З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Зоряна Дибовська
Зоряна Дибовська
Зоряна Дибовська
Зоряна Дибовська
Зоряна Дибовська

Зоряна Дибовська

Актор.

Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, засновниця та учасниця гурту автентичного співу «YAGÓDY»,викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка, викладачка сценічної мови та автентичного співу у «Шкільному театрі» УКУ.

Народилася у с. Бабинці, Борщівського району (Тернопільська область). У 1997 році закінчила 9-й клас. З 1997 по 2001 рр. навчається у Педагогічному коледжі при Львівському національному університеті імені Івана Франка (музичне відділення), спеціальність — «Вчитель музики, музичний керівник у дитячих навчальних закладах». По закінченні коледжу, у 2001 році, відразу ж вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності. Навчалася на курсі заслуженого діяча мистецтв України і художнього керівника Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимира Кучинського. Здобуває диплом бакалавра за спеціальністю «Актриса драматичного театру та кіно».

Закінчивши навчання Зоряна Дибовська поїхала працювати у м. Донецьк. З серпня 2005 року починає працювати актрисою драми першої категорії у Донецькому національному музично-драматичному театрі. З 2010 по 2014 рр. була керівником самодіяльного колективу «Хрущі у борщі» (автентичний вокал) на базі «Театру пісні і танцю» Геннадія Дибовського, заслуженого діяча мистецтв України.

Влітку 2014 року у зв'язку з військовими діями Зоряна Дибовська повернулася у м. Львів. З жовтня 2015 року починає працювати актрисою у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Паралельно з роботою в драматичному театрі актриса працює у Львівському академічному театрі естрадних мініатюр «І люди і ляльки» з 2016 по 2017 рік. З вересня 2015 року працює викладачем сценічної мови на кафедрі театрознавства та акторської майстерності, факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.

Біографічні дані:
Місце народження: Україна, місто Бабинці
Освіта: Львівський національний університет ім. Франка
Актриса
є
була
резидентом театрів:
Ольга Пужаковська
Ольга Пужаковська
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 85
5.6
5.4
5.6
5.6

Театр Лесі – це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами. Театр Лесі – це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки.  Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну  орієнтацію. Театр Лесі – це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше – бажання їх ставити. Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Якщо лише перелічити всі його назви, то це займе цілий великий абзац. Ми не будемо цього робити зараз. Не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми – це тут і зараз. І саме ми зараз – Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. І кожне слово в цій довгій назві має значення для нас. Львів. Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити – чесно і відповідально. Академія. Статус «академічного», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» – сприятливого, безпечного середовища для творчості; як  простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і, навіть, помилки, вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків. Драма. Серед усього різноманіття жанрів сучасного театру, наш акцент досі стоїть на драмі. Якщо точніше – на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі і цікаві, як і твої міркування, чи думки, наприклад, шахтарів з Добропілля. Леся Українка для нас – не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та  українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас “тримати спину рівно” та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської – #бутисобіціллю – ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою. Як це – «бути собі ціллю»? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними – перед собою і своїми колегами та колежанками. . Бути собі ціллю – це означає прагнути більшого. Ми переконані –  якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай – для своєї родини, справи, країни, – то світ зміниться. Щодня ми мотивуємо себе зробити трошки більше, для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав тебе і мене, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим, красивішим – а разом з ним і ми. Театр – мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість  водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово є формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації – не тільки як актОр, але і як Актор. Бо ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси чи втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр – це вільне мистецтво, яке творять вільні люди. Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні, театр – це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим – те, як вони впливають одне на одного.

Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Зоряна Дибовська
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.8
5.2
5.8
5.8

Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки. Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом. Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька? Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю. Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

«Ішов, ішов дорогою, та і в яму впав, любив, любив хорошую, та й плюгаву взяв». Не пропустіть вперше на заньківчанській сцені нове прочитання містико-казкового твору Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». У Конотопі немає дощу, красуня Олена підкинула гарбуза сотнику Микиті Забрьосі, писар Пістряк хоче влади, а конотопська сотня має вирушити в похід. Усі проблеми, як відомо, від жінок, а якщо вони відьми… Вихід тільки один :«Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. » Чи знайдеться козарлюга, якому начхати на відьом і начальство?... На вас чекають карколомний сюжет, пісні, танці та багато сміху.

Вистава-сповідь (автор Н. Боймук), пронизана віршами Богдана-Ігора Антонича, нікого не залишить осторонь. Ми рідко задумуємося що на душі в тих, хто знаходиться поряд з нами. Звикли ставити клеймо: тиран, боягуз, мажорка… Але в більшості випадків бачимо в людині лише наслідок всіх попередніх подій в її житті. Персонажі вистави через грозу випадково опиняються в закритому приміщенні. Причиною для повторного знайомства стає незначна річ – книга з поезією, котра мала б піти на розпал вогнища, але події складаються зовсім по іншому.  Замість звичайного походу з піснями під зоряним небом, друзі спочатку сваряться між собою, а потім дізнаються щось таке, що назавжди змінює їхні стосунки. Здається їхні життя теж не залишаться без змін. Поезія великого українського поета спонукає кожного персонажа цієї постановки зрозуміти, що є щось вище, аніж проста суєта мирського життя.

Найочікуваніша прем’єра кінця 2019 року – «Фредерік, або Бульвар Злочину» Е.-Е.Шмітта у Заньківчан Ерік-Емманюель Шмітт – всесвітньо відомий письменник, драматург, філософ і сценарист, творчість якого перекладена понад 40 мовами. Автор кіносценаріїв до фільмів «Небезпечні зв'язки» та «Підступний лис». У фільмах, знятих за його книжками та сценаріями, грають такі зірки, як Катрін Деньов, Жерар Депардьє, Венсан Перес, Жозіан Баласко, Фанні Ардан, Омар Шаріф… П'єси Шмітта йдуть на багатьох театральних сценах світу від Нью-Йорка до Шанхая, а ролі в них свого часу виконували найвідоміші кінопостаті: Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, Франсіс Юстер. Автор бестселерів: «Оскар і рожева пані», «Зрада Анштайна», «Дитя Ноя», «Готель між двох світів», «Мадам Пилінська і таємниця Шопена», які так полюбилися українському читачеві. «Фредерік, або Бульвар Злочину» – неймовірна історія любові та ворожнечі, відчаю й натхненної пристрасті, оповідь про життя легендарного французького актора XIX століття Фредеріка Леметра. Його талантом захоплювалися Гюго, Бальзак, Діккенс. Актор прожив бурхливе життя. Він був багатим і знаменитим, його любили жінки та публіка… Шмітт присвятив свою п’єсу відомому французькому акторові Жану-Полю Бельмондо. Театр ім. Марії Заньковецької запросив для театрального прочитання твору режисера, з. д. м. України, лауреата численних премій Олексія Кравчука. Унікальна нагода побачити цю прем’єру в останні дні 2019 року – лише 28 та 29 грудня.

Буна
« Буна » Етно-хоррор
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
6.0
6.0
5.7
6.0

Сюжет п’єси побудований на основі реальної історії родини з Буковини. Драматургиня, описуючи життя персонажів, зобразила українське село на межі глобалізації з існуючими пограничними станами: бідності і уявлення про заможність, убогості культури та прагнення до нематеріальних благ цивілізації. Головна героїня твору – Буна (з буковинського діалекту «бабуся») – уособлює українські традиції, забобони, вірування. Вона жива представниця людини, що ввібрала в себе національну пам’ять з її автентичністю та «скелетами в шафі». Як сказала режисерка Олена Роман: «Буна – це гостро схоплений Вірою образ України, яка пройшла через радянську добу і не загубила коріння». Події в житті персонажів п’єси розвертаються так, що старенькій Буні доводиться самотужки виховувати дев’ятнадцятирічну онуку Орисю. Але це виховання для сучасної людини виглядає жорстким: Буна контролює ледь не кожен крок онуки. Орися – нове покоління, котре вже не може жити в межах традиційних консервативних форм, але як жити по новому вона ще не знає. Лише увесь час мріє поїхати до столиці, вступити в університет. Натомість вона переживає руйнацію мрій і, коли вже доходить до межі відчаю, відважується на відчайдушний крок – їде на заробітки до Сполучених Штатів. Якою вона повернеться і чи повернеться взагалі – питання які знаходять розв’язку в п’єсі, але для більшості сучасної молоді вони лишаються відкритими.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
5.5
6.0
6.0

Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть, вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона. І він уже не наречений, а сам Купало. Вона – Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона – вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні. У виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук). А також пісні гурту «YAGODY» та пісня Kings and beggars – A L'entrada del temps clar.

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.0
4.8
4.7
5.2

Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей? Або. Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів. На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс. Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 16
5.9
5.8
5.7
5.9

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи. Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання? Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим. Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні. Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному? Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.6
5.6
5.4
5.4

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов'язуємо з нею та з тим, що приховано від очей?  І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки? Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.  Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, «Уявні маршрути Львовом», підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам'ять присутніх на дійстві, що пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.8
5.8
5.8
5.5

Жанр вистави «Баба Пріся» можна було б визначити як «сучасна українська народна трагікомедія». У драмі йдеться про сім’ю, що мешкає у Чорнобильській зоні відчуження. Головує у ній «дуже, дуже, дуже стара» баба Пріся — дещо інфернальна героїня, котра товаришує з русалками, під’їдає галюциногенні гриби і якось у війну зарізала дванадцятьох німців. З нею живуть онук і хвороблива донька, яку свого часу покинув чоловік.