Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сон-мечта или сказка зеленой рощи »
Странная история приключилась с маленьким мальчиком Васей и девочкой Марией в канун Троицы. На лесной поляне их очаровывает Рощевая Русалка. Детям снится странный сон - будто Русалка превращает разных птичек на детей. А может это было? ...
Веснянки, звучащие в спектакле, дают возможность зрителям понять, почувствовать и представить себе то далекое жизни наших предков, их "взращенное" празднование, встречи и приветствия весны и лета.
Театр «Божья Коровка» Центра искусств «Новый Украинский театр» подготовил для своих юных зрителей и их родителей веселое, зажигательное, хорошее представление. Простой и частично наивный сюжет «Зимней сказки», наполненный юмором, песнями, танцами, погоней и интригой, так похож на старые добрые мультфильмы про Дедушку Мороза, озорных зайчат, хитрую Лису и глупого Волка. И дети и взрослые весело хохочут и громко аплодируют героям и молодым актерам! А перед спектаклем всех ждет встреча с очаровательной Снегурочкой, прикольным Зайцем и долгожданным гостем - Дедом Морозом, без внимания которого не останется ни один юный зритель.
Рома + Ружа = любовь Как вы думаете, что могло бы случиться с шекспировскими героями Ромео и Джульеттой, если бы они оказались в сказке? .. В постановке «Все мыши любят сыр» на сцене Академического театра юного зрителя на Липках бушуют настоящие драматические страсти в семействах белых и серых мышей. Музыкальное действие происходит в сыроварне, где и пытаются объясниться капризные герои. На шаг решатся влюбленные Рома и Ружа, чтобы примирить своих родителей и уберечь любовь? Прозвучит ли в финале счастливый хеппи-энд? Просмотрев спектакль, вы убедитесь и в том, что все влюбленные очень похожи.
Зрителю открывается волшебный неизвестный мир, где живут симпатичные и веселые грибочки. Каждый сказочный гриб имеет свой характер, свои таланты и свои особые черты. Эта невероятная история рассказывает нам о красавице Сыроежке и ее друзьях. О том, как злой Мухомор хотел похитить питательный дождик. О том, как дружба и любовь помогают преодолеть препятствия. Это история о добре и веру в себя. Решится ли Рыжик признаться Сыроежке в любви? И главное - спасут ли дружеские грибочки дождик?
Так случается, что мы начинаем ценить что-то только тогда, когда это теряем. Маленькая девочка Лиза так уже достала свою бабушку привычными для себя капризами и требованиями, что бабушка решила уйти от своей внучки и присоединиться к группе других бабушек, которые тоже не выдержали «издевательств» со стороны своих драгоценных внуков и внучек. Уже скоро девочка осознала, что ей очень не хватает бабушки, что без нее пусто, холодно и голодно. Поэтому Лиза отправляется на её поиски. Вместе с Красавицей и добрым разбойником они пытаются вернуть бабушек-беглянок и освободить бабушку Лизы от действий волшебного дождя.
В тридевятом хозяйстве, в тридевятом дворе, жили, были себе Петух и Кот, и работали каждый на своем посту. Петух - петухом, Кот - котом. Однажды утром двор облетела весть, что появилось вакантное место собаки, к которому прилагается шикарная будка и яркая цепь. Начали Кот и Петух посягать на такую привлекательную должность. Но вот появляется во дворе настоящая Собака, и, кажется, все сейчас станет на свои места. Но впоследствии Петух и Кот выясняют, что она сбежала от своего жестокого хозяина, и, ища для себя другого назначения, твердо решила уже никогда не быть Собакой.
Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-акторок. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою».
Наприкінці квітня відбулась перша прем'єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» у приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига.
Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє оформлення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гернет (1945), «Маєчка-хазяєчка» Д. Суптеля (1947), «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих) І. Сологуба (1957), «Казки Дідуся Панаса» К. Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки (декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С. Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова, В. Бойчука, М. Данька.
Початок діяльності був нелегким: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були конструкції ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості), а з 1949 до 1954 року — у теперішньому Народному домі. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, в основному ж працювали на виїздах в районах та селах області.
У 1954 — 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта».
З 1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь, Молдову.
У 1956 — 1957 рр., театр працював у Народному домі «Княгинин».
З 1971 р. на посаді директора театру — Зіновій Ілліч Борецький. У 70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С. Бандери.
24 квітня 1981 р. відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а.
На хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім'я Марійки Підгірянки (до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через 2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, фоє та кімната природи для зустрічі маленьких глядачів, — будівля завалилася. У результаті театр опинився у ролі «приймака» Народного дому № 1.
Негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні 2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління, багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3. Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України.
Після відселення з Народного дому № 1 в розпал репетицій до Різдвяних свят ляльковики знову під чужим дахом — завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав. 1999 року вони поселилися у колишньому приміщенні міської прокуратури. Після проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру, приурочене 60-річчю від дня заснування.
« Сон-мечта или сказка зеленой рощи »
