З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
«Ми створюємо виставу з урахуванням соціальних маркерів», – Анастасія Вервейко та Марія Крутоголова про екоперформанс «Rusalka XXI»
14
0
0

«Ми створюємо виставу з урахуванням соціальних маркерів», – Анастасія Вервейко та Марія Крутоголова про екоперформанс «Rusalka XXI»

Якою буде Русалка нашого століття? Заради чого вона вийде до світу людей сьогодні? А ким стане Принц? І яким буде його королівство? Про новий екоперформанс «Rusalka XXI» розповідають режисерка Анастасія Вервейко та сценографка Марія Крутоголова.

Режисерка Анастасія Вервейко Фотограф – Анна Трошина

Як виникла ідея створити такий перформанс?

Марія: Насправді не було якогось конкретного моменту, коли ми придумали перформанс, це сталося у розмовах, в обговоренні важливих тем для нас. Коли ми зрозуміли, що це цікава ідея, тоді ми почали більш конструктивно її проробляти.

Анастасія: Так, ця ідея з’явилася приблизно рік тому і все відбувалося досить поступово: спочатку розробляли її, шукали приміщення. Потім збагнули, що це має бути site specific перформанс, а в Києві не так багато місць, де може функціонувати ця вистава. Коли ми прийшли у «Київміськвторресурси» та ознайомилися з ситуацією на заводі, то зрозуміли, що саме це місце відображає проблеми в нашій країні, пов’язані з сортуванням та екологією. Також у 2016 році на заводі був конфлікт з забудовниками, коли до них приходили зі зброєю, хотіли забрати територію. І саме це дало нам усвідомлення, що у нашого мистецького проєкту з’явилася місія. Тоді до нашої команди долучилася театрознавець Лілія Бевзюк-Волошина, яка нас скоординувала, і ми подалися на грант від Українського культурного фонду.

У рамках проєкту відбулося соціологічне дослідження про сортування сміття, розкажіть про цей досвід детальніше

Анастасія: Це цікавий досвід поєднання перформативних практик з соціологічною складовою, що дає можливість більш конкретно працювати з цільовою аудиторією. Дослідження проводила ГО «Центр «Соціологічних досліджень». Ми бачимо статистичні дані, використовуємо прообрази і переосмислюємо їх у нашій інтерпретації казки. Тобто ми створюємо виставу з урахуванням соціальних маркерів.

Марія: Люди, які взяли участь в опитуванні, відповідали на певну кількість питань, серед яких, чи сортують вони сміття, якщо так / ні, то чому. Саме відповіді деяких людей, чому вони не сортують, задають напрямок у створенні вистави. Тому що ніхто не каже «Я не сортую, бо мені начхати на природу».

Анастасія: Найбільше мені запам’яталося питання «Чи відчувають люди провину за те, що вони не сортують сміття?» Її відчуває близько 80%, що є важливим показником того, що людям це потрібно. Особливо виражена ця потреба в жінок, які хочуть сортувати. Також людям дуже важливо, щоб їх підтримували на державному рівні, адже, коли біля твого будинку стоїть бак з написом «Пластик», а його сміття все одно потрапляє в загальне, людей це розчаровує, демотивує і вони перестають сортувати.

Обираючи казку «Русалонька» для перформансу, ви хотіли насамперед привернути увагу до проблеми забруднення світового океану чи чому саме підводний образ?

Анастасія: Так, у нашому перформансі порушуються проблеми забруднення світового океану та навколишнього середовища. У перформансі взяті події, які відбуваються на межі техногенної катастрофи, і Русалонька – це уособлений образ будь-якої живої істоти не лише в океані, а на Землі, яка потерпає від надмірної споживацької діяльності людини. Над текстом ми працюємо з драматургинею Алекс Вуд і, доки особисто не прочитаєш різні статті, ти не розумітимеш якихось процесів. Я, наприклад, не знала, як вмирають птахи від пластику: вони поїдають пакети, пластик, це блокує їх тракт і вони вмирають з голоду. Цей перформанс про таких істот і, ми сподіваємося, він зможе вплинути на людей. Ми і самі почали освічуватися паралельно з роботою над проєктом. Якщо люди принесуть на оголошену акцію пляшки, то вже буде менше пластику на звалищах. Якщо людина відсортовуватиме скло і пластик PET 1 та здаватиме його в пункти прийому (це основні складові в «Київміськвторресурси»), то вже почнуться зміни. Якщо за цей проєкт 1-2 людини долучаться до сортування, це вже буде перемогою.

Сценографка Марія Крутоголова Фотограф – Анна Трошина

Анастасіє, Маріє, а ви сортуєте сміття? Якщо так, розкажіть про власний досвід сортування, з якими проблемами ви зіштовхнулися

Анастасія: Ми почали сортувати не так давно і це насправді не так легко. Найперша проблема – це відсутність освіти в цьому питанні. Це не Європа, де з дитячого садочку навчають, як сортувати. Це дуже складна тема, адже на деяких продуктах немає маркування, що, до речі, дозволяє контролювати свій споживацький попит: ти не купуватимеш ці товари, бо бренд не попіклувався про пакування, а це означає, що їм ця тема не резонує. Якщо ж продукцію вже компанії не купуватимуть, тоді їм доведеться замислитися над проблемою.

Марія: Я замовила собі контейнери для сортування, які стоять у мене на балконі. Найперша проблема, з якою я теж зіштовхнулася, – більшість купованих продуктів або загорнуті в пластик, який не переробляється, або в пластик, в який не можна пакувати продукти, призначені до споживання. І частина товарів без маркування взагалі. Щораз ти стоїш близько пів години біля кожного стелажа, аби обрати правильне пакування. Найважливіше, коли занурюєшся у процес сортування, це дуже впливає на кількість сміття, яке ти продукуєш, тому що вже знаєш, скільки часу треба витратити, щоб обрати правильне пакування, помити його, покласти в правильний контейнер, а потім відвезти у пункт прийому сміття. Таким чином зменшується кількість сміття, яке ти виробляєш.

Анастасія: Ще нас дуже дратують поліетиленові пакети, які постійно літають вулицею. Мені не подобається філософія одноразового використання і дуже важливо розуміти, що все можна і потрібно використовувати декілька разів. Серед пунктів прийому ми обрали «Україну без сміття», тому що в «Київміськвторресурси» можна здати лише пляшки РЕТ 1, скло і папір. Саме тому на акцію ми просимо приносити пляшки для нашого океану, які потім відправляться на перероблення.

На вашу думку, чому людям так важко почати, хоча створюються і умови, і нові ініціативи, і безпосередньо тема екології вже не замовчується?

Анастасія: Мені здається, дуже важливо оточити людей правильним інформаційним полем. У порівнянні з трьома роками тому, коли було мало інформації щодо сортування, пунктів прийому вторсировини, зараз хочеться, щоб це входило в шкільну освіту і закладалося у процесі формування людини. Ми як митці піднімаємо це питання, тому що це важливо для нас і для інших людей, адже важко почати, коли усвідомлюєш, що немає підтримки і спеціальної структури. Саме тому ми хочемо надати інформацію, допомогти розпочати сортувати разом з нами, адже ми також певний час не робили цього і навіть не замислювалися над цією проблемою.

Розкажіть про концепт сценографії до вистави. Чому обрали саме пластикові пляшки серед усієї вторсировини?

Марія: Пластик серед побутових відходів найголовніший і найпопулярніший, саме тому ми насамперед хочемо поговорити про нього, Це не лише пляшки, а й пластикове пакування, поліетилен і особливо пакети, яких найбільше. Скляних пляшок, до прикладу, менше, їх частіше використовують декілька разів. Багато людей не мають пластикових пляшок і користуються скляними, навіть якщо вони не сортують сміття, а тема одноразового використання пластику, була найбільш гострою, яку ми хотіли порушити.

Частина сценографічної концепції – це приміщення і його простір, де ми використовуємо різні функціональні частини цього заводу. Також ми хотіли створити, з одного боку, казковий, метафоричний простір, але, з іншого боку, це сумна, доросла казка. Одна з причин, чому казка «Русалонька», – це історія, яку всі знають і на якій виросло не одне покоління людей, але ми розказуємо її інакше – зі зміщенням акцентів та проблем, щоб у глядача з’явилася можливість порівняти те, що він пам’ятає, з тим, що він побачить. Зараз дуже часто можна побачити знімки, де однакове місце сфотографовано в різні часи. Коли людина одночасно бачить два зображення, вона може охопити масштаб проблеми і зрозуміти, що це було десять років тому, а це сьогодні. Цей прийом використовується і в сценографії, де в нас є конфлікт реалістичного, буденного, похмурого з метафоричними, трохи казковими елементами, щоб показати цей злам, де казка закінчилася.

Фото заводу

Русалоньку гратиме Анастасія Зюркалова, а Принца – Ігор Іванов, як обирали акторів для постановки?

Анастасія: Ігор був першим, хто підійшов в наш візуальний та ідейний контекст, на роль Русалоньки ми дуже довго думали і не знали, хто ця людина. Коли Настя з’явилася на кастингу, я зрозуміла – це вона, хоча ми не були знайомі до цього і не працювали разом, але я бачила декілька разів її на сцені. Вона така тендітна і витончена, що лише підкреслить беззахисність русалок та живих істот і в оформленні, і в приміщенні цього заводу. Також до нашого акторського складу долучилася Поліна Снісаренко. Вона гратиме сестру Русалоньки та Нафтову відьму.

Вистава буде поставлена у жанрі site specific, чому вирішили втілити постановки саме таким чином?

Марія: До цієї думки ми також дійшли не відразу. У процесі розробки концепції зрозуміло, що хочемо максимального занурення. Якби ми показали цей перформанс на сцені, це не викликало б такого резонансу. Коли ми обрали та знайшли цей завод, дізналися їх історію, то ще більше зрозуміли, що треба показати людям це місце. По-перше, воно резонує з проблемою і краще її розкриває, а по-друге, щоб допомогти деяким людям, які думають про сортування, знайти цей маршрут, показати, де все відбувається, яке сміття можна приносити, що є й освітньою функцією у постановці.

Анастасія: Site specific перформанс передбачає вихід за межі театрального майданчика, тобто занурення глядача відбувається через простір, який не лише є сценою, а й виконує функцію занурення шляхом створення природного середовища. Вистава відбуватиметься у павільйоні, де переробляють папір, і там так багато елементів, які вписуються в сценографію. Це простір дуже мальовничий, по-своєму цікавий і прекрасний. І керівництво заводу дозволило повністю працювати з простором максимально і вибудовувати мізансцени в різних місцях. Ми дуже вдячні за це, бо хоч вони і не мають відношення до мистецтва, але створюють всі умови для нас.

Розкажіть, як склалася ваша співпраця з керівництвом та працівниками заводу?

Марія: Насправді керівництво і працівники заводу вразили нас не лише як потенційні партнери, а також як люди, щиро зацікавлені у своїй роботі. І їм було дуже приємно, що хтось цінить їх роботу, тому вони нам дуже допомагають, намагаються турбуватися про нас і наш комфорт.

Анастасія: Також не можу не розповісти про їх класний музей. Ми спочатку думали, що це Музей непотрібних речей, але директорка розповіла, що це Музей найцінніших речей. Як виявилося, літні люди, в яких не було родичів, приносили та віддавали найцінніше, щоб воно не опинилося на звалищі. І цей момент дуже зворушує.

Марія: Хочу додати, що музей існує виключно на волонтерських засадах працівників цього заводу, які самостійно піклуються про його експонати, протирають їх, не беруть плату за вхід. Тобто це їх власне бажання зберігати чужі спогади. Особисто мене вразив стелаж, на якому знаходяться документи, листи, студентські – з різних часів, з різними почерками. І дуже цікаво подивитися на таку експозицію.

Прем’єра вистави відбудеться 21 березня о 17:00 та 20:00. Вхід за попередньою реєстрацією у гугл-формі, посилання буде доступне вже незабаром!

Інтерв’ю: Альона Ярушевська

Банер: Майк Титаренко

Фото з музею

Читай також:

Русалка ХХІ – еко-перформанс на станції сортування та переробки сміття Київміськвторресурси

Анастасія Зюркалова: «Актриса – це моя професія і для мене вона невіддільна від життя»

Шлях до свободи або посібник «як не стати жертвою маніпуляції» на прикладі Ерендіри

Вас может заинтересовать

Движение = его жизнь