «Погані дороги» – це шість історій про стосунки жінок та чоловіків, загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться. Ця п’єса – одне з перших висловлювань про війну на сході Україні на великій театральній сцені. Наталя Ворожбит написала її, збираючи історії і свідчення реальних людей для сценарію «Кіборгів» (режисер Ахтем Сеітаблаєв). Та якщо «Кіборги» це про міф та звитягу, то «Погані дороги» –про саме життя, яке завжди переважатиме смерть. Уперше п’єса була поставлена у лондонському театрі Royal Court у жовтні 2017 року. Українська прем’єра відбулася 27 вересня 2018 року на Сцені 6.

Ця історія заснована на реальних подіях, вони відбулися в Америці у 90-х. Головні герої – двоє хлопців: одного з них востаннє бачили у 1994 році на баскетбольному майданчику у місті Сан-Антоніо, штат Техас, а інший мав дуже дивне хобі – він видавав себе за зниклих безвісти дітей. 36 разів йому вдалося це зробити, поки Інтерпол нарешті його не розшукав. Ці дві долі одного разу перетнулися і змінили життя багатьох.

Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.

За творами Володимира Висоцького і спогадами його друзів. Клоунада, буфонада, постріли, лірика і щемливе почуття любові!

1913 рік. У віденській кав’ярні збирається зграя непевних суб’єктів: маляр-невдаха Адольф, журналіст Лев, психіатр Зиґмунд і семінарист Йосип. Із перших реплік виписується чіткий діагноз – усі вони психічно неврівноважені. Але на носі – 1914 рік, а ці біснуваті – вершителі майбуття світу. За кожним із них угадуються знайомі лиця: Гітлер, Троцький, Фройд і Сталін. У кав’ярні працює Христина – заробітчанка із Галичини. Вона таке собі втілення своєї землі із власною ідентичністю. Однак у «вершителів» світу на неї вже є плани. У кожного персонажа п’єси за кавою гріється своє питання: в Адольфа – єврейське, у Йосипа класове, а у Зимунда – замість праці звільнення лібідо. Той чи інший епізод – це лаконічний натяк на добре відому історичну ситуацію, катастрофу яка скошувала людство: чи то жарти із погодою у Сибіру, чи то пограбування інкасаторів як спроба здійснення “маленької революції”, суперечки Троцького і Сталіна, намагання «завоювати» галичанку Христину. Тож перед глядачем – велика панорама ХХ століття й кілька людських портретів у дії, які демонструють абсурдність ходу історії, епохальних поворотів. Це важлива проекція на сучасне і майбутнє, час, коли диктатори і шизофреніки дихають у спину і продовжують збиратися за кавою. Так чи інакше, у глядача завжди є вибір, можливість власного тлумачення. П’єса є не лише майстерно виписаним зразком політичної провокації, але й тестом на знання історії і психології людини. Ідеальне поєднання комічного і трагічного, грайливого і серйозного, зрозумілого і бентежного. Опісля не стоятиме крапка – лише безліч знаків питання, тому “Віденська вистава” приречена вгрузнути в пам’ять. Шок, провокація на злобу дня і кава, що розігріває мізки – те, на що спраглий сучасний глядач! Вистава обігрує історичний факт. У Відні, у 1913 році одночасно, буквально на сусідніх вулицях мешкали Зиґмунд Фройд, Йосип Сталін, Адольф Гітлер і Лев Троцький. Вони цілком могли випадково зустрітися в одній кав’ярні, де й відбувається дія вистави. Люди, які визначили майбутнє (і нашу сучасність) потрапляють у смішні й трагічні ситуації. Ми знаємо, ким вони стануть, а вони ще не знають.

Надзвичайна вистава «Кураж», поставлена майстром втілення думки у пластиці та сценічному русі Олексієм Скляренком, є своєрідною сенсацією на сцені Театру на Липках. Основою постановки стали п'єса «Матінка Кураж та її діти» і ремарки творів Бертольда Брехта – видатного німецького поета і драматурга. П'єса була написана в 1938-1939 роках і була задумана як антивоєнний твір. У виставі режисер продовжує думку автора щодо нищівної функції війн, які стирають з лиця Землі не лише матеріальний світ людей, а й емоційні, тонкі аспекти нашого існування. Непростий матеріал запропоновано глядачеві у дуже красивій та естетичній формі – актори презентують своїх героїв за допомогою хореографії та неймовірних пластичних рішень. Режисер дуже тонко відчуває людську психофізику, тому вистава зачіпає інтимні куточки глядацької душі дуже доречними візуальними способами.

Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.

Справжні українські вечорниці – це завжди весело та колоритно! За давньою традицією вільний від роботи час молодь проводила з іграми та забавами, жартами, веселощами та пустощами, а ще з ворожінням. Все це дійство щедро приправлене піснями, танцями та живою музикою. У виставі «Берегині» використано фольклорні мотиви Наддніпрянської України, які зібрані під час багаторічних дослідницьких експедицій.

Вистава має дві основні теми: політична і громадська діяльність Івана Франка та історія його кохання із Ольгою Рошкевич. В виставі немає чітких персонажів, кожна з п'яти акторок, які беруть в ній участь, втілюють різні спогади, думки та ставлення Івана Франка до певних подій. Також особливістю вистави є те, що в ній немає актора, який би виконував роль самого Івана Франка. Колектив спробував показати сторону життя і характеру Івана Франка, яка невідома широкому сучасному загалу.

П’єса «Ми, Майдан» - переможець конкурсу мережі театрального перекладу «Євродрама» (Париж, Франція) і входить до антології п'єс "Майдан. До і після". В своєму творі Надія Симчич описує події листопаду 2013 - лютого 2014 років. Автор твору ретельно відбирала свідчення активістів у Facebook, згодом створивши свою п'єсу "Ми, Майдан". У кожного героя п'єси є реальний прототип, з якими драматург підтримує зв'язок й досі.

Вистава презентує парадоксальний погляд на знакову постать літератури, чиє життя і творчість тісно пов’язані з Україною. Історія кохання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської стала легендою. «Нерозгадана чужоземка», «кохана вовчиця», одне слово, фатальна жінка… Оригінальну версію кульмінації цього роману і презентує вистава. Оноре де Бальзак поєднав у собі дивовижні контрасти - був романтиком і сатириком, мудрецем і блазнем. Діється в Україні, але вистава презентує ще й мультикультурне розмаїття Європи. Образ шагреневої шкіри втілюється у долі самого Бальзака, а здійснення бажань обертається трагіфарсом для кожного героя, які слідують вовчим законам у боротьбі за свою волю. Вони перетворюють світ у театр, документальність поєднується з фантазією, а трагічне відтінює гра та іронія. П’єса одержала І місце на фестивалі Тиждень сучасної української драматургії.