Володимир Постановський

У 1970-80 роках Нью-Йоркське метро стало найнебезпечнішим видом транспорту. Внаслідок фінансової кризи, кількість поліцейський різко скоротилась, відтак у «підземці», як і в місті, вирувала злочинність. Поїзди брудні, колеса надто стугоніли, на стінах суцільне графіті зі страшними сюжетами, що загалом нагадувало поле бою. Для пересічних людей поїздки в метро супроводжувались жахом і стражданнями, не рідко з летальним завершенням. За довгим очікуванням поїзда на платформі обличчя пасажирів виглядали спустошеними, думки про звичайні клопоти блокувались пересторогою про напад. Це був особливий соціальний «еквалайзер». На тлі достовірних подій автор Ніколас Байєр написав сценарій до відомого фільму «Випадок у метро». Його можна характеризувати як миттєве фото подій звичного міського життя. Однак, в сюжеті закладено дещо абсолютно тривожне, безкінечне, що спонукає до відповідальності та змушує усвідомити суть конфлікту. Це додає виставі «Інцидент» актуальності.

«Куди пливе цей човен, без людини, без весел, без певного сенсу, зовсім один? Цей човен, який відносить течія ріки, пливе за тобою. Стій на своєму місці й чекай». (Ширін Ширазі «Прощання з забороною») Представники світової інтелектуальної еліти - професора університетів, політолог, військкор, дружина прем’єр-міністра Данії, священик, знаменитий диригент, іранська поетеса - збираються в Копенгагені для вирішення “іранської проблеми” - порушення прав і свобод людини через військові конфлікти на Близькому Сході. Поступово питання про те, хто винен і як вирішувати проблему переростає в роздуми про людину і сенс життя, а міркування про трагедію загибелі цивілізації переходять до розмов про особисте та найпотаємніше.