« Остров любви »
... Как же хочется дышать, хочется броситься с тесной лодки и бескрайними руками обнять всю бескрайнюю воду.
Существует ли грех на самом деле, или это только наше воображение? Если есть, то как бороться душе после совершенного греха? Проще простого - забыть все, стереть из памяти и не возвращаться даже мыслями в те черные дни.
Их было двое - мужчина и женщина, однако сохранить отношения после семейной трагедии оказывается очень не просто. Появление Панночки - новой любви Чорнокрыла, приводит лишь к прелюбодеянию и еще большей вине.
Вспомнить давнюю историю, покаяться и наконец очиститься и одержать победу над тьмой - но будет ли так ...
По мотивам новелл М.Вовчка и А. Олеся.
Вистава поставлена за мотивами оповідань Марко Вовчок «Павло Чорнокрил» та Олександра Олеся. Стара як світ історія кохання у трикутовому вимірі, ніби просякнута магією та таємничістю потойбіччя, виринає перед глядачами одиноким човном-островом посеред темної річки. Усе було просякнуто українським символізмом, мінімум слів, актори грали пластикою, рухами, голосом та танцями. Ляльки-божки, дівчата-мавки, хлопці-лісовики, староукраїнські народні пісні - усе було зрозуміло без слів. Вистава, підтверджуючи, як тісно українці пов’язані душею з природою, змушує задуматися, чому люди не можуть знайти сил поговорити один з одним, зрозуміти страждання іншого? Чому вони намагаються знайти спокій в обіймах інших? Невже біль вгамувати краще з чужою людиною, аніж з близькою та коханою? Неможливо стати щасливим, зробивши іншу людину нещасною.
Вистава яка вражає пластикою і співом. За всю виставу Ви почуєте багато українського фольклору на будь-яку ситуацію. Такі приємні голоси у акторів, вони ніби вводять вас в транс. Бо на сцені відбувається магія, чорна магія. Атмосфера передається так точно, ніби ти сам на тому острові. Хоч у виставі мало тексту, але зрозуміло все і без слів, бо режисер доклав зусиль, щоб показати плинність часу в оригінальному вияві, щоб показати кохання мовчки, вбивство і багато іншого. Все було похмуро, але дуже гарно візуально. Для очей це свято, бо гарні актори, і все що відбувається. Особливо відчутне кохання на сцені, коли його грає закохана пара у реальному житті. Сюжет вистави зроблений на основі оповідань Марко Вовчок та Олександра Олеся. Люблю дивитись українське. Поєднання українських любовно-еротичних творів бачу вперше, та хочу зауважити, що зовсім не було вульгарності. Можемо прослідкувати, як міняється ставлення чоловіка до жінки, яка йому подобається, яку він кохає, чи від якої чекає дитину. Ті моменти непорозуміння, нетерпимості і як це все впливає на психологічний стан людини. Тобто знов про нещасне кохання до жінки, а може то зовсім і не кохання було. Таке поєднання лісової пісні з украденим щастям. Вистава однозначно для дорослих.
Сюжет доволі типовий для українського фольку: він одружується на люблячій жінці, вони дуже щасливі, проте незабаром вона втрачає дитину, він знаходить коханку, розривається поміж двох жінок, врешті-решт вбиває обох. А вся історія є давнім спогадом-історією. Але ж: чим простіше сюжет, тим більше засобів його вираження, насправді. Так от, вистава неабияк збагачена маловідомими фольклорними піснямі у багатоголоссі акторів. Ці пісні змушували серце одночасно і стискатися, і неймовірно розширюватися - такий якісний і "живий" вокал. Було дуже багато пластичної хореографії у божевільно-дивацьких костюмах, зростання эмоційного напруження, непідробна акторська майстерність головних героїв, "режисерська" багатозначність речей і круте музичне оформлення. ''Острів любові" - тотально якісний театральний продукт, мені нема до чого причепитися: мене часто пробивало на сльози, я співчувала героям і повністю занурилась у ту саму містику українського минулого. Після вистави ще довго був меланхолійний післясмак і багато роздумів. Думаю, якщо б існував такий собі "must watch" - список з театральных вистав Києва, я б власноруч її туди б включила:)
Вистава висвітлює любовний трикутник між головним героєм Чорнокрилом, його дружиною та коханкою панночкою. Подружжя пережило особисту трагедію і втрату, порятунок від якої чоловік знайшов у почуттях до іншої жінки. Однак на відміну від звичних історій про любовний трикутник, ця вистава викликає багато роздумів, перш за все через трагічні сюжетні повороти: бажаючи зануритися у нові стосунки, герой робить дуже серйозні помилки, які ніколи собі не пробачить. Після перегляду вистави розумієш, що життя – не чернетка, і кожний наш вчинок несе певні наслідки. Завдяки емоційній грі акторів, чудовому освітленню, музичному супроводу, пластичним рішенням вистава була неймовірно чуттєва та естетична. Вдале поєднання виражальних сценічних засобів створювало відчуття тривоги та неминучості трагедії – розслабитись і відволіктись навіть не вдавалося. Вистава добряче лоскотала нерви! Під час перегляду важко чітко зрозуміти, що саме відчуваєш – емоції стрімко змінювали одна одну. Сум, гіркота, ейфорія, жаль, туга, сміх, страх – усе спліталося в єдиний болючий клубок, що підступав до горла і провокував сльози. Без сумнівів, це чудова вистава для тих, хто хоче замислитися, подумати і навіть «виплакати» біль – необов’язково біль від кохання.
В детстве жил в городе Ахтырке Сумской области. После окончания школы играл в Ахтырском Народном театре, пел в мужском хоровой капелле.
В 1967 году окончил Киевский государственный институт театрального искусства им. И. Карпенко-Карого.
Актер Киевского молодого театра.
С 2007 года - актриса Нового драматического театра на Печерске.
С 2013 года - актриса Киевского Молодого театра.
Барихашвили - грузинская фамилия, которое принадлежит Дарьиному дед по материнской линии.
Интерес к театру Дарья начала проявлять еще в младшей школе, когда учась в 3-м классе, предложила классному руководителю сделать постановку в школьном театре сказки Самуила Маршака «Кошкин дом».
В 2009 году Дарья Барихашвили становится студенткой факультета театрального искусства Киевского национального университета театра, кино и телевидения (мастерская Валентины Ивановны Зимней). Еще во время обучения на 1-м курсе юная актриса получает роль в сериале «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 году выпускница Киевского национального университета театра, кино и телевидения участвует в премьере театрального сезона - спектакле по мотивам одноименной пьесы Фридриха Шиллера «Коварство и любовь» в постановке Киевского академического Молодого театра, с которым свяжет свою судьбу по завершении обучения. В «Коварства и любви» Дарья играет хрупкую и уязвимую Луизу, которая становится жертвой жестоких игр и амбиций чиновников.
Дарья Барихашвили - разноплановая актриса, которую нельзя отнести к конкретному амплуа. Ей убедительно удается играть как соблазнительных опасных женщин, так и милых персонажей детских спектаклей. Играя роли антагонистов, Дарья дает возможность зрителю понять мотивы отрицательного персонажа, восхищаться и даже посочувствовать ему.
Значительным успехом актрисы есть главная роль в 95-серийном украиноязычной телесериале «Обручальное кольцо с рубином», который вышел на отечественное телепространство 2 января 2018.
Живет в гражданском браке с актером Киевского академического Молодого театра Сергеем Пономаренко, с которым училась вместе на одном курсе в театральном университете.
История «Молодого театра» (далее - Молодой), созданного Лесем Курбасом, началась более ста лет назад. Один из самых известных театров Украины «родился» 24 сентября 1917 года в городе Киеве в доме №17 по улице Прорезной.
В 1916 г. молодые актеры создают театральную студию. Помещение на Прорезной ремонтируют и оборудуют для показа спектаклей самостоятельно, за свой счет. Студия имеет огромный успех у зрителей и критиков. Впоследствии она превращается в «Товарищество на вере – Молодой театр». Труппа отказывается от коллегиального руководства, и во главе театра становится выдающийся режиссер и педагог - Лесь Степанович Курбас. Тогдашнее существования Молодого было коротким: революция вызвала переезд в 1919 в Харьков и слияния с труппой Большого театра.
Но и двух лет было достаточно, чтобы поднять свою «революцию» – творческую, объявив войну театральным «штампам», художественный бесхребетности. Молодой обращался к философии корифеев, стремился подъема нового театрального искусства страны на мировой уровень.
С целью художественного поиска и воспитания актера нового формата Курбас выпускал спектакли различных направлений: от условно-реалистического и торгово-психологического к романтической комедии.
Он считал многожанровость почвой для рождения «универсального» актера, а в результате – нового украинского театра.
За последние годы увеличилось количество премьер; трупа активно гастролирует, участвует в фестивалях. В помещение театра, кроме основной и камерной, является микросцена – площадка для режиссерских и актерских дебютов. Существенно вырос зрительский интерес к Молодому.
7 мая 2019 Молодой театр получил статус Национального.
Молодой театр – театр для людей, молодых душой!
« Остров любви »
