Віталій Ажнов

Глядачеві запропоновано здійснити подорож крізь час та стати безпосереднім свідком подій початку 1930-х років. Дія вистави-квесту відбувається не на сцені, цього разу ігровим майданчиком стає усе приміщення театру. Всім, хто завітає до нас, буде запропонована мандрівка різними локаціями, де розігруватиметься той чи інший епізод вистави. В окремі моменти глядачі ставатимуть безпосередніми учасниками дії… «Сьогодні голодомор усвідомлюється як національна трагедія, пережита у ХХ столітті. Проте остаточного розуміння того, чому було можливим цілеспрямоване винищення мільйонів, не зважаючи на сотні наукових досліджень, і до тепер немає. Адже загальноприйнята політична відповідь на це питання не відміняє етичної, і це при тому, що для більшості ж з тих, хто пережив голод і втратив тоді близьких, моральна відповідальність злочинців затьмарюється особистою бідою» (Ганна Веселовська).

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...

«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).

Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...

П'єса «Лимерівна» класика української літератури Панаса Мирного (1849-1920 рр.) належить до кращих зразків української мелодрами, в якій рушійною силою конфлікту є пристрасне кохання, яке непідвладне жодним компромісам і на яке здатні лише цілісні вольові особистості. Як і більшість драматургії 19 століття, в основі сюжету п'єси покладено український фольклор – однойменну народну баладу про Лимерівну. Бідна мати, вдова примушує дочку - Наталю відмовитися від бідного, але такого коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано. Єдиний вихід – кинути осоружне життя й податися з коханим у вільні степи або… Фото та анотації надано театром.

У репертуарі Національного театру ім. І. Франка з‘явилася новинка: відому казку Ганса-Крістіана Андерсена, як поетичну притчу, поставив талановитий молодий режисер Давид Петросян. «Снігова королева» – це захоплива подорож маленької сміливої дівчинки до далекої Лапландії у супроводі живого оркестру бешкетних пінгвінів; це застигла атмосфера льодового королівства, занесені снігом домівки, зала кришталевого палацу та місячний човен. Це романтична історія про вірність, доброту, сміливість і силу справжнього кохання, що зачаровує магією казки.

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

Сюжет «Кайдашевої сім'ї» охоплює події, що відбулися у великий сільській родині Кайдашів. Ми зустрічаємося з героями: Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їх синами Карпом і Лавріном у переламний момент існування сім'ї, коли дорослішають діти, обирають собі пари і починається інше життя. У цій виставі сміх лунає крізь сльози й навпаки. Комічні і драматичні ситуації, у які потрапляють персонажі, взяті із самого життя. Фото та анотації надано театром.

Як живе дівчинка з містечка Клесів, де незаконний видобуток бурштину – єдиний спосіб заробітку? Чи знайде порятунок від тіней і страхів війни хлопець з Донбасу в мирному Харкові? Як навчитися говорити, а ще важливіше – чути інших людей, аби самому стати більшою Людиною? Вистава Влади Бєлозоренко «Схід-Захід» – це п'ять п'єс, написаних підлітками в рамках проекту «Class Act: Схід-Захід». Підлітки пишуть п'єси. Підлітки зі Сходу і Заходу України. Вони пишуть про світ, що їх оточує. Про свої страхи і сподівання. Про свою, вже таку жорстку дорослу реальність, і про найпотаємніші, ще такі дитячі мрії.

«Коли я працюю довго, невтомно, тоді думки трохи легші, і здається, ніби мені теж відомо, навіщо я існую.» (с) Єрмолай Лопахін У маєтку Гаєвих-Раневських прописані психічно неврівноважені, травмовані, безумні персонажі. Всі вони мародерствують в своє задоволення вже довгий час. Тим часом з Парижу змушена приїхати не менш порочна Любов Андріївна зі своєю свитою. Істинна ціль візита нікому невідома, але оточуючі в очікуванні порятунку садиби та їхнього комфортного життя. Місцевий бізнесмен – паталогічний та ексцентричний Лопахін, мріє про повернення Раневської та готовий піти на крайнощі заради неї. Чи справдяться чутки про бажання купця Деріганова придбати маєток? Що насправді приховують власники саду? Чи можуть по справжньому кохати герої? Яка реальна мотивація Єрмолая Олексійовича, наскільки чисті його наміри і чи щиро жадає Лопахін вдову Раневську? Та чи існує початок та кінець у цих еклектичних персонажів? Поступово глядач відкриває для себе темну та приховану сторону життя мешканців, на перший погляд, тихого та мирного вишневого саду.

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

Вистава «Співай, Лоло, співай!» – мюзикл в стилі кабаре. Творці вистави пропонують глядачам поринути в запальну, невимушену і трохи фривольну атмосферу кабаре. На сцені – живий оркестр, звабливий кордебалет, кумедні клоуни і тільки жива музика, адже історія відбувається в портовому кабаре «Блакитний ангел», а її головна героїня – неперевершена співачка Лола! За законами жанру, сюжет мюзиклу романтичний і досить прозорий. Одного вечора, підстаркуватий вчитель латини – людиноненависник, дрібний тиран і зануда на прізвисько Гнус, переслідуючи своїх учнів випадково потрапляє до закладу з сумнівною репутацією – портового кабаре. Там він знайомиться з місцевою зіркою – співачкою Розою Фрейліх на прізвисько Лола, яку вважає символом розпусти. Але несподівано Гнус сам перетворюється на завсідника кабаре, забувши про свою роль охоронця моральності. Він також, як і багато інших, стає фатальною жертвою Лолиної привабливості … П'єса, що покладена в основу вистави, створена за мотивами відомого роману Генріка Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та культового фільму «Блакитний ангел». Написаний у 1905 році роман класика німецького реалізму – це уїдлива соціальна сатира, що викривала вади бюргерського суспільства. Свого часу роман був дуже популярним у читачів, а ім'я головного героя – Professor Unrat – навіть стало прозивним. У 1930 році з'явилася відома екранізація роману австрійського режисера Джозефа фон Штернберга. Роль вчителя Гнуса блискуче зіграв Еміль Яннінгс, а яскравий дебют Марлен Дітріх в ролі спокусливої співачки Лоли став початком її блискучої кар'єри як рокової красуні світового кіноекрану. Основою для фільму стала лише та частина роману де охоронець моральності Гнус потрапляє в кабаре, закохується в співачку Лолу і одружується з нею. Режисер, який називав свій фільм історією «падіння закоханої людини», запропонував інший фінал. У 1981 році відомий німецький режисер Райнер Вернер Фассбіндер зняв своєрідний римейк цього фільму. У фільмі «Лола» з відомою німецькою акторкою Барбарою Зуковою в головній ролі історія кохання державного чиновника фон Бома і розважливої співачки-куртизанки Лоли мала суто гостросоціальне звучання. А в 1985 році видатний французький хореограф Ролан Петі здійснив постановку балету «Блакитний ангел». Роль Рози Фрейліх виконувала легендарна французька балерина Даніель Кальфуні. Її героїня у цій виставі була холодною, жорстокою і цинічною. Ролан Петі у 61-річному віці сам виконав головну чоловічу партію. Його Гнус, принижений і обпльований викликав не стільки зневагу, як співчуття. Нова інтерпретація сюжету, що запропонована театру сучасним українським автором, харків'янином Олександром Чепаловим, перш за все про кохання – кохання приречене, дражливе і болісне.