З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Юлія Харчук
Юлія Харчук

Юлія Харчук

Актор.

Народилась 14 липня 1990 року. Закінчила Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю «Актор драматичного театру», курс заслуженого діяча мистецтв України О. О. Олексюка.

В Одеському українському театрі працює з вересня 2012 року.

Життєве кредо – «Кожен образ – крізь серце»

Біографічні дані:
Дата народження: 14.07.1990 (32 роки)
Місце народження: Україна, селище Моквин
Освіта: Рівненський державний гуманітарний університет
Актриса  є  резидентом театрів:
Юлія Пивоварова
Юлія Пивоварова
Художній керівник
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.6
4.6
5.3
5.6

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька засновано в листопаді 1925 року під назвою «Одеська українська Держдрама». Сучасне ім`я театру з 1995 року нерозривно пов`язане з видатним українським актором, режисером, драматургом, істориком і теоретиком сценічного мистецтва, театральним педагогом Василем Степановичем Васильком, який присвятив цій трупі чимало плідних років життя та творчості. Зараз трупа театру має в своєму складі талановитих акторів всіх поколінь, до неї входять двоє народних артистів України, одинадцять заслужених артистів та заслужений діяч мистецтв України, великий загін обдарованої молоді – випускників провідних мистецьких навчальних закладів. Провідні актори театру – народні артисти України Ольга Равицька та Анатолій Дриженко, заслужений артист України Яків Кучеревський, артисти Євген Юхновець та Сергій Ярий за свої ролі в кіно стали улюбленцями кіно- і телеглядачів далеко за межами Одеси. Головною ж своєю метою в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька, як і завжди, вбачають розвиток української культури і духовного відродження суспільства.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере участь Юлія Харчук
Про кохання...без слів
« Про кохання...без слів » Музично-пластична вистава

Танцювальні майданчики у міських парках – свідки багатьох історичних подій. Тут знайомилися, закохувалися, освідчувалися у коханні, траплялися і непорозуміння, навіть бійки… В кожне десятиліття (від 20-х до 80-х років минулого, XX століття) танцювальні майданчики були місцем зустрічей і прощань. У виставі показані історії людей, що відвідували їх в різні роки… Сценічна оповідь ведеться мовою пластики і музики, без жодного слова. Але вистава «Про кохання… без слів» – не балет і не пантоміма, а виразна музично-пластична вистава, в якій за допомогою театральних засобів передаються зміна епох, атмосфера часу, долі, характери людей. І звучать зі сцени популярні пісні та мелодії минулих десятиліть, які нагадають багатьом глядачам їхню юність, а молодим глядачам подарують щасливу можливість відчути подих юності колишніх поколінь.

Останній день літа
« Останній день літа » Історія без антракту
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Показано один день з життя головного персонажа – Віктора Олексійовича Зілова. Один день з життя, в якому є начебто все, що потрібно людині: успішна кар’єра, ті, кого називають друзями, кохана дружина, інші жінки, котрі закохані в нього… І є мрія, що збувається один раз на рік, – полювання на качок. Тільки чи здійсниться ця мрія цього разу? В останній день літа для Віктора Зілова стільки накопичилося подій, що про полювання годі й думати. «Хоча п’єса була написана за радянських часів, наприкінці 60-х років минулого століття, історія Віктора Зілова в нашій виставі – поза часом. Певною мірою це – психологічний трилер. Ми прагнули зрозуміти першопричину, чому Зілов дійшов до своєї духовної кризи. І запросити глядачів до діалогу про проблеми сьогодення, щоб всім разом замислитись над тим питанням, чи є у Зілова в його житті вибір?», – так пояснює режисер вистави Іван Уривський свій творчий задум.

Приречені танцювати
« Приречені танцювати » Марафон тривалістю в життя

На вас чекає феєрична атмосфера найбільшого у світі танцювального марафону з яскравим світлом, запальною музикою, карколомною хореографією, блискучими костюмами й красивими людьми! Бо коли в житті немає світла й ти на шаленій швидкості мчиш у прірву, то найбільший у світі танцювальний марафон створений подарувати тобі свято в жахливій атмосфері, з шаленим грошовим призом здається справжнім порятунком! Адже втеча від сірої буденності в шалені веселощі – то звична пігулка, до якої вдається людство. І дарма, що виглядати потрібно яскраво й красиво, випромінюючи щастя й успіх, дарма, що треба танцювати – запально й безперервно, відпочиваючи не більше 10 хвилин. Усі учасники прийшли перемогти й урятувати своє життя. Такі різні учасники: юний і сильний ковбой, сивий і бувалий у бувальцях моряк, вагітна наївна жінка та безпорадний розчарований фермер, цинічна дівчина з гірким минулим і немолода безперспективна колишня актриса – усі вони, як загнані коні, «на останньому диханні» зроблять усе для своєї перемоги. А от чи всім стане сили дістатися фінішу? І чи існує життя після марафону? Адже загнаних коней пристрілюють – чи не так?!

Політ у ритмі танго
« Політ у ритмі танго » Музично-пластична вистава

Аеровокзал живе своїм звичним життям… Тут завжди багатолюддя. Літаки прилітають і відлітають. Працівники митниці, стюардеси, інші працівники аеропорту зосереджено виконують свою роботу. У кожного пасажира, що очікує свого авіарейсу своя історія, свої турботи. Тут, в аеровокзалі, дивовижним чином переплітаються поезія і проза життя… Плине життя, показане засобами танцю. Об’єднує всіх чуттєвий, емоційний, виразний танець – танго. В ньому сконцентроване життя, долі… зустрічі й прощання, кохання й біль від непорозуміння, втрати, надії й сподівання.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
5.0
6.0

Гірський край – дивовижний, незбагненний світ. І гуцули – особливий народ, плем’я, в якому панують свої закони, які відчувають по-особливому навколишній світ… Дух предків – в них, в глибинах душі. Треба лише відчути цю споконвічну єдність з предками… Адже ми всі – продовження наших предків. Ми спокутуємо їхні гріхи. У цьому музично-пластичному дійстві з безліччю метафоричних сцен, образів-символів йдеться про автентичність і спадковість поколінь, про історичні витоки народу. В центрі сценічної оповіді, звичайно ж, історія кохання Івана та Марічки… Пронизливо трагічна. Фатальна, в якій поєднались кохання і ворожнеча роду людського. Вистава йде у форматі творчої майстерні «Глядач на сцені»

Чого лише не трапляється на ярмарку!? Насамперед, ярмарок – то свято, небуденний світ, яскравий, багатобарвний, гамірний, багатий на  надзвичайні пригоди, жарти, таємниці – а як згадати ще історію з червоною свиткою, то взагалі страх бере! «Сорочинський ярмарок» – багатолюдне дійство, де кожен ярмарчанин – яскравий, неповторний, колоритний, кожен старається себе показати, бо ж він на видноті, на людях! Коротше кажучи, глядачам пропонується музична комедія – танцювально-пісенна веселогра про ярмарок, з розіграшами та переодяганнями, зі сватанням і весіллям, з черговим примиренням Солопія Черевика з його жінкою Хіврею, яка хоч і лається, і гуляє, а все ж – своя, рідна жінка!

Дюймовочка
« Дюймовочка » Музична казка

Хто ж не знає казки данського письменника та поета  Ганса Крістіана Андресена про крихітну дівчинку зростом не більше дюйму, котра народилася з квітки – Дюймовочку?!  З покоління в покоління старші люди розповідали цю казку своїм дітям та онукам. Вистава «Дюймовочка» створена за мотивами відомої всьому світу казки. Але  в сюжеті її з‘явилися нові події, неймовірні, дивовижні  пригоди, котрі очікували на крихітку Дюймовочку з моменту її появи на світ. Навколишній світ  такий цікавий, багатокольоровий, в ньому стільки несподіванок, стільки відбувається всього! Гайда в мандрівку цим світом разом з Дюймовочкою! Разом з дівчинкою глядачі – і маленькі, і вже дорослі  –  дізнаються про дуже важливі речі в житті. Зрозуміють, врешті-решт,  зміст давньої приказки: «Найголовніше в житті  – не багатство, а дружба та братство». Треба тільки самому бути щирим і допомагати іншим.

Цій п’єсі вже близько 250 років, але театри різних епох шукають відповіді на питання колись поставлені Шиллером. Загалом класична драматургія це і є постановка вічних буттєвих питань перед людиною. На відміну від окремих зразків драматургії сучасної, де інколи з поспішністю знають відповіді на всі запитання. І тому не завжди виникає діалог та бажання розкривати і розшифровувати такі тексти. Як відомо, перша версія назви цієї п’єси – «Луїза Міллер» (1784 рік) за йменням головної героїні сюжету, доньки музиканта Міллера, яка щиро покохала сина вельможі – юного пристрасного Фердінанда. І таке кохання вартувало життя їм обом, адже у світі, де заправляють підступні інтригани, де панують фейки, немає місця чистим почуттям, бо їх прагнуть знищити, розтоптати, виштовхнути з території політичних ігор та підкилимових авантюр. Власне, на цьому контрапункті та антагонізмі й витворено головний конфлікт у Шиллера – чисте кохання вступає в нерівний бій з підступною політикою, щирі почуття прагнуть відвоювати своє право в боротьбі з фальшем та придворними інтригами. І результат цього поєдинку у п’єсі Шиллера, на жаль, не на користь кохання. Попри все, Фрідріх Шиллер залишає ще чимало інших питань у своїй п’єсі – і в плані колізії, проблематики, і стосовно своїх окремих персонажів. Дійсно, чому він так покірно погодився на прохання одного з німецьких акторів замінити першу назву «Луїза Міллер» на більш «касову» версію – «Підступність і кохання»? Можливо, не хотів акцентувати лише на одному образі? Можливо, передбачав імовірним центром цього сюжету практично кожного зі своїх героїв (при певному ракурсі) – президента фон Вальтера, його сина Фердінанда, музиканта Міллера (батька Луїзи), леді Мілфорд? І над цими запитаннями ми також міркували у процесі розбору та репетицій п’єси «Підступність і кохання». Та, справа навіть не в тому хто з них головніший чи важливіший. А в тому, як кожен з них сприяє вирішенню конфлікту між злочином та коханням. У процесі роботи над п’єсою не можна було обійти або ж уналежити до розряду персонажів другого плану – Вурма, який також знаходиться в лоні традиційного конфлікту «людина-суспільство». Власне, Вурм є рушійною силою цього конфлікту, його механізмом та технологією. Саме ймення Вурм – означає «черв’як», тобто червива людина, тобто щось низьке, жалюгідне, потворне.  Партитура Вурма у п’єсі – це різні ноти підступності, це, власне, образ якогось зовні непомітного, але абсолютного зла, котре може знищити не тільки два закохані серця, а навіть зруйнувати цілий світ. У нашій версії «Підступності і кохання» – образ черв’яка Вурма, як одна з найактивніших рушійних сил сценічного сюжету. Таке червиве зло народжується десь у багнюці, у чорному ґрунті людських пороків та темних пристрастей, а потім ніби проростає в кожному, воліє проникнути у кожен плід райського саду. Луїза і Фердинанд – це плоди саме райського саду, які дозрівали, кожен по-різному за тепличних умов. Фердинанд – дитя політичної верхівки, титулований спадкоємець, син свого батька, його готують до подальших жорстких владних маніпуляцій. А Луїза – чисте ідеальне створіння, яке виховане в райському середовищі батьківської любові, котра огортала її ще змалечку мелодіями великих композиторів (адже її батько – вчитель музики). І от ці двоє, діти різних батьків (син президента і донька бідняка), тобто створіння, які виросли в різних тепличних умовах опиняються один на один з холодом та негодою серйозного дорослого життя, де заправляють підступні черви, де злочин важливіший за кохання, де правда буде правдою лише тоді, коли вона комусь вигідна. Все як зараз. Змінюються декорації, історичні епохи, але ідеологія великої міщанської трагедії Шиллера, мабуть, лишатиметься незмінною ще довгі часи, допоки буде на землі людина, а значить – і підступність, і кохання. Ідея «теплиці» в художньому рішенні нашої вистави – це, безумовно, і натяк на певні неприродні умови, в яких існують окремі герої великої п’єси, це і натяк на неволю, коли крізь прозоре скло бачиш білий світ, але не можеш в нього вирватися, бо скована твоя свобода. Наша версія «Підступності і кохання» – це також спроба поміркувати про ціну свободи – і в тепличних умовах, і поза ними. І можливо саме там, в тих президентських холодних, позбавлених повітря теплицях, народжується якесь чергове абсолютне Зло, котре нищить на своєму шляху чисті пагони, свіжі плоди. Зазвичай саме в теплицях і створюють якісь небезпечні гібридні організми, такі як Вурм у даному випадку. Вважайте це за цікавий випадок або ж за іронію долі, але коли репетиції нашої вистави були вже в самому розпалі, друзі надіслали мені статтю з однієї німецької газети, де йшлося саме про теплиці… Теплиці, які планував фюррер біля кожного зі своїх бункерів. Там, персонально для нього мали вирощувати різні плоди задля його забаганок. Отже, знову плоди зла: якась дивна і майже містична паралель, чи не так? Отже, і в наших сценічних «теплицях» також триватиме процес зростання «плодів зла», таких як Вурм, котрий у цій історії різко змінює всі правила гри, різко змінює життя героїв – не тільки через власні примхи чи вигоди, а ще й тому, що у абсолютного зла інколи немає особливих мотивів, воно як даність, як стрижень світобудови, котра неможлива без двох полюсів – Добро і Зло, Підступність і Кохання.

За двома зайцями
« За двома зайцями » Музична комедія

«За двома зайцями» – одна з найпопулярніших українських класичних комедій. На нашій сцені – це вистава-довгожителька, яка відзначила не один знаменний ювілей. Історія кохання Проні Прокопівни, її шалений роман з київським цирульником Свиридом Петровичем Голохвостим нікого не залишить байдужим, адже кожна людина мріє про щастя, бажає великого і чистого кохання… Тож, можна зрозуміти в її мріях та сподіваннях і Проню Прокопівну, вихованку пансіону шляхетних панянок. До того ж, в цій «веселогрі» є урок для кожного, не лише для Голохвостого, котрий, бажаючи вибратися із злиднів та збагатіти, почав залицятися до Проні Прокопівни, але не міг обминути своєю ласкою і красунечку Галю, дочку Лимарихи… Як каже народне прислів’я? – «За двома зайцями поженешся – жодного не спіймаєш». Талановитий акторський ансамбль, прекрасна музика, забарвлені національним колоритом танці та пісні, виконані артистами у супроводі оркестру, котрий є активним учасником сценічної дії, загальна святкова атмосфера видовища – все це визначає успіх вистави у численної глядацької аудиторії. Перші виконавці ролей у виставі, яку поставив режисер Володимир Туманов в 1988 році, – це Галина Кобзар-Слободюк (Проня Прокопівна), Василь Яковець (Сірко), Світлана Гужва (Лимариха), Анатолій Фоменко та Михайло Пуровець (виконавці ролі Свирида Петровича Голохвостого), Марія Пивоварова (Сірчиха), Тетяна Глущенко (Химка) та інші. З часом заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк передала естафету актрисі Ірині Бесараб.

Собаче серце
« Собаче серце » Жахлива історія
4.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
3.5
3.5
4.5
4.5

Професор Преображенський, який займався питаннями збереження молодості й водночас мріяв поліпшити людську расу, відчувши себе спроможним на експеремент, із науковою метою пересадив безпритульному псу людські залози та гіпофіз мозку, намаагаючись перетворити собаку на людину. Але зухвалий експеримент мав непрогнозовані й трагікомічні результати. Поліграф Поліграфович Шаріков, а саме так назвали новостворену істоту, починає все більше нагадувати чоловіка, органи якого йому пересадили (донора) — п’яницю Клима Чугункіна, і починає руйнувати затишний і гармонійний світ професора і його близьких. Саме тому лікар вирішує повернути пацієнта до його початкового стану. А чи вдасться це йому, дізнайтеся безпосередньо на виставі! В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. У виставі також актуалізовані соціально-політичні й морально-філософські проблеми: ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії і вчинки, особливо щодо брутального втручання в закони природи. Нове звучання отримали питання відповідальності інтелігенції перед своєю країною, «внутрішня еміграція» творців, загострене почуття власної гідності, прагнення понад усе бути вільною людиною, сміливе викриття вад державної системи, протест проти абсурдного соціального устрою, проти насильства.

Демони
« Демони » сатирично-містична драма

У кожної людини є свої демони. Це історія про стосунки двох жахливо щасливих людей. Російський пацанчик-безхатько Славік, із загадковою, ніким не зрозумілою душею та хворобливими амбіцями, та Нінка, королева самогону, яка щодня святкує життя! І з радістю, і надією погоджується прихистити вдвічі молодшого за неї прибульця у своєму будинку в містичному гоголівському селищі Глибокому. Чи не всі герої драми втратили об’єктивні причини на щасливе й безтурботне життя. І коли суцільна меланхолія, непозбувна бентега та повне розчарування досягають свого апогею – вони починають прагнути яскравого свята, вічного кохання та вірної дружби. Проте тут на них і чекає близька зустріч із власними внутрішніми демонами.

Серце навпіл
« Серце навпіл » Родинна молитва

До 30-ї річниці здобуття Незалежності України. За новелами Марії Матіос «Апокаліпсис» і «12 службів». Серце навпіл …або зачнеться нова война, або на край упаде яка інша кара, а спокійна година встановиться людям хіба що по смерті… Вистава-одкровення «Серце навпіл» створена за двома новелами Марії Матіос та спеціально написаних авторкою для цієї постановки кількома ексклюзивними сценами. Трагічні події минулого століття в Україні на прикладі історій декількох українських та єврейських сімей розкривають ідею нескореності людського духу. Герої, попри жахливі суспільно-політичні обставини, знаходять сили як для опору, так і власне для життя. Ці історії не про пристосування, ці історії про прийняття ситуацій, смиренність, Любов і водночас про пошук найменшої можливості позбутися мороку, тоді, коли світла не видно навіть у найсонячніший день. Це не про релігійність, а про віру в людяність, цінності й Промисел. Віру в силу благання 12 знедолених жінок про порятунок всього краю. Про сміливість тих, хто вже втратили найцінніше, і їхню готовність втратити все. Про жагу до життя серед панування Сатани. Про порушення усіх можливих приписів задля торжества Любові, народження справжнього і надії на майбутнє. Марія Матіос: «Коли я занурююся в нашу історію, мені здається, що йду мінним полем, і я відчуваю себе письменником-сапером, який мусить все це розміновувати», – каже Матіос.

Кайдаші
« Кайдаші » Сімейна хроніка на 2 частини

Повість «Кайдашева сім’я» була написана у 1879 році. Стільки часу минуло відтоді, а що змінилося?! Отже, жили-були Кайдаші – велика родина: Омелько Кайдаш, його дружина, сини, невістки…  Поруч з ними – їхні сусіди, куми, що святкували разом з ними весілля, родини і таке інше. Було в їхньому житті все, як зазвичай буває у людей: свої радості, клопоти, сварки й примирення. Турбували їх вічні проблеми, пов’язані з поколіннями, – «батьки і діти». Також вічні повсякденні проблеми життя, коли стикаються «моє» і «спільне». Комічні ситуації в цій сімейній хроніці межують з драматичними подіями. Щоправда, суперечки в родині Кайдашів, такі смішні, дріб’язкові й дуже нагадують декого з нас, сьогоднішніх, в наших складних родинних взаєминах, в стосунках із сусідами, та й на ширшому рівні, так би мовити, в загальнодержавних масштабах, у нашому суспільному житті.

Вистава «Конотопська відьма» – багатолюдне, багатолике, яскраве, пісенно-танцювальне, музичне видовище. Мюзикл на 2 дії створено за мотивами бурлескно-реалістичної повісті класика української літератури Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». В Конотопі з відьмами боролися оригінально: їх просто топили. Через те, що кілька місяців немає дощу, що  хорунжівна Олена не хоче виходити заміж за сотника Микиту Забрьоху, що до Конотопа прийшла депеша: негайно вирушати у воєнний похід… А в усьому цьому винуваті вони, відьми! Тож, треба їх топити! Якщо відьма справжня, то вона аж ніяк не потоне… Розум і безглуздя, влада і прагнення будь-що отримати збагачення, здобувши посаду, всілякі забобони, важливість щирості у відносинах, розуміння, що кожен спроможний сам вирішити свою долю – все це є в повісті й у виставі театру.