Віталіна Біблів

Гарік Корогодський і Компанія в феєричної комедії «Як витратити мільйон, якого немає»! Ми раді повідомити, що справжня акторська Dream Team повертається на театральні підмостки столиці! Забиті під зав'язку зали, нестримний сміх, бурхливі оплески – це незмінні атрибути сценічного блокбастера за бестселером легендарного киянина Гаріка Корогодського. Море гумору, щемливі нотки лірики і ностальгії, що приймаються «на ура», пластичне і музичне рішення – це і багато іншого забезпечать публіці повний екстаз від того, що відбувається. Вистава в режисерській інтерпретації Тихона Тихомирова – легка комедія з елементами буфонади про Гаріка Корогодського, його дитинство і юність, любов і ненависть, боротьбу і волю. «Діма (виконавець ролі Гаріка) – це ідеальне попадання в образ мене! Папа, бабуся, Саша Меламуд – актори вистави дуже гармонійні в ролях персонажів моєї історії », – зазначає гру акторів Гарік Корогодський. 70-80-ті роки ХХ століття. Нестримна фантазія головного героя додає велику порцію фарб в занудний антураж радянської епохи. У зв'язку з цим видовище стає бурхливим і феєричним.

В житті головного героя, успішного невролога великої лікарні Девіда Мортімера, все складається найкращим чином. Через годину він має робити найважливішу в його житті, та вирішальну для кар'єри, доповідь на міжнародній медичній конференції. Але тут на його голову «звалюється» колишня коханка, з якою він не бачився довгих 18 років. Жінка повідомляє, що внаслідок минулих відносин у неї народився хлопчик Леслі, який зараз знаходиться тут же, в лікарні, та дуже прагне познайомитися з батьком. Щоб зберегти шлюб, службове становище та кар'єру, герой змушений нескінченно викручуватися. Каскад несподіванок, кумедні ситуації, сюрпризи з перевдяганням, ошелешені колеги, дружини і коханки, переплутані батьки. Все це загалом виходить   «За сімейними обставинами».

Жили-були два щасливих подружжя. Про таких люди кажуть – ідеальна сім’я і заздрять їхньому нереальному щастю. Аж ось настав час помирати… І раптом з’ясувалося, що їхнє нереальне сімейне щастя було лиш… ілюзією? Дотепна і мудра історія про кохання, якому не накажеш і з яким нема сили боротися. Що керує людиною: почуття чи розум? А якби ви обирали між давньою дружбою і новим коханням, то що б ви обрали? А якщо це нове кохання – дружина друга? Це все складно, скажете ви... Але насправді дуже і дуже просто, адже кохання все розставить по місцях. У виставі грають четверо зірок українського театру та кіно – Віталіна Біблів, Олеся Жураковська, Олексій Нагрудний та Дмитро Рибалевський. У їх виконанні ця розповідь перетворюється на фейєрверк дотепів та яскраву гірлянду пронизливих монологів про справжні почуття. Ви ще не бачили «Ілюзії»? Не позбавляйте себе задоволення дізнатися про цей світ трохи більше!

Герой-коханець, лицемір, або ж просто збоченець? Уже кілька століть великі письменники, поети, а також звичайні графомани не втомлюються переосмислювати загадковий образ легендарного розпусника на ім'я Дон Жуан! Ми теж не втрималися і взяли все найбезрозсудніше і найкомічніше, з того, що було відомо про цього ловеласа і зварили власний скажений модерновий мікс, який представлять для вас кращі комедійні актори України.

День народження Аліси, яка щойно повернулася з дворічної подорожі, збирає в її квартирі старих подруг. Вечірка здається передбачуваною, поки серед подарунків не виявляється закривавлене намисто. Спроби зрозуміти, хто послав його і кому воно призначене, показують, що вірні дружини, добропорядні домогосподарки і тихі берегині сім'ї не так вже безгрішні і жорстокий злочин може ховатися в минулому кожної з них.

Знайти своє щастя, жіноче, однією з головних героїнь п'єс Тетяні, судилося виключно завдяки випадку. На думку спадає паралелі з «Іронії долі». Та ж зима, передноворічний настрій, помилково постукали в двері ... Наша історія – це зворушлива і забавна «іронія долі». Її сюжет простий – в одній квартирі «прикуті один до одного» живуть дві жінки, мати і дочка. Одна вже наближається до заходу свого життя, друга давно переступила вік, коли закохуються, створюють сім'ю, народжують дітей. Одній не дозволяє вийти в світ – інвалідний візок, іншій – бажання розділити з матір'ю її самотність. Але раптом, в один прекрасний день, напередодні Нового року трапляється диво. Нічого чарівного або казкового, просто в їх життя вторгається нова людина ... І цього було достатньо, щоб їх долі круто змінилися. Взаємовідносини між матір'ю і дочкою, чоловіком і жінкою, сімейне життя, самотність, покарання за вчинений проступок – теми, підняті автором. Все можливо, якщо дозволити собі повірити в можливе щастя, якщо дуже любити людей і бути готовим до самопожертви заради порятунку іншої. Тепла, наповнена любов'ю історія, яка допоможе дуже багатьом зігрітися від холоду життя, повірити в краще і ще раз переконатися в тому, що чудеса бувають. Це не казка для дорослих, це просто наше життя розказана добрими людьми для добрих людей. Цей спектакль поставлений за п'єсою Надії Птушкиной «Поки вона вмирала».

Ви колись бували у Швеції? Навіть, якщо ні – то ви точно маєте знати, що столиця Швеції – затишне місто Стокгольм. У самісінькому центрі Стокгольму є надзвичайний парк, що носить назву «Скансен» і в цьому парку живе дуже багато білок. Тваринки вони милі та смішні, але мають облізлі хвости, бо недоїдають. «Як так? Їх же напевне годують туристи» – подумаєте ви і будете мати рацію. Але у білок в парку «Скансен» просто жахлива пам’ять: вони ховають горіхи і потім забувають де їх закопали, тому і голодують. За цими білками дуже любить спостерігати головна героїня цієї вистави, яка нічого не забуває. Все 20 сторіччя, вона вчилася любити і відпускати тих, кого полюбила, вчилася приймати себе і оточуючих. Хтось сприймав її, а хтось просто не помічав, що вона існує. Її життя здається маленьким та незначним у масштабі подій цілого століття, але хіба так буває, щоб чиєсь життя було неважливим? Її життя – сентиментальна, затишна, весела і зворушлива історія тривалістю у 100 років. Вона довго шукала, кому ж довірити свої секрети. Шукала когось, хто зможе зрозуміти її, когось хто здатен розповісти її історію в театрі. Цим «кимось» виявився режисер Стас Жирков, який одного дня годуючи білок у Маріїнському парку раптом зрозумів, що настав час світові дізнатися про Білку, яка прожила ціле століття. Вона говоритиме з вами зі сцени театру «Золоті ворота» голосом Віталіни Біблів, використовуючи її почуття гумору та фантазію. То як? Ви готові почути неймовірну історію однієї маленької і незначної білки, яка прожила сто років?

Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?

У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті… Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка

Світло народжується із темряви. Рай може перетворитися на пекло. А із страху раптом може постати дивне кохання. Фрекен Юлія у виконанні Віталіни Біблів схожа на Джоконду – така ж зваблива і така ж загадкова. Усі заздрять її положенню та багатству, а вона заздрить усім закоханим… Юлію зрадив її наречений. А ось, зовсім поруч – інший чоловік, Ян. Ян не сміє наблизитися до Юлії – адже він лиш слуга у домі її заможного батька. У Яна є його Христина. І є мрія… Заради мрії він готовий порушити норми пристойності, вчинити підлість, перетворитися на цинічного диявола. Він готовий навіть закохатися. Витончена естетська вистава про нетутешню красу пристрасті та світ любові очами чоловіка та жінки. Ці різні світі здатні перетнутися, але чи здатні поєднатися?

Напевне, кожен з нас хоч раз в житті заглядав у чужі вікна… Придивіться уважно: ось та жіночка – то Людмила. І вона працює у лабораторії. А ще вона досліджує мертві істини. А це сім’я Людмили: сини, донька, чоловік, бабуся. Є також сусід та про нього згодом. А ще в її квартирі поселилися ЗАБОБОНИ. Такі рідні, теплі, кохані й милі серцю ці забобони – вони еволюціонують, маскуються, стають більш вишуканими і звабливими. ЗАБОБОНИ так знахабніли, що, можливо, вже завтра перепишуть квартиру та майно Людмили на себе. Й ЗАБОБОНАМ абсолютно наплювати на новомодні слова: сексизм, ейджизм, інклюзія, мова ворожнечі. «Ця історія про найближчих, які вміють як ніхто зробити добре/боляче. Бо їм/нам теж добре/боляче, бо їм/нам теж робили добре/боляче… Та чи зможемо ми/вони стати настільки сміливими, щоб проявити ніжність? Та чи здатні ми/вони зробити паузу в безжалісному ритмі сучасного світу і доторкнутися по-справжньому?..».  Олена Апчел

Душа людини – дитина. Ця дитина потребує уваги і терпіння, вона хоче, щоб її почули і зрозуміли. Мова її неясна, але важлива. Вона хоче простих і ясних речей. Вона беззахисна перед Життям, перед Смертю. Їй потрібна підтримка. Чия?.. Родина – це від слова «рідний». Як важливо знати і відчувати, що рідний дім – це не просто два слова, це місце, де наша душа кожного разу стає дитиною. Дім, місто, країна… Країна – це дім. Чи завжди?.. Суміш кольорів, різнобарв’я жіночих характерів і палітра темпераментів від юності до глибокої старості …

Вистава створена за текстами сучасних авторів та блогерів Татуся Бо та Ruslan Gorovyi. Багато гумору, табуйованих тем, провокацій і суржику – в усю цю реальність, що нас оточує, занурені чисті, добрі, відкриті люди, які, звичайно, вже все знають і все бачили. Тому вони із задоволенням повчать інших жити, як годиться, щоб взяти усе і навіть більше саме тут і саме зараз. Суржик нашого життя в образах і мислеформах. Чиста енергія незаплямованого розуму. Біль від сміху та сміх від болю.

Кажуть, неможливо зрозуміти жіночу логіку. Кажуть: чого хоче жінка – того хоче Бог. Хочете зрозуміти сучасну жінку? Дивіться виставу «Хаос»! Вистава-відкриття, вистава-відвертість, вистава-викриття. Про що? Про сучасних жінок, у кожної з яких є своя історія. Цілком успішні сучасні дами – психотерапевт, журналіст і вчитель – намагаються розібратися в своєму житті. Причинами їх неврозів стають звільнення, розлучення, діти, різні чоловіки, подружні зради, недолугі начальники, абсурдні чиновники. Вони досягли 30-річну межу, але до 40 їм ще далеко. Вони досягли впевненого соціального статусу, але їм хочеться все кинути до біса і зайнятися любов'ю. Вони красиві, але страшно самотні. Як вони знаходять вихід з тупикових ситуацій? Що можуть дозволити собі жінки в житті і на театральній сцені? На всі ці запитання відповідає вистава «Хаос», в якому режисер Максим Голенко поєднав трагедію, комедію і фарс. Кожен впізнає і типових героїнь великого міста, і типові проблеми. Так що «Хаос» цілком можна назвати посібником для «жінок на межі нервового зриву» ...

А ви знаєте, як чистити криницю? Треба взяти драбину, лопатку, відро та залізну щітку, а потім треба вичерпати усю воду… Хоча навіщо це знати – вода ж є у крані… Чому тоді Олександр щоночі бачить покійного батька і цю криницю на подвір'ї? Чому батько завжди говорить тільки про криницю і ніколи про те, чи любив він сина? Але хіба це зараз важливо, чи хтось когось любив? Тим паче, коли сестри Олександра хочуть продати хату. І не буде вже ні місця, де пам'ятаєш себе ще маленьким, ні криниці, яку знову треба чистити… Близькі йдуть і лишається порожнеча… Була сім'я – і де вони тепер? І хто цей Альберт, який чомусь думає, що може допомогти? Якось треба жити далі – треба ж комусь чистити криницю… …Може, саме цієї ночі Олександр нарешті не буде кричати уві сні: «Тату, ти мене любив?»