« Лёгкие »

Современная английская драматургия Дункана Макмиллана поставлена Дмитрием Захоженко интересно, креативно, захватывает с первой же минуты, потому что отношения между двумя влюблёнными молодыми людьми одинаковы и в Англии, и в Украине. Молодая пара обсуждает все время свое будущее, рождение ребенка, изменение тела женщины после родов, их волнует экология, правильные продукты, товары, но они порой не слышат и не понимают друг друга совсем... Юлия Першута и Александр Васин не играли, а жили на сцене, им веришь и сопереживаешь. Немного изменён финал пьесы, сделан оптимистичным и жизнеутверждающим, но это к лучшему, ведь зрители так устали от безысходности, чернухи на сцене и в жизни. Рекомендую смотреть эту вещь старшеклассникам, молодежи, вступающей в отношения и в жизнь, и всем театралам, любящим психологические драмы о современных непростых отношениях между людьми в новых реалиях жизни. Всегда в этом театре необычный видеоряд, живая съёмка крупно лиц и эмоций- это держит в напряжении и внимании весь зал. И самые талантливые молодые красивые актеры работают именно в театре на Печерске, на мой взгляд.

Ця вистава змусила мене пепедивитися своє ставлення до природи, насамперед. Але й над актуальною проблемою дорослішання теж. Актори грали щиро, із запалом. Важко було відірватися від них. Ці майстри зможуть навіть незначні діалоги та фрази зробити цікавими. Сподобалось і супроводження музичне та візуальне (екран). Не заважало спостерігати за дією і надавало навіть певної кінематографічності. І це плюс вистави: можна було побачити гру очами акторів, рідкісну майстерність сьогодні.

Вистава проходила у невеличкому приміщенні. Місця для сидіння були зручними; але над місцями з боків (біля стіни) є полиця, яка простягається вздовж усієї зали, я зі своїм ростом (175 см) декілька разів об неї ударялася. Сама вистава складалася з 2 частин та антракту. Під час антракту можна було випити кави у буфеті. Основна тема спектаклю - стосунки між хлопцем та дівчиною та їхнє бажання "завести" дитину. Актори справилися зі своєю задачею на 100 %. Але сюжет, особливо другого акту, трохи мене здивував. Не очікуваним було зображення усього життя (від народження хлопчика до смерті головного героя) за 2 хвилини. Загалом, театр затишний, персонал привітний. Вистава зіграна гарно, але самої ідеї мені не вистачило.

Відчуття, які виникли в мене після перегляду вистави "Легені", реалізувались у таке речення: "Інколи сміття думок та емоцій у нашій голові заважає нам дихати вільно, заважає нам просто жити". Сюжет вистави доволі простий - з'ясування стосунків між молодими дівчиною та хлопцем, які опинились перед вибором наступного розвитку їх відносин - чи народжувати дитину, чи одружуватися, чи розширяти житлову площу, чи просто жити заради себе. Обидва - розкуті і вільні, та водночас обмежені і закриті. "Ми ж хороші люди" - ця фраза постійно звучить у виставі, то як твердження, то як запитання. Люди засмічують не тільки планету та світ навколо себе, люди засмічують і своє життя - неконтрольованими емоціями, словами, думками, городять звалища із непотрібних обмежень, заборон, обов'язків, страхів, претензій, невиправдених сподівань, очікувань та розчарувань. Можливо варто просто жити, так просто, як дихати? Не зважаючи на емоційно напружену історію, вона закінчується щасливо - герої залишилися разом, у них народився син, якого вони виховали, вони зістарилися, але продовжили любити один одного, незважаючи на те, що один з них пішов раніше. І дерево таки посадили. Сцени та акти у виставі змінювались майже непомітно для глядачів - поворотом або одним рухом акторів, однією реплікою, музикою - і вже інший час та простір. Протягом усієї вистави дихаєщ в одному ритмі з головними героями - то затомовуєш подих, то дихаєш частіше, то взагалі майже не можеш дихати від емоцій та почуттів, що переживаєш разом з ними. Актори співали, і танцювали, і малювали, і знімали відео, постійно взаємодіяли з глядачами.

Вистава починається доволі несподівано для більшості, але постійний глядач зрозуміє коли вистава почалася. British council завжди підтримує вистави на якісь гострі соціальні теми. І цього разу виключення не було. Нам показується звичайне життя двох людей, але через призму забоудгення планети. Буде помітно, як двоє людей можуть на смітити довкола. І як тісно алегорія «сміття» перетікає в голови людей, саме тоді й починаються проблеми порозуміння. Тому дуже важливо чути і відчувати все навколо. Актори візуально добре підібрані, їм вдається передати вік свого персонажу, та переживання, хоча хотілося додати ще більше драматизму. Бо така тема і постановка, що має бути ком в горлі. Будуть і смішні моменти, але сентиментальність переважить. Під час перегляду можеш згадати когось дуже важливого, а після вистави просто подзвонити рідним. Плюс в тому, як обіграні пікантні моменти, зовсім не вульгарно. Вистава сучасна і легка в переогляді. Це перша вистава українською мовою, яку я бачила в цьому театрі. А подивилася я 80% репертуару. Так от було відчутно, що українську треба підтягнути головній героїні. Бо було помітно, що їй важко швидко говорити, іноді забувалися слова і замінявся русизмами. Але це добре, що в репертуарі є україномовні вистави. Також я б не взяла дитину на цю виставу, можливо підлітка, але не дитину. Бо дитині було нудно, і багато слів вона переоритувала, чим дуже заважала глядачам.

С удовольствием познакомилась с примером современной английской драмы Макмилана в переводе ,максимально приближенной к нашим дням и нашей реальности,ибо где бы мы ни жили,каким воздухом не дышали,все мы люди,всех терзают схожие проблемы.в первом акте перед нами молодая пара влюбленных,пытающихся строить серьезные отношения,вовсю рассуждающих о смысле жизни,в эти рассуждения конечно входят раздумья и споры о продолжении рода,надо ли давать жизнь новому человеку,а как жить с такой ответственностью дальше?!ведь гораздо проще жить для себя,строить карьеру музыканта,готовиться к защите диссертации,вокруг враждебное середовище,отравленный воздух,токсичные люди,не лучше ли пойти оторваться в ночной клуб(думаю,название "Легені" спектаклю дали не зря,вот такой социальный подтекст рефреном проходит через весь спектакль).И когда случается вот этот такой неожиданный и такой ожидаемый момент в жизни каждой пары(героиня понимает,что беременна),ОН и ОНА принимают этот факт и начинают строить планы на будущее под другим углом,с учетом радостной новости!но происходит непредвиденное,случается выкидыш и вот тут незрелые отношения не в состоянии преодолеть трагедию,так часто бывает,подобные жизненные трагедии либо скрепляют отношения,либо разъединяют навсегда!вот такое "подсматривание" и сопереживание ,происходящего в жизни других людей очень сплачивает зал,мне вообще подумалось "счастье,что мне не довелось такое переживать и счастье,что никогда уже не придется(в силу возраста)",но молодым людям,только выстраивающим свои отношения в этом непростом мире,очень важно посмотреть на происходящее глазами авторов!но,ничего не заканчивается бесследно,во втором акте ,по прошествии долгого времени они встретятся,и вспомнят свою любовь,и родят сына,несмотря на все перипетии судьбы!и тут уже зрители всех возрастов прочувствуют что есть жизнь во всем ее разнообразии,захотелось позвонить родителям и вспомнить тех,кого уже нет рядом,а время вспять не повернуть...все мы живем в одном на всех мире и дышим одним воздухом...

Если бы не правило для волонтеров, что необходимо смотреть спектакль до конца, я бы ушла из зала минуте на 15-той. Описание спектакля достаточно общее, легкое, интересное, на деле оказывается историей созависимых невратических отношений с неожиданным хорошим финалом, чего в рельности быть не может. Иллюзия, что подобное возможно в жизни, очень губительна для зрителей, на мой взгляд. Отдельно скажу, актеры старались и современные эффекты в виде музыки, видеоряда очень органично выглядели на сцене, но этот сюжет просто обесценил всё. Я точно не порекомендую этот спектакль.