« По вулиці моїй »

Оригинальное название спектакля: « По улице моей »
18 (1)
Спектакль имеет возрастное ограничение
5.7

Памяти поэтов-шестидесятников посвящается.

Прозвучать стихи Шпаликова, Евтушенко, Ахмадулиной, Галича, Вознесенского и песни Окуджавы - представителей яркого и трагического поколения шестидесятников.

Жанр: поетична вистава
Продолжительность: 1 час 30 минут
Язык: русский
Мы посетили этот спектакль
Показать все
preloader
К сожалению для этого спектакля нет ближайших дат
Смотрели спектакль?
Вы уже оценили этот спектакль
Оцените ваше общее впечатление
Мы нашли 5 похожих спектаклей
Время просыпаться!
Прекрасное
Спектакль после спектакля
Отзывы
Ольга

Квартира 60-х років, в якої збираються друзі-письменники; балагурят, спілкуються, сперечаються, в однієї присутньої пари навіть палке кохання. Всіх ціх людей об‘ єднає дружба, жага до життя, почуття справедливості. Сцена прибрана в стилі 60-х, одяг, пісні під гітару, танці, все нагадувало той час. Актори так чуттєво розповідали вірші, яскраво передавали образи, що дух захоплювало. Серед глядачів були люди більш похилого віку, але для середнього віку, теж дуже цікаво. Весь час дивилась з захопленням.

Анна О.

Чи змогли б ви описати життя людини в кількох словах? Переконана, що ні. А у виставі "По вулиці моїй.." за півтори години відображено життя не одної людини, а цілої епохи. Неймовірно, але кожен глядач знайде відповіді на питання, що так непокоять. Хочете любові? Обирайте: щира взаємна любов, всепоглинаючі ревнощі, нерозділене та виснажуюче кохання або ж такі солодко-гіркі втрачені почуття . Хочете дружби? Герої вистави покажуть вам як потрібно дружити, як розділяти горе та радощі й залишатися вірними дружбі. А може вас непокоїть кар'єра? Хвилювання про те, що хтось талановитіший та успішніший не оминули і наших героїв. Але, на жаль, ви не отримаєте відповідь на питання: "Як протистояти жорстокій реальності та політичній системі?". Але навіщо вам відповідь, якщо ви отримаєте навіть більше: натхнення боротися. Не даремно і глядацька аудиторія була такою різноманітною: поважні дорослі, вільнодумні студенти, закохані парочки, всі насолоджувалися, затамувавши подих. А насолоджуватися було чим. Колектив Театральної майстерні Миколи Рушковського демонстрував професійну гру, досконалу підготовку та неабияку пам'ять. Доречність та легкість кожного руху чи жесту, вдала робота зі світлом та звуковими ефектами, зачаровуюча гра на гитарі та мелодійність пісень, декорації та ваблячий запах старих книг у залі, а головне - вдало скомпоновані поезії багатьох авторів, посилюють бажання дивитися "По вулиці моїй.." знов і знов.

Катерина

"А девочкам так хочеться любви, а мальчикам..." Легка вистава, яка хоч і переносить нас в 50-60-ті, але показує, що час йде а деякі речі залишаються такими ж, я були 60 років тому, 100, 1000... Такі як кохання, ревність, дружба, взаєморозуміння, суспільство. Нас запросили на свято, де зібралися друзі-поети поговорити, обговорити такі важливі і такі не важні питання, потанцювати, поспівати під гітару та багато іншого. Вечір у теплій компанії друзів, хоч і починається з непорозуміння, але саме вона дає змогу побачити себе збоку. Жінки та чоловіки, одні з Венери, інші з Марсу, такі різні і такі однокові, але іноді так важко зрозуміти та пояснити зовсім звичні риси. Моменти коли ми за емоціями втрачаємо реальність картини. Ця вистава дає сірник, для того щоб запалити полумя та помікувати над важливими речами.