Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Семья паталогоанатома Людмилы »
Наверное, каждый из нас хоть раз в жизни заглядывал в чужие окна ... Присмотритесь внимательно: вот эта женщина – это Людмила. И она работает в лаборатории. А еще она исследует мертвые истины.
А это семья Людмилы: сыновья, дочь, муж, бабушка.
Есть также сосед, но о нем позже.
А еще в её квартире поселились предрассудки. Такие родные, теплые, любимые и милые сердцу эти предрассудки – они эволюционируют, маскируются, становятся более изысканными и привлекательными. Предрассудки так обнаглели, что, возможно, уже завтра перепишут квартиру и имущество Людмилы на себя. И предрассудкам абсолютно наплевать на новомодные слова: сексизм, эйджизм, инклюзия, язык вражды.
«Эта история о близких, которые умеют как никто сделать хорошо/больно. Потому что им / нам тоже хорошо / больно, потому что им / нам тоже делали хорошо / больно ... Но сможем ли мы / они стать настолько смелыми, чтобы проявить нежность? Но способны ли мы / они сделать паузу в безжалостном ритме современного мира и прикоснуться по-настоящему? .. ». Елена Апчел
« Выбор за тобой »
« Цыганочка с выходом »
Мелодрама
« Земля вращается со скрипом »
« Лёгкие »
Драма
« Акула »
Гра акторів розхитувала мою нервову систему упродовж усієї вистави. Їх гра інколи була моторошною і незрозумілою. А подекуди наївною та максимально життєвою. Після двогодинної емоційної гойдалки, сльози самі навернулись на очі. Глядачі по сусідству так само непомітно витирали краплі своїми рукавами. Син патологоанатома Людмили справжній бунтар у сім'ї. Він не хоче слідувати родинним традиціям та й взагалі соромиться своїх батьків. Але одного разу він випадає з вікна та втрачає пам'ять, але не свою бунтарську натуру. Його батьки, бабуся, сестра та брат намагаються повернути його спогади, а точніше створити нові. Усі сцени нагадують обірвані спогади. Саме так я згадую своє дитинство. Туманно, перебільшено, неточно. Режисери створили на сцені усі умови для того, щоб глядачі, як і сам актор, склеювали докупи усі спогади для того, щоб згадати повну картину минулого. Було багато незрозумілих моментів та сцен, які я досі не можу збагнути. Але саме ці роздуми та незвична гра акторів тримають тебе у напруженні усі дві години. Актори не завжди були героями вистави. Інколи вони ставали собою, театральними акторами та актрисами, які також як і глядачі не розуміють деякі моменти вистави. Водночас гра справді була чудовою. Хоч і було декілька сцен, в яких актори збивалися. Вистава змушувала думати і це не завжди є комфортним відчуттям. Упродовж усієї постановки я так і не змогла розслабитися та просто насолоджуватися дійством. Постійно з'являлися незрозумілі моменти. І все це мені дико подобалося. Режисер не став розжовувати усі події глядачу, тому цю головоломку було зрозуміти самому. Вистава була би цікава для людей, які цікавляться сучасними питаннями. Такими як ейджизм, фемінізм, гомосексуальність, толерантність.
Будучи знайомою із творчістю цього театру, то від початку було зрозуміло, що легко не буде. Тому тут не розслабишся, а треба бути відчувати і думати. Так воно і було, всі відповіді на питання прийдуть в кінці, а може, навіть, і після вистави. Непорозуміння та повільне розгортання подій на початку вистави, змінюється ракетою, що відбувається у другому акті. І відповіді приходять самі собою. Як прості речі, на перший погляд, насправді складні, і який величезний вплив вони мають на наше життя. Під час вистави комусь захочеться подзвонити своїм родичам та сказати такі непрості слова, може і вся зала будет плакати. Ця вистава про проблеми сучасного соціуму. Вистава про пошук стану, в якому буде комфортно, в якому можна любити та існувати з оточуючими, як потрапити у сферу любові, розуміння і щастя. На прикладі однієї родини, як окремого соціуму порушуються глобальні питання. Про людський егоїзм та його наслідки, про коротку пам'ять людей (які забули про війну та приклади інших країн). Про те, як питання, що можна вирішити на рівні своєї родини, можуть зменшити проблемне навантаження на більш масштабний соціум. Виставу ми дивимось з кінця, а потім вже бачимо роз'яснення. В житті так не буде, тому думати треба наперед. Кожен актор вклав себе в образ, тому втрачається межа актора і його персонажа. Вистава жива. Кожен актор намагався бути відвертим, на мою думку, їм це вдалося. Від повного нерозуміння та збентеження, навіть в першому акті трохи втрачала інтерес, до неймовірного співпереживання, навіть закінчення деяких реплік акторів. Я вийшла з вистави з думками про неї, про проекцію вистави на знайомих, свою родину, про наслідки і шляхи впливу, вирішення маленьких проблем, щоб мати вплив на великі. Я вийшла з вистави з відчуттями. Дуже привітний і щирий персонал. А також після вистави можна обговорити виставу з усією групою. Це рідкість в наших театрах. Ця вистава буде з глядачем і задовго після неї. Буде багато думок, які викликатимуть емоції, і не завжди позитивні. Для глядача, який не дивиться шоу, типу 95 кварталу. А любить подумати, та винести для себе важливі думки.
В 2011-2013 годах работал в Киевском театре «Открытый взгляд».
В 2013-2015 - актер Национального академического театра русской драмы имени Леси Украинки (г. Киев).
С 2016 года работает актером Киевского академического театра «Золотые Ворота».
С выбором актерской профессии Виталине Библив помогла школьная учительница Инна Пушкарева. В День учителя в девятом классе Виталине поручили сделать пародию на Верку Сердючку. Хотя она сомневалась, учительница верила в ее харизматичность.
После школы Виталина училась в училище культуры. В интервью театральном критику Олегу Вергелису актриса признается, что всегда хотела быть клоуном и работать в цирке. К тому времени эстрадно-цирковое образование можно было получить только в училище, а Виталина стремилась получить высшее образование. В 2003 году она окончила Киевский театральный институт им. Карпенко-Карого, мастерскую Леся Танюка.
В 2003-2004 годах - актриса Киевского театра «Свободная сцена». Дебют в кинематографе состоялся 2004г. в маленькой роли в сериале Николая Каптана "Любовь слепа". В 2003-2008 годах - работает актрисой Киевского театра «Ателье 16». С 2008 г. играет в театре «Золотые ворота». С 2009 года сотрудничает с Киевским академическим Молодым театром. В 2009 году была названной одной из 20 лучший актрис Украины.
Преподает в Киевском колледже культуры и искусств.
Особое внимание критики обращают на фильм «Песнь песней» режиссера Евы Нейман, где Виталина Библив сыграла еврейскую маму. Лента была признана лучшим фильмом Европы (2012), лучшим фильмом международного и внутреннего конкурса Одесского международного кинофестиваля (2015). В 2015 Виталина Библив стала театральным открытием, сыграв роль Славы в спектакле С. Жиркова «Сталкеры».
В 2016 году была номинирована на театральную премию «Киевская пектораль» в категории «Лучшее исполнение женской роли второго плана» за роль в спектакле «Сталкеры»
В 2019 году одержала победу в IV театральной премии «Зеркало сцены» (газета «Зеркало недели. Украина") в номинации «Актерская харизма» за роль в спектакле «Фрекен Юлия», театр «Золотые ворота».
Среднее образование получил в местной средней школе №2 с 1994 по 2005 годы. Параллельно учился в Косовской детской школе искусств (по классу хореографии и фортепиано).
В период с 2005 по 2010 годы - студент кафедры театрального искусства Института искусств Прикарпатского национального университета им. Василия Стефаника (курс А. Добряка).
В 2008-2009 годах, параллельно с учебой, работает артистом драмы Коломыйского академического областного украинского драматического театра им. Ивана Озаркевича. На сцене этого театра состоялась дипломный спектакль «На поле крови» (по мотивам произведений Леси Украинки «На поле крови» и «Одержимая»).
В Хмельницком областном украинском музыкально-драматическом театре им. Михаила Старицкого работает артистом драмы (2009-2010), впоследствии- режиссером-постановщиком (2010-2011), и главным режиссером (2011-2012). В театре воплотил ряд постановок, и ролей. Так, спектакль «Ревизор» по Гоголю был отмечен критиками и фестивальными дипломами.
С 2012 по 2018 режиссер-постановщик Ивано-Франковского областного музыкально-драматического театра им. Ивана Франко.
В период с 2012 по 2017 годы - преподаватель мастерства актера на кафедре театрального и хореографического искусства Института искусств Прикарпатского национального университета им. Василия Стефаника.
С 2018 года - актер киевского театра «Золотые ворота».
Творчество составляет более двадцати ролей, постановок в жанрах комедии, трагедии, философской притчи; актерские работы в кино. В качестве хобби попытки в литературе - более 50 рассказов и новелл, сборник «Цветы на мусоросвалке» (2010 г.). Печатался в литературных журналах «Перевал», «Прообраз», «Чума», «Стакан времени» и других. С рассказом «Подонок» стал дипломантом международного конкурса на лучшее короткий рассказ «Zeitglas-2013».
Играла в труппе театра в Кривом Роге. Сотрудничает с Диким театром. Работала в Молодом театре и театре переселенцев.
«Золотые ворота» - это театр, не музей.
«Всегда открыты для тебя!» Отмечают в театре, ведь это театр единственный в столице, который рад видеть своих зрителей уже с 18.00. За час до начала представления можно выпить вкусного кофе или вина, послушать музыку и просто отдохнуть в лаунж-зоне.
Приоритет театра - поддержка молодых режиссеров, актеров, композиторов, сценографов. Скромный по размерам театр - 60 мест - амбициозные планы и не малые успехи.
«Сталкеры» по пьесе современного украинского драматурга Павла Арье стала одной из самых резонансных спектаклей сезона 2017 (копродукции с Киевским академическим Молодым театром).
Несколько новых имен удалось открыть благодаря проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», предусматривающий презентацию на профессиональной сцене лучших дипломных спектаклей творческих вузов.
Работает образовательная программа «Золотых ворот»: открытые лекции, кинопросмотры, сценические чтения и встречи зрителей с актерами.
« Семья паталогоанатома Людмилы »
