З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image

Володимир Підцерковний

Художник-постановник.
Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Актор  є  резидентом театрів:
Уляна Мороз
Уляна Мороз
Художній керівник
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 39
5.5
5.5
5.6
5.5

Будівлю, в якій зараз знаходиться Львівський театр ляльок, збудували приблизно в 1914-му році, як Ремісничу палату. Тут проводились зібрання всіх ремісників Львова та області. Але через нестабільну ситуацію, котра виникла у зв’язку з Першою світовою війною, після глибокої фінансової кризи багато приміщень здавалося в оренду, Реміснича палата не була винятком. Підприємець Марек Парізер орендував великий зал Ремісничої палати і 1926-го року облаштував тут кінотеатр «Штука» на 290 глядацьких місць, а у міжвоєнний період великий зал було передано у використання Кінотеатру «Балтик». До 1941-го змінювались власники залу, але завжди функціонував кінотеатр. В наші дні, у театрі на стелі досі збереглися фрагменти автентичного вітража у стилі сецесія і неймовірна ковка. За дзеркалом колись також був вітраж. Через ці два вітражі у фойє потрапляло багато денного світла. Засновницею і першою головною режисеркою Львівського театру ляльок була Антоніна Мацкевич. Вона два роки проходила навчання в акторські студії Леся Курбаса – найвідомішого і свого часу найпрогресивнішого режисера і теоретика українського театру. В 1940-му році разом зі своїм чоловіком Сергієм Стешенком вона заснувала Будинок народної творчості, де навчала дітей і молодь акторської майстерності. А вже в 1945-му році, разом із сформованою за цей час маленькою трупою, розпочав свою діяльність Львівський театр ляльок. Спочатку у складі Львівського театру ляльок було лише сім акторів, столяр, скульптор, художник, акомпаніатор та кравчиня. Свою першу виставу «Гусеня», режисером якої була Антоніна Мацкевич, театр показав 8-го квітня 1945-го року. Цікаво те, що пані Антоніна мала свою філософію, яку приховувала від радянської влади. Часто, на гастролях перед виставою був вступ , який розігрувався лялькою Королем Данилом і його сином Левом. Саме королевича Лева, пані Антоніна зобразила на логотип театру і для радянської влади назвала Івасиком Телесиком. Королевич Лев був у середині щита – герба, який увінчувався трьома вежами. В особливо тяжких часах, заставляли замалювати середній зубець, щоб не нагадував тризуб. Сьогодні в репертуарі понад 20 різних вистав. З 2017 року команда театру працює над розвитком напрямів діяльності та створенням окремих проектів як для дітей, так і для дорослих.

Ми знайшли 14 вистав, в яких
бере участь Володимир Підцерковний

У фантастичній картині світу «Цахеса» нагромаджуються різні смислові нашарування: цей світ перетворюється,  деформується,  його функціонування стає абсурдним. Подібна абсурдність виявляє справжню суть людей та взаємин між ними, яка прихована за масками, ролями, уявленнями. Цахес – потвора, від захвату перед якою всі божеволіють. Його огидна поведінка  підкреслює зовнішню і внутрішню потворність.  Цахес створює навколо себе світ,  у якому все відбувається навпаки:  його огидні дії приписуються людям,  чиїми досягненнями він користується.  Підміну помічає тільки Бальтазар,  але він не розуміє,  що відбувається з людьми. Його здоровий глузд виявляється безсилим проти колективного запаморочення. Чари Феї,  які отримав Цахес,  виявили аморфність суспільної свідомості,  не здатної опиратися духовному насильству, не здатної навіть його помітити. Люди бездумно вихваляють Цахеса, а він так само бездумно користується дією чарів. Деформація у свідомості всього суспільства є настільки глобальною,  що майже ніхто навіть не здогадується про їх існування,  оскільки нічий погляд,  за винятком Бальтазарового,  не проникає за межі видимого чи того,  що таким здається. У виставі чітко виражено парадоксальну закономірність:  волю людей підкорили,  а вони від цього не страждають, бо не усвідомлюють своєї духовної несвободи.

Герої вистави – братик Андрійко і його сестрички Іванка та Марійка … Теплий, літній і, головне,  грибний дощик спонукав їх вирушити з дитсадочка в цікаву мандрівку. Пригода, яка трапилася з дітьми перевірила на міцність їхню дружбу. Цього разу, з допомогою Козлика, вони перемогли – всі разом прогнали невихованого Вовчика.

Театр Ґельдерода — явище унікальне. Він є поетичним, пластичним, алегоричним, вільним і відкритим, з елементами фантастики та містики. У своїх п’єсах Ґельдерод завиграшки поєднував реальність та ілюзію, містеріальне і блазенське, конкретно-історичне та позачасове, зазначаючи: «Мені просто хотілося трохи відчинити вікно, двері, розсунути завісу перед чимось новим, розширити занадто ув’язану зі своїм часом форму, зламати умовні межі театру». Навіть авторські жанрові означення нерідко поєднують протилежне та несумісне: «трагедія для мюзик-холу» («Смерть доктора Фауста»), «невеселий водевіль» («Пантаглейз»), «містерія для лялькового театру» («Про диявола, що проповідував дива»), «трагедія-буф» («Поминки у пеклі»). Сюжети своїх п’єс драматург черпав із Біблії («Варрава», «Жінки біля гробу»), церковної («Святий Франциск Ассизький») та цивільної історій («Облога Остенде»), фольклору («Витівка Великого Мертвіарха», «Пантаглейз»). Однак історична п’єса часто перетворюється у буфонну гру («Христофор Колумб», «Ескоріал»). Драматург розвивав традиції символістського театру (М. Метерлінк), надавав своїм п’єсам характеру «театру жорстокості» (А. Арто) і надривності (експресіонізм). Він робив їх інтелектуально насиченими, похмуро філософськими, надмірно театральними. У національному фольклорі драматурга приваблювала щирість поетичних почуттів і оптимізм у вирішенні конфліктів добра та зла. Ґельдерод зробив минуле мірилом в оцінці теперішнього та його культури, намагався відновити зв’язок часів. Він зізнавався, шо полюбив театр тому, що «знайшов у ньому інструмент, що дозволяє вирватися з-під влади Часу».   Дія п’єс Ґельдерода відбувається найчастіше у середньовічній Фландрії («Червона магія», «Сорока на шибениці», «Витівка Великого Мертвіарха»), проте нерідко переміщується у часі і просторі: дія «Смерті доктора Фауста «відбувається у Фландрії «водночас у XVI і XX століттях». Його улюбленими персонажами є блазні («Ескоріал», «Школа блазнів», «Пантаглейз»), актори і клоуни («Вихід актора», «Три актори, одна драма»). Діють у них також чорти та відьми, королі та бродяги, кати та ченці, які проходять перед глядачем у «танку смерті» або «блазенському хороводі».   Однак герої драматурга — не стільки живі люди, скільки маріонетки старовинного фламандського театру, гігантські манекени народних карнавальних вистав. Недаремно багато п’єс Ґельдерода призначені саме для театру маріонеток («Фарс про Смерть, яка сама ледь не померла», «Витівка Великого Мертвіарха», «Містерія про Страсті Господні», «Спокуса святого Антонія»). Численні п’єси Ґельдерода мають релігійний характер, однак драматург поєднує релігійне з клоунадою, створює своєрідні містерії-буф. Ґельдерод у своїх драматичних творах зображує світ пристрастей, лицемірства, пороків, збочень…

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.8
6.0
5.5
6.0

Як виглядав український бароковий вертеп кілька століть тому? Мандрівний дерев’яний будиночок-сцена, канонічні лялькові персонажі, сакральні співи, народний гумор та жива музика. Ми вирішили відновити усе це, аби занурити вас у традиційну святкову атмосферу справжнього українського Різдва! Для цього відшукали давні тексти, записані знаним етнографом Миколою Маркевичем ще на початку XIX ст. І зберегли оригінальну мову,  яка перенесе нас у ті часи, коли на свято Різдва грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались у дорогу і носили по хатах ляльковий театр під назвою Вертеп. Ця традиція започаткувалася ще у XVII-му столітті – нехай вона живе й надалі!

Якось засперечалися поміж себе Казкар і Пісняр про те, що краще – казка, чи пісня? До справжньої бійки, правда, не дійшло, а от у підсумку вийшла весела театральна історія з піснями й танцями, у котрій відбилися сюжети двох білоруських казок «Пиріжок» і «Кози». Так знайшовся компроміс у творчій суперечці. Адже коли сперечаються справжні майстри своєї справи, то суперечка неодмінно народжує ІСТИНУ.

Вистава про те, що спілкуючись зі світом, пізнаючи й вивчаючи його, ми здобуваємо неоціненний скарб – життєвий досвід, котрий дає нам змогу долучити свою власну, неповторну пісню до барвистого хору життя, зігрітого лагідним промінням Великого Сонця.

Багато-багато років тому злий дух Оні, користуючись підступними чарами, вкрав у людей сон і оселився на символі сили Японії – горі Фудзіямі. І з того часу жодна людина, жодна тварина не могла заснути… Всі стали кволими і млявими… Єдиний на всю Японію, хто має силу піднятися на Фудзіяму, і подолати клятого Оні – хлопчик Момотаро. Він народився з персика в той рік, коли востаннє цвіли дерева сакури. І чари Оні не мали над ним сили. Хлопчик з персикового плоду – улюблений персонаж японської народної казки. В  його образі є багато спільного із героєм української казки про Котигорошка.

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.0
4.5
5.5
4.5

Чарівний світ лісовичків дуже схожий на людський. Серед них також є добрі і злі створіння. Один ладен заморозити дитину, а другий відчайдушно її рятує. Чи знайде маленька Дівчинка, яка загубилась в зимовому лісі, допомогу, щоб врятуватись від негоди? Чи просто навчиться відрізняти правду і щирість від лицемірства та лестощів? Дізнайтесь разом з Дівчинкою, що є дійсно важливим та потрібним у цьому житті, а що лиш розбещує та розважає.

В одного царя було двоє синів, як водиться, розумний Хома і дурний, на ім’я Іван. Не послухавшись свого суворого батька, Іван потрапляє в різні кумедні історії, зокрема, його ковтає Риба-кит. Та завдяки винахідливості й оптимізму Іван Голик рятується та ще й допомагає своєму братові.

Вистава «Іван Голик» створена у стилістиці бурсацького видовища. З такими виставами у давнину ходили по ярмарках бурсаки, заробляючи собі цим на прожиття.

В основі класичної опери усім добре відомий твір про вередливу гостророгу Козу, яка оселилася в Лисиччиній хатині та лякає всіх звірів. Та тільки не Рака-Неборака… Вистава пронизана елементами національного колориту, природним поєднанням слова, танцю, співу, в якій використовуються стародавні предмети побуту.

У кожної людини в житті настає час, коли вона усвідомлює, що колись вчинила прикрість чи образу своїм батькам, велику чи незначну, байдуже, але прикрість, образу… І саме з усвідомлення цього факту розпочинається наша справжня дорослість, саме з цієї миті ми по-справжньому починаємо шанувати матір свою й батька свого, ким би вони не були.  Саме з цієї миті ми самі стаємо готовими бути батьками своїм дітям. Добре, коли це трапляється вчасно, коли ще можна попросити прощення за негідний вчинок й отримати його як благословення на майбутнє…

Беручись за сценічне втілення літературного матеріалу, театр мав на меті виявити близькі нам мотиви у роздумах поета над долею сучасної України, возвеличити постать матері, її жертовної любові і самовідданості на тлі соціально-економічних реалій того і нинішнього часу і показати геніального автора не як політичне гасло, не як легендарного велетня з високого постаменту, а як такого ж як і ми, із плоті і крові, нашого сучасника.

Що робити коли в тебе немає влади ведмедя, сили вовка, коли ти не маєш достатньо харчів і грошей, а життя в лісі вимагає сили, мужності та витривалості? Лис Микита знає формулу успіху: по-перше потрібно бути постійно в русі, по-друге, використовувати не тільки свій розум, а й винахідливість. Тоді всі негаразди відступлять від тебе і ти будеш переможцем в будь-якій складній ситуації. «Там де є впевненість і наполегливість – немає місця для відчаю», говорить мудрий і хитрий лис Микита.

Герої казки переносять маленьку дівчинку Дюймовочку то до річки, то до підземної нірки Крота, то у справжню мрію… Багато прикрощів пережила на своєму шляху крихітна дівчинка. Та нарешті рятівниця-Ластівка переносить її у Країну Квітів, де вона зустрічається з чарівним принцом Ельфів.

Такий, улюблений дітьми й дорослими сюжет казки, написаної
майже 200 років тому Г.-Х. Андерсеном,
сьогодні на сцені театру.