#
Ситуативні потреби

Дізнатися про історичні події

Хочу перенестися у минулі століття, стати свідком рицарських турнірів, правління королів, придворного життя або ж пережити значущі історичні події

Коли:

Історія української дівчини, що трагічно втратила сім'ю та коханого. Вона витримала всі муки поневолення, зуміла піднятися на престол Осьманської Імперії та знайти велику Любов у стані ворога... Рятуючи життя – не втратити віру!Віднайти кохання – не зрадивши себе!

Ким насправді була Жанна д'Арк? Героїньою Столітньої війни, рятівницею Франції, благословенна Богом щоб чути ангелів, а може навіжена селянська дівчина, єретичка, що справедливо була засуджена церквою? В сімнадцять років вона повинна зробити вибір: жити, створивши власну сім'ю, народжуючи дітей, кохаючи чоловіка чи стати воїном, очоливши військо, коронувавши короля і в решті звільнити свою країну від загарбників та вмерти... Хто ж вона – Орлеанська Діва Жанна д'Арк ...

Багато років йде війна, ніхто вже і не пам’ятає з чого вона почалася. Матінка Кураж годується торгівлею. І тим краще йдуть справи, чим довша війна. Але вистава «Не мовчи» не про війну, точніше, не тільки про неї. Мабуть, головний жах в тому, що до війни звикають, сприймають як невеличку неприємність, пристосовуються і, навіть, намагаються на ній заробити. Та чи можна трохи «пригубити» зла, не забруднившись? Автор попереджує : «Хто хоче обідати з чортом , хай запасеться довгою ложкою». За угоду з сумлінням доведеться віддати найдорожче. Саме таку ціну платить Матінка Кураж.

Вистава за однойменним історичним романом у віршах Ліни Костенко. Берестечко це розбирати поразку на атоми, ставати на прю із власними фантомами й збирати себе до купи. Берестечко це потойбічне дійство – по той бік: поразки, слова, кохання, відчай, сили.

Беркут
« Беркут » Моновистава

Вистава «Беркут» – одна з найперших в майстерні, що пережив декілька етапів реформувань: від документальної форми до екзистенційної. Наразі позиціонується митцями як рок-балада. Заснована на поезіях Івана Франка та подіях сучасної України. Режисер і засновник майстерні – Данило Слюсар – про виставу: «Першочерговий задум вистави належить актору майстерні Володимиру Клименку. Він прийшов до мене з оберемком Франкових віршів, мовляв треба з них творити дійство... Ми і почали: аудіозапис розгону Майдану, воєнний шолом, портрет Тараса Шевченка з логотипом «200», «звуки» приймання законів у Верховній Раді України тощо. Словом, на перетині поезій Івана Франка і алюзій до цілком сучасних і «гарячих» проблєм створили цілком документальний спектакль, сповнений, щоправда, насиченого символізму. З часом розвитку майстерні я збагнув, що Герою, зокрема, й мені ,як невід'ємній частині дійства, тісно в заданій формі. У цьому моменті ми і зустріли глядача, який назвав себе вуйком Романом і порадив мені подивитися вірш Івана Франка «Беркут». З тої самої миті і до цего (!) менту спектакль розвивається, змінюється, дихає... Наразі він відкидає будь які форми і кшталти. Йому тісно. Він розправляє крила... і тим самим руйнує всі умовности слів. Екзистенція буття цього Героя , сливе окрема субстанція/аура/душа/тотем, що може вселитися в будь-кого. Кого обере. Бо: «...над Тобою тож завис БЕРКУТ нестримний!».

Георг Отс
« Георг Отс » Моновистава

Вистава «Георг Отс» – сміливе лабораторне дослідження поєднання і взаємопроникнення двох жанрів: драми та оперети, матеріалом для якого слугувала біографія Георга Отса, спогади про артиста, листи. Доля героя, драматична і в той же час щедра на великий успіх. Його Містер Ікс мав шалену популярність, а неймовірний голос причаровував мільйони слухачів. Образ історичного персонажу створив з.а. України Дмитрий Шарабурин. Промовистими словами, віршами, акробатичною пластикою і потужним вокалом артист зобразив свого героя сповненим життєвої сили та позитивної енергетики. Вистава складається з невеличких новел про життя артиста і відтворює цілісну, яскраву і дуже зворушливу історію про легендарного співака ХХ століття.

Смута
« Смута » Трагедія

Це історично-психологічна трагедія за п’єсою геніального драматурга та театрального філософа KLIMа. Дія відбувається в Смутні часи – період історії Московського царства з 1604 року до 1613 року, який розпочався з виступу Лжедмитрія I – самозванця, чиє походження та поява на історичній арені досі загадкові для істориків. Він, удаючи з себе сина Івана Грозного, який чудом уникнув замаху, підготовленого регентом Борисом Годуновим, з'явився на польсько-московському кордоні з військом донських козаків та польських добровольців. Щоб осмислювати сучасність, варто подумати про речі, які є завжди. Наприклад, смерть – вона дуже сучасна. Вибір будь-який, сміливість взяти на себе вибір – теж дуже сучасно. Сучасніть – це про життя. Щоб говорити про сучасність – треба розуміти цінність життя. Розуміти – це знайти баланс між смертю та життям. «Смута» – це про смерть та вибір, і смерть, як вибір.

Ми ще іще раз вертаємося до Шевченка. Тепер це "Сон". Який месідж цієї поеми вимушує нас читати його наново через півтори сотні років. Воля! це те гасло яке передав нам Кобзар є найціннішим скарбом для людини ХХІ сторіччя. Прагнення волі збирало українців під прапори Хмельницького і Виговського, Мазепи і Коновальця. Врешті спрага по Волі зібрала Майдан в Україні, з`явилися нові герої Крут - Небесна Сотня. Шевченко є духовним гетьманом Майдана і його «дума, його пісня не вмре не загине». І тому ми мусимо перечитувати «Кобзаря», читати його наново, новими вольними очима, новими вольними вустами. Таким чином театр «Дзеркало» прочитує «Сон» Тараса Шевченка твір, за який сам Кобзар заплатив десятою роками неволі, а це значить життям. Актори театру «Дзеркало» на чолі з постановником вистави Дмитром Сторчоусом віддають на сцені краплини свого життя в скарбничку Української Свободи.

Перша в світі вистава про гібридну війну. Героям АТО присвячується. Наше життя як рушник – вишите червоними і чорними нитками. «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Цим рушником як стежкою іде зараз Україна, цим рушником огорнуті долі героїв вистави «Блокпост Україна». Ніби на березі ріки, що віддаляє цей світ від того, життя від смерті, зібралися під старою шовковицею хлопці-вояки. Грім градів кличе їх на фронт, а українські чорнобриві дівчата в купальських віночках охоплюють їх полум’ям любові. Червоне і чорне. Схід і Захід. Вони дивляться один одному в очі з двох сторін фронту крізь оптичні приціли своїх гвинтівок. І раптом серед ненависті і полум’я боєць бачить, що той ворог – такий самий як він, ніби відбиток у дзеркалі, подібний до нього. Закляті вороги сходяться на нейтральній землі і, спілкуючись про любов і смерть, футбол і пиво, раптом розуміють абсурдність війни. Але наступного дня «…Знову стріляємо! Завтра знову чуємо якісь крики! Може це кричать поранені? Може то живі кричать над тілами загиблих?. Може це твій земляк з того боку запитує: «Який рахунок матчу «Шахтар» - «Карпати»? Це той випадок, коли найкращий рахунок сьогодні нульова нічия…» І єдиний свідок – стара шовковиця, як лялька-мотанка, як Покрова Богородиці летить над світом материнським вишиваним рушником. Вистава-пісня, вистава-молитва театру української традиції «Дзеркало» є посланням до кожного небайдужого серця, є видовищем, яке захоплює несамовитою акторською енергією, що безперечно викликає зворотній зв’язок і гасло, яке народжується в глядацьких грудях – «Слава Україні! Героям Слава!»

Постановка не є історичною реконструкцією чи музейним експонатом. Це скоріше вигадка, уява на теми загальновідомих фактів, козацьких легенд та байок. «У наших фантазіях запорожці зустрінуться з Д`Артаньяном, та турецьким султаном, проходитимуть козацьку муштру, звільнять від іспанського поневолення французьку фортецю Дюнкерк.» Але головним у виставі стане старовинна козацька пісня, що з глибини віків несе дух та силу українського козацтва, що не згасає, живе в плоті і крові сьогоднішніх воїнів-козаків, захисників землі нашої.

Справжні українські вечорниці – це завжди весело та колоритно! За давньою традицією вільний від роботи час молодь проводила з іграми та забавами, жартами, веселощами та пустощами, а ще з ворожінням. Все це дійство щедро приправлене піснями, танцями та живою музикою. У виставі «Берегині» використано фольклорні мотиви Наддніпрянської України, які зібрані під час багаторічних дослідницьких експедицій.

«Пісня» це вистава про маленьке село Ульгівок, де до 1946 року жило 90% українців, а потому не лишилось жодного. Це вистава про все найгірше і найкраще, – берлінський мур, турецька площа Таксим, український Майдан, – що одного разу трапилось з нами, а тепер віддаляється. Чи можна його вхопити – і як? Хіба спуститись під землю в маленькому польському селі, бо тільки під землею в маленькому польському селі все ще лишається український світ. Спуститись – і щось зрозуміти (або ні).