З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Януш Юхницький
Януш Юхницький
Януш Юхницький

Януш Юхницький

Актор.
Заслужений артист України
Народний артист України

Український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).

Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 – Народний артист України.

Біографічні дані:
Дата народження: 20.08.1947 (74 роки)
Місце народження: Україна, місто Львів
На сцені з 1975 року (47 років)
Актор  є  резидентом театрів:
Андрій Мацяк
Андрій Мацяк
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 51
5.4
5.4
5.6
5.7

Перший Національний театр України Один з найдавніших українських драматичних колективів Більше ніж 700 постановок за час існування. Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.). 1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін. 1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність. З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших. Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976). Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру. Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука. Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк. Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.

Ми знайшли 13 вистав, в яких
бере участь Януш Юхницький

Найочікуваніша прем’єра кінця 2019 року – «Фредерік, або Бульвар Злочину» Е.-Е.Шмітта у Заньківчан Ерік-Емманюель Шмітт – всесвітньо відомий письменник, драматург, філософ і сценарист, творчість якого перекладена понад 40 мовами. Автор кіносценаріїв до фільмів «Небезпечні зв'язки» та «Підступний лис». У фільмах, знятих за його книжками та сценаріями, грають такі зірки, як Катрін Деньов, Жерар Депардьє, Венсан Перес, Жозіан Баласко, Фанні Ардан, Омар Шаріф… П'єси Шмітта йдуть на багатьох театральних сценах світу від Нью-Йорка до Шанхая, а ролі в них свого часу виконували найвідоміші кінопостаті: Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, Франсіс Юстер. Автор бестселерів: «Оскар і рожева пані», «Зрада Анштайна», «Дитя Ноя», «Готель між двох світів», «Мадам Пилінська і таємниця Шопена», які так полюбилися українському читачеві. «Фредерік, або Бульвар Злочину» – неймовірна історія любові та ворожнечі, відчаю й натхненної пристрасті, оповідь про життя легендарного французького актора XIX століття Фредеріка Леметра. Його талантом захоплювалися Гюго, Бальзак, Діккенс. Актор прожив бурхливе життя. Він був багатим і знаменитим, його любили жінки та публіка… Шмітт присвятив свою п’єсу відомому французькому акторові Жану-Полю Бельмондо. Театр ім. Марії Заньковецької запросив для театрального прочитання твору режисера, з. д. м. України, лауреата численних премій Олексія Кравчука. Унікальна нагода побачити цю прем’єру в останні дні 2019 року – лише 28 та 29 грудня.

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
3.0
3.0
6.0
5.0

На сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра нової комедії «Циліндр» за п’єсою італійського драматурга Едуардо де Філіппо у постановці народного артиста України Федора Стригуна. П’єса написана у 1965 році, але проблеми, висміяні у ній, донині актуальні в Україні. Глибока економічна криза змушує людей виявляти всю свою фантазію й акторські здібності, аби вижити. Дія вистави відбувається в 60-х роках минулого століття у бідному кварталі Неаполя де суцільна криза і безробіття. У центрі подій – квартира, у якій живуть дві пари, молоде подружжя Рита та Родольфо і старше покоління – Агостіно і Беттіна. І все у них було б добре, якби не великий борг за орендоване помешкання – 300 тисяч лір. Аби заробити ці неймовірно великі гроші за квартиру, вони вигадують стару як світ історію: Рита вдає із себе жінку легкої поведінки, заманює клієнтів у будинок, бере гроші, а потім спонукає їх до втечі, показавши на ліжку ще не захололе тіло начебто вночі померлого чоловіка. Зазвичай клієнти втікають, навіть не вимагаючи повернути вже сплачену винагороду. Але одного разу багатий вдівець дон Аттіліо, розкривши обман, відмовляється поступитися і піднімає ціну за послуги до захмарних висот… На окрему увагу заслуговує теорія про роль циліндра у життя порядного чоловіка, викладена доном Агостіно: у кожній сім’ї в шафі повинен бути цей предмет гардеробу, адже розмова з опонентом у циліндрі значно вагоміша й солідніша, ніж без циліндра. Особливо, якщо співрозмовник – «грамотний», бо для «неграмотного» – все одно, в циліндрі ти, чи без нього. Хоча, як випливає з вистави, циліндр дона Агостіно мало допоміг його родині в скрутній ситуації…

Ця вистава особлива і неповторна, адже її автором і режисером є людина, якій болить за нас – українців. Мова йде про Ореста Огородника, відомого усім творця «Кризи», яка з великим успіхом, вже протягом 2-ох років іде на сцені нашого театру. Вистава, яку цього разу пропонує до перегляду Орест Огородник, неоднозначна та різноманітна, як людське життя. Проблематика п’єси виходить за межі однієї родини, однієї сім’ї. Тема зачіпає поняття, які формують національну свідомість та ідентичність кожного з нас. Мова йтиме про землю, як символ нації, землю, як складову формування держави та державності. Чи вміємо ми визначати пріоритети, які формують нас як націю? Чи здатні ми зрозуміти і почути один одного? Що дорожче – гроші чи родина? Кого ми шукаємо і що знаходимо? Що таке любов? Що таке сім’я? За що ми боремось? Це запитання, що постійно кружляють у просторі над нашими головами, як ворони. Це запитання до нашого сумління, до нашої свідомості, до нашого серця. Запитання, які неодноразово кожний з нас, хоч раз в житті, але промовляв. Запрошуємо Вас переглянути нову історію про нас самих, про те, що ми робимо, коли відключається серце і душа, а прорахунок та гроші стають нашими поводарями та божками. «Останній гречкосій» – лакмусовий папірець, ідентифікатор нашої громадянської, суспільної та життєвої позиції.

Ханума
« Ханума » Комедія, водевіль
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Більше 120 років живе на сцені твір відомого грузинського драматурга А. Цагарелі «Ханума». Цю відому комедію-водевіль автор написав ще 1882 року. Проте її сюжет є актуальним й досі – адже кожна жінка прагне щастя в образі зразкового чоловіка. Не молода, та дуже приваблива сваха Ханума у розквіті сил шукає наречену для збіднілого князя. Проте у неї з’являється суперниця Кабато, яка всіляко намагається їй перешкодити. Цю виставу сміливо можна назвати гімном народній винахідливості та душевній щедрості. Грузинський колорит з чудовою музикою та жартами припаде до смаку усім.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Дія п’єси відбувається у 70-80-х роках XVII століття. Цей період в історії недарма називається Руїною. «Від Богдана до Івана не було гетьмана…» Славні справи козаків лишилися в минулому. Прийшов час пристосуванства та прагнення збагачення за будь-яку ціну. Головний герой драми Хома Кичатий намагається віддати доньку заміж за багатого полковника. Цим він ламає давню клятву, дану Назарові Стодолі, що Галя – його. Як складеться їхня доля відомо с шкільних підручників. Питання в іншому – чи можлива у наш час перемога добра? У суспільстві, у власному домі, в самій людині? Чи віримо ми у покаяння грішної людини? Чи даємо ми собі право на помилку й її виправлення… У світі формалізму та конформізму немає місця почуттям та братерським клятвам. Чи можливо щось змінити? Піти наперекір подіям та перемогти? Про це у постановці останнього лицаря українського театру – Федора Стригуна.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
5.5
6.0

Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя. Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…

«Хто у кого вкрав щастя?» – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в «Украденому щасті» привід для серйознішої розмови. Заньківчани зверталися до драми Франка щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 роках. З тих крихт газетних відгуків про перші постановки «Щастя» театром імені Марії Заньковецької є очевидною вага акторського ансамблю у його успіху (що є зрозумілим, адже цей театр є від зародків – від традиції театру корифеїв – акторським). Поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок, говорила з тодішнім глядачем, який будував комуністичне суспільство, мовою «соціально-проблематичною», актори додавали барв злободенній проблематиці. Федір Стригун (Михайло Гурман у виставі 1976 року) повернувся до «Украденого щастя» у якості режисера – ставить про шалену пристрасть, яка ламає стіни. Тож невдовзі матимемо іншу відповідь Заньківчан на запитання: «Хто у кого вкрав щастя?»

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
5.0
6.0
5.0

З давніх часів існували так звані постановки на релігійну тематику, які здійснювалися за підтримки церкви, щоб викликати «богобоязнь» у віруючих прихожан, а також для пропаганди релігії. (Ми знаємо такі жанри, як: містерія, мораліте та міракль). Час йшов, все змінювалося, театр набув нового розвитку, на світ народилися геніальні драматурги, актори, виникла режисура, як напрямок, з’явилося кіно. Саме останньому ми завдячуємо появі «несправжнього» Христа, а саме: створеного образу. У 1905 році виходить перший німий повнометражний фільм «Життя і страсті Ісуса Христа», де головний герой – Син Божий. Реакція церкви неоднозначна: з одного боку – це богохульство, а з іншого – тисячі глядачів, які відкривають для себе сакральне. (Опускаємо світову літературу). В театрі також починається ера «позитивного героя», кожний шукає свого Ісуса. Одвічна тема хвилювала і художнього керівника Національного театру імені Марій Заньковецької народного артиста України Федора Стригуна. І це не дивно, адже поставити виставу про Ісуса Христа – це те ж саме, що знову написати Євангеліє, але вже власними руками. Це велика відповідальність і разом з тим велике щастя та благословення. Він здійснив мрію багатьох, адже «Ісус – син Бога живого» – це трепет душі, це емоції, які важко приховати, це неймовірна вистава, яку варто дивитися безліч разів.

Криза
« Криза » Трагікомедія

Люди, сім’ї, родини, гроші, багатство, маєтки, посмішки, цілунки, компліменти, сварки, ворожнеча, проблеми, – йдемо до цілі, якої не бачимо, бо вона – примарна. Минаємо тих, хто найбільше нас любить, бо ми – егоїсти. А, можливо, просто достатньо заглянути в вічі і попросити одне в одного пробачення? І сказати: «Я кохаю Тебе»! Хочемо ми цього, чи ні, біжимо за істиною, чи втікаємо від неї, врешті-решт, вона знайде нас сама…

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
5.5
5.5
5.5

Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? - Ось п‘ять причин! По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні. По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу. По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими. По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств». По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.

Мазепа
« Мазепа » Трагедія
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
5.0
6.0

«Ця вистава про те, як старше покоління іноді не розуміє молоді. Юліуш Словацький зумисне зобразив Мазепу 30-річного, адже він писав п’єсу про кохання та молодість, і як у хорошого драматурга в нього «політика – контрабанда на сюжеті». Її можна прослідкувати поміж перипетій сюжету. Адже насамперед автор хотів показати, що українцям та полякам немає чого ділити. Це дружні та братні народи, які мають жити в порозумінні. Проте, як це завжди буває в історії, серед держав обов’язково з’явиться агресор, який матиме інші цілі. Драматург акцентує на тому, що, якщо дурна влада, то від цього насамперед страждатиме народ. Адже гонор та особисті інтереси ніколи не можна ставити вище ідеалів своєї нації, бо тоді держава приречена. Сам Юліуш Словацький любив Україну, адже народився в Кременці. Його любов часто порівнюють із любов’ю Т. Шевченка. На українській сцені вперше ця вистава йшла у театрі Миколи Садовського. Роль Мазепи виконував Лесь Курбас. То ж кому, як не Заньківчанам саме зараз показати цю актуальну на всі часи п’єсу?!»

Дивно говорити про казки на сцені великих національних театрів, позаяк здається, що велика сцена та майже тисячний глядацький зал завеликі для постановок цього жанру. Проте Заньківчанська трупа зробила виняток із цього правила. Адже в постановку вистави для найменшого глядача вкладається стільки праці, старання, таланту та творчого натхнення, що недооцінити її просто неможливо. Ось уже другий рік поспіль з великим успіхом проходить казка за мотивами української народної «Івасик Телесик» О. Огородника. Авторові вдалося зацікавити маленьких глядачів осучасненими головними героями та цікавою постановкою. Навіть позбувшись «жаховичків», якими зазвичай лякають дітей, авторові та режисерові вдалося зробити казку доброю та веселою. Хоча жанр казки передбачає певну вікову категорію, переглянути її варто не лише малятам, адже усе пізнається у порівнянні.

Ця історія стала класикою англо-американської дитячої літератури. В основі сюжету життя звичайної дівчинки, сироти, яку через «почуття обов'язку» взяла до себе сувора тітка. Полліанна має незвичайний дар – бачити у всіх життєвих ситуаціях позитив та жити своєю «грою у радість». Добротою, щирістю, чистотою думок та дій вона змінює життя всього міста, навчивши багатьох людей простого шляху до щастя: «Завжди радіти». Запрошуємо і Вас познайомитися з дівчинкою із дивним ім’ям Полліанна. Запевняємо, буде над чим замислитися…