Оксана Вороніна

Діють Він та Вона, Чоловік та Дружина. Історія про те, як одного дня цілком нормальна жінка, яка, загалом, не обділена життям і не обтяжена комплексами, мало не покинула свого чоловіка. Вистава пронизана до болю знайомими кожному з нас атрибутами повсякденності, до найдрібніших предметів, деталей, які активно заповнюють кожну середньостатистичну квартиру середньостатистичного громадянина. Дача, вечеря, півлітра, стоптані шльопанці - все це віртуозно обіграють актори, викликаючи у глядачів сміх крізь сльози. Та, як з’ясувалося, справжню любов не можна переконати, нав'язати, дати у доважок, немов залежаний товар, насильно прищепити або, зрештою, навіть виховати в собі. Вона - як талант, дар Божий: або є, або цілком відсутня. І щоб вона собі була, так просто – неможливо за жодних обставин. А якщо сімейне життя рухається за інерцією, то неминучість її краху виникає сама собою. Хай це і буде вкрай повільно, підспудно, подібно до не одного століття падаючої Пізанської вежі. Вистава - гаряча взаємна сповідь як чоловіка, так і дружини на тему спільної двадцятої річниці життя. При цьому багато чого змінюється у поглядах, диктуючи інші критерії поведінки. Обидва виконавці доводять своїх героїв до такого фіналу щиро і правдиво.

Що може бути сильнішим від спопеляючої пристрасті? Нічого! - так колись думав Дон Жуан, повертаючись від однієї звабленої ним донни до іншої. Любов, потяг - ось що вело його цим шляхом, доки випадок не звів його з честолюбною донною Анною. Ця жінка докорінно змінила його уявлення про щастя, призначивши досить високу ціну за володіння собою. Але закохані не можуть бути дріб'язковими, тож Дон Жуан не зупиниться, навіть якщо доведеться дорого платити за любов. І ось вже статуя Командора прикрашає цвинтар. Честолюбна донна Анна приміряє на Дон Жуана Командорський плащ, а на себе - королівську корону. Але грянув грім, надвоє розкололося небо - і важкі кроки кам'яного велетня наповнили душі закоханих крижаною хвилею страху. Відплата... Так вже трапилося, що назавжди останньою коханою Дон Жуана залишилася донна Анна. Це, мабуть, єдине, що поєднує усі історії про Дон Жуана, розказані Мольєром і Фришем, Пушкіним та Цвєтаєвою. І, нарешті, історія пристрастей, де немає прірви між почуттями та розрахунком, де воля жінки - закон для чоловіка, історія кохання, придумана Лесею Українкою. Нинішня вистава - п'яте звернення театру до драми великої української поетеси після 1939, 1946, 1951, 1971 років.

Дивно, але п'єса присвячена якраз подоланню страху перед смертю. Незважаючи на серйозну тему, її називають перлиною у творчості Мольєра, «найсмішнішою» з його сценічних творів. Головному героєві п'єси, мсьє Аргану, неймовірно нудно жити. Тому він постійно вигадує собі різні хвороби. Кожна з них стає подією у його житті. Мсьє Арган навіть намагається видати дочку за лікаря, щоб було зручніше і дешевше лікуватися, а потім і сам вирішує проголосити себе лікарем. Не віриться, що ця комедія була написана у XVII столітті. Вона сучасніша за багато нинішніх п'єс. Нічого не змінилося: лікарі, поліцейські, шарлатани і пройдисвіти на будь-який лад - образи незмінні. «Уявно хворий» – це вічна історія про людей, про людські страхи, самотність і любов.

Давньогрецьких класичних трагедій і комедій часів античності тепер майже не ставлять. А ось за сучасну грецьку досить гостросоціальну комедію, написану не дуже давно, в середині ХХ століття, з азартом взялися у Театрі російської драми ім. Лесі Українки! Так, у репертуарі театру на суд глядача представлена п'єса грецького драматурга Дімітріса Псафаса «Потрібен брехун!» Хто ж він, цей брехун? Звичайний хлопець, який має талант «обвести навколо пальця» будь-кого. І, звичайно, він просто знахідка для народного обранця - депутата (ці діячі вже давно і всюди перетворилися на комічних персонажів), який наобіцяв довірливому народу «золоті гори», а після виборів мирно спочивав на лаврах слави! Так, брехун для нього - знахідка, якби не один нюанс - хлопець пристрасно закохався у дружину народного обранця. Ні, це не соціальна сатира в дусі Арістофана, і не передача «Дом 2", а просто відпочинок для всієї родини. З пригоршнею роздумів навколо старої істини, про яку часто забувають: якщо постійно брехати, тобі вже ніхто не повірить. Навіть якщо ти будеш щирий як ніколи!