З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Владлена Святаш

Владлена Святаш

Актор.
Біографічні дані:
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
5.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.3
5.1
5.8
5.5

Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру. Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша. Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. 1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру. Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка. Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін. У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів. З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік. З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією. У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.

Ми знайшли 17 вистав, в яких
бере участь Владлена Святаш
Блез
« Блез » Комедія

Молодий художник Блез, аби покінчити з безгрошів’ям, робить все можливе, щоби взяти шлюб з дочкою бізнесмена. Та все відбувається всупереч його розрахункам… Ця розважальна вистава, що побудована на комічних прийомах, різноманітних непорозуміннях і помилкових діях її героїв, примусить глядача забути на деякий час про свої насущні проблеми і зануритися в атмосферу веселої комедії з її забавною плутаниною та іскрометним гумором.

Наша вистава – це «захоплююча подорож» у відому казку братів Грімм, можливість наживо зустрітись з улюбленими героями. На сцені Трубадур, Принцеса та бременські музики шукатимуть свого щастя у вирі динамічних декорацій, танців і пісень. Тож ласкаво просимо до світу королівських палаців і розбійницьких хатинок, погонь і хитромудрих планів, вірного товаристава і справжнього кохання.

Молода красива Зінька живе у шлюбі з нелюбом і п’яницею Самросем. Єдиною розрадою від сімейного пекла для неї були романтичні стосунки з чоловіковим братом Романом, аж доки «на обрії» не з’явилася суперниця… Мелодраматичний сюжет (типовий для класичної української драматургії) переміщено в інший часопростір, де заміксовано містицизм, рок-музику, ностальгічну естетику сімдесятих, і де відбувається дослідження на тему «що таке любов». Це одвічне питання ми розглядаємо з досить незвичних ракурсів, адже дедалі частіше кохання стає об’єктом вивчення як для соціальних, так і для природничих наук. Зі вступу до статті науковця Тетяни Кабанець: «Біологи кажуть, що любов – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Але невже мої почуття визначаються просто формулою DRD4-7R? Невже я не кохаю і не страждаю, а хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Ні, є й інші версії…».

Лише подумайте: вистава «Шельменко-денщик» дбайливо зберігається в репертуарі театру більше 75 років! Вже вкотре на сцені старий Шпак зі Шпачихою даремно намагаються «пристойно» видати заміж свою єдину дочку Прісеньку, і вже вкотре Скворцов викрадає її за допомогою зухвалого Шельменка та з потурання Прісенькової подруги Евжені. Вже вкотре Шпачиха розпікає Шпака за невиправдану довіру до Шельменка і раптом закохується як дівчина у молодого капітана. Спектакль шевченківців пройшов шляхами війни у виконанні акторів фронтової бригади. І завжди – чи то у прифронтовій смузі, чи то на польовому стані, чи то на гастролях по містах колишнього Союзу, - завжди ця невмируща іскрометна комедія викликала у глядачів широку амплітуду емоцій від здивування до гомеричного сміху. А втім – викликає ті ж найщиріші почуття й сьогодні.

«Мені однаково, чи буду...» – тринадцята постановка у славетній Шевченкіані театру, починаючи від резонансної новаторської вистави «Гайдамаки» за Т.Шевченком у режисурі Леся Курбаса (1924). Текст «Мені однаково, чи буду...» складають вірші поета різних років. Це поетична вистава, що віддзеркалює основні мотиви багатогранного таланту Т.Шевченка, поета-бунтівника і ніжного лірика. Дійові особи вистави – хлопці та дівчата, наші сучасники, спроможні виявляти власні почуття словами поета, дослухатися до Шевченкових думок і настроїв з позицій сьогодення. Особливого звучання у виставі набирає молитва за Україну, за її щасливе майбутнє, що передається в образній формі засобами сцени.

Розкол у родині етнічного міського українця Мини Мазайла спричинюється його наміром змінити своє осоружне, бо українське прізвище на інше, привабливе перш за все заємним корінням. Наприклад, на Сірєнєва. Дружина і дочка у вирішенні цього «сімейного питання» – на боці Мини, а син навпаки вперто пропонує додати до свого українського прізвища ще й прадідівську приставку – «Квач». Розкол міцнішає, коли до активної участі в родинній дискусії про зміну прізвища залучаються непримиренні між собою вороги тьотя Мотя з Курська та дядько Тарас з Києва. Комедія «Мина Мазайло» – літературна пародія на урядову директиву 20-х років минулого століття про негайну масову українізацію населення республіки. Микола Куліш розвінчує міщанство та шовінізм усіх мастей. п'єса не втратила своєї актуальності і тому йде на сцені театру як комедія – «бойовик».

Спогади про миті щастя, мрії про нездійсненне кохання, спроби повернути молодість – категорії настільки ж ефемерні, наскільки і життєво важливі. «На нас чекають прекрасні дні!» – впевнена головна героїня Мод, яка збирає друзів юності, аби наново прожити літні канікули двадцятирічної давнини. Але чи можливо зупинити плин часу? І чи за цими ілюзіями ми не втрачаємо чогось, що є біля нас просто зараз? Тим більше, що кохання, найпрекрасніше з почуттів, має бути вільним – флагманом таких ідей за життя була і сама авторка п’єси, відома французька письменниця Франсуаза Саган.

Незвична чарівна історія про те, як у стародавньому королівстві завдяки хороброму Коту у чоботях Принцеса та Жак–простак перемогли Людоїда і зберегли віру в добро, вірність, дружбу, щире кохання. Це динамічне яскраве видовище, де багато музики, танців, казкових перетворень.

П’єси сучасного американського драматурга Кена Людвіга далеко пересягнули кордони США. Сьогодні вони йдуть на багатьох сценах світу. З приходом на підмостки його комедій театр зберіг не лише суто розважальну функцію, але й здатність 'провокувати' глядачів, спонукати їх до щирості почуттів і серйозних роздумів. Та все ж таки здоровий сміх у театральній залі для автора п’єси – понад усе. Це сучасна гостросюжетна комедія, головними персонажами якої є два молоді дотепники, Джек і Лео, яким надто бракує… грошей. Їхні намагання підвищити свій 'бюджет' за рахунок власних акторських здібностей виявляються марними. Та саме життя підкидає зухвалим героям сюжет для невеличкої вистави, в якій вони жваво розігрують ролі юних перелесниць – претенденток на спадок нібито їхньої родички, мільйонерки. У розпалі цієї гри до кожного із шукачів карколомних пригод несподівано приходить справжнє кохання. Справа полягає лише в тому, як в ньому освідчитися в жіночих сукнях…

Вибухнула революція. «Москвичів зіпсувало квартирне питання». Зоя Пельц, аби зберегти власну квартиру, відкриває у ній кравецьку майстерню. А ввечері Зойчина квартира перетворюється на місце для інтимних розваг, де вирують пристрасті. Вночі у вихорі танців під звуки фокстроту руйнуються долі, ллється шампанське і кров.

Режисер вистави позбувся хрестоматійного глянцю класичної п’єси і вільно обійшовся з її текстом, доручивши (на свій ризик) акторам в образах Хлестакова і його слуги Йосипа говорити, як приїжджим з Петербурга, російською мовою, а іншим сценічним персонажам, як аборигенам повітового українського містечка, - українською. Вільної інтерпретації з боку режисера зазнали і гоголівські чиновники. Авторська викривальна сатира голосно звучить у сценічному трактуванні цих боязких і злодійкуватих повітових божків, її сенс прочитується не у суспільно-соціальному розрізі, а в площині, що визначається протистоянням 'пекла' і 'неба'. Вихідці з пекла Хлестаков і Йосип свідомо вербують до свого стану неофітів з українського чиновництва, що більш докладно випливає зі 'сцени хабарів' у виставі. А щодо 'неба', шлях до якого ненав’язливо заявлений у сценографічному рішенні вистави, то нехай глядачі поміркують про це у затишній залі театру.

Сон літньої ночі
« Сон літньої ночі » Комедія, феєрія

Дія вистави розгортається у таємничому лісі, де живуть ельфи та феї. Саме вони розпалюють взаємні пристрасті двох закоханих пар, підбурюють до чудесних перетворень та карколомних пригод. Проте у барвистому світі казки виявляється, що дивовижніші чудеса творять... люди. Серед виконавців ролей - багато молодих акторів театру. Вистава задовольнить смаки найвибагливішого поціновувача оригінального відпочинку й допоможе сприймати світ крізь призму творчої фантазії.

Сюжет комедії розгортається навколо долі відомого артиста Івана Барильченка. Розриваючи всі моральні принципи, актор живе подвійним життям. Він блискавично занурюється то у світ щасливих сімейних стосунків, то у вир артистичного закулісся, де панують фальш, заздрість, лицемірство і позашлюбні стосунки. Всюди лунають напружені монологи, гострі тиради і комічні діалоги, приховані гумором і насичені сатирою. Повсюди хаос і нестабільність… Куди винесуть Івана хвилі «житейського моря»? Чи зможе він перебороти суєтні бажання?

Твори Ф. Кафки не мають багатої сценічної історії в Україні, адже сповнені надскладних інтелектуальних ребусів. Натомість постановники здійснили спробу розв’язати їх за допомогою театральної форми – сучасної, креативної, нестандартної. Головний герой К. долає довгий, сповнений абсурдних перепон шлях до Замку, де сподівається знайти відповіді на власні питання, а дорогою шукає зустрічі із загадковим Кламмом… Запрошуємо на виставу тих, хто полюбляє сценічні експерименти, а також тих, для кого тема конфлікту особистості та соціальної системи є актуальною.

На пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана дама. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя. У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Твори Івана Карпенка-Карого (1845-1907) належать до кращих зразків української класичної драматичної літератури, а комедія „Сто тисяч”, що має першоназву „Гроші”, є однією з вершин творчої спадщини письменника. Автори вистави поглянули на п'єсу свіжими очима й „переказали” її мовою сучасного театру. Режисерська концепція та гра акторів не викликають бажання навіть згадувати про те, що головний герой – „суцільний експлуататор”. Більшість персонажів вистави шукають різних шляхів до збагачення. Заможний селянин Калитка намагається по-крупному заробити на купівлі фальшивих грошей, а його син знаходить щастя в коханні. У виставі – модерній за формою та актуальній за змістом –увагу глядачів привернуть її стилізовані українські народні танці, пісні, а також дотепи. Вистава „Гроші (Сто тисяч)” – двічі лауреат Міжнародного театрального фестивалю у Львові „Золотий лев”.

Якщо Ви мрієте про Париж, вважайте, що Ваші найпотаємніші бажання здійснилися. Варто лише відвідати виставу «Оркестр» на малій сцені театру. У затишному кафе на Вас чекають «сюрпризи» від ексцентричних персонажів цього дійства. Ануїв оркестр – жіночий… Але в ньому працює музикант на ім'я Леон. Він – єдиний чоловік у цій жіночій царині. Саме через нього і відбувається трагедія. А втім, оркестр 'Паризькі троянди' продовжує свою розважальну програму. Трагедію, що сталася в короткому антракті між виступами жіночого оркестру, приховано від завсідників кафе. Як приховано і особисті драми кожного з учасників концерту.