З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дім, з якого не втекти
Дім, з якого не втекти
Дім, з якого не втекти
Дім, з якого не втекти
Дім, з якого не втекти
Дім, з якого не втекти
Дім, з якого не втекти
6
0
0

Дім, з якого не втекти

Після постановки не хочеться сміятися і обговорювати дурниці. А швидше залишитись наодинці з потужною рефлексією. Обробити цей особистий і культурний пласт, який виплеснули на нас актори. Після сказаного є потреба помовчати.

23 грудня відбувся прес-показ вистави «Дім» у Театрі драми і комедії на лівому березі. Це був досвід, після якого виходиш на крижане повітря з гарячим роєм думок. Із колючим відчуттям, що назріває всередині. Після постановки не хочеться сміятися і обговорювати дурниці. А швидше залишитись наодинці з потужною рефлексією. Обробити цей особистий і культурний пласт, який виплеснули на нас актори. Після сказаного є потреба помовчати.

Бо сказано справді багато. І не лише словами. Перша частина вистави – суцільна образність. Вона майже перетікає в певну симптоматику, напругу і неврози головних героїнь. Усі невиказані таємниці. Усі закопані скелети. Усі давні страхи. Біль. Ми бачимо це через гру світла, неймовірну пластику тіл, наповзаючий з-під дверей дим і моторошний спів, що проймає до кісток. Обірвані діалоги, циклічні рухи, спалахи свідомості… і знову забуття. У в'язкому і напруженому колективному сновидінні.

Є вистави, складні за змістом або за формою. Тут – подвійний удар. Крізь побачене доводиться продиратися, постійно аналізувати, шукати кістяк історії. Наче сенс у віщому сні, який намагається попередити про щось. І лише з другої частини постановки ми намацуємо лінійність сюжету. Його трагічність і циклічність в межах однієї родини. У кількох поколіннях жінок. І важко не впізнати шматочки свого досвіду в цьому наративі, нехай і не такі лякаючі.

Гра акторів – на межі з життям. Де в кожну героїню можна впасти глибоко-глибоко. Відчути айсберг сенсу за її репліками. Пригорнути чужий відчай до свого серця. Та найкраще вдалося саме поєднання їх на сцені, хімія між персонажами. Достовірність родинних діалогів, почуттів і взаємних образ.

Для мене відкриттям стала довершена синергія театральних засобів. Місцями вона сягала майже містичного досвіду, шаманського ритуалу і впливу на підсвідоме. Кольори, світло, двері, дим, лункі голоси, протяжна мелодія, довершений темп. Це не дозволяє відірвати погляд від побаченого навіть у момент не повного розуміння. Коли наштовхуєшся на складну форму з багатьма гранями й не знаєш точно, що перед тобою. Але це гіпнотизує.

І наостанок – постріл. У ціль. У глядача. Результат, на котрий на початку дійства не очікуєш. А значить, все зрежисовано прекрасно. Задум вдався. Глядач підняв планку від лінивого споглядання до активного включення у твір, внутрішньої взаємодії з ним. Це заслуговує на оплески.

Кому порадити? Тим, хто не націлений на пасивний, приємний вечір за розвагами. Тим, кому цікаво торкатися нових форм і глибоких сенсів. І розмірковувати над «жіночим питанням» не поверхнево, побутово, а на тонкому психологічному рівні. Раджу цю виставу сміливим і чесним із собою людям.

Волонтерка проєкту Theatre.love Корінь Наталія

Читай також:

Старі сюжети, Нові Шрами

10 фактів про театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Олеся Жураківська: «Чим ближче прем’єра, тим ближчий мені герой»

Вас может заинтересовать