З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Володимир Петранюк
Володимир Петранюк
Володимир Петранюк
Володимир Петранюк

Володимир Петранюк

Актор, режисер, керівник постановки.
Заслужений діяч мистецтв України

Петранюк Володимир Іванович отримав акторську освіту в драматичній студії при Київському Академічному театрі імені І.Франка, курс народного артиста України Петра Сергієнка, у 1977 році.

Працював актором в Армавірському драматичному театрі (1977-1979 рр.) та у Харківському театрі юного глядача (1979-1980 рр.) У 1986 році закінчив режисуру в нинішньому університеті культури та мистецтв, курс Степана Степася.

Володимир Петранюк присвятив своє життя створенню у Києві нового українського театру. З 1982 року група ентузіастів театрального мистецтва, очолена Володимиром Петранюком, здійснювала пленерові постановки вистав і свят на вулицях і майданах Києва. В тому числі Володимир ставив свята головної ялинки України на Майдані та інші святкові дійства, за що в 1982 році був нагороджений званням лауреата фестивалю театральних свят, а з 1986 року театр прийняв назву «Дзеркало» і переніс свою діяльність в зону ЧАЕС, в результаті чого народилася перша в світі вистава, присвячена чорнобильській трагедії «Полум‘яні автографи». Ця п‘єса і постановка належить авторству Володимира Петранюка. Вона і визначила спрямування його діяльності як режисера на багато років вперед.

З виставою «Полум‘яні автографи», де Володимир Петранюк грав також як актор, театр об‘їздив чорнобильську зону з 1986 року 90 разів, за що він і актори його театру були нагороджені знаком «Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС II ступеня». Володимир Петранюк написав наступну п‘єсу «Де твої 17 років», присвячену пам‘яті В.Висоцького, яка торкалася болючих проблем суспільства тих років.

Володимир Петранюк був автором, режисером і виконавцем одної з ролей і отримав за це диплом на міжнародному фестивалі у Кракові у 1990 році. Ряд постановок театру став виразно виділятися у театральному житті Києва і України. У 1988 році стараннями Володимира Петранюка, як лідера, театр отримав статус професійного театру-студії.

Революційні вистави Володимира Петранюка, такі як «Мій бідний Фюрер» (Володимир Петранюк) та «Москва-Петушки» (за В.Єрофеєвим), передували змінам у суспільстві, що дали змогу В.Петранюку із своєю трупою заявити своє українське мистецтво і за межами України.

Український театр «Дзеркало» довгий час існував у м.Краків як культурна плацівка і Володимир Петранюк був фактично мистецьким амбасадором України в Польщі. За цей час він зняв документально-художній серіал про Почаївську Лавру і Ченстоховський монастир, що отримав дипломи міжнародного кінофестивалю у Непакаланові 1994-1995 рр. Для днів Києва у Кракові були поставлені фольклорні вистави «Чотири пори року українського очарування. Чар» та «Ах, Одесса», які знайшли втілення на аудіодисках. Книга театральних поезій «Ностальгія» 2002 року стала етапною в його творчості.

З 2005 року Володимир Петранюк керує театром української традиції «Дзеркало» в Дніпровському районі міста Києва. Він пише, або інсценізує усі п’єси, які є в репертуарі цього театру, є їх постановником і виступає як актор.

Біографічні дані:
Дата народження: 10.10.1953 (69 років)
Місце народження: Україна, місто Київ
Актор  є  резидентом театрів:
Володимир Петранюк
Володимир Петранюк
Художній керівник
5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 24
5.2
5.1
5.3
5.2

Театр української традиції «Дзеркало» розпочав свій творчий шлях на початку 80-х років як театральний гурт київського андеграунду у підвалах будинку на Татарці, де брати Володимир і Віталій Петранюки згуртували навколо себе робітничу молодь, яка прагнула мовою театрального мистецтва долати атмосферу задухи, що панувала в тоталітарній країні. За чверть століття театр на чолі з режисером Володимиром Петранюком, здобувши широке визнання та  переживши нелегкий період перебудови, помандрував світом: виступав у Лондоні та Новосибірську, Парижі й Варшаві. 2004 року повернувся до Києва, де сконцентрував сили на новому напрямі – відродженні духовного спадку рідного народу, втіленні етнічних та фольклорних образів у музично-драматичних виставах і з першого січня 2006 року розпочав здобувати розголос як театр української традиції «Дзеркало».

Ми знайшли 7 вистав, в яких
бере участь Володимир Петранюк
4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.9
4.9
4.7
4.7

МАЗЕПА. Триста років це ім’я хвилює світ. Український гетьман та меценат, поет та палкий коханець, лицар, будівничий церков і університетів, людина, яка пішла проти московського царя. Хто він, таємничий вершник, після смерті якого були знищені усі його портрети, спаплюжена могила, віддане анафемі ім’я? На це питання намагалися відповісти Байрон і Віктор Гюго, Пушкін і Вольтер. Вистава Театру української традиції «Дзеркало» «Мазепа» Love-story» підіймає покров таємниці кохання великого гетьмана і його юної похресниці Мотрі Кочубівни. Глядачі поринуть у ті романтичні часи, де схрестили шаблі Любов і зрада, де світом править справжнє кохання, а Віра і Честь – дорожчі від золота.

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.0
5.2
5.3
5.0

Гості зібралися на весілля. Радіймо! Одна перепона: у весільному коловороті жених не може знайти свою наречену. Серед радісних жіночих облич, він ніяк не може її впізнати… Тим більше, що після короткого знайомства в трамваї, наречений не бачив свою «чувиху» без капелюшка і пальта! Правду кажучи, він і жениться не на чувісі, а на її квартирі… Пошук нареченої є історією, яка лягла в основу п’єси Михайла Зощенка «Весілля», відомої також за культовим фільмом Леоніда Гайдая «Не може бути!» Шалена родина існує в своїй божевільній реальності сьогоднішнього дня і якщо ви не втратили почуття гумору – вимкніть телевізори і гайда на нашу виставу «шукать чувиху з хатою..»!

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.3
5.0
5.3
5.3

Міську байку про співіснування єврейської та української родини, сповненої анекдотичних ситуацій, вам розкажуть багатогранні актори театру. Під час вистави ви дізнаєтесь рецепти єврейської кухні, а також зможете скуштувати вже готові страви, заспівати відомі мелодії, від душі посміятися разом з героями.

Вистава «Лохотрон по-українськи або 100 000 $» за п’єсою І.К.Карпенка-Карого «Сто тисяч». - Хочете 100 тисяч? - А хто не хоче, кожен хоче. - Даєш п’ять, отримуєш 100 тисяч. Справжніх, справжнісіньких... майже... Безкоштовний сир є тільки у мишоловці. Про це оповідає неймовірно правдива історія, написана корифеєм українського театру Іваном Карпенком-Карим 100 років тому. Весело і сумно, що подібні ситуації повторюються і зараз. І український народ продовжує танцювати гопака на граблях. Давня історія, описана І. Карпенком – Карим в п’єсі «Сто тисяч», дивно повторюється і в новітній історії України. Моральні і політичні маніпуляції, які відбуваються у нас перед президентськими виборами, живо нагадують гру в наперстки вокзальних шахраїв, які розводять наївних пасажирів. Українець не хоче і не мусить бути ошуканим перехожим у своїй Вітчизні. Це і є головним посланням від Театру глядацькій аудиторії, якою і є 48 мільйонів українців.

Kінива і примхлива принцеса Рися нічого не хоче робити: ні вчитися, ні чимось займатися. Вона тільки робить різні хуліганські вибрики, чим допроваджує своїх батьків Короля і Королеву до розпачу. Мудрий цвіркун пробує переконати дівчинку жити цікавим життям. Вчитися, творити, танцювати, малювати. Але вередлива принцеса проганяє цвіркуна і, переодягнувшись злодієм, вимагає від Короля і Королеви викуп за себе. Вона відкидає пропозицію Королевича летіти до зірок і заводить дружбу з гидким злодюжкою мисливцем Яном. Ян підбиває Рисю вбивати час. І вони удвох стріляють у час, вбиваючи години, хвилини і секунди. Годинник зупиняється, час застигає. А кожна вбита година зістарює принцесу. І врешті-решт красуня перетворюється в гидку потворну бабцю. Вона бачить себе монстром і впадає у відчай. Цвіркун каже страшний вирок, що час не рушить поки годинник не піде. А годинник не піде, поки хтось не зруйнує суцільної застиглості і рухом не пересіче золотий сонячний промінь. Страшну катастрофу рятує Королевич, який закоханий у Рисю, не дивлячись ні на що. Любов і праця рятує світ. Королевич разом із Рисею перетинають на повітряній кулі сонячний промінь. Час знову біжить і Рися стає чарівною принцесою. Королівство щасливе, бо їх принцеса стала дівчиною усіх можливих талантів. Весілля співпадає з 12 ударами королівського годинника. Настає новий день, новий час, Новий рік! А молода принцеса із красенем Королевичем є запорукою того, що майбутнє у королівстві буде багатим, здоровим і щасливим.

5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
5.4
5.1
5.6
5.4

Історія кохання єврейської дівчини і українського хлопця відбувається в нашій українській Вероні, на Подолі. Дві родини «Монтеккі-Капулетті» сваряться і миряться та їхнім дітям – Рахільці і Богдану – не цікаві релігійні і соціальні проблеми та розбіжності, що ділять мешканців подільського дворику. Їм цікаві вони самі. Їх любов не поділена звичаями і віросповіданням: «Ми з одного племені, кохана! Ми з тобою Божого племені і наші діти будуть жити у своєму дворі, а не в приймах», – каже український Ромео своїй єврейській Джульєтті. Мабуть, у такої молодої пари варто повчитися багатьом нашим сучасникам. Не дивлячись на те, що все це відбувається як анекдот – меседж вистави поважний і вічний: любов переможе і війну, і сварки або ж (лат.) «Аmor vincit omnia»! Яскрава романтична комедія про два закохані серця в післявоєнному Києві, завдяки своїй реалістичності і актуальності тем - однаково зацікавить і туристичних гостей, і корінних жителів столиці. Подвір’я київського Подолу наповнене єврейськими і українськими жартами, піснями і сварками. Поки батьки перебувають на єврейському недільному базарі, Богдан і Рахілька, руйнуючи міжнаціональні перепони, зізнаються одне одному в коханні і погоджуються на шлюб. Батьки сваряться і миряться, б’ються і вибачають одні одним, бо найбільший аргумент на користь молодим – це весілля, яке робить з двох різних родин одну велику сім’ю, в одному дворі, у Києві на Подолі. Вуличний філософ Подола «Гоп-з-точилом» робить зворушливі висновки і повчання, пересипаючи свої філософські гасла рецептами української і ізраїльської кухні, а веселий міліціянт – дільничний Собачко, який завжди напідпитку, підкріплює жартівливу атмосферу міліціянськими байками і анекдотами з подільських вулиць.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

А чи життя нашого Кобзаря безсумнівне? Чи той насуплений дід, пам’ятники якому стоять по всій Україні, це Шевченко? Чи це він? Наш Пророк? Апостол? Єретик? Ні! Це не він! Це не Шевченко! Його таким хотіли бачити. Упокореним, старим, а-ка-де-міч-ним. Влада, наука, суспільство. Їм потрібна була мірка, якою б його виміряти і терези, на яких його б зважити. Але нема такої мірки і нема таких терезів, якими можна б було виміряти і зважити Кобзаря. Бо Шевченка ми допіро починаємо відкривати для себе і світу зараз, в XXI сторіччі. І ця, майже детективна історія його останнього кохання живе тому підтвердження. Молодість і зрілість, простота і шарм, легковажність і суворість – все це міцним корінням переплелося на останньому році життя Кобзаря. Протягом всього життя він мріяв віднайти своє особисте кохання та сімейний затишок. Але все дарма, не судилося… Геніальні люди, зазвичай, одинокі люди! Йшло третє, після заслання, вільне поетове літо.. і останнє. Душа поета потребувала прекрасного захоплення, музи. І цією музою для нього стала дівчина з Ніжина – Ликера. Різне про них говорили, 19-річну Ликеру сварили за те, що не щадила Шевченкового серця, легковажила, давала приводи для ревнощів. 44-річного «жениха» сварили за необдуманість вчинку, навіть вимагали розірвати заручини. А дехто просто не вірив тому, що знаменитий Тарас Шевченко закохався в служницю.