« Мечты оживают »

16 (1)
Спектакль имеет возрастное ограничение
5.4

Мелодраматическая история о поиске любви, предложенная Иван Вырыпаевым, иллюстрирует современную модель отношений.

Сегодня, когда мы имеем знания обо всем, люди получают его без личного опыта, существуя в сухих теориях, неумении услышать ближнего и внутреннем опустошении, поскольку кокаин, алкоголь и бездушные размышления о буддийской пустоту не дают героям того наполнения и счастье, которого все так страстно ждут. Ждут, но ничего не делают для того, чтобы это счастье подарить тем, кто рядом с ними.

Главный герой Дэвид после смерти жены не может отпустить ее и продолжить жить дальше. Часто он с ней разговаривает и отказывается поверить в то, что произошло ... Находясь в кандалах своей привязанности, она приводит его к мысли, что все его страдания вызваны тем, что он так и не любил ее по-настоящему, поэтому он несчастный , ведь «счастье - это работа, которую во что бы то ни стало, нужно выполнить хорошо».

Сценическое пространство, в котором находятся герои, напоминает то большую душевую кабинку, или психбольницу. Смогут ли они избавиться от своих страданий и начать работать на свое счастье?

Жанр: мелодрама
Продолжительность: 2 часа 20 минут
Язык: украинский
Мы посетили этот спектакль
Показать все
preloader
К сожалению для этого спектакля нет ближайших дат
Смотрели спектакль?
Вы уже оценили этот спектакль
Оцените ваше общее впечатление
Мы нашли 5 похожих спектаклей
Сон Алисы
Приглашение на казнь
Morituri te salutant
Женщина в песках
Отзывы
Юрій

DreamWorks - найнетривіальніша ода коханню, яке неможливо обмежити жодними рамками, яке існує поза поняттями статі, релігії, чи навіть життя і смерті. Кохання - те єдине справжнє поміж усього бутафорського, незрозумілого і безглуздого. DreamWorks - беззаперечно шедевр, який ти починаєш розуміти тільки в останній сцені, складаєш пазл, збираєш думки докупи і насолоджуєшся тими надзвичайними емоціями, які зміг пробудити в тобі режисер, від розчарування і спустошення до радості і умиротворення. Ну і звісно ж, Вячеслав Довженко як завжди неперевершений.

Иннола

"Мечты сбываются?!" Именно такие взаимоисключающие знаки препинания ставит перед зрителями автор, режиссер Давид Петросян и воплощает многочисленная труппа на сцене. Бело-черные квадраты стен-дверей олицетворяют основной посыл пьесы: когда перед тобой стена- постарайтесь превратить ее в дверь! сделайте это вопреки трагическим обстоятельствам, сомнительному окружению, ленности собственной души.Скорее карикатурные, чем трагические фигуры друзей Дэвида блестяще сыграны или, правильнее, прожиты на сцене Сергеем Бойко, Екатериной Рубашки ной-Бетти,Аллой Сергийко- отравительницой Салли, сладкой парочкой голубых, цинизм мировоззрения которых оттенен буддистским облачением.Особо хочу отметить в этой плеяде талантливых исполнителей лиричную и мужественную одновременно Мерил и самоотверженно выполняющую ее заветы Элизабет. Именно она, Элизабет Светланы Косолаповой - основной стержень , по моему мнению, как сценария, так и спектакля. Столько страсти и эмоционального накала вложено актрисой в монолог о сущности всепобеждающей любви, что пробудить желание жить, дыша полной грудью, она, несомненно, сумела и главного героя-Дэвида. При этом надо отдать должное Вячеславу Довженко, который весь спектакль провел, искуссно раскрывая перед зрителем сложнейший процесс морфологического превращения из неврастеника-писсемиста, надеюсь, в социально-активную личность, готовую любить, а значит полноценно Именно поэтому жанр спектакля определен как экзистенциалистская мелодрама- талантливый рассказ о главном- о жизни и смерти. И чтобы продолжить жизнь,нужно преодолеть барьер смерти!Помним об этом!

Наталя О.

Вистава розповідає про проблему щастя у стосунках двох молодих людей, чию, на перший погляд ідилію, розлучила смерть. Герой втрачає дружину, вона помирає від раку. Після чого він замикається в собі, відмовляється від принад життя і живе лише спогадами та розмовами з духом дружини. Цей образ і тримає його на світі, але зі свого нещастя він робить майже культ. Врешті знайомиться з дівчиною, яка змушує його подивитися на життя інакше, зрозуміти абсурдність такого способу життя, необхідність працювати над мріями, щастям і цінувати кожну хвилину . Тема, сюжет вистави дуже зворушує. Та незвична постановка, музичне і сценічне оформлення. Воно в мінімалістичному стилі і очевидно тому, щоб акцентувати на внутрішніх проблемах героя, його друзів. Саме люди і їх проблеми постійно в центрі як і сцени і уваги. Ніякий декор, оформлення у цій виставі ролі не відіграє, дія відбувпється по периметру чорно-білих стін, які нагадують моментами психлікарню. Стіни обертаються, але не мають ручок, це постійно наводить на думку про безвихідь. Загалом враховуючи глибоку і слізну тематику хотілося від акторів більше драматизму і емоцій. Це вдавалося не завжди. Найкраще і найприродніше трагедію свого внутрішнього світу показав В'ячеслав Довженко, йому віриш і співчуваєш. Деякі монологи були прлникливі у Світлана Косолапова, вони були філософські і надихали на аналіз і власного життя. Не зовсім зрозумілою була сюжетна лінія 6ти друзів героя, всі вони не просто різні чи кумедні, вони абсурдні, через них якраз показаний приклад як жити не потрібно. Вистава однозначно цікава тематикою і сюжетом, змушує думати, але акторам потрібно більше проживати, пропускати через себе цю глибину, щоб бути природніми у своїх образах.