« Венский кофе »

Вистава наштовхує на сум та роздуми що до власного життя та розвитку країни. Звертає увагу на те що всі ми маємо психічні розлади, більш чи менш виражені і власне кожен з нас по своєму маневрує між всим безумством що відбувається навколо нас. На-жаль вистава була дуже розтягнута і момент фіксації на емоції було втрачено. Вистава залишає по собі відчуття невизначеності буття і необхідності постійної боротьби за краще життя. Після вистави геть не зрозуміло чи радіти вдалому чи тужити з промахів. Дуже сподобалося що актори перейняли повадки реальних людей з яких змальовані герої. Хоча інтонації "Хройда" були більш типовими для "Адольфа". Кожен з типажів було передано достатньо вдало трагедію кожного з героїв хотілось довіряти.Костюми були доволі якісні, і відчувався присмак епохи в якій знаходились актори. Як на мене на пані Христині не вистачало якоїсь родзинки що б говорила про її національну ідентичність. Можливо квітка маку у волоссі і дирндль інших кольорів . Але у виставі відтінки всіх костюмів гармоніювали і не відволікали на себе зайву увагу. Також Адольфа білоб очікуваніше побачити у Ледерхозе, хоча зважаючи на інтерпритацію його як не вдалого художника обраний костюм був доволі доречним. Що до будівлі театру, саме приміщення занадто мале, аби одягнутися після вистави потрібно зайти до кафе яке власне і займає простір фоє. Приміщення театру оформлено в червоному з сірим кольорах і одразу налаштовує на щось грандіозне, але розмір створює ефект камерності, кафе займає більшу частину фойє і якщо станеться таке що воно буде закрите у день вистави то виявиться що простору для того аби вдягтися після вистави просто немає.

Вистава для підготовленого глядача, який знається на історії, політології, філософії. Тому головне почуття - роздуми, міркування про світ, про історію ХХ ст., про людей, які творили її у першій половині ХХ ст. Часом було смішно, подекуди - сумно, але нудьги не було! Вистава пройшла на одному подиху. Діалоги героїв захоплювали на 100 %, я ніби поринала у світ їхніх роздумів і почуттів. Сюжет вигаданий: на Новий - 1914й - рік у віденській кав'ярні випадково зустрічаються геть нікому не відомий молодий художник-невдаха Адольф Шикльгрубер (його прізвище у виставі не названо - але прочитується явно), малознаний журналіст та соціал-демократ Лев (Троцький), товариш з Кавказу Йосип (Сталін) та відомий, успішний і заможний лікар-психоаналітик Зигмунд Фройд. Центром їх тяжіння стає панянка Христина з Дрогобича, яка працює у цій кав'ярні. Четвірка веде розмови один з одним, то знаходить щось спільне, то сперечається, а Христина стає своєрідним арбітром і водночас єдиним глядачем для цих чотирьох чоловіків. Христина стоїть ніби над ними. Нікого не засуджує, але має власну думку і власне бачення життя. Як на мене, сюжет побудований вдало, цікаво і де в чому несподівано. Захоплює підготовленого глядача. Як на мене, акторам вдалося передати образи своїх героїв якщо не на 100%, то принаймні на 95-98%. Починаючи від певних візуальних образів (особливості зовнішності, одягу, жестикуляції), закінчуючи намаганням акторів прожити життя своїх персонажів. Майбутнім Гітлеру, Сталіну, Троцькому та доктору Фройду віриш і навіть є бажання зрозуміти мотиви їх подальших вчинків (останнє стосується перших трьох). І поряд з ними - українська дівчина (жінка) - приземлена і мудра, розважлива і не категорична як чоловіки. Оскільки я є політологом за освітою і професією, йшла на виставу з певною пересторогою. Втім вистава для мене справді стала Подією! Інший, оригінальний погляд автора на знайомі історичні постаті і водночас образ Христини як втілення України, якою, з одного боку, милувалися чоловіки, маючи цілком земні бажання, а, з іншого боку, не помічали її. На мене вистава справила сильне враження за останні місяці та відвідання за цей час 6-7 вистав.

Інтелектуальна комедія це щось новеньке для нас. А саме такий жанр визначили творці цієї вистави і були праві. Це не просто комедія, де все на поверхні і де можна не думати. Тут щоби відчути смак, оцінити гумор, треба хоч трохи знати історію періоду початку 20 століття або біографію головних героїв - Сталіна, Гітлера, Троцького, Фройда. Якщо глядач у цьому нуль, то вистава може здатися нудною, вона дійсно для інтелектуалів. Загалом смішних моментів вистачає і без історичних аспектів, особливо у фразах Зигмунда Фройда, які тут зрозумілі і влучні. Особливого шарму додає виставі місце дії - кав'ярня, тут, за кавою проходить проходять усі сцени, зустрічі, діалоги. Хоча не вистачало для повного щастя :) аромату самої кави (думаю є методи це зробити у маленькому залі) і музики, її було зовсім мінімально чомусь. Кожен герой тут визначна постать, їх прізвища знає кожен і важливо було показати особливість окремого характеру. Це вдалося акторам на 100%, бо якби мене, наприклад, запитали, як виглядав, говорив Фройд, я б саме так уявляла, як було у цій виставі, а це вже не абищо. Вистава залишає позитивний післясмак, але до неї потрібно іти готовим розумово, тоді оціните. Було смішно, але дещо монотонно, бо всі сцени з одними декораціями і, загалом вистава це суто 2 год розмов у кав'ярні. Раджу її людям, які знають і люблять історію, політологію, чи просто ерудовані. Сюжет, який складаються з суцільних діалогів здається незвичним і хочеться більше дії чи зміни декорацій.

Дія відбувається наприкінці 1913 року у кав’ярні Відня, де у різдвяний вечір випадково зустрілися Сталін, Троцький, Гітлер та Фрейд. Вони всі мали певні психічні розлади. Герої обговорювали події того часу та розмірковували над майбутнім світу. Кожен із них залицявся до галичанки Христини, яка працювала в цій кав’ярні та варила для них каву. Дуже сподобалась проекція подій того часу на сучасні події. Особливо сподобались актори, які грали Сталіна, Фрейда, Гітлера. Взагалі всі талановиті та майстерні! Вистава захоплююча. Час пролетів швидко та непомітно. Було цікаво від початку до самого кінця. Місцями було смішно, а взагалі не могла відірватися від перегляду. В цій виставі важливе кожне слово. Взагалі, настрій залишився гарний. Але було трохи сумно від того, що і зараз історію творять божевільні політики з психічними розладами, вирішуючи долі країн та їх населення сидячи десь у Європі за кавою. Раджу усім, хто цікавиться історією та знайомий з подіями сторічної давнини.

Спочатку була заробітчанка Христина. І варила вона каву в далекому Відні. Каву, аромат якої манив мешканців сусідніх будинків - художника-невдаху Адольфа, психіатра Зігмунда, семінариста Йосипа та журналіста Лева. Кожен розмовляє про своє. Їх погляди стосовно всього різні. Але усім потрібна галичанка. Яка манить своєю незалежністю. Можливо вона перетворила цих чоловіків на Гітлера, Фрейда, Сталіна та Троцького. Невже ця галичанка причина світової війни? І навіть кава не рятує світ.... Історія циклічна... завжди існує галичанка... завжди повертається Гітлер... Перед виставою навіть подумати не могла - що всі ці 4 чоловіки які свого часу робили світову історію жили на 1 вулиці. Пізнавально. Оригінально. Нестандартно. Браво.

«Віденська кава» - це вистава про один вечір напередодні великих катастроф людства минулого сторіччя , як напій, що спочатку солодкий і ароматний, бадьорий, але вже відчуваєш його гіркий присмак наприкінці. Про один різдвяний вечір 1913 року у кав‘ярні Відня, де випадково пересіклися шляхи чотирьох постатей, життя яких вплинуло на усе людство. У кельнерки Христини, простої української дівчини з Галичини найсмачніша кава та тістечка, за якими у кав‘ярню приходять відомий психіатр Зігмунд Фрейд та художник-невдаха ще студент Адольф Гітлер, а компанію їм доповнюють революціонер-бандит Йосип Сталін та революціонер-інтелектуал Лев Троцький. У цій виставі головні - слова, фрази та висловлювання героїв, у яких - відображення усього, що хвилювало людство на початку 20-го сторіччя і хвилює та не відпускає досі. Психози і психіка - вічні. Пролетаріат - вічний, завжди знайдеться той,кого пригнічуюють (у майбутньому пролетаріатом мтануть євреї, потім - гомосексуалісти). Класова боротьба - вічна. Адольф Гітлер - теж вічний! «Адольф завжди повертається». Чудова гра слів та сенсів, але тим, хто погано знає історію та малознайомий із основнимм ідеями комунізму і нацизму буде важко зрозуміти про що йде мова і над чим жартують головні герої. Дуже високоінтелектуальна вистава. Актори чудово злилися зі своїми героями. Актор-Сталін майстерно об’єднав у собі загальний образ революціонера низів того часу. А наприкінці навіть відчуваєш жаль до Гітлера і починаєш розуміти, чому він став таким. «Віденська кава» - майстерно заварена історія, з ретельно відібраних «зерен», обсмажених саркастичним гумором та влучними фразами та гіркотою післясмаку сьогодення

З ким із людей ви хотіли би попити кави? Чи впевнені, що ваш субтильний сусід із другого під"їзду - не майбутній тиран і деспот? Чому відбуваються революції? Хто їх робить, а хто - користується перевагами? У грайливій і неоднозначній дискусії між учасниками вистави можна "прочитати між рядків" можливі відповіді. Цікаве трактування причин світових трагедій, гумор, геніальна гра акторів і вишукана локація. Рекомендую для людей, які прагнуть внутрішніх змін, цікавляться історією, хочуть зрозуміти "звідки ростуть ноги" у подій, що багато змінили на геополітичній карті світу

Дії відбуваються у Відні в 1913 році. Місце , де відбуваються подіі кав‘ярня, в ній зустрічаються художник-невдаха, семінарист з темним минулим, психоаналітик, ідейний соціал-демократ та дівчина заробітчанка Христина. В ході розмови з‘ясовується, що всі вони з пошкодженою психікою. У Фройда всі розмови ведуть к лібідо, Адольф пашить ненавістю до євреїв, Лев ярий послідовник Маркса, Йосип борець з буржуазією, але не правомірними методами. Кожен з них захоплен Крістиною, але знов таке , кожен на свій манер. Адольф протягом всій вистави сперечається з Фройдом, Лев з Йосипом. Неперевершений юмор, яскраві діалоги героїв. Дуже вразила гра Назара, який грав Гітлера, сподоболась гра акторки, яка гідно виходила з недвозначних сітуацій. Смішно подавав себе Йосип, впевненно держав себе Фройд. В виставі все було лаконічно і зрозуміло.

Обжигающе-горькое послевкусие остаётся от напитка, креативно приготовленного автором пьесы Д.Корчинским и режиссером спектакля Игорем Марусяком.Изначальным пунктом, что объединяет "героев"( кавычки неслучайны) пьесы- это географически- временное совпадение:Европа конца 1913 г., Австрия, Вена, кофейня.Но не умелая обжарка кофейных зёрен и сладкие пирожные, поданные привлекательной галичанкой Христей , делают это дешёвое заведение таким запоминающимся для зрителей, а встретившиеся там одновременно по воле автора , что вполне вероятно исторически , персонажи, суммарный портрет которых, несмотря на личностные различия,можно охарактеризовать, как состоявшихся циников. Увы, мы, нынешние зрители, знаем, что на тот период это только низкий старт в их жизненном марафоне.Именно эти , пока маленькие фюреры, явно страдающие психическими расстройствами, неврозами, фобиями, явно выявляемых в монологах и диалогах, профессионально поданных актерами , недостатках, станут авторами кровавых катастроф 20 века. Блестяще выписанные, многие претендующие на афористичность реплики персонажей, столь же креативно взяты на вооружение всеми без исключения актерами, чтобы у зрителя не оставалось сомнения, кто перед ними.Люди, будьте бдительны, хочется крикнуть после неординарного спектакля, ведь история развивается по спирали и нужно готовить противоядие против появления тиранов 21 века.Идите, слушайте, смотрите спектакль на любой локации, но в гостях у А.Кужельного это всегда особенно душевно и комфортно!