Ольга Васинюк

Після гибелі братів, єдиновладним правителем Фів залишається Креонт. Насамперед Креонт видав указ, за яким Етеокла, законного царя, який помер захищаючи рідне місто, слід було поховати з усіма почестями, а тіло Полініка-зрадника залишити непохованим, на поталу собакам і птахам. Антігона, виконуючи свій родинний і релігійний обов'язок, вирішує порушити заборону Креонта і таємно поховати брата. Ісмена відмовляється від сміливого плану сестри, побоюючись покарання Креонта. За релігійними віруваннями стародавніх греків не поховати і не оплакати померлу людину — найтяжча кара для її родини. Вважалося, що тоді душа померлого не може знайти собі притулку, вічно блукає по світу і мстить за це своїм родичам.

Таємничі листи, предмети, що потрапляють в руки не тим персонажам, дами в кринолінах, мужні кавалери-дуелянти триматимуть інтригу протягом усієї вистави, занурять глядача в атмосферу пристрасної Іспанії. Прекрасна незнайомка-привид та безстрашний лицар обов’язково мають знайти своє кохання у фіналі цієї чарівної історії.

Не­що­дав­но від­бу­ла­ся прем’­єра спек­так­лю «День при­льо­ту Лас­тів­ки, або По­ці­лу­нок Прин­це­си», ство­ре­но­го за п’єсою ві­до­мо­го су­час­но­го бі­ло­ру­сько­го дра­ма­тур­га Олек­сія Ду­да­рє­ва, що, у свою чер­гу, бу­ла на­пи­са­на за мо­ти­ва­ми ка­зок Ган­са Кріс­ті­ана Ан­дер­се­на. Но­ва по­ста­но­вка ста­ла пер­шою сер­йоз­ною ре­жи­сер­ською ро­бо­тою од­нієї з про­від­них акт­рис те­ат­ру Ма­рії Гру­ні­че­вої. Вистава «День прильоту Ластівки, або Поцілунок Принцеси» є немов продовженням твору Андерсена «Дюймовочка», а події відбуваються через триста років після подій, описаних у всесвітньо відомій казці. Тепер головною дійовою особою виступає Принцеса Дюмі, що є дочкою Дюймовочки. Спочатку — це вередливе самозакохане дівчисько. Під час свята прильоту Ластівки вона відмовилася поцілувати Олов’яного солдатика, що був у неї таємно закоханий. Саме після цього за допомогою Чортеняти її викидають щурам. Але ж, напевне, Олов’яний солдатик не залишить дівчину в біді. Очевидно, нова постановка буде цікавою не тільки дітям, але й їхнім батькам. Адже зовсім не по-дитячому звучать фрази: «Раніше підкоп називався крадіжкою, а зараз — бізнесом»; «Хіба на правду ображаються? Лише на неї, родиму, й ображаються»; «Хазяїн своєму слову: захотів — дав, а захотів — забрав».

«Місяць на селі» – одна з небагатьох п'єс у світовій драматургії, де немає жодного негативного персонажа. Кожен з них по-своєму добрий і милий, зі своєю життєвою правдою, але вжитися вони між собою не можуть, особливо тоді, коли в сонний благий порядок панського маєтку вторгається незаконна гостя – любов. Скромний приїжджий молодий учитель Олексій Миколайович (актор Валерій Філіпенко) і в думках не має за ким-то упадати, розводити шури-мури, але його поява викликає бурю пристрастей – спочатку таємних, а потім, коли вони прориваються, – подібних смерчу. Дружина господаря маєтку Наталія Петрівна (Валентина Бойко) намагається приховати свої почуття до нього, але в кінці кінців вони її захльостують і стикаються з не меншою пристрастю Верочки, прийомної дочки господині (Марія Груничева). З іншого боку, з новою силою проявляються дрімали до пори почуття інших персонажів. Виникають трьох-, чотирьох, п'ятикутник любовних відносин, весь століттями налагоджений патріархальний побут з непорушною ієрархією цінностей і спокоєм стоячого болота котиться псу під хвіст.

У напрочуд затишній Камінній залі театру розгортається дійство, в якому змішані епохи. Бачимо старовинні вікна й балкони вишуканого будинку. Але цю гармонію порушує сучасний мотоцикл. Актори виходять на сцену в одязі, дещо стилізованому під шекспірівські часи, але їхня манера розмови й поведінки їхніх героїв теж дуже вже наближені до наших днів. Однак хвилюють їх ті ж питання, що й їхніх прототипів і двісті, і триста років тому – любов, подружні стосунки, вічна єдність і боротьба двох статей. Що таке кохання і як не перетворити його на буденщину? Як знайти свою половинку? А тим більше її завоювати або виховати й приручити? Над цими непростими питаннями ламають вони голови. І співають серенади, тільки в естрадних та джазових ритмах…

Сюжет розгортається без поспіху. Розмови двох молодих паничів — Фріца й Теодора (артисти Денис Драчевський і Андрій Лелюх), їхні роздуми над тим, з якими жінками краще шукати щастя-долі. А потім вечорниці, вже з подругами реальними, квіти, солодощі, залицяння — чи жартома, чи всерйоз... Ось тут і починається проблема пізнання життя тими, хто лише входить у нього. Дві подруги, що гостюють у паничів — Міцці та Крістіне — хоч і ровесниці, та надто по-різному ставляться до кохання. Міцці (артистка Ольга Васинюк), попри юність, видається жінкою добре обізнаною з любовною наукою. Крістіне (Аліна Проценко) — дівчина, яка просто-таки підкорює чистотою, наївністю, несамовитим бажанням вірити в те, що її перше кохання і є отим єдиним і святим почуттям, що його суджено пронести крізь усе життя. Ця безпосередність героїні і перетвориться на її трагедію. Трагедію? На жаль. З одного боку те, що відбувається у першій дії вистави, не віщує нічого злого — люди відпочивають, освідчуються в коханні одне одному, пари кружляють у вальсі. І все ж... Якісь недобрі передчуття з'являються з кожною мовчазною появою загадкової Оксамитової дами в чорному. Вона й стане тією Піковою дамою, котра призведе до фатального конфлікту. Його актори «Колеса» розігрують у другій дії. Глядачам лишається співчувати й робити висновки.

Уайльдівського «Зоряною хлопчика» можна називати казкою лише умовно. Занадто багато тут філософських пошуків і дорослих істин. Письменник навіть у дитячому жанрі не зрадив своїй пристрасті до контрастів. Хлопчик-зірка прекрасний зовні, але жорстокий душею. Що це? Закляття злого чаклуна чи особистий вибір кожного? Відповіді разом із глядачами шукатимуть актори київського театру «Колесо».

Запрошуємо на одеське ВЕСІЛЛЯ! Улюблені романси і шансон, запальні танці, курйозні і майже анекдотичні повороти сюжету. Глядачі відчуватимуть себе безпосередніми гостями свята. Одеса повсякчас приваблює своєю неповторною атмосферою, особливим почуттям гумору і ставленням до життя, культурним і національним різноманіттям. Музична комедії «Одеса. Шалене кохання» поставлена за п’єсою відомих одеситів – Іллі Ільфа та Євгена Петрова, авторів широко відомого роману-дилогії про харизматичного комбінатора Остапа Бендера.

Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».

Лондонське передмістя, яке відрізане від усього світу заметами, з його загадковими вбивствами та дивними мешканцями змусить вас втягнутись в інтелектуальну гру від Королеви Детективу.

Міську байку про співіснування єврейської та української родини, сповненої анекдотичних ситуацій, вам розкажуть багатогранні актори театру. Під час вистави ви дізнаєтесь рецепти єврейської кухні, а також зможете скуштувати вже готові страви, заспівати відомі мелодії, від душі посміятися разом з героями.

Молоді й талановиті акторки театру – дорослі незаміжні доньки головних героїв: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (якщо трохи заплуталися в іменах – не переймайтеся, Саватій Савлович, коли ходив в «органи» звітувати про сім'ю, теж одну «загубив»). Одна з турбот сімейства – заміжжя доньок. Тому між дівчатами точиться постійна завуальована боротьба за увагу студента, що повернувся з Києва, П'єра Кирпатенка. «Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у сто­крат смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая». «Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!» «Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!»

Це – спектакль про життя «за лаштунками» провінційної театральної трупи. Між виставами актори вирішують безліч проблемних питань: побутових – латання костюмів i розірваних декорацій, написання оркестровок до п'єс; особистісних – залицяння одруженого капельмейстера до актриси Зоні, заздрощі акторів, підлабузництво до керівництва трупи; філософсько-мистецьких: залежність театру від замовника, а відтак – його гнучкість у підборі репертуару... Висвітлені проблеми так майстерно переплетені що зрада капельмейстера з молодою акторкою чи лестощі управляючому аж ніяк не здаються дрібними та недоречними. У виставі грають 14 дійових ociб, i кожен є відображенням певного типу людини: кокетка Зоня, скандальна Ціпа Львовна, улеслива i зрадлива Олена Степанівна, гультяй Лука Карпович, догодливий управляючий Іван Васильович, гордий виконавець драма-тичних ролей...