З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Леся Українка і театр
22
0
0

Леся Українка і театр

Звичайна глядачка, справжня театралка чи організаторка домашнього театру, – ким була Леся Українка у театральній сфері?

Сьогодні, 25 лютого, виповнюється 150 років з Дня народження Лесі Українки. Поетеса, письменниця, драматургиня, перекладачка, фольклористка, громадська діячка... Звісно ж, було б дивно, якби Леся Українка жодним чином не була б пов'язана з театром. То хто ж вона – звичайна глядачка, справжня театралка чи організаторка домашнього театру?

Варто розпочати з того, що Леся Українка була справжньою театралкою, ходила до театрів за кордоном. Про її глядацькі вподобання дізнаємося з листів, написаних у 1890-97 роках. Леся дивилась різножанрові вистави для загального світогляду та найбільше любила оперу, їй подобалися вистави на історичну тематику, а ось з мелодраматичним сюжетом вистави не викликали жодних вражень. Відвідуючи театри, Леся оцінювала і п'єсу, і акторську гру, і костюми, і навіть атмосферу, що панувала серед глядачів.

Про це ми можемо дізнатися з листів Лесі Українки до її матері, Ольги Косач (псевдонім – Олена Пчілка):

«Чорноморці» пройшли дуже добре, людей було сила, апплодісментів сила! Визивали Лисенка. Людя дуже лепсько зограла Наталку. «Світову річ» грали в Одессі в редакціі Старіцького. Заньковецька покинула Садовського і, кажуть, пішла на «русскую імператорскую сцену»!!

Вчора ми з кнакною були на концерті в пользу чорногорців, дуже гарний концерт був. Медвѣдев співав «Гетьмани», «Олесю», «Дощик», хор співав «Гей не дивуйте», співачка Снарская (наша волинячка) – «Чом, чом чорнобров», а в самому кінці хор утяв «Ср[б]ия свободня» (Ще не вмерла Украіна). Дивно було чути сю мелодію на концерті! Ми з кнакною руки одбили, плескаючи. Біля нас на хораз стояв павло Комаров і Циганков (кнакни, що були торік в Одессі) і теж «энтузіазмовались». Під час концерту Лисенкові, Медвѣдеву і Калішевському (що правив хором) були піднесені поодарунки. При виході Лисенка застукали паніі «пожимали руку і восторженно благодарили» – «спасибі, спасибі!».... Як би не три «народних гімна», то зовсім був би славний концерт, а то все таки троху зопсувалось враження.

Відвідувала Леся Українка театри і за кордоном, про що пише у листі своєму брату Михайлику, перебуваючи у Відні:

Та вже такого роскішного міста як Відень може і в світі нема. А громадські будови, концертові салі, театри! яке то уряження, скілько скул[ь]птури, малярства, орнаментики всякої – страх! Врешті, скілько не пиши, всього не опишеш, а вже час скінчити , бо й самій наскучив такий довгий лист, а тут і часу немає, бо оце зараз ідемо до театру, дивитись на Rossi (італьянське світило драматичне), що має сьогодні висткпати в ролі Giovanni il Terrible (прим. ред. – Івана Грозного) в пьесі того ж імення, di Alessis Tolstoi! Зобачу як то італьянці по італьянські кацапську тираннію представлятимуть! там то певне сміх буде. Зо всіх тутешніх театрів найбільше ми ходили в оперу, були на Meistersinger von Nurnberg і на Sigfried'i (Вагнера) були на Жидівці і Пророці, окрім того бачили один балет Tanzmarchen. Опера тут поставлена чудово, ensemble артистів «знаменитий», а оркестр грає як один інструмент. Бачили тут і парижську знаменитость m-me Judic, і тут мусіла я признати так як моя баронесса: c'est la ou je reconnais l'esprit francais. Бачили ще одну щиро-німецьку пьесу «Das vierte Gebot» (четверта заповідь), в якомусь чудному романтично, мелодраматичному стилі написана, у нас уже таких не пишуть, мені ся пьеса не сподобалась, але не жалую, що бачила її, бо треба ж «познавать всякого рода вещи». Завтра ще на Вільгельма Телля підемо у самий классичний віденський театр, у Burg.

Про перегляд вистав у Відні розповідає Леся Українка і своїй сестрі, Ользі Косач:

Окрім слонів я була ще скілька раз у театрі, у неділю в день було дитяче представлення, казка про мачуху царицю, що то питала у зеркала хто найкращий в світі, що то труїла свою пасербиць і т.д., ти знаєш ту казку. Але представляли не дуже гарно, бо дітей уло в труппі мало і всі досить великі пуци, окрім одного тигра, зовсім малого. Але мені все таки було цікаво на їх дивитись, бо я такого ще не бачила, мама ж казала, що той раз як вона була у Відні, то дитяче представлення було далеко цікавіще і краще. Але от вчора то і я і мама були дуже довольні, що пішли в театр, бо там співали добре і пьеса була цікава і гарна: Отелло Верді. Дездемона дуже гарно виспівала пісню про вербу і Ave Mariа, так що аж мені плакати хтілося, а деякі німки то так плакали щ острах. Тут німки дуже часто плачуть по театрах, як тілько що небудь таке жалібне, то вони просто аж падають з жалю, я собі тілько думаю: ну, і чого вже там так розливатися?! От тілько як представляли тут Івана Грозного, то ніхто не плакав, бо там і справді якось нікого ні трошки не було жалко. Тілько ти собі подумай, Пуцю, що Івана Грозного представляли італьянці по італьянськи! то було дуже смішно і чудно, і костюми у них теж були смішні і поводитись по кацапськи вони не вміли, один тілько Іван Грозний то таки був похожий на кацапа, дарма що італьянець грав. Але сама пьеса дуже бридка і скучна і невміло написана.

Ходила до театру Леся Українка і перебуваючи в Болгарії:

От і в театрому болгарському була, то все розібрала. Була драма з часів болгарського повстання проти турків. Доволі інтересна.

Домашній театр («жива картинка») у Косачів. Ліворуч Євгенія Косач. 1914-1917 роки

Домашній театр Лесі Українки

Не лише постійною глядачкою була Леся Українка, але й брала участь у домашньому театрі: у батьківській домівці в Колодяжному, під час перебування у Відні, Софії.

У Колодяжному організаторкою домашнього театру була мама Лесі Українки, яка не лише писала п'єси для шкільних вистав, але й сама режисирувала їх. Так у їх домівці до свят часто готували домашні вистави («живі картинки»), серед яких були і лялькові вистави: як-от оперета «Кармелюк», написана Оленою Пчілкою для своїх дітей до шевченківського свята 1889 року. Ольга Косач-Кривинюк, якій тоді було 12 років, згадувала: «Публіці нашій, що складалася з самих колодяжанців, не лише дітей, а й дорослих і навіть старих […], сподобалася і п’єса (були там і співи, і танці […]), і нага гра. Пам’ятаю, що й мені п’єса здавалася дуже гарною, і я була переконана, що заграли ми її чудово». Крім дитячих оперет, які діти грали і в Києві (зокрема в родині Лисенків) вдома Косачі влаштовували традиційні «живі картинки» з приводу сімейних свят.

Леся була за режисера, художника, артиста – за все. Зробили багато ляльок, декорацій, навіть пожежу панського будинку, підпаленого Кармелюком, показали. Цей ляльковий театр користувався великим успіхом в Колодяжному і вносив чимало радости в наше життя

Ольга Косач-Кривинюк

У листі до свого брата, Михайла Косача, від 1891 року, Леся Українка ділиться про організований салон у Відні:

Досить того що в нашій хатині завівся якийсь salon artistique, ба навіть я взяла собі на місяць пьяніно і кнакни співають що дня щось такого, а я проважу ї на фортепьяно. Багато нового почула я від них, їхніх композиторів Нижанковського, Вахнянина та инших, та и Лисенкове «Була колись гетьманщина» я почула тут по раз перший, окрім того одна кнакна притягла мені збірник кроатсьий де що німецьке, Лоенгріна і т. п. і тепер ми разом з нею розучуєм, я аккомпанімент, а вона спів.

Проживаючи у Софії, Леся Українка брала участь у створенні різдвяних вистав, а саме була художником по костюмах. Про це Леся Українка розповідає у своєму листі до сестри Олесі Косач: «Окрім того Рада з своїми товаришками ходять врядити на свята живі картини, то я їм шию костюми, бо вони не знають, як такі речі робляться».

Як бачимо, Леся Українка була завзятою театралкою та розбиралася у театральних тенденціях того часу. Ходила до театрів за кордоном, любила оперу, була прихильницею домашніх вистав та всіляко допомагала в їх організації. Чи варто вже й розповідати, що поставити її драму «Блакитна троянда» ще у 1897 році хотіла трупа Кропивницького, а скільки з того часу було здійснено постановок за її творами! Цікаво, чи сподобалися б їй сучасні інсценізації та сучасний театр?

Листи взяті з: Леся Українка. Листи: 1876–1897 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А., передмова Агеєвої В. П. — К.: КОМОРА, 2016. — 512 с. — Іл. — (Серія «Persona»)

Ілюстрація від проєкту «Леся Українка 150 імен»

Особистості

Леся Українка і театр

Звичайна глядачка, справжня театралка чи організаторка домашнього театру, – ким була Леся Українка...

Свою історію театрального пошуку і творчого зростання нам розповіла комерційний директор Київського...

Прем’єрний показ сатиричної комедії «Бельведер» вперше на великій сцені відбудеться 5 березня у...

З нагоди 70-річного Ювілею заслуженого артиста України Сергія Давидовича Городецького

«Просто ставити або інтерпретувати видатні тексти «про вічне і незмінне» без жодної проблематизації...

13 театральних діячів про святкування Нового року, традиції, фірмові страви та, звісно ж, з...

Вас может заинтересовать