Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Похоже на счастье »
В течение жизни человек по-разному отвечает на вопрос «На что похоже счастье?» Но, пожалуй, для любого возраста, любого характера и предпочтений, одиночество - это несчастье.
Комедия «Похоже на счастье» - это история случайной встречи двух одиноких существ, их кратковременного совместного путешествия и неслучайного взаимного доверия и заботы, возникающее неожиданно и, наверное, без конца.
Конфликт поколений - вечная проблема. Молодость и старость - два полюса жизни, однако оба имеют жажду к нему. Одни - спешат на встречу будущему, другие - успеть воплотить задуманное. Абель Франтишек и его внук Павел живут в одной квартире. Каждую пятницу, в них собираются старые друзья Абеля, которые приходят из дома престарелых. И здесь они не доживают, они празднуют! Оказывается, у них много планов на будущее, они не потеряли интерес ко всему, что их окружает. Их захватывают безумные идеи, странные развлечения, смешные разговоры. Бесспорно, у них есть чему поучиться молодежи! Но Павел собирается жениться ... Сможет ли молодая семья жить рядом с надоедливыми друзьями дедушки? Может в дом престарелых отправить и его?
Пьеса А. Островского «Без вины виновны» о закулисной жизни театра, а в режиссерской интерпретации Виктора Гирича это понятие умножается в несколько раз. Чтобы подчеркнуть типичность ситуации режиссер вплетает в сюжет отдельные сцены из пьесы К. Гуцкова «Ричард Сэвэдж, или Сын одной матери». Эта постановка не указывает как лучше сделать, чего избегать, пунктиром обозначает болевые точки. Театр в своей сути отражает жизнь, поэтому созерцая его, легче находить собственные ориентиры. Сценография к спектаклю «Без вины виновны» последняя работа Михаила Френкеля.
«Стая» (или «Дом, жди я иду»), музыкальное представление по повести Константина Сергиенко «До свидания, яровая». Этот спектакль – это воспоминания главного героя Гордого о его жизни в стае бездомных собак. Воспоминания о веселом и грустном. В центре внимания – взаимоотношения собак с людьми. В спектакле освещается НЕ жестокость людей, а человечность животных. Поэтому герои именно как люди грустят, шутят, придумывают разные небылицы и страдают от измены. Этот спектакль был сделан в поддержку приюта для бездомных животных «Сириус».
Хорошо известные, те, что на слуху у всех, песни великого Булата, вдруг сложились в любовную историю, которая разыгрывается в привокзальном буфете под аккомпанемент тапера. Вокзальная история в 27 картинах - это история, сплетенная из 27 песен известного барда, каждая из которых маленькая страница с большой книги под названием ЖИЗНЬ.
Молодые и талантливые актрисы театра - взрослые незамужние дочери главных героев: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (если немного запутались в именах - не переживайте, Савватий Савлович, когда ходил в «органы» отчитываться о семье, тоже одну «потерял»). Одна из забот семейства - замужество дочерей. Поэтому между девушками идет постоянная завуалированная борьба за внимание студента, который вернулся из Киева, Пьера Кирпатенка. «Жизнь была. Даже в пост, в большой перед Пасхой пост, нам во сто крат вкуснее жилось, чем теперь на первое их мая ». «Набирайтесь побольше кислорода здесь, чтобы побольше выдохнуть углекислоты там» «Не люблю я страх буржуазии. Очень большое у нее самолюбие: сама разсядется на всю жизнь, а ты чтобы стоял. Вот и сейчас: стоишь, удишь, а она расселась, и в лодке у нее всего полно, всякой тебе эксплуатации»
У виставі "Схоже на щастя", мені здається, багато жінок побачать своє життя з боку. У сюжеті тісно переплетені сімейні відносини, відносини батьків до дітей і дітей до батьків. Це дуже смішний сюжет, але одночасно було шкода головних героїнь. Марго 20 років свого життя, присвятила чоловікові і доньці. А натомість отримала байдужість до себе, з боку коханих людей. І ось вирішила все кинути і просто піти. У той же час Кло, яку дочка, визначила в будинок для людей похилого віку, зі словами :"Зараз повернуся" покинула це жахливе місце. Доля звела цих жінок, Кло в особі Марго знайшла дочку, а Марго знайшла мати. Постановка і гра актрис, все було на найвищому рівні. Якщо у виставі грає Ада Роговцева, цим все сказано, обов'язково треба дивитися.
Що тільки не прийде у голову шаленій дамі, яка хоче розважатися незважаючи на вік? Як відпустити себе та почати жити для себе і, при цьому, не потрапити у халепу зі своєю драйвовою напарницею? Дві різні за характером, віком ти мисленням жінки, два різні життя, такі не схожі та різні, але такі близькі та рідні у своїй самотності. Ця історія про неймовірну пригоду, яка змінить життя обох героїнь. Акторки на сцені не грали - вони жили! Протягом вистави не було зміни враження, вона не має гострих поворотів чи неочікуваних моментів. Це класна, позитивна та добра вистава від початку і до кінця! На мою думку вистава була б цікава дорослим людям, жінкам з подругами, або сімейній парі.
Філософська вистава з тонкими нотками гумору і сарказму, ліричними вкрапленнями чудової музики Zaz, з неймовірною харизмою двох великих акторок - це все про спектакль режисера Катерини Степанкової "Схоже на щастя" . Вистави на камерній сцені завжди володіють якимось особливим шармом, ти практично відчуваєш кожен подих і кожен порух актора. А у випадку цього спектаклю ще й неймовірну енергетику актриси Ади Роговцевої. Вона заповнює не просто весь зал, а здається проникає в кожну клітинку, у найпотаємніші куточки душі. Це можна лише відчути, бо тепло і заряд позитиву, який іде зі сцени від неї, просто заряджає на підсвідомому рівні. Разом із Світланою Орліченко, вони майстерно і дуже реалістично змалювали своєю грою образи таких різних героїнь Клод і Марго. Їх за сюжетом доля зводить в одному місці, і тікаючи кожна від своєї буденності, вони вирушають на пошуки себе, пригод, щастя, всього по-троху. І хоча таке різне у них життя і відношення до нього, ці жінки проходять разом різні життєві перипетії і стають по-справжньому близькими і потрібними одна одній. А головне обидві розуміють, як важливо у житті відпустити образи, минуле, більше цінувати близьких і зрештою знайти саме своє щастя. Разом з героїнями глядач і сміється, і переживає, і що важливо у сучасному театрі - мислить! Бо ця вистава це щось більше, ніж просто комедія, вона багато чому вчить, і не відпускає ще довго після закінчення. Може навіть і сприймається вона не як вистава, настільки все виглядає реалістично, це і гра акторів, і реквізит, і музичне оформлення, все створює ефект справжнього, ти ніби сидиш поруч з ними і проживаєш кожен момент особисто. Навіть виходячи із зали продовжуєш жити у творі, думаєш, а що для мене щастя, чи правильно я вчиняю у житті і як прожити із задоволенням кожну його мить...
Дві жінки. Дві протилежності. Але напрям один - втекти від самотності. Самотності серед людей. Клод втікає з "Ивовой рощи", де її оточують неенергійні люди похилого віку. Марго втікає з сім*ї, залишивши записку з наступним текстом "К черту". Таке пояснення здається їй цілком достатнім. Вони зустрічаються посеред дороги. І з цього моменту у них один напрям - йти невідомо куди. Ця зустріч змінює обох. І їх життя уже ніколи не буде таким, як раніше. Прекрасні вистава, сюжет, гра Ади та Світлани не залишає нікого байдужим. Ложка дьортю - не дуже привітний чоловік-гардеробщик :(
На мой взгляд, трогательный сюжет и великолепная игра актеров. Взаимоотношение родителей и детей - одна линия сюжета. Взаимоотношения до недавнего времени совершенно чужих людей, объединенных схожими проблемами - другая. Героини пьесы разного возраста, разного возраста их дети, но проблема взаимоотношений отцов и детей стара как мир! С другой стороны, если у людей есть общие радости и огорчения, это их объединят, делает близкими. В финале пьесы линия во взаимоотношениях родителей и детей не повторяется во взаимоотношениях подруг. Ко всеобщему удовлетворению и радости!
Не плохой спектакль. Первая часть не много затянута. Игра Роговцевой просто завораживает. Спектакль хорошо поставлен. Актеры играют потрясающе. Затронута интересная тема - одиночества. Как люди страдают от одиночества, Зал проветрили, было чуть душно. Буфет был скромный. Получила удовольствие от спектакля и общей организации вечера. Перед спектаклем, в коридоре, играла девушка на баяне. Тоже было очень колоритно. Красиво. Само помещение находится в старом доме. Внутри оформлено очень необычно.
Перше, на що звертаєш увагу, прийшовши на виставу, це на її аудиторію. Було трішки не комфортно себе почувати серед глядачів 45+, відсутність молоді на виставі можна пояснити недешевою вартістю квитка або ж актрисою старшого покоління. Щодо вистави, то вона безсумнівно виправдала всі очікування. Ада Роговцева і Світлана Орліченко змогли втримати на собі увагу протягом двух годин. Але інколи все-таки відчувалося, що ти відволікаєшся і не стежиш за сюжетом, це можна пояснити прямолінійним сюжетом, без різких поворотів. Але потім одна з акторок знову приводить тебе в почуття. Тема пошуку щастя розкрита на всі 100, віриш і акторкам і їх персонажам, можливо, тяжко уявити таких авантюристок у сьогоднішньому світі, але все ж таки можна. Крім того, ти навіть їм трішки заздриш тій волі і силі духу, які вони демонструють. Це історія про 2 жінок, які зустрілися самотніми, і удвох зуміли знайти дружбу і щастя. Комусь набридло бути у будинку для людей літнього віку, у когось не склалося в сім'ї. Вони такі різні, але такі водночас схожі. Кожна з них хоче знайти та випробувати свого щастя. Вони приміряють різні амплуа, але чи знаходять вони того щастя не скажу. Ця вистава підійде для відвідування з мамою або подружкою, тому що така щемлива жіноча тема, але чоловіків теж було досить багато.
Спектакль"Схоже на щастя" шел в одном из самых моих любимых театров- в Сузирье,имеющем свою историю, камерность и встречающий зрителя живой музыкой.Тема ,раскрытая в спектакле, близка всем в любые времена: любовь, возраст, одиночество.На сцене были две великолепные актрисы Ада Роговцева и Светлана Орличенко, которые с юмором раскрыли характеры своих таких не похожих героинь и как эти два разных " полюса" имеют притяжение, позволяющее преодолевать препятствия и продолжить жить, дыша полной грудью.А закончился просмотр не обычно-нагрждением Ады Роговцевой премией "Женщина Года".
Зворушлива історія випадкової зустрічі двох самотніх жінок різного віку та з різними долями, які допомогли одна одній змінити життя на краще. Режисерський задум Катерини Степанкової очікувано націлений на Аду Миколаївну Роговцеву і блискче нею реалізований завдяки таланту, професіоналізму, досвіду і харизмі. Її партнерка Світлана Оріліченко теж на своєму місці, хоча різниця у класі поки що наявна, але у цій конкретній виставі це також частина сюжету. Загалом вистава викликає вирій емоцій, змушує співчувати героям і дещо замислитися над власним життям. Отже, все цілі справжнього мистецтва досягнуті, браво!
Дуже сподобалася режисерська робота -вона була дійсно на рівні. Професійна гра акторів за ворожила, я одразу повірила у їх героїв і співпереживала їм. Яскравий та захопливий сюжет з безліччю поворотів не давав змоги занудьгувати. Постійно хотілося дізнатися, що ж трапиться з Марго та Клод далі. Цікавою була й гра з реквізитом-валізи прожили ціле життя на сцені. Доповнили позитивне враження якісний гумор та весела атмосфера, з невеличкою трагічною ноткою, але все ж з щасливим кінцем.
Впервые вышла на сцену Театра русской драмы им. Леси Украински в пять лет в спектакле «Надеяться» (реж. Ирина Молостова), где играла девятилетнюю Ларису Косач, будущую Лесю Украинку.
С детских лет снималась в кино, работала на радио, играла в театре. Занимается концертной деятельностью с чтецкими программами украинской поэзии. Литературный редактор обеих книг воспоминаний матери Ады Роговцевой «Мой Костя» (2006) и «Свидетельство о жизни» (2013).
С 1991 до 1993 года находилась в Израиле вместе с мужем - художником Тарасом Ткаченко, где 1991 родила сына Алексея.
В 1993 вернулась в Украину и поступила в театральный институт им.Карпенко-Карого.
В 1997 окончила институт театрального искусства. С 1998 года работала актрисой в театре Романа Виктюка (Россия, Москва).
1998 вышла замуж за актера Алексея Скляренко. В 2007 г.. Закончила Высшие Курсы сценаристов и режиссеров в Москве (ВКСР).
С 2007 – театральный режиссер-постановщик.
2011-го родила сына Матвея.
С 2012 года прекратила работу в Москве и вернулась в Украину.
Актриса театра и кино, педагог. Заслуженная артистка УССР (1960), народная артистка СССР (1978). Герой Украины (2007). Член Телевизионной академии искусств Украины (1997).
Родилась в городе Глухов. Навчачалася в Киевском театральном институте имени Карпенко-Карого (1954-59). С 1958 года - актриса Национального академического театра русской драмы имени Леси Украинки (дебютировала в спектакле "Юность Поли вихревой»). Сыграла много ролей в пьесах украинского, русской и зарубежной классики: Елена Модлевская ( "Варшавская мелодия", 1967), Клава ( "Кто-то должен", 1971), Раневская ( "Вишневый сад", 1980), Филумена Мартурано (одноименный спектакль , 1983), Озе, Сольвейг, Женщина в зеленом, Ингрид, Анитра Врач в сумасшедшем ( "Пер Гюнт", все женские роли, 1983), Матушка Кураж ( "Мамаша Кураж и ее дети", 1986), Сестра Крисчед ( " А этот выпал из гнезда ", 1987), Эстер (" Священные чудовища ", 1987), Лилиан (" Голубки ", 2000), Примадонна (" Качество звезды ", 2007), Франческа Джонсон (" Розовый мост ", 2009). С 2007 сотрудничает с Киевским академическим театром драмы и комедии на Левом берегу, Национальным академическим драматическим театром имени Ивана Франко, мастерской театрального искусства "Созвездие". Постоянно гастролирует с концертными программами и камерными театрами.
Активно снимается в кино, считается одной из самых задействованных в кино украинских актрис (дебютировала в фильме А.Швачка "Кровавый рассвет", 1956); сыграла более 30 ролей, среди них: Полевая русалка ( "Лесная песня", 1961), Наталья Башкирцева ( "Укрощение огня", 1972), Анна Кафтанова, Анна Савельева ( "Вечный зов", 1973-83), Анна Корякина ( " расплата ", 1980), Джулия (" Овод ", 1980), Ольга Евдокимовна (" Кармелюк ", 1985), Мария Антоновна (" завтра будет завтра ", 2003), Евдокия Махно (« Девять жизней Нестора Махно ", 2006 ) Жена Тараса ( "Тарас Бульба", 2008).
Актриса обладает уникальной способностью раскрывать глубину и сложность женской души, подчеркнуть полноценность личных судеб своих героинь, их высокую нравственность. Создает энергичные, способные на самопожертвование и одновременно лирические характеры.
1980-89 - преподаватель Института театрального искусства им. Карпенко-Карого.
Автор поэтических сборников: "Мамины молитвы", "Целую голос твой».
Обладательница приза 7-го Московского международного кинофестиваля за лучшую женскую роль (в фильме "Салют, Мария!"; 1971), лауреат премии "Хрустальный слон" в номинации "Выдающаяся актерская семья" (вместе с мужем К.Степанков; 1996) .
Лауреат Государственной премии УССР им. Т.Шевченко (1981), премии Союза театральных деятелей им. М. Заньковецкой (1994), премии фестиваля "Киевская пектораль" (1997, 2004).
Награждена орденом княгини Ольги 3-й ст. (2003), Герой Украины с вручением ордена Государства (2007).
Почетная гражданка Киева.
В 1993 году окончила Киевский институт театрального искусства им.И.К. Карпенко-Карого (ныне Киевский национальный университет театра, кино и телевидения им.И.К. Карпенко-Карого), курс род. артистки Украины В.И. Зимней.
1993 - 1995 - актриса Киевского академического театра юного зрителя на Липках.
В Театре драмы и комедии на левом берегу Днепра работает с 1995 года.
В 1998 году присвоено почетное звание «Заслуженная артистка Украины».
Лауреат театральной премии «Киевская пектораль» в номинации «Лучшая женская роль второго плана» за роль Анны в спектаклн «Обманутая» по Т. Манну (1997).
Киевская академическая мастерская театрального искусства «Сузір'я» - первый в Украине ангажементный театр - был создан в 1988 году. С момента основания и до сих театр возглавляет художественный руководитель Народный артист Украины Алексей Кужельный.
В спектаклях театра участвуют лучшие актеры столичных театров - народные и заслуженные артисты Украины, а также театральная молодежь. Среди звезд украинского театра, которые на протяжении всех театральных сезонов дарили поклонникам театрального искусства свой талант, известные мастера сцены Надежда Батурина, Лариса Кадочникова, Лариса Кадырова, Людмила Лымарь, Раиса Недашковская, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Николай Рушковский.
К постановкам спектаклей привлекаются, как довольно известные, так и молодые режиссеры. В репертуаре театра классические и современные постановки, идущие на русском и украинском языках.
Спектакли демонстрируются одновременно на двух сценических площадках: на основной «большой» сцене, которая рассчитана на 80 мест и на микросцене - 25 мест.
« Похоже на счастье »
