Харківський театр ім. Шевченка завершує свій 99-ий сезон
Шевченківці лічать останні дні 99-го перед’ювілейного сезону. Період 2020-21 став справжнім випробуванням для театралів: артистів надовго розлучали із глядачами, афіші рясніли приписками про перенесення чи скасування вистав, виникали проблеми з фінансуванням. Працювати над новими постановками також було непросто: траплялося буквально «на ходу» робити заміни в акторському складі, а деякі репетиції проводити онлайн. Та попри перепони, цей сезон відзначився неабиякою плідністю – на сценах театру з’явилося п’ять нових вистав.
Загартований стиль
У вересні на глядачів чекали одразу дві прем’єри – фарс «Калігула» за п’єсою Альбера Камю, поставлений режисером Олександром Ковшуном, та чеховський «Дядя Ваня» у постановці заслуженого діяча мистецтв України Степана Пасічника. В обох виставах відчувається характерний «почерк» їхніх творців, особлива атмосфера, що робить режисерську роботу впізнаваною. Для порівняння маємо дві прем’єри 2018 року – «Самогубець» (режисер Степан Пасічник) та «Замок» (режисер Олександр Ковшун). Так бачимо, як досвідчені режисери розвивають і загартовують свій унікальний стиль.
Фото з вистави «Дядя Ваня»
Спіймати хвилю
Лютий 2021 року запам’ятався українському світу культури як місяць Лесі Українки – 25 лютого відзначалося 150 років від її народження. Цього ж дня відбувся прем’єрний показ «Лісової пісні», над якою працював режисер Ігор Борис. Magnum opus письменниці та поетеси постав у виставі музичним та повним яскравих кольорів. Театр підхопив актуальну ідею популяризації творчості Лесі Українки і не став зациклюватися на класичній формі.
Українське сучасне
Цього року режисерам театру двічі вдалося поспівпрацювати із сучасними українськими драматургами. Друга за сезон вистава режисера Олександра Ковшуна «Хлібне перемир’я» поставлена за п’єсою харківського письменника Сергія Жадана. Як і «Калігула», ця робота підіймає гостросоціальні теми, але вже відкрито, не маскуючись під видозмінену античність.
Сучасним українським підліткам присвячується остання прем’єра сезону «ВАСИЛІСО, GO!». Ця вистава з’явилася завдяки роботі режисерки Оксани Стеценко та драматургині Лєни Лягушонкової. На сцені бачимо добре знайомий нам просочений технологіями й «онлайном» світ. Ще однією особливістю вистави є участь у ній як досвідчених акторів театру, так і студентів Харківського національного університету мистецтв ім. Котляревського.
Фото з вистави «ВАСИЛІСО, GO!»
Окрема реальність
Цьогорічні прем’єри цікаві також за своїм художнім оформленням. Художниця Тамара Лєвшина, яка працювала над «Калігулою» та «Хлібним перемир’ям», змогла створити в обмеженому просторі малої сцени окрему реальність, її декорації не перенасичені деталями, але разом з тим змістовні та символічні. Дві вистави додалося і у портфоліо художниці Тетяна Савіної. Але якщо сценографія до «Лісової пісні» працює на втілення жанру «драма-феєрія», то у постановці «ВАСИЛІСО, GO!» рішенням художниці було створити лаконічні та універсальні декорації, що підкреслюють сучасність вистави. Витримана кольорова гама і продумані декорації присутні в сценографії вистави «Дядя Ваня», над нею працювала заслужена діячка мистецтв України Тетяна Медвідь.
Фото з вистави «Лісова пісня»
На шляху до 100-річчя
Отже, театр ім. Шевченка не зупиняється у русі, піднімає нові теми і популяризує сучасну українську драматургію, вдосконалює засоби вираження. 99-тий сезон особливий не тільки кількістю, але і якістю постановок. Цей сезон став періодом боротьби з обставинами, в якій шевченківці здобули перемогу – дуже важливу з урахуванням того, що театр виходить на фінішну пряму перед ювілеєм. На 100-ий сезон у колективу великі творчі плани: низка прем’єр, міжнародна співпраця, урочистості 31-го березня – в безпосередній день народження «Березолю». А розпочнеться новий театральний рік 24 і 25 вересня прем’єрою комедії «Шукайте тенора» за Кеном Людвігом у постановці режисера Олександра Ковшуна.
Авторка публікації: Софія Прончатова
Читай також:
