З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Вероніка Золотоверха

Вероніка Золотоверха

Актор.
Біографічні дані:
Місце народження: Україна
Освіта: Харківський національний університет мистецтв ім. Котляревського
Актриса  є  резидентом театрів:
Сергій Дорофєєв
Сергій Дорофєєв
Художній керівник
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

За майже 80 років свого існування Луганський український театр гідно підтвердив своє право бути національно-культурним центром Луганщини добре відомим не тільки на Сході України, а й далеко за межами регіону. Слідкуючи за здобутками колективу протягом останніх сезонів його новітньої історії, глядачі мають можливість пересвідчитись, що у своїй дружній мистецькій родині театр зібрав людей надзвичайно відданих своєму покликанню. Свою історію театр розпочав у 1941 році в Харкові. До колективу, створеного під час Другої Світової війни для обслуговування військових частин і шпиталів, у 1943 році в Кутаїсі приєдналися актори з Вінниці та Запоріжжя. Повернувшись з евакуації, свій перший мирний сезон 1945-46 рр театр відкрив у Ворошиловграді (нині Луганськ). Майже півстоліття театр зазнавав численних реорганізацій, проте, у всі часи залишався форпостом національного театрального мистецтва на східних теренах держави, відкривав нові імена, співпрацював зі знаними митцями. Здобуття Україною незалежності стало для колективу початком справжнього розквіту, а в 2002 році він отримав статус «академічного». У зв'язку з російською агресією на Сході України в грудні 2014 року театр був змушений переміститися з тимчасово окупованого Луганська до підконтрольного українській владі Сєвєродонецька. Попри відсутність кадрів, матеріально-технічної бази та сценічного майданчику, театру вдалося відновитись, а в 2017 році колектив отримав у власність оновлену після капітального ремонту будівлю колишнього Сєвєродонецького театру драми. Сьогодні єдиний професійний театральний колектив на території української Луганщини уже має в штаті більше 120 працівників, випустив 37 прем’єр, побував у Польщі, 15-ти містах інших областей України та 13-ти на Луганщині, взяв участь у 12-ти фестивалях, 4-х міжнародних проектах, численних урочистостях і культурно-мистецьких акціях.

Ми знайшли 10 вистав, в яких
бере участь Вероніка Золотоверха

Чому люди іноді проходять повз своє щастя і крокують у бік лиха? Чим вони засліплені, що не розуміють цього? Через що опиняються в любовному трикутнику, не в силах протистояти стихії кохання? Хто винен? Легко заблукати в сутінках власної душі, коли серце рветься навпіл. І марно шукати «злого генія» чи фатальної помилки, що руйнує щастя, в ситуації де всі герої, кожен по своєму, приречені на безталання.

Легені
« Легені » Пластична драма-піар

Вистава зосереджує увагу на родинних стосунках між чоловіком і жінкою. Пара поки-що не має дитини, але хоче цього з багатьох причин. Роздуми над цим провокують конфлікт. Але це – тільки привід виплеснути назовні справжні, відверті емоції. На свободу виходять страх, нерішучість, взаємні образи. Спроби виправдати це турботою про майбутнє ще ненародженої дитини зачіпають цілу низку проблем у взаєминах і ставлять питання про шляхи їх вирішення. Через промовисту пластику, занурення у психоделічну палітру звуків і вир емоцій виконавців історія довжиною в життя шукає способи заявити про спільну відповідальність чоловіка і жінки за прийняті рішення, якщо вони налаштовані на те, аби прожити разом роки і знайти в собі сили наповнити їх змістом. У вересні 2016 року в Києві відбувся міні-фестиваль британської драми Taking the Stage від Британської Ради в Україні У ньому 10 українських театрів представили своє бачення уривків з п’яти п’єс сучасних британських авторів. До числа чотирьох переможців потрапила і спільна заявка Луганського українського театру та режисера Євгена Мерзлякова на постановку п’єси «Легені» відомого британського режисера і драматурга, лауреата багатьох премій, автора п'єс, які досліджують батьківські почуття, стан депресії, зміни клімату Данкана Макміллана.

Знайомий сюжет, за визначенням автора першоджерела Антона Чехова – комедії розкривається по-новому в розіграній драмі Ігоря Білиця. Актори шукають сенс існування в своїх амплуа, відповідають на питання, продиктовані життям у певних обставинах, спілкуються про свободу, мрії, вибір, призначення тощо. Творча команда препарує класичний текст, даючи оцінку, порівнюючи із навколишнім світом, запитуючи себе як жити далі, коли середовище засмоктує мов болото, коли втрачені орієнтири, а мрія тьмяніє. Розіграна драма стане справжнім задоволенням для тих, хто любить шукати відповіді на незручні, а під час болючі питання.Проте, усім, хто захоче відчути багатосенсовість вистави, все ж радимо перечитати оригінальний твір класика.

Вій
« Вій » Містичний саспенс

У Гоголя взяли лише містику, тож трапитись може все, що завгодно. Тут без літаючих гробів, хоча невизначеність, тривога, очікування та жахливий неспокій теж присутні. А ще демонічні образи та зневіра в тому, що їм можна протистояти. Хто така «людина безстрашна»? Некласичний погляд на класичну історію М. Гоголя. Інтегровані у сучасність події повісті українського письменника 19 століття стають максимально близькими до сьогоднішнього глядача. Щоб досягти атмосфери саспенсу та занурити у світ гоголівських персонажів, режисерка використовує новітні технології та музику в стилі epic score, mystic age. Автори вистави не дають однозначних відповідей, натомість натякають на альтернативний фінал. Тож, вирішуйте самі: «А чи був той Вій?»

«Пригоди? Хто їх не любить? Особливо, коли вони трапляються без попередження. Саме в цьому й заховані цікавість та таємничість, що ніхто, ні тато, ні мама, ні бабуся з дідусем, ні, навіть, сусідський собака, не знають про те що з вами сьогодні може статися», – упевнена сучасна українська дитяча письменниця Лана Ра. За сюжетом її п’єси театр створив музичну казку, де саме така несподівана пригода трапилася зі звичайною сучасною дівчинкою, яка одного звичайного дня потрапила до незвичайної країни, яку колись прикрашали яскраві багатокольорові лани, візерунчасті дерева, плетені різнобарвні будиночки та вигаптувані доріжки. Але тепер всі мешканці країни, заворожені й безвладні, майже німі, все що роблять – плетуть чорне вбрання Павукові. Щоб потрапити додому, дівчинці потрібно знайти друзів, перемогти Павука і повернути барви й пісні дивовижній Мережині.

Зелена гора
« Зелена гора » Музична казка

Цар Карпо бажає видати доньку за багатого жениха. Але царівна Ярина мріє про справжнє кохання та йде проти волі батька. Пастух Омелько, який складає і співає свої пісні людям, намагається врятувати Яринку, але на заваді йому стає лісова відьма Порча та принц Бурбон. Щасливим фіналом закінчується заплутане дійство, з якого головні герої виходять переможцями.

У кожної дитини мають бути дім і батьки, які її люблять і оберігають. Але кожен до цієї відповідальної місії ставиться по різному: хтось боїться, а комусь ця відповідальність дає сили і натхнення. Скільки майбутніх мам — стільки доль, і далеко не всі щасливі. Дія вистави відбувається в пологовому відділенні провінційної лікарні з хронічним ремонтом, неустроєм, безліччю проблем, але в якому вирує життя. Жіночий медперсонал, який розуміє, що тільки він має робити цю вкрай важку, але необхідну роботу, і жінки «при надії»: одній з них не потрібна шоста дівчинка в родині, у іншої – «випадкова» дитина, а третій взагалі не судилося стати матір’ю, згодом до їхнього товариства приєднується ще й вагітна «за замовленням». Доволі проста фабула вистави змушує сміятися й плакати, страждати й приймати несподівані рішення разом із її героями, бо зрозуміло, що іноді саме в таких умовах: смішних і недолугих, але з вірою в краще, – народжується наше майбутнє. І яким буде завтра – залежить певною мірою і від цих людей, які знаходяться в цьому пологовому відділенні, як в «ноєвому ковчезі» – моделі нашого життя. Незвичайні сюжетні повороти цієї історії, викликаючи сміх і сльози, дають відчуття, що вистава «лишає» межі сцени, наближає героїв до глядачів і об'єднує навколо однієї загальної мрії, здійснити яку спроможен кожний, – жити, щоб творити добро.

Ніч на полонині
« Ніч на полонині » Поетична драма

Гуцульщина, розташована в глибині Карпатських гір, де густі соковиті лугові трави не поступаються красою величним прадавнім смерекам, – край овіяний легендами. На карпатській полонині могутні сили природи наче уві сні переплітають казку з реальністю. Молодий вівчар Іван потрапляє в цей чарівний світ, коли вперше йде на гірське пасовище, яке стає для нього місцем, де вирішується доля і відкривається істина. Закохавшись у лісову красуню Мавку, Іван не може забути земної любові до своєї нареченої Марійки. В бажанні розірватися надвоє, він намагається відректися від своєї людської суті, яка постійно нагадує про те, як важко зробити вибір. До того ж, у Мавку закоханий лісовий Чорт, який до останнього не втрачає своїх почуттів до неї. Міфічних героїв і земних істот поєднує трагічний любовний трикутник. Його лабіринти одних ведуть до загибелі, а інших – до світла, яке одвіку дарує нове життя. Наповнений магією природи і поезією любові чарівний світ мавок, чортів, лісовиків межує з реаліями життя, де людина, яка не цінує того, що має, в пошуках кращого втрачає все. Атмосферу казкового напівсну на лоні гірської свіжості Карпат, створюють автентичні народні пісні й запальні танці, які супроводжують сценічне дійство.

«Пурпурові вітрила» О. Гріна стали символом втілених мрій для багатьох поколінь. Вистава сучасних авторів за мотивами цієї повісті-феєрії звертається до глядачів будь-якого віку і стверджує, що змінити своє життя і втілити те, чого хочеться насправді – може кожен. Ассоль майже з народження залишилась без матері, виховував її грубуватий моряк Лонгрен і всю нерозтрачену любов віддав маленькій донечці. Характер у Лонгрена був норовливий та своєрідний, горе зробило його відлюдькуватим, а після того, як він не захотів врятувати трактирника Меннерса, винного у загибелі матері Ассоль, у селищі він став чужаком. Ассоль теж почувала себе вигнанницею за те, що вони з батьком ведуть життя, незрозуміле для інших, не спілкуються з мешканцями Каперни, живуть незалежно, розраховуючи тільки на свою працю. Але те, чого не бачили в дівчинці мешканці Каперни, побачив казкар Егль, який з одного погляду зрозумів, що казка допоможе Ассоль вижити у ворожому оточенні, зберегти чистоту думок та вчинків. І, коли на горизонті з’явився корабель під вітрилами кольору ранкової зорі, Ассоль не була здивована, бо всім серцем вона чекала того, що обов’язково мало статися. Кожна людина може стати щасливою і зробити щасливими тих, хто поруч. Словами О. Гріна це звучить так: «Я зрозумів одну просту істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками». Бурхлива енергія цієї вистави допоможе зарядити себе і повірити в свої сили. Світ твоїх мрій, глядачу, готовий втілитися в життя!

Конотопська відьма
« Конотопська відьма » Музичний бурлеск

Хто не знає, що всі біди від відьом?! У славному містечку Конотопі кілька місяців немає дощу; красуня Олена не хоче йти заміж за недалекого (мало не дурня, та ще й в чарку заглядає) сотника Микиту Забрьоху; а тут ще приходить депеша, що конотопській прехвабрій сотні слід виступати в похід (а там і убити можуть!). Тоді в голову писаря Пістряка приходить геніальна мисля: «Треба топити відьом!… Бо ще наші предки знали: справжня відьма не потоне ніколи. А ті, що йшли на дно, мали добру славу посмертну – не відьма!» До того ж жінки та дівчата, запідозрені в чарівництві, легко могли відкупитись. Начальство містечка нічим не гребувало. Чи знайдеться хоробрий герой, якому чхати на відьом і начальство?... Перегук з реаліями сьогодення додають тексти віршів у реповому виконанні. Зухвала молодь весело коментує події й дає їм оцінку. Тож вистава, компонуючи жанр сатиричного бурлеску з веселими комедійними ситуаціями, танцями, піснями, бійками, інтермедіями, звеселить шановну публіку і на денці нашої свідомості майне думка: «Скільки літ пройшло, а нічого не змінилося!»