« Різдвяний сон кобили вороної »

Це просто "Вау". Я не очікувала такого побачити. Вистава почалась дуже не звично, а коли закінчила я сиділа і чекала продовження, не вірила , що це кінець. Дивлячись на декорації одразу не збагнеш ,що очікувати від вистави. Мені спочатку було не зрозуміло, що відбувається , на сцені були показані кусочки ,які нібито про історію Різдва , але якось не пов'язані між собою. Від початку і до кінця я відчувала,як холодно актрисі, як її тіло пронизує морозний вітер. Це моновистава, але вона вмістила в собі просто дивовижну , не звичну гру актриси. Вона змогла зігнати і кобилу ворону і вертеп. Це було щось. Я була зачарована самою виставою. Мені навіть іноді здавалося , що на сцені не актриса , а на справжня кобила ворона і це мені все сниться. Просто брава головній і єдиній актриси. Вистава дуже сподобалась. Я відчувала все , що було показано на сцені. Біль і жалість до кобили і дух Різдва. Дуже не звично все, важно описати , що ти відчуваєш сидячи в глядацькому залі, дуже змішані ємоції: не зрозуміло,смішно, сумно, захоплююче. Вистава надихнула , я згадала українські оповідання ,які читала в дитячи роки. Чомусь згадала дитячу казку Кобиляча голова. Вистава підійде людям, які хочуть здивуватися і надихнутися. Побачити життя українського села, згадати Різдво, побачити вертеп. Я її пораджу своїм друзям, тому, що це було дуже не звично , не зрозуміло, а в кінці просто "Вау". Мені дуже сподобалась акторка, від неї не хотілося відводити погляду. Грала дуже вправно, ємоцій, коли потрібно в неє текли сльози і горіли божевільні очі. На виставу з її виконанням хочеться сходити ще раз. Вона просто закохує в себе. Дуже сподобалось вистава, але якось дуже швидко закінчилась. Емоції змінувалися від смутку до захвату. Двух поверхова будівля. На першому поверсі гардероб. На другому зал для глядачів і репетиційна. Сама глядацька зала не величка, зручне розташування стільців добре видно і с перший рядів і з самих останніх.

Кобила, яка мерзла взимку, заснула в сінах. Їй наснився сон, в якому вона бачила народження Господа, згадала свою молодість, материнство, як її продав на ярморці коханий господар в злі руки, в яких її життя стало нестерпним. КОБИЛА - це прототип історії життя України. Мені сподобалося, те як була продумана вистава, дивитися було цікаво і боляче одночасно. Всю виставу відчувала мурахи по шкірі. В деяких моментах хотілося заплакати. Після вистави, я була збентежена, але не сумна, бо кінець дає віру в краще. Раджу виставу політикам, державним посадовцям, викладачам, студентам, військовим, патріотам. Важко зрозуміни, де вхід. Вивіска дуже непомітна. Саме приміщення непогане, добре освітлене.

Я навіть не знала чого очікувати. Дуже довго було не зрозуміло що відбувається, аж доки із-під умовного снігу не з'явилася героїня. Вистава викликала здивування, бо поєднує в собі вертеп, сучасну анімацію та оригінальний український текст за творами українських письменників. Все це талановито та креативно поєднано у моновиставі у виконанні акторки. Дуже багато тексту та перевтілень, і якщо на початку ще є незрозуміли моменти, то в кінці відчуваєш цілковите захоплення побаченим. Хочу відзначити гарну українську мову Тетяни Тушич. Після вистави я все ще обдумувала деяки моменти вистави, тобто чимось вона зачепила. Викликало бажання почитати українську класичну літературу. Поєднання різдвяного часу та мрій кобили, яка ще жива і мріє краще, але зовнішній світ жорстокий та нещадний до неї. Акторка чудово впоралась зі своєю героїнею. Вона швидко перевтілювалась від ляльковода вертепу на кобилу. Стільки сили і жаги було в неї (чи в ї персонажа), що я особисто, повірила в такий зимовий холодний сон кобили.

Цент Курбаса- экспериментальная театральная площадка, поэтому я посмотрела эту вещь, поставленную Людмилой Колосович, с интересом. Это уже вторая моя встреча с этим режиссером. Актриса Татьяна Тушич из Днепропетровского молодежного театра произвела на меня сильное впечатление своей игрой в моноспектакле по рассказу Остапа Вишни "Сон кобылы вороной" и "Вертепу" Пантелеймона Кулиша. Я не знала раннее этих произведений, да они по сути знакомы только специалистам. Объединяет их рождественская тема, авторы жили в разные эпохи и, конечно, знакомы не были. Произведения эти никак не связаны, только воля режиссера их объединила в один спектакль. Вертеп был представлен эмоционально, интересно, сложный текст звучал выразительно и был глубоко прочувствован актрисой, изображавшей разных библейских персонажей. Ну а рассказ Вишни напомнил мне "Холстомера" Льва Толстого в блестящем исполнении Евгения Лебедева . Татьяна невероятно убедительно сыграла старую кобылу, мечтающую о счастье и молодости. Реальность жизни лошади была мрачной и безвыходной. Костюм, прическа, жесты, речь актрисы позволили создать достоверный образ, вызвавший у меня сочувствие. Спектакль не для массового зрителя, скорее, для театральных фестивалей. Школьники не поймут, им будет скучно. Рекомендую студентам театральных институтов - тут есть чему поучиться. Огорчила одна "маленькая " деталь- в конце на экране был видеоряд библейских и исторических персонажей, и в роли царя Ирода была карикатура на президента России. Это очень странно и неуместно, нелепо и дико. Из-за этого снизился весь накал постановки и я тоже снижу бал спектаклю. Никому из знакомых не посоветую пойти, но сама я не жалею, потому что не знала этот рассказ Вишни, думая, что он автор только весёлых " усмешек". Кулиш - автор мало кем читанный, известен более романом "Черная рада", так что это серьезный спектакль, рождественский по тематике, но не весёлый. А веселье рядом с театром, на Софиевской площади, аж земля дрожит от грохота и музыки...