З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад
Восток-Запад

« Восток-Запад »

14 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Как живет девочка из городка Клесов, где добыча янтаря - единственный способ заработка? Найдет ли спасение от теней и страхов войны парень из Донбасса в мирном Харькове? Как научиться говорить, а еще важнее - слышать других людей, чтобы самому стать больше Человеком?

Спектакль Влады Белозоренко «Восток-Запад» - это пять пьес, написанных подростками в рамках проекта «Class Act: Восток-Запад».

Подростки пишут пьесы. Подростки с Востока и Запада Украины. Они пишут о мире, что их окружает. О своих страхах и ожидания. О своем, уже такую ​​жесткую взрослую реальность, и в самые, еще такие детские мечты.

Тривалість: 1 година 30 хвилин
Мова: Русский, украинский
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав

Первая в мире спектакль о гибридной войне. Героям АТО посвящается. Наша жизнь как полотенце – вышитое красными и черными нитками. «Красный – любовь, а черный – печаль». Этим полотенцем как тропой идет сейчас Украина, этим полотенцем окутаны судьбы героев спектакля «Блокпост Украина». Будто на берегу реки, отдаляет этот мир от того, жизнь от смерти, собрались под старой шелковицей ребята-солдаты. Гром градов зовет их на фронт, а украинские чернобровые девушки в купальских венках охватывают их пламенем любви. Красное и черное. Восток и Запад. Они смотрят друг другу в глаза с двух сторон фронта через оптические прицелы своих винтовок. И вдруг среди ненависти и пламени боец ​​видит, что тот враг – такой же как он, будто отражение в зеркале, похож на него. Заклятые враги сходятся на нейтральной земле и, общаясь о любви и смерти, футболе и пиве, вдруг понимают абсурдность войны. Но на следующий день «... Вновь стреляем! Завтра снова слышим какие-то крики! Может это кричат ​​раненые? Может это живые кричат ​​над телами погибших ?. Может это твой земляк с той стороны спрашивает: «Какой счет матча« Шахтер »-« Карпаты »? Это тот случай, когда лучший счет сегодня нулевая ничья ... »И единственный свидетель – старая шелковица, как кукла-мотанка, как Покрова Богородицы летит над миром материнским вышитым полотенцем. Спектакль-песня, спектакль-молитва является посланием к каждому неравнодушному сердцу, является зрелищем, которое захватывает неистовой актерской энергией, бесспорно вызывает обратную связь и лозунг, который рождается в зрительских груди – «Слава Украине! Героям Слава!».

Мы еще раз возвращаемся к Шевченку. Теперь это «Сон». Какой месседж этой поэмы вынуждает нас читать его заново через полторы сотни лет. Свобода! Это тот лозунг который передал нам Кобзарь, является самым ценным сокровищем для человека XXI века. Стремление к свободе собирало украинцев под знамена Хмельницкого и Выговского, Мазепы и Коновальца. В конце концов жажда к Свободе собрала Майдан в Украине, появились новые герои Крут – Небесная Сотня. Шевченко является духовным гетманом Майдана и его «дума, его песня не умрет не погибнет». И поэтому мы должны перечитывать «Кобзарь», читать его заново, новыми вольными глазами, новыми вольными устами. Таким образом театр «Зеркало» считает «Сон» Тараса Шевченко произведением, за которое сам Кобзарь заплатил десятками годами неволи, а это значит жизнью. Актеры театра «Зеркало» во главе с постановщиком спектакля Дмитрием Сторчоус отдают на сцене капли своей жизни в копилку Украинской Свободы.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.8
5.8
6.0

Война. Долг. Честь. Храбрость. Жизнь. Любовь. Эти слова имеют разные значения, но всё приобретают один цвет, когда начинается война. Тогда маски слетают с людей. И каждый становится тем, кем он есть. Трусы, кутилы, подлецы, мошенники – живут среди нас, но в мирное время изображают порядочных людей. «Вечно живые» — на первый взгляд, история одной девушки, чей любимый ушел на войну. Но только на первый взгляд. Если погрузиться глубже, то увидите семью, в которой отбивается целое государство, а может, и целый мир. Для кого-то долг – взять автомат и пойти на передовую, кто-то сутками пропадает на работе, воскрешая раненых, кто-то продолжает учить детей, кто-то продолжает любить и ждать. Но есть те, кто не желает изменять свои привычки, те для которых танцы, песни и веселый кортеж дороже человеческой жизни. Спектакль не разделяет людей на хороших и плохих. Он показывает жизнь, а не иллюстрирует военные лозунги, какими они были как 75 лет назад, так и сейчас.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.8
5.2
6.0
5.8

История нашего города на рубеже эпох, история женской судьбы на фоне драматических испытаний 20 века. Конец 19 века. Юная девушка Соня Гринева - студентка выпускного курса Киевской консерватории, которую ждет блестящее будущее оперной певицы и светской дамы, в 22 года уходит в монастырь и впоследствии становится настоятельницей женского общества «Отрада и Утешение». Простая и правдивая история о том, как стать святым! Из письма матушки Софии: «Буду кричать Господа за милость к вам, как кричит маленькая лесная птичка, которая стоит копейку, но не забыта у Бога».

Наша кухня
« Наша кухня » Трагикомедия

Пьесу современного драматурга украинского происхождения Аси Котляр (настоящее имя Майя Тараховская) с разрешения автора адаптировала и доработала для постановки дочь выдающегося режиссёра Леонида Варпаховского – блистательная актриса театра и кино Анна Варпаховская. Трагикомедия – любимый жанр этой артистки, в котором она буквально «купается». Работая над драматургическим материалом «Нашей кухни» в русле проявления ярчайшего его воплощения на сцене, Анна Варпаховская особо заострила грань именно трагикомического начала, потому что уверена: юмор и трагедия в жизни неразрывны, и чем теснее они переплетаются, тем ярче и глубже воспринимаются как шутка, так и драматические события. Спектакль «Наша кухня» погружает зрителей в недалекое прошлое ХХ века, со всеми его перипетиями и надлежащими обстоятельствами и признаками советской эпохи: репрессии, клевета, запреты, голод, страх, войны, коммунальные квартиры, очереди за всем и вся... Поэтому-то (что крайне символично!) действие спектакля и разворачивается на старой общей кухне полуразвалившегося дома, который готовят под снос. Вся жизнь двух женщин, одна из которых русская, другая еврейка, проходит на этой кухне. И весь мир для них – именно старая общая кухня (своеобразная Вселенная), которая является символом ушедшей эпохи. Доброта, человечность и сострадание, которые способны всё победить, стучатся в сердца зрителей на протяжении всего спектакля, оставляя, тем не менее, невероятный свет и веру в человека!

Відгуки
Тетяна

іноді смішно, іноді сумно, іноді ніяково. Цілісного сюжету у виставі немає, вона складається з п'яти окремих новел за творами підлітків із різних регіонів країни. Кожна розповідає про певну життєву ситуацію: змагання двох кавалерів за дівчину, приїзд бабусі до дочки, що копає бурштин і живе з дочкою-підлітком і котом; вимушений переїзд мами із сином з Донбасу до Харкова та спроба адаптуватися на новому місці; візит онуків до будинку бабусі, що померла; історія дівчинки із вадами спілкування. Відчувається, що історії складені різними авторами, адже вони дуже різні за стилем, тривалістю, деталізацією і рівнем цікавості. Це заважає сприймати виставу як щось завершене, нагадуючи швидше студентський капусник. Є кілька яскравих акторських робіт, насамперед, Олесі Жураківської та юнака-кота. Акторська гра Римми Зюбіної чудова, натомість, її персонажі не всі "дотягують" до її майстерності. Дуже дратував суржик, якого і так забагато у житті, щоб чути його ще й у театрі. Реалізм - це чудово, але все ж таки мистецтво має підтягувати глядача на дещо вищий рівень замість того, щоб скочуватись до рівня "глибоких глибин". Загальне враження скоріше позитивне: було цікаво, місцями емоційно сильно, проте режисеру ще варто попрацювати над цілісністю сприйняття вистави та зменшенням гучності на користь якості. гра акторів була нерівною: переважно вдалою, але іноді вони перегравали, а іноді сама роль була занадто переобтяжена надмірними емоціями, що шкодило її сприйняттю та співчуттю (яскравий приклад: подружки-копальщиці бурштину). Приміщення дуже незручне: система входу-виходу глядачів більше схожа на пастку, аніж на театр. Після вистави треба чекати 30 хвилин, щоб просто вийти до гардероба. З деяких місць погано видно, адже під'йом рядів нерівномірний. Крісла та стільці розташовані в одному ряду в довільному порядку, отже, це лотерея, на чому глядач буде сидіти. Зал потребує ґрунтовного оновлення!

Ольга

Весь час у голові стояло питання:,, Куди я потрапила?‘‘. Поруч зі мною на виставі сиділа жінка з донькою 14-ти років, перша висловилась-самодіяльність, наче у школі, друга і з горящими очима, бо вона прийшла до театру дивитися на куміра, дала відповідь не вагаючись :,, Дуже сподобалось‘‘. До чого я це веду, що дійсно на кожен товар є свій покупець, але це театр , не річ , не іграшка і потрібно більш менш відповідати, ні не стандартам , а сутністі театру. П‘ять історій, одна на одну не схожа. Так, ці історіі складали підлітки, але сценарій та режисура людей дорослих, досвідчених, актори теж не новачки і що це було, якщо можно до когось поставити це запитання. Тільки остання історія достойна уваги , в якій дівчинка з порушеннями мови. Краще нічого, чим така вистава, наче пляма на театрі. Весь час чекала коли закінчиться вистава.

Наталія

Частіше було смішно, цікаво увесь час, гра актори тримала увагу постійно. Вистав поставлена за п'єсами підлітків зі Сходу та Заходу України. Показує фрагменти життя дівчинки та її сім' ї із західної України, інша частина - про життя хлопця з окупованої території, що переїхав до Харкова. Нічого незвичайного ніби, звичайне буденне життя. Але краса була якраз у цій простоті і щирості, бо кожен глядач в цих історіях иіг впізнати якийсь момент зі свого життя чи своїх знайомих. Це одна з тих вистав, яку має бачити кожен українець. Я б не ставила якісь межі, вона універсальна і захоплююча, не уявляю, кому може не сподобатись. Гра акторів просто неймовірна. Настільки, що ти забуваєш під час перегляду, що це актори, бо реалістичність просто зашкалювала. Римма Зюбіна це взагалі майстер перевтілень, бо грала у виставі 4 різних людей, чоловіків і жінок, і кожного разу ти їй віриш, кожен образ ідеально вишліфуваний, щр зовні, що в поведінці, що в мові, вона просто у них розчинилася і це круто. Взагалі вразили приємно всі актори, рідко коли зустрінеш в одному місці стільки талановитих людей. Зазвичай слідкуєш за одним, двома, а тут захоплювала гра кожного. Особливо переконливими були крім, Римми Зюбіної, ще Олексій Ажнов та Олеся Жураківська.

Катерина

В деякі моменти було смішно, але загалом серйозна НЕкласична вистава. Відсутня єдина сюжетна лінія. В основному, показані сцени з сільського життя. Є сцени , що говорять прямо про події на сході країни.Піднімаються як гострі соціальні теми, так і показані побутові , сімейні ситуації. Вистава більше розрахована на молодіжну аудиторію.Майданчик відносно невеликий. Є місця для глядачів. Духе мало місця для очікування при тому, що запускають буквально перед виставою. Досить тісно. Усередині було відносно тепло.

Ирина П.

Лучший спектакль из всех, которые я когда-либо видела в Украине лично для меня. Прямо не верится, что сюжет написан подростками, настолько социально острые проблемы подняты в спектакле. Актерская игра на высшем уровне. Спектакль заставлял и плакать и смеяться, и смеяться сквозь слезы. Актерская работа над персонажами превзошла все ожидания, конечно же самым ярким персонажем был кот. Да-да, именно кот. Мне кажется играть драму или комедию или любого персонажа (человека) все же проще, чем животное. В общем актёрский состав потрясающий, актерская игра потрясающая, правда, не обращаешь внимания на режиссуру, но это, наверное, и к лучшему, уходишь со спектакля просто полностью поражённой. Глубиной, эмоциями, поднятыми болезненными темами. Обязательно к посещению всем без исключения.

Роксолана

Вистава у формі пяти п’єс, кожна з яких має свою історію: Це своєрідний соціальний проект. Всі представлені теми перегукуються з тим, що турбує людей в Україні. Це вистава підлітків. Це – голос дітей. Це реальні підлітки, які живуть у реальних містах і пишуть про реальні проблеми. Як живе дівчинка з містечка Клесів, де незаконний видобуток бурштину — єдиний спосіб заробітку? Чи знайде порятунок від тіней і страхів війни хлопець з Донбасу в мирному Харкові? Як дівчинці навчитися говорити, як людям навчитися чути інших людей, аби стати більш людянішими.

Тетяна І.

Вчора була на виставі Схід-Захід. Після перегляду у мене склалася дуже суперечлива думка. Я була у захваті від таланту та харизми, актрис Римми Зюбіної і Олесі Жураковської. Вистава була схожа на капусник старшокласників в школі, декорація була дуже простенька та відповідала діючим подіям. Знаючи, що п'єси написані дітьми, дуже сумно, що діти бачать життя таким важким.Дорослі не змогли відгородити дітей від проблем і подарувати щасливе дитинство. П'єса на мій погляд про те, що людина завжди повинна залишатися ЛЮДИНОЮ, не залежно від того де народився і в якій сім'ї. Рекомендую виставу, шанувальникам талантів Римми Зюбіної та Олесі Жураковської, гра актрис- єдина позитивна емоція від перегляду.

Вікторія

Захід. Спершу ти потрапляєш в атмосферу звичайної буденності, яка зображена глядачам у формі комедії. Актори чудово відіграють соціальні проблеми, з якими стикався майже кожен з нас. Це і зрада друзів, нерозділене кохання, маніпуляції з боку батьків та навіть втрата близької людини. Але усі ці трагічні моменти показуються через призму гумору. У такий спосіб режисер ніби нагадує нам, що все буде добре у будь-якому разі. Але потім все кардинально міняється. Комедія перетворюється на драму. Схід. Тут також кипить життя, але слід війни переслідує тебе скрізь. Якщо на Заході ми бачимо гумор в трагічних моментах, то на Сході навіть в хороших моментах ми прослідковуємо трагедію.