Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (м. Москва) у 1978 р. У театрі ім. Лесі Українки з 23. 12. 1993 р.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки. Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки. Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників. З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович. Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).
До творчості відомого югославського драматурга-класика ХХ століття Браніслава Нушича театр звертається не вперше. Його комедія «Пані міністерша» користується величезною популярністю у глядача протягом більш ніж дванадцяти років! П'єсам цього екстравагантного автора характерні гострий гумор, оригінальність сюжету, несподівана інтрига, глибина зображення людських характерів... і не тільки це. І ось – знову на сцені Б. Нушич, з однією з найкращих своїх комедій «Д-р»! Ця п'єса, чия спроможність перевірена часом, сповнена грайливим і м'яким сарказмом. Герой, Живота Цвійович, нещодавно розбагатілий комерсант, одержимий ідеєю забезпечити світле майбутнє своєму синові-телепневі! Ради цього він під ім'ям власного сина віддає до університету бідного, але письменного юнака, який блискуче справляється з поставленим завданням і привозить такий бажаний «диплом доктора філософії»! Живота тріумфує – нарешті він доб'ється загального визнання, проб'ється до вищого світу, і навіть зможе взяти за невістку дочку міністра шляхів сполучення разом з кілометрами залізниць, обіцяних у придане! Але немає нічого таємного, що б не стало явним! Комедійна пружина починає розкручуватися... Чим вирішиться ця заплутана історія, глядач дізнається сам, подивившись геніальну комедію не менш геніального автора!
Які батьки не бажають своїм дітям щасливої, на їхній погляд, долі? Нехай кавалеру юної панночки буде хоч і сімдесят, аби гаманець був напханий грішми! Своє власне кохання не зуміли вберегти - зрозуміли, що немає його, вивітрилося від бідності та безгрішшя. То ж нехай хоча б діти багато й заможно поживуть! От і починають юних дочок діймати, перед старими розхвалювати! А у старого - у сімдесят думки уже геть плутаються: то заміж кличе, то наступного дня думає: напевно, наснилося! І беруться злі язики заплутувати бідного князя-дідуся, а йому вже й невтямки: чи це був сон, чи реальність! Вистава «Дядечків сон» - це продовження успішної та плідної співпраці Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки з театром ім. Л. Варпаховського (Монреаль, Канада), який попередньо з успіхом показав глядачам відому виставу «Бабине літо».
Давньогрецьких класичних трагедій і комедій часів античності тепер майже не ставлять. А ось за сучасну грецьку досить гостросоціальну комедію, написану не дуже давно, в середині ХХ століття, з азартом взялися у Театрі російської драми ім. Лесі Українки! Так, у репертуарі театру на суд глядача представлена п'єса грецького драматурга Дімітріса Псафаса «Потрібен брехун!» Хто ж він, цей брехун? Звичайний хлопець, який має талант «обвести навколо пальця» будь-кого. І, звичайно, він просто знахідка для народного обранця - депутата (ці діячі вже давно і всюди перетворилися на комічних персонажів), який наобіцяв довірливому народу «золоті гори», а після виборів мирно спочивав на лаврах слави! Так, брехун для нього - знахідка, якби не один нюанс - хлопець пристрасно закохався у дружину народного обранця. Ні, це не соціальна сатира в дусі Арістофана, і не передача «Дом 2", а просто відпочинок для всієї родини. З пригоршнею роздумів навколо старої істини, про яку часто забувають: якщо постійно брехати, тобі вже ніхто не повірить. Навіть якщо ти будеш щирий як ніколи!
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.