Віталій Малахов

Ранок Зілова, головного героя, зіпсовано перепоєм і тим, що його друг впевнений в тому, що Зілов мертвий! Зілов, дрібний чиновник провінційної контори, загубленої на задвірках радянської імперії, прокидається після п'янки, присвяченої початку довгоочікуваного качиного полювання! Він дізнається, що товариші вважають його мертвим. Тобто його, живого, збираються ховати як мертвого. А тут іще посильний приносить похоронний вінок «Від друзів і близьких»... Так починається одна з найвідоміших п'єс «застійного» періоду. Рятуючись від поганих новин і випивши порцію того, що «залишилося з учора», Зілов згадує події недалекого минулого, пов'язані з тими людьми, чиї підписи на вінку. А це: Саяпін - близький друг, який зрадив на першому ж слизькому повороті. Віра - багаторічна коханка, що раптом забажала змінити свій статус. Галина - дружина і вірний друг, яка виявилася не такою простою і поверхневою, як здавалося. Ірина - 16 річна дівчина, «свята і чиста істота», як здавалося Зілову. Кушак - зразковий сім'янин і безкомпромісний керівник, який потрапив у капкани законів Фрейда. Кузаков - бродяга і шахіст - романтик і наївний лицар, якого гріх не обдурити. І, нарешті, офіціант Діма - Санчо Панса, Сганарель і Фальстаф в одній особі, що пройшов геть усе, що точно оцінює оточуючих і безпристрасно «б'є вліт» тупих і слабких «сірих качок». П'єса «Качине полювання» вперше була опублікована в 1970 році і, що дивно, опублікована без цензури. Річард Ко, критик «Вашингтон пост» так описував п'єсу «Качине полювання» в своїй статті: «Вампілов пише в традиції Достоєвського про неспокійного героя, що шкодить сам собі, пригоди і характер якого представляються специфічно російськими» (1989). У 1979 році за мотивами п'єси було знято фільм «Відпустка у вересні» з Олегом Далем в головній ролі. Режисер Віталій Малахов поставив перед собою складне завдання - і блискуче впорався з ним: на сцені Freedom Hall досвідчені глядачі побачать сучасну постановку з чудовими акторами і театральними прийомами, що викликають WOW-ефект. Насолоджуйтеся! Пропонуємо вечерю за спеціальним театральним меню

Говорити для жінки так само важливо, як дихати. Бути почутою не менш цінно, ніж бачити. А потреба у суспільній роботі інколи навіть сильніша, ніж потреба у сім’ї. «Жінка – не ложка, поїв, помив і знов поїв. Жінка – це людина, частина суспільства». Але коли таких поборниць справедливості збирається ціле товариство, про яку роботу може йти мова? Якщо твоїй колезі зраджує чоловік, а у сусідки роман з секретарем її ж благовірного. Кому потрібні буденні турботи, якщо за них не поставлять пам’ятник? Інша справа допомогти нещасному племені Манджуко, що постраждало від жорстокості тирана Чунг-Чанг-Хуя. Ці та інші проблеми неймовірно турбують членкинь славного об’єднання “ОБЕЖ”. Вистава, поставлена за п’єсою сербського комедіографа Бранислава Нушича, стала однією із найуспішніших постановок Києва середини 80-х років минулого століття (режисером виступила Ірина Молостова). Та пройшла на аншлаг рекордну кількість разів. Сьогодні театр на Подолі пропонує власну версію!

Лірична притча про жіноче щастя. Це історія восьми молодих жінок, які проживають у провінційному пологовому будинку за два дні ціле життя. Одній з них не потрібна шоста дівчинка в родині, у іншої – «випадкова» дитина, а третій героїні взагалі не судилося стати матір’ю… Та всі ці жіночі проблеми стають несуттєвими, коли до їхнього товариства приєднується вагітна «за замовленням» Оксана. Вистава «Звідки беруться діти?» - це історія, написана сучасною мовою кохання. І якщо раптом вам захочеться знову побувати в місці, звідки всі ми родом, або торкнутися дива народження нової людини, не забудьте взяти друзів, щоб разом відвідати Театр на Подолі. Це вистава, що об'єднує людей навколо однієї загальної мрії, здійснити яку спроможен кожний, – жити, щоби творити добро.

Родина із чотирьох жінок - а це чотири покоління - живуть у будинку, який незабаром піде на злом. Він мусить зникнути з обличчя землі разом із двадцятим століттям. Сторінка історії перегортається, щоб дати дорогу новому вікові. Найстарша у цій родині Малу – прабабуся, ровесниця століття, її життя розпочалося при керосиновій лампі, зараз вона живе у світі відео та інтернету. Життя героїні промайнуло весело і яскраво, у неї були знамениті коханці. Дочка Марель – принесене в жертву покоління дітей війни. Її онука Ніна – представниця епохи хіппі та сексуальної революції. Праонука Фостін – юна генерація нового століття, втрачених орієнтирів, сумнівів, пошуків нових ідеалів.

Сенсація в театральному житті України! Після багаторічної відсутності горьківських героїв на сценах українських театрів, вони заговорили з нами. Питання, як жити і у що вірити було і залишається головним. Хтось шукає відповідь в релігії, хтось в літературі, хтось в самому собі. Герої вистави «На дні» у виконанні акторів театру на Подолі, перебуваючи в нелюдських умовах нічліжки, дають глядачу колосальну віру і надію на те, що вихід все ж таки є. В цьому величезна сила театру і саме цієї постановки, символом якої є «сходи в небо». Лейтмотив вистави – мелодія Led Zeppelin «Stairway to Heaven» і, як апофеоз дійства, вона звучить у виконанні акторів.

...українцю земля дає радість буття і самоствердження, змушує жити, народжувати дітей і мріяти, але нестримне бажання до оволодіння нею - його ж тяжкий хрест. Класика української драматургії вражає своєю актуальністю та іронічною відвертістю в розкритті національних характерів. У ролі Герасима Калитки - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Богдан Бенюк.

Вистава відбувається за підтримки Посольства республіки Італія в Україні та Iталійського інституту культури в Україні Усі ми пам'ятаємого славетного Дон Кіхота чи кумедного Голохвостого або ж нахабу-Хлестакова? Наші улюблені персонажі жувуть на сцені, екранах у книгах та у наших історіях. Одного дня на репетицію театру увірвалося шестеро безумців, ненаписаних героїв, котрі жадають жити на сцені. Відтак рішення лише за режисером: подарувати їм шанс увійти в історію чи залишити безмовними? Непроста історія пошуків реальних цінностей від Нобелівського лауреата Луїджі Піранделло.

Вода дарує життя. Та на ранчо сім'ї Карі вже кілька місяців панує засуха. 101 градус не тільки за вікном, а і у стосунках між героями. Батьку не терпиться видати заміж доньку, що «засиділася» у дівках, але помічник Шерифа (чудова партія, на думку сім'ї Карі) зовсім не хоче її брати за дружину; молодшому кортить скуштувати дорослого життя, а старший - воліє позбутися тягаря відповідальності. А вже зовсім доросла дівчинка Лізі ще вірить, що до неї прийде щастя. Та в один із найспекотніших вечорів у їх двері заходить Продавець дощу… Історія кліматичної катастрофи, розказана Річардом Нешем, звучить, як небанальна історія пошуку щастя, а ще більш виразною її робить жанр мюзиклу. Потужний і несподіваний драматичний сюжет, оригінальна музика та пісні, якраві балетні номери зробили виставу насправді ідеальним поєднанням музичного і драматичного начал.

Це психологічно віртуозна вистава про загибель кохання і надій, про примарність людського щастя. Шанувальникам творчості А. Чехова, які тонко відчувають атмосферу його творів і не з чуток знайомі з його персонажами, буде особливо затишно на виставі «Дядя Ваня». Вона одна з небагатьох на сьогоднішній день, хто зберіг первозданність світу драми, створеного автором за законами безсмертя, ім'я якому кохання. Премія «Київська Пектораль» – 2003-2004 у номінаціях: За кращу драматичну виставу Сценографія (спеціальний диплом – А. Лобанов) За кращу режисуру За кращий акторський дебют (Олена Свірська) За кращу чоловічу роль (Сергій Бойко)

Марія Каллас - легенда світової опери - сказала, що, вимовляючи "браво, Божественна", всі завжди кажуть: ми любимо вас, та ніхто ніколи не вимовить: "Я кохаю". Богиня оперної сцени, якій поклонявся весь світ, коханка Арістотеля Онассіса, магната, міжнародного ловеласа, не мала справжнього жіночого щастя... У виставі виконуються наживо оперні арії з репертуару Каллас у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Олександри Пашкової (сопрано), у ролі Марії Каллас - заслужена артистка України Тамара Плашенко. Акомпаніатор - заслуженний діяч мистецтв України Тимур Полянський.

Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.

У театральному буриме «Вернісаж на Андріївському» ми намагаємося досліджувати нову і не зовсім звичайну для «солідного» академічного театру форму і метод спілкування з глядачем – форму популярного зараз «флеш-моба». Тобто форму спілкування, що ще більш наближає глядача до актора, форму супер-камерного «інтимного» театру. Теми для вистави черпалися, в першу чергу, з енергетичної аури улюбленого нами усіма Андріївського узвозу. І хоча у виставі трохи історії (дуже небагато), в «екскурсійному» сенсі цього слова, сподіваємося, що факти розказані акторами, відкриють глядачам, щось нове у добре відомому. Ми відібрали для вистави персонажів, які не виблискують оригінальністю і новизною, але сподіваємося, що Ви впізнаєте їх, якщо хоча б раз пройшли від «низу» Андріївського до його «верху».

Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.

В одному царстві, певній молодій державі новини розносяться дуже швидко і не скільки завдяки шпигунам і пронирам, а скільки завдяки Інтернету. Історія про юну і прекрасну принцесу, закоханого, але бідного актора, старого, але багатого короля, які живуть у еру нано-технологій і не бояться нічого, окрім витоку інформації і атомного комара. Це казка для дітей і їх батьків – для кожного знайдеться своя.

У 2014 році, під час подій Революції Гідності, семеро ентузіастів із різних професій (музиканти, актори, банкіри, юристи) згуртувалися навколо запису музичного альбому «Got to Be Free». Згодом ця музична історія Майдану переросла у рок-мюзикл, який дотепер був презентований кілька разів в закритому форматі «для друзів» на різних концертних майданчиках Києва. У вересні 2018 року рок-мюзикл виступив хедлайнером наймасштабнішого фестивалю української культури Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival. Після гастролей мюзикл з надзвичайним теплом прийняла публіка міста Лева у сучасній локації !FESTRepublic . Історія рок-мюзиклу динамічно розвивається, з лютого 2019 року «Got to Be Free» увійде до репертуару одного з найсучасніших театрів Києва – Театру на Подолі. Оновленою постановкою опікується режисер та художній керівник театру Віталій Малахов. Вистава буде виходити один раз на місяць. Сьогодні «Got to Be Free» – це альманах-рефлексія, який складається з 12 історій про естетику протесту героїв Майдану. У кожній історії – спогад про внутрішній порив до свободи, боротьбу за гідність країни, протидію тітушкам, війну, мрії про суспільство майбутнього та кохання музиканта й волонтерки серед палених шин. «Got to Be Free» – про трансформацію нас усіх, суспільства, яке після Революції Гідності не буде вже колишнім. Важливим елементом дійства є його інтерактивність. Глядачі долучаються до зведення барикад, а між публікою блукає балет: бриті «братки», дівчата в футболках із червоним хрестом, молодь з Майдану, люди в камуфляжі. «Got to Be Free» – це живий рок-саунд, яскраві візуальні засоби, інтерактивна сценографія та сильні емоції. У виставі задіяно оркестр та балет.

Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?

Це історія про розбагатілого, нерозумного пана, який всіма силами намагається увійти у вищий світ дворянства. Наймає вчителів співу, танцю, вчиться хорошим манерам, а головне – це видати дочку заміж за заморського принца, собі ж завести молоду коханку-дворянку.

Вистава «Про мишей і людей» – це зворушлива історія двох друзів Ленні та Джорджа, котрі мандрують Диким Заходом, перебиваючись випадковими заробітками і мріючи про власне господарство. Покладена в основу п’єси однойменна повість нобелівського лауреата Джона Стейнбека була бестселлером у США протягом 15 років. Проблеми, підняті у ній автором, актуальні й донині. Довірливі мрійники здоровані-небораки на зразок Ленні і сьогодні зустрічаються у нашому немилосердному сьогоденні. Хоча, невиправні романтики типу Джорджа теж, на щастя, ще не вимерли як мамонти. Зворушливий недоумок Ленні і компанійський кмітливий Джордж – сценічний дует, ніби навмисне написаний для легендарного акторського тандему Анатолія Хостікоєв/Богдан Бенюк. Обидва люблять увесь світ, але бідака Ленні, на жаль, не може передати всієї гамми своїх почуттів словами. Зазвичай, це призводить до трагічних наслідків, як для тих людських істот, котрі стають об’єктом почуттів здорованя, так і для самого Ленні. Фінал вистави показовий: в нашому жорстокому світі, немає місця ані Джорджу, ані Ленні. Немає місця для людей, котрі, по суті, так схожі на мишей, так само маленьких і беззахисних. Вражає мужня простота Стейнбека. Та висока простота, ясність і людяність, що так рідко трапляються в сучасній драматургії.

Нікос Казантзакіс (1883-1957р.р.) – класик грецької літератури. Історія його героя Алексіса Зорби, з якою знайомий цілий світ, не може не захопити своєю пронизливою людяністю, особливим, відверто-життєдайним сприйняттям Буття. В основі сюжету – життєві перипетії невиправного романтика, вічного мандрівника, філософа й мудреця, музиканта і танцюриста, бешкетника, справжнього мужчини і головне – вільної людини грека Алексіса Зорби. Особливим змістом сповнена його зустріч із молодим хазяїном Нікосом, романтичне кохання із вічною Жінкою – Гортензією-Бубуліною та безліч інших сумних і радісних подій, учасникам яких став Зорба. Герою Казантзакіса даровано найголовніше, до чого прагне людина – пізнання Істини: заради чого людина приходить в світ. Він володіє глибинним розумінням миттєвості й примарності людського існування. Саме тому так азартно і відчайдушно проживає кожну відміряну мить. Вміє віднайти безліч принад і радощів в елементарних речах. Свято вірить, що краса і досконалість врешті-решт опанують світом і кожна людина побачивши це, відчувши на собі, стане добрішою, розумнішою і людянішою. Фото та анотації надано театром.